2. Соціально-економічні наслідки безробіття

Безробіття - невід’ємний інструмент ринкового механізму, функціями якого є резервування частини робочої сили з метою забезпечення галузевого та територіального руху капіталу та праці в різні періоди ділової активності; стимулювання ефективної зайнятості та конкурентоспроможності робочої сили; надання працюючим можливості зміни виду діяльності тощо. Водночас безробіття породжує негативні соціально-економічні наслідки до яких можна віднести:

• водовикористання економічного потенціалу суспільства, робочої сили;

• недовиробництво ВВП, відставання його фактичного рівня від потенційного;

• втрата не зайнятими робітниками кваліфікації, почуття самоповаги, моральна деградація;

• зменшення доходів населення, погіршення умов життя людей;

• зростання кількості психічних захворювань та самогубств;

• соціальні потрясіння, зростання злочинності, розпад сімей;

• необхідність додаткових суспільних витрат, пов’язаних з підтримкою безробітних.

Американський дослідник Артур Оукен довів існування взаємозв’язку між рівнем безробіття і зміною обсягу ВВП. Згідно із законом Оукена перевищення рівня фактичного безробіття над його природним рівнем на 1% призводить до скорочення реального ВВП на 2,5 % у порівнянні з його потенційним рівнем.

2. Державна політика зайнятості

Оскільки в умовах ринкової економіки не існує автоматичного механізму забезпечення повної зайнятості населення, виникає потреба у цілеспрямованому державному регулюванні ринку праці.

Мета державного регулювання зайнятості населення – забезпечення ефективної зайнятості, підготовки, перепідготовки перекваліфікації кадрів, яка б дозволила кожній людині знайти застосування своїм здібностям у відповідній сфері діяльності.

Методи державного регулювання зайнятості населення:

• законодавче регулювання умов найму та використання робочої сили;

• створення нових робочих місць в державному секторі;

• стимулювання зростання рівня зайнятості на недержавних підприємствах;

• заходи по підготовці та перепідготовці робочої сили, поліпшенню інформованості населення про можливості зайнятості;

• соціальне страхування та соціальний захист безробітних;

• працевлаштування незайнятого населення.

Для реалізації державної політики зайнятості створюються біржі праці або служби зайнятості. Служби зайнятості – спеціалізовані державні заклади, які виконують посередницькі функції на ринку робочої сили.

Служби зайнятості:

• аналізують і прогнозують попит і пропозицію на ринку робочої сили, інформують населення, підприємства, державні заклади про стан ринку праці;

• ведуть облік вільних робочих місць та громадян, що звертаються з питань працевлаштування;

• надають допомогу громадянам у працевлаштуванні, а роботодавцям – у пошуках необхідних працівників;

• організують профпідготовку та перепідготовку громадян;

• реєструють безробітних та виплачують їм допомогу.

Висновки:

• Зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій та інших формах.

• Безробіття – соціально-економічне явище при якому частина робочої сили не зайнята у виробництві товарів та послуг.

• Залежно від причин, які викликають безробіття, розрізняють фрикційне, структурне і циклічне безробіття.

• Кількісним вимірником безробіття є рівень безробіття. Залежно від рівня безробіття розрізняють повну і неповну зайнятість.

• Реальний обсяг ВВП, який виробляється за умов повної зайнятості (природного рівня безробіття) називається потенційним ВВП.

• Негативні соціально-економічні наслідки безробіття викликають потребу у проведенні державної політики зайнятості населення та створенні відповідних інститутів ринку праці.

2. МЕТОДИЧНИЙ БЛОК