СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ №1 (філософія ФТД)

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ №1

Тема: Особливості філософського мислення (2 год.)

План

1. Предмет філософії, варіативність його визначень.

2. Філософія – теоретична основа світогляду. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, науковий.

3. Основні розділи філософії.

Основні поняття: світогляд, рефлексія, субстанція, матеріалізм, ідеалізм, дуалізм, розсудок, розум, мудрість, світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння.

Література:

1. Арцишевский Р.А. Мировоззрение: сущность, специфика развития. –Львов, 1986.

2. Зотов А.Ф. Существует ли мировая философия// Вопросы философии. – 1997. – №4.

3. Косуха П.Світоглядний прорив. Ставка на час і терпимість //Віче. – 1994. – №7.

4. Кукушкин Е., Логунова Л. Мировоззрение, познание, практика. – М., 1989.

5. Лосев А. Ф. Дерзание духа. – М., 1982.

6. Мамардашвили М. Как я понимаю философию. – М., 1990.

7. Світогляд і духовна творчість. Збірник наукових праць / Відп. ред. К.П.Шудря, Є.І.Андрос. – Київ, 1993.

8. Хайдеггер М. Що таке метафізика // Читанка з історії філософії. Кн.6. –К.,1999. – С.99

9. Лісовий В. Філософія як різновид діяльності //Філософська думка. – №4, 1999.

10. Соколов В.В. Основной вопрос философии в его историко-философской конкретности и развитии // Философские науки. – №8. – 1990.

11. Хайдеггер М. Что такое философия // Вопросы философии. – 1993. –№8.

12. СухинаВ.Ф., Кислюк К.В. Практикум по философии.

    1. Раздел 1. Что такое философия?

    2. Раздел 2. Возникновение философии. – Харьков, 2001.

Контрольні питання і завдання:

1. Що таке світогляд?

2. Охарактеризуйте історичні форми та структуру світогляду.

3. Чим можна пояснити багатоманітність форм і способів буття філософії?

4. Дайте логічне обгрунтування вислову Л.Шестова «Завдання філософії не в тому, щоб заспокоювати людей, а в тому, щоб їх бентежити».

5. У чому полягає специфіка філософського знання?

6. Що таке матеріалізм, ідеалізм, дуалізм?

7. Чому філософія не могла виникнути у первісному суспільстві?

8. Як співвідносяться між собою поняття світогляд і філософія?

9. Якщо жодна філософська проблема не отримала остаточного вирішення, чи потрібно займатись філософією?

10. Яка різниця між мудрою та розумною людиною?

1.1. Мудрість і філософія

Кожна людина, яка йде тернистим шляхом пізнання, прагне досягти найвищого ідеалу

— мудрості. Як поняття і як ідеал мудрість традиційно асоціюється з таємничим і разом з

тим привабливим словом «філософія». Кожний має своє власне уявлення про те, що таке

філософія. Це слово, як не дивно, сучасне і модне, — ми постійно чуємо: «філософська

позиція», «життєва філософія», «філософія діяльності», «філософія бізнесу» тощо. В

повсякденному житті слово «філософія» використовується часто і по-різному, але в

основному воно асоціюється з чимось розумним, якимось важкодоступним заняттям, на яке

здатний далеко не кожний.

У перекладі з давньогрецької «філософія» означає любов до мудрості (любомудрість).

У VI ст. до н. е. Піфагор із Самоса на запитання тирана Полікрата про те, чим він займається,

відповів: «Ні, я не мудрець (sophos), я любитель мудрості (philosophos)». Піфагор мотивує

свою позицію тим, що людина через слабкість своєї натури не здатна володіти такою гідною

якістю розуму, як мудрість. Критицизм щодо реальних можливостей людини виявився у

Піфагора в розмежуванні понять «софія» і. «філософія». Перше (мудрість) — прерогатива

богів, друге (філософія) — покликання людини. Відповідно філософ — не мудрець, а

любомудр — той, хто прагне до мудрості. Мудрецеві, як і Богу, вже немає до чого прагнути,

його мудрість суверенна й абсолютна Любитель же мудрості завжди динамічний, він

рухається, йде до мудрості. Здогади з цього приводу можна будувати будь-які, адже

Піфагор, як потім і Сократ, нічого не писав і нікому своїх переконань не нав'язував.

Незважаючи на це, на основі піфагорейства виникали довготривалі таємничі союзи, членів

яких навіть карали смертю (це здійснював, наприклад тиран Кілон у місті Кротоні в середині

V ст. до н. е.). А люди продовжували філософствувати. Що їх до цього змушувало? Чи не те,

що «філософія», любов до мудрості, є найнадійнішим способом осягнути таїну життя і його

сенс?Отже, філософствувати — це прагнути до мудрості, яка у повсякденному розумінні

почасти замінює поняття філософія. Справді, вона має непересічне значення, тому що дає

змогу приймати практичні рішення, служить засобом керування людською поведінкою,

способом життя. Мудрість визначає міру в усіх справах, оскільки будь-яка крайність веде до

не-передбачуваних рішень. Вона дає можливість усвідомити власні помилки, робить людину

обережною, обачливою, проте ці позитивні якості можуть перетворитися і на недоліки.

Мудрість притаманна не всім людям, хоча потенційно властива кожному. Вона

здобувається різними шляхами, виявляється у різноманітних сферах знань і діяльності,

закріплюється у прислів'ях, притчах. Мудрість існує, тому що існують проблеми, які

вимагають вирішення. І хоча вони не є остаточними вирішеннями, проте сприяють пра-

вильному спрямуванню людини.

Мудрість — не наука, оскільки наука є системою понять, значення яких органічно

пов'язано з її предметом. Мудрість не є системою понять, дослідженням, хоча, звичайно, є

розумінням Вона ґрунтується не стільки на даних науки, скільки на повсякденному та

історичному досвіді. Мудрість не може стати наукою, як і наука — мудрістю. Філософія, як

би високо вона не оцінювала мудрість, не повинна себе ототожнювати з нею.

Філософія — теоретична форма світогляду, яка, виступаючи рефлексією

помежових основ усіх типів історичної практики людини, підсумовує, синтезує її

досягнення, формує світорозуміння, а також визначає світовідношення, обґрунтовує вектори

індивідуальної та соціальної творчості. Виконання традиційних функцій філософії

забезпечує її теоретико-практична сутність.

Теоретичний аспект філософії — усвідомлення природної та соціальної реальності,

яка відкривається людині в процесі духовного і практичного засвоєння її; визначення

горизонтів досягнутого в кожну епоху з метою її перетворення; вироблення нормативно-

ціннісних основ переконань людей. У цьому рефлексивному плані створюється картина світу

онтологічні припущення, гіпотези існування; принципи, шляхи пізнання; місце людини в

межах природного і суспільного цілого; смисли, цінності, пріоритети, життєві установки;

ідеали; цілепокладання, доцільність тощо.

Практичний аспект філософії — діяльна проекція картини світу, яка визначає

настрій емоційної сфери, належність до заданих видів самостворення. У практичному плані

оформлюються типи життєдіяльності, здійснюється їх апробація, входження можливого в

дійсне (суще), формуються вольові акти та спрямування. Усвідомлюються програми

самореалізації, громадянська позиція, реальний сенс і призначення життя тощо.

Філософія, пов'язана з багатьма науками та мистецтвом, отримує тим самим грунт

для зіставлень і узагальнень, горизонт її ширший, а висновки більш глибокі: те ж саме ремесло філософ розуміє значно тонше, ніж вузький спеціаліст. Прагнення до знання, але

не надуманого, а справжнього бажання постійно осягати божественну, а не пересічну

істину, не вважаючи себе мудрецем, — у цьому і полягає мудрість Сократа як філософа.

Світ, історія, культура мають сенс завдяки піднесеному, яке повинно

перетворювати зло на добро. Смисл понять філософії залежить від ціннісних горизонтів.

Виходячи з абсолютного, з того, що повинно бути, філософія вводить ціннісно високі рівні,

відкидає нагромадження непотрібного, оманливого; вона не сіє ілюзій, а руйнує їх

Спираючись на міцні й довготривалі знання, філософія допомагає людині орієнтуватися в

житті, оцінювати події і речі, діяти, тобто бути. Зберігаються і вживаються тільки ті знання,

в яких є потреба у людини, активної і діяльної у світі. Ці знання, носієм і оберегом яких є

філософія, виступають цінністю, необхідною для людини.

Світ суперечливий. Лише сон і смерть, нічого не обіцяючи, все виконують. У дійсності

нескінченне прагнення до кращого перетворює отруту на ліки, зіштовхує людину і

суспільство, реформу і владу, природу і культуру, пізнання і практику, робить їх внутрішньо

конфліктними. Знання зумовлює кризу розуму. Поки що нікому в соціумі не вдалося

досягнути оптимуму зміни і стабільності, доктрини і життя, долі і діяльності, культури і ци-

вілізації. Сократ зрозумів, що нові, духозвеличувальні прояви філософії на практиці

виходять із здатності здійснювати роботу, яка примушує жити, існувати те, чого не існує.

Не претендуючи на вироблення якихось конкретних рецептів, інструкцій, на відміну від

спеціальних наук, філософія генерує здатність «бачити» взагалі. Пафос казки-притчі про

голого короля не у фіксації відсутності одягу, а в розвінчанні міфу про його наявність.

Потрібно пам'ятати ще одну важливу особливість. У грецьких текстах є три слова, які

означають любов. Перше — це «Ерос». У платонівській філософії Ерос є виразом туги за

божественним Цим словом визначається любов естетична і романтична (платонічна). Коли

ми говоримо про любов до свого супротивника або чужої людини, для цього існує слово

«Агапе». Воно означає розуміння, добру волю стосовно всіх людей. Це любов, яка ллється

через край, — спонтанна, немотивована, безпричинна, вона виникає незалежно від будь-яких

функцій або якостей об'єкта. Ця любов діє в серці людини, вона безкорислива. Третє —

«Філіа», душевна близькість друзів. Філіа — взаємна любов: людина любить, оскільки її

люблять. Отже, філософом, любителем мудрості може бути не кожний, а лише той, на

кого звернула увагу і наділила своєю симпатією Софія — божественна мудрість. Філософ

— обранець мудрості.

1.2. Філософія як світогляд. Історичні форми світогляду

Філософія як специфічний феномен людської культури виникла у VII-VI ст. до я. е.

Саме там, в архаїчних структурах стихійного світогляду, формувалися ті характерні моменти та особливості, що згодом стали відмітними рисами філософської форми суспільної

свідомості. Таким чином, філософія своїм походженням і специфікою свого існування

найтісніше пов'язана зі світоглядом, вона є своєрідною формою його існування.

Що таке світогляд? У найзагальнішому розумінні — це усвідомлення людиною

навколишнього світу, свого місця в ньому, свого ставлення і відношення до цього світу й до

себе, своїх претензій і намірів щодо світу і шляхів реалізації життєвих програм Отже,

світогляд — це певного роду знання про світ, людину і одночасно оцінка людиною світу і

самої себе. Головна специфіка світоглядних знань полягає в тому, що вони визначають

відношення людини до світу, до природи, до суспільства, до свого «Я», адже кожний з нас —

«дзеркало і ехо Всесвіту», і в той же час — унікальна частина світу.

У свій час англійський філософ Ф. Бекон поділив світ на три частини: природа,

суспільство, людська свідомість. Звідси і пішла традиція виділяти три аспекти світогляду

натуралістичний (відношення людини до природи), соціокультурний (відношення до

суспільства) і егоїстичний (відношення «Я» до себе, до своїх власних суб'єктивних

можливостей). Відповідно до цього, узгоджуючись зі своїм світоглядом, кожна людина, як

проголошує давньоіндійська мудрість, послідовно реалізує три мети. Перша мета — жити,

друга — жити краще, третя — бути кращою. Знання про те, як потрібно відноситися до

світу, щоб успішно реалізувати три мети, — це і є світоглядні знання.

Будь-яка філософська система є світоглядним знанням, але не кожний світогляд є

філософією. Поняття «світогляд» ширше, ніж поняття «філософія». Подібно до того як

поняття «людина» передбачає, наприклад, не тільки українця, але й француза, китайця,

італійця і т. д, так і поняття «світогляд» не можна звести тільки до філософії. Воно містить

інші види світогляду: міфологічний, релігійний тощо.

Ціннісний характер світоглядного знання визначає поєднання в ньому інтелектуально-

розумової компоненти з почуттєво-емоційною. Світогляд — це своєрідна інтегративна

цілісність знання і цінностей, розуму і почуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і

свідомої недосконалості. Інтегративний характер світогляду передбачає його структурну

складність, наявність у ньому різних шарів і рівнів, з-поміж яких насамперед вирізняються

емоційно-психологічний рівень — світовідчуття і світоспоглядання Тут фіксуються лише

окремі, зовнішні прояви буття, світ явищ, а не сутностей. Наступні за глибиною

відображення рівні — світосприйняття і світоуявлення. На цих рівнях формується вже

цілісна картина світу, визначається взаємозв'язок процесів і явищ, відбувається фіксація їх

тотожностей і відмінностей. Однак світогляд тут обмежено безпосереднім досвідом, почуття

відіграють більшу роль, ніж розум І тільки тоді, коли відображення відбувається через

поняття, формується світогляд, здатний розкрити закономірності та сутність явищ і процесів. Світогляд на цьому рівні пов'язується з абстрактним мисленням, теоретичним пізнанням, і

його можна назвати світорозумінням. Саме його і демонструє філософія.

Світогляд — це система узагальнених, ціннісно-орієнтаційних знань про відношення

людини до світу. Системність світогляду полягає в тому, що він репрезентує цілісність

переконань, які не суперечать одне одному. Ці переконання поєднуються одне з одним за

принципом необхідності і достатності, і виходить, що світогляд прагне до цілісності,

закінченості, завершеності.

Світогляд захищає психіку людини від сумбурності зовнішньої інформації, служить

фільтром, який послаблює, розділяє інформаційний потік

Світогляд вбирає в себе знання тільки узагальнені, тобто правильні для широкого

класу явищ. Світоглядні знання допомагають нам орієнтуватись у світі цінностей: «добре —

погано», «шкідливо — корисно», «прекрасно — потворно», «розумно — безглуздо» тощо.

Світогляд — це систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, що

забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини разом із

життєвими позиціями, програмами та іншими складовими поведінки, активного діяння

взагалі. Тим самим світогляд інтегрує пізнавальну і спонукально-діяльну настанову людської

життєдіяльності. Філософія є найвищим рівнем і видом світогляду, його теоретичним

оформленням

Успішне функціонування специфічно людської життєдіяльності світогляд допомагає

здійснювати на різноманітних рівнях За ступенем загальності існує світогляд особистості,

груповий, професійний, національний світогляд, загальнолюдські світоглядні настанови.

Стосовно ступеня історичного розвитку виділяємо античний, ренесансний і т. п. світогляд а

щодо ступеня теоретичної «зрілості» — стихійно-повсякденний, «житейський» і

теоретичний, філософський світогляд

Світогляд постійно пульсує, оскільки весь час прагне до змістового наповнення. Але

все ж таки світогляд має в собі певний стійкий «осад», який вміщує головні принципи

(правила) відношення до світу: любов, справедливість, доброзичливість, впевненість у своїх

пізнавальних можливостях, сенс життя. Філософія — квінтесенція світогляду, концентрат

найважливіших методів і принципів світовідношення.

Передумовою філософського світогляду є міфологія і релігія. Виникнення філософії, її

становлення пов'язуються з особливостями історично найдавнішої світоглядної форми, яка

по суті була ровесницею самої людської історії — міфології. У міру того як розпочався

«відхід» від тваринного існування, як середовище почало перетворюватися на розмаїтий

навколишній світ, на своєрідний «фокус», «клубок», активне «ядро» зв'язків, стосунків,

претензій і намірів, виникає міфологія (від грец «міфос» — слово, сказання) — первісна світоглядна форма, покликана забезпечити нелегкі вимоги існування на перших щаблях

історичного буття. Як початкова світоглядна форма, міфологія містила в

нерозчленованому, зародковому (синкретичному) вигляді всі наступні форми суспільної

свідомості — релігію, мистецтво, мораль тощо, в тому числі й філософію. «Розмитість»

меж між індивідом і колективом знаходила світоглядне відображення у розмежуванні образу

і реальності, думки і дії, предмета і слова. Для первісної міфології характерне іносказання,

яке повинно було позбавити людину від появи реального звіра або страшної істоти.

Наприклад, у «Лісовій пісні» Лесі Українки фантастичні істоти позначено як «Той, що в скалі

сидить», «Той, що греблі рве» тощо. Первісні міфи не розповідалися, а колективно

«переживалися», «відтворювалися», «програвалися» у колективних містеріях-діяннях

Первісна міфологія, реально діяльна, емоційно-життєва, фактично ототожнювала образ-

слово з самою реальністю.

З розвитком суспільного буття через міф, тобто сказання, людина намагається

відповісти на такі глобальні питання, як поява, упорядкування світу в цілому, виникнення

тваринного світу, явищ природи. Значну частину міфологічних поглядів створюють

космологічні уявлення, питання народження і смерті, сказання про досягнення людей:

отримання вогню, винайдення ремесел, розвиток землеробства. Світопорядок у міфі

тлумачився як єдність людини і космосу, вона «розчинялася» у природі, зливалася з нею як її

невід'ємна складова

Основний принцип розгляду світоглядних питань у міфології — генетичний, тобто

проблема початку світу, походження природних і суспільних явищ вирішувалась через

розповідь про те, хто кого народив. Розповідаючи про минуле, пояснюючи сучасне і

пророкуючи майбутнє, міф забезпечував духовний зв'язок поколінь, був необхідною формою

орієнтації (адже завдяки йому світ ставав зрозумілим), здавався правдивою реальністю, яка

заслуговувала на абсолютну довіру. Відповідаючи традиційному (наявному) стану речей як

єдино можливому і через те гармонійному «порядку» буття, міфи утверджували в суспільстві

дану систему цінностей. Вони сформували певні норми поведінки, стабілізували суспільне

життя.

Неухильний розвиток суспільного життя приводить до втрати первісною

міфологією свого сенсу, вона вже не здатна світоглядно забезпечити ефективне

функціонування нових форм співіснування, що розвинулись на руїнах первісного роду. Міф —

«слово», «розповідь» — починає протиставлятися логосу, первісне значення якого також

«слово», «мова», а з VII-VI cm. до н. е. — здатність до мислення, розум. Відбувається процес

формування автономних форм суспільної свідомості, що становили колись (у міфології)

синкретичну цілісність. Ними є насамперед релігія і філософія.Релігія (від лат. religio — побожність) на ранніх стадіях розвитку суспільства складає

одне ціле з міфологією. Але щодо змістової сторони (з точки зору світоглядних конструкцій)

вона є відокремленою, відмінною. Специфіка релігійного світогляду полягає в тому, що він

виходить із принципу монізму (від грец. mono — один). Основним елементом релігії є

культова система, тобто система обрядових дій, спрямованих на встановлення певних

відносин з надприродним Кожний міф стає релігійним тією мірою, якою входить у культову

систему як її змістова сторона

Певним чином релігія пов'язується з магією, яка поєднує те, що реально не

поєднується, — предмет, його зображення чи ім'я. Зв'язок між магічною дією і магічним

заклинанням є безпосереднім, тоді як у релігії (між молитвою і релігійним обрядом) він

залежить від сили вигаданої, надприродної особистості, яка може як прийняти, так і не при-

йняти молитву. Магія в релігії відіграє допоміжну роль.

Світоглядні конструкції, включаючись у культову систему, набувають характеру

віровчення, стають основою формальної регуляції, регламентації, впорядкування і збере-

ження звичаїв, норм, традицій. За допомогою культової обрядовості виховуються почуття

любові, доброти, терпимості, милосердя, справедливості тощо. Вони стають особливо

цінними, якщо пов'язані зі священним, надприродним

У багатьох відношеннях релігія відіграє позитивну роль, адже її основне значення

полягає в тому, щоб допомогти людині подолати історично мінливі, відносні аспекти її

буття і досягти абсолютного, вічного в єднанні з ідеальною істотою — Богом. У духовно

моральному аспекті релігія відіграє роль катарсису, тобто очищення людини від негативних

явищ повсякденності. Вона надає нормам, цінностям та ідеалам характеру абсолютного,

незмінного, незалежного від кон'юнктури просторово-часових координат людського буття,

соціальних інститутів тощо, намагається утвердити принципи Добра і Краси людської душі.

Таким чином, релігія надає сенсу, значення і сталості людському буттю, допомагає

перебороти життєві труднощі і йти шляхом постійного вдосконалення.

1.3. Взаємовідношення філософії і науки

Успадкувавши від міфології і релігії їх світоглядний характер, світоглядні схеми, а

також весь обсяг позитивного знання, філософія разом із тим вирішує свої проблеми під

іншим кутом зору, а саме з позицій раціональної оцінки (з позицій розуму). Як теоретично

сформований світогляд, система загальних поглядів на світ у цілому, що передбачає

існування різноманітних форм самовизначення людини, філософія є формою знання і має

впорядкований характер. Цей момент суттєво зближує філософію і науку. Існують

принаймні три аспекти щодо інтерпретації питання про співвідношення філософії і науки.Перший аспект. Не можна заперечувати науковий характер філософії взагалі як один

із грандіозних проявів людського знання і культури. Якщо розглядати філософію не тільки

стосовно конкретних концепцій, а й з позицій історії, то можна виявити спадкоємність

розвитку філософського знання, його проблематики, спільність категоріального апарату і

логіки дослідження. Ще Арістотель виділив зі свого вчення логіку — науку про правильне

мислення; психологію — науку про душу; етику — науку про моральне вдосконалення;

метафізику — власне філософію. Він вважав метафізику «царицею всіх наук», що було

зумовлено вищим рівнем її розвитку (на той час) порівняно з іншими науками. Гегель

розглядав філософію насамперед із точки зору «науки логіки».

Висновки, одержані у філософії, не тільки служать засобом отримання наукового

знання, але й самі входять у зміст науки. Не випадково багато відомих вчених у галузі

конкретних наук є видатними представниками філософської думки. Досить назвати імена

Піфагора, Арістотеля, Бруно, Коперника, Декарта, Паскаля, Лейбніца, Фрейда, Рассела,

Ейнштейна, Вернадського і багатьох інших. Філософія має свою специфічну мову і свій

категоріальний апарат. Вона здійснює науковий пошук і вже завдяки цьому має науковий

характер.

Другий аспект — взаємодія філософії і конкретних наук. Сучасна філософія вже не

може претендувати на роль «науки наук», містити всі знання. Із XVI ст. наука почала

виділятися у самостійний соціальний інститут. Відбувається диференціювання конкретних

наук, які освоюють окремі аспекти розвитку природи і суспільства, спираючись на емпіричні

методи дослідження. Філософія ж вбачає своє завдання в синтезі людських знань, у

формуванні цілісної картини світу. її основним методом виступає теоретичне мислення, яке

спирається на досягнення конкретних наук. У цьому виявляється її специфіка як форми

універсального теоретичного світогляду, оскільки вона має справу з фундаментальними

характеристиками людського буття.

Великі відкриття в конкретних науках сприяли інтенсивному розвиткові філософії.

Досить згадати величезний вплив, який справили успіхи природознавства в Новий час або

наприкінці XIX — на початку XX ст. на розвиток філософського знання. Разом з тим і

філософія впливає на розвиток конкретних наук, причому як позитивно, так і негативно.

Філософський світогляд так чи інакше впливає на позицію вченого, а отже на його ставлення

до необхідності розвитку тієї чи іншої конкретної галузі знання (наприклад, ядерної фізики,