- •1. Державне право зарубіжних країн як наука і навчальна дисципліна
- •2. Система державного права в зарубіжних країнах
- •3. Норми і інститути державного права в зарубіжних країнах
- •4. Джерела державного права в зарубіжних країнах
- •5. Конституція – основне джерело державного права
- •6. Закон як джерело державного права. Види законів
- •7. Акти органів конституційного контролю (нагляду) і судові прецеденти як джерела державного права
- •8. Конституційні звичаї
- •9. Договір як джерело державного права
- •10. Релігійне право як джерело державного права
- •11. Основні риси та особливості в повоєнних конституціях зарубіжних країн (Франція, фрн, Японія).
- •12. Форма конституций.
- •13. Структура конституцій.
- •14. Порядок прийняття,зміни і відміни конституції.
- •15. Принятие конституции представительными органами.
- •16. Принятие конституции избирательным корпусом.
- •17. Класифікація конституцій
- •18. Права человека и гражданина. Права, свободы и обязанности.
- •19. Равенство прав, свобод и обязанностей.
- •20. Историческое развитие прав и свобод. Поколения прав человека. Классификация прав и свобод.
- •21. Гарантии прав и свобод.
- •22. Понятие гражданства/подданства/. Проблема полигражданства. Режим иностранцев.
- •23. Способы приобретения гражданства.
- •24. Припинення громадянства
- •25. Личные /гражданские/ права, свободы и обязанности.
- •26. Политические права, свободы и обязанности.
- •28. Понятие политических партий. Функции политических партий.
- •27. Экономические, социальные и культурные права, свободы и обязанности
- •29. Основные виды политических партий в зарубежных странах.
- •30. Организационная структура политических партий.
- •31. Партийные системы зарубежных государств. Виды партийных систем.
- •36. Унитарное устройство/унитаризм/. Основные признаки унитарного государства.
- •32. Форма правления зарубежных стран.
- •33. Монархия - понятие и сущность. Основные признаки монархии. Виды монархий.
- •35. Формы государственного устройства зарубежных стран.
- •34. Республика - понятие и сущность. Признаки республиканской формы правления. Виды республик
- •37. Федеративное устройство /федерализм/. Основные признаки федеративного устройства.
- •38. Распределение компетенции и отношения между федерацией и ее субъектами.
- •39_Державний режим
- •40_Антидемократичний режим
- •41_Демократичний режим
- •43_Поняття та принципи виборчого права
- •42_Парламентський та міністеріальний державні режими
- •44_Поняття та види виборів
- •45_Виборча система
- •46_Референдум
- •47_Парламент та парламентаризм
- •49. Посадові особи палат парламенту і їх правове положення
- •48_Структура парлементу
- •50_Компетенція парламентів
- •51. Правовое положение комитетов парламента.
- •52. Статус парламентария. Юридическая природа мандата. Парламентский иммунитет. Индемнитет.
- •53_Законодавчий процес і його стадії.
- •54. Контроль парламентов над деятельностью правительств в парламентарных странах.
- •55_Глава держави
- •56_Монарх
- •57_Президент
- •58_Способи обрання президента
- •59_Обовязки та відповідальність президента
- •60. Место правительства в системе высших органов власти
- •61. Виды правительств.
- •62. Состав правительств
- •63. Порядок формирования правительств и зависимость его от формы правления.
- •64. Полномочия правительств.
- •65. Институт конституционного контроля /надзора/ в зарубежных странах.
- •66. Начала конституционного развития в Северной Америке.
- •67. Конституция 1787 г. Сша и ее специфические черты.
- •69. Политические партии сша. Особенности двухпартийной системы сша.
- •70. Конгресс сша. Правовое положение и полномочия палат. Должностные лица палат.
- •71.Организационно-правовые формы деятельности Конгресса сша. Законодательный процесс.
- •74.Местное самоуправление в сша.
- •72.Президент сша: статус, порядок избрания, полномочия.
- •73.Американский федерализм.
- •75.Начала конституционного развития Великобритании
- •76. Конституция Великобритании, ее составные части.
- •77.Политическая система Великобритании
- •81. Порядок формирования палат парламента Великобритании.
- •78.Роль монарха Великобритании в управлении страной. Королевские прерогативы
- •80. Комитеты британского парламента, их виды и полномочия
- •79.Парламент Великобритании , его правовое положение и структура
- •82.Правительство и Кабинет министров Великобритании. Внутренний кабинет.
- •83. Конституционное развитие Франции
- •84. Президент Франции. Его полномочия и место в системе государственных органов.
- •86. Правительство Франции. Совет министров. Кабинет министров
- •85. Парламент Франции. Его структура, порядок формирования и полномочия.
- •87. Органы конституционного контроля Франции. Порядок формирования и компетенция Конституционного Совета Франции.
- •89. Начала конституционного развития Германии
- •90. Основной закон фрг
- •91. Федерация фрг.
- •93. Федеральное правительство и канцлер Германии.
- •92. Федеральный парламент фрг. Правовое положение и полномочия палат. Законодательный процесс в фрг
- •94. Конституционный контроль в фрг
- •95. Муниципальная система фрг
- •96. Политическая система Японии
- •97. Конституция Японии 1947 г
- •98.Правовое положение императора Японии.
- •99. Парламент Японии, его структура. Способы принятия законов.
- •100. Правительство Японии, его состав и порядок формирования
98.Правовое положение императора Японии.
Імператор. Імператорська династія Японії вважається однією із самих найстаріших спадкових династій у світі. За історичними джерелами, перший Імператор вступив на японський трон 660 року до н. е., а сучасний Імператор —125-й. Царювання кожного імператора являє собою еру, котра розпочинається з дати вступу на трон нового Імператора (з 1989 р. розпочалася ера Хейсей — ера правління імператора Акіхіто).
Після другої світової війни статус Імператора змінився. Відсутність у післявоєнній Конституції положень про форму правління створює основу для існування різних поглядів з цього питання. Найпоширеніше сьогодні міркування про те, що сучасна Японія — парламентська салічна монархія.
Статус Імператора в Японії має свої особливості. Щоб найкраще уявити собі його реальну владу, необхідно звернутися не тільки до юридичних повноважень — статей Конституції, — ай до фактичної діяльності Імператора. За Конституцією (ст. 1), Імператор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею всього народу * котрому належить суверенна влада.
Відповідно до статей 3 і 4 Конституції, Імператор не наділений повноваженнями, пов'язаними з державною владою; Усі його дії, що належать до державних справ, можуть бути започатковані тільки зі згоди й схвалення Кабінету міністрів, котрий несе за них відповідальність. За поданням Парламенту Імператор призначає Прем'єр-міністра, а за рекомендацією останнього — інших членів Кабінету; за поданням Кабінету призначається головний суддя Верховного суду (ст. 6).Зі згоди і схвалення Кабінету Імператор від імені народу здійснює дії у сфері державних справ (ст. 7): промульгацію поправок і змін до Конституції, законів, урядових указів і договорів;скликання Парламенту, розпуск Палати представників і об'ява про загальні вибори в Парламент;підтвердження згідно із законами призначення та звільнення державних міністрів та інших посадових осіб, а також повноважень і ввірчих грамот послів і посланників;підтвердження загальних і приватних амністій, пом'якшення та відстрочка покарання, відновлення у правах;дарування нагород,підтвердження відповідно до закону ратифікаційних грамот та інших дипломатичних документів, прийом іноземних послів і посланників;здійснення церемоніалу.
Згідно із Законом про Імператорське прізвище 1947 року, династійний порядок наслідування престолу оберігає Рада імператорського двору, що складається з двох членів імператорської сім'ї, Прем'єр-міністра, головуючих та їхніх заступників у палатах Парламенту, головного судді та одного члена Верховного суду. Повсякденні справи замість скасованого міністерства імператорського двору тепер вирішує управління імператорського двору, яке діє при канцелярії Прем'єр-міністра. Начальник управління призначається Прем'єр-міністром з узгодженням Імператора, який і керує роботою персоналу, чисельність котрого на початку 1980-х років сягала тисячі осіб.
У випадках коли встановлювалося регентство, Регент діяв від імені імператора. Крім того, Імператор згідно із законом може доручити іншим особам здійснення своїх повноважень.Проте на практиці в Імператора ще менше повноважень, ніж у монарха Великої Британії, тому що йому заборонено здійснювати навіть такі традиційні для глави уряду права, як право на вето, вплив на формування уряду, верховне головнокомандування Збройними силами держави. Імператор — це символ єдності народу, а в повсякденному житті він виконує лише церемоніальні функції зовнішньополітичного характеру.
Цілий ряд зовнішньополітичних заходів Імператор виконує не тільки самотужки — йому в цьому допомагають і члени імператорської сім'ї. Разом з тим, згідно із ст. 73 Конституції, керівництво зовнішньою політикою входить до компетенції Кабінету міністрів, який представляє Японію у відношеннях з іноземними державами. Проте Імператор виїжджає з офіційними візитами в різні країни і вносить більший вклад в укріплення дружніх відносин, ніж діяльність співробітників дипломатичних служб.Імператорська сім'я в Японії користується дуже великим авторитетом у суспільстві, і приблизно 80% дорослого населення країни підтримують монархічну форму правління в Японії.