Міністерство освіти і науки України
Полтавський державний педагогічний університет
імені В.Г. Короленка
Кафедра філософії
Опорний конспект лекції
з курсу «ФІЛОСОФІЯ»
на тему:
«ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ВІДРОДЖЕННЯ»
для студентів ІІ курсів усіх факультетів
Полтава-2011
Тема: Філософія середньовічного суспільства та Відродження
ПЛАН
1. Філософія Середньовіччя
1.1. Патристика. Августин Блаженний.
1.2. Схоластика. Фома Аквінський
2. Філософія Відродження
1. Філософія Середньовіччя
Філософська думка західноєвропейського середньовіччя виникла на основі феодальних суспільних відносин, які стали панівними в країнах Західної Європи в V–ХVст. Установленню соціальних структур феодалізму сприяли істотні зміни в духовному житті. Саме вI–IVст. н.е. виникає і завойовує собі панівне становище християнство, ідеологія та організація якого виражала новий суспільний устрій, що йшов на зміну рабовласницькому суспільству.
Давньогрецькі філософи намагалися зрозуміти сутність природи, космосу. Та все ж головну увагу вони зосереджували на відношенні “світ – людина”, де і надприродні сили, і природа, і людина розглядалися як складові частини єдиного космічного порядку. А звідси й космоцентризмфілософії – намагання зрозуміти сутність природи, космосу, світу в цілому., що особливо було характерним для ранніх філософських учень стародавньої Греції.
Для філософії середньовіччя головним орієнтиром стала не природа, а Бог. І зумовлювалось це тим, що в середньовічному суспільстві першорядне значення надавалося духовному світові, найдосконалішим утіленням якого мислився Бог. Видимий світ, природа і людина зображувалися як творіння Бога. Сам же Бог – всемогутній, вічний та незмінний. В уявленні людей він є вищою формою буття й вищим благом. Саме цим і зумовлювався теоцентризмфілософії епохи середньовіччя –істинною реальністю всього світу є Бог, а не природа.
Необхідно звернути увагу на те, що західноєвропейське суспільство виникло на руїнах рабовласницької цивілізації Стародавньої Греції і Риму. Тому християнська релігія і філософське мислення середньовіччя чимало взяло з духовної культури минулих цивілізацій. Багато думок було запозичено з філософських учень Платона, Арістотеля, неоплатоників, стоїків та інших, хоча процес асиміляції античної спадщини проходив у складних умовах, непослідовно і суперечливо.
Становлення християнської філософії середньовіччя починається періодом апологетики(грец. апологія – захист), представники якої були першими авторами в філософії, які відстоювали й обґрунтовували християнське віровчення проти язичницької релігії та античної філософії.
До західних (латиномовних) апологетів відносять Тертулліана, Лактанція й інших. Серед найбільш відомих представників східної (грекомовної) апологетики були такі християнські мислителі, як Юстін, Клімент, Оріген та інші.
Серед апологетів особливою агресивністю щодо античної культури, зокрема філософії, відзначався Квінт Тертулліан(бл. 160–220). Зокрема, йому належить оцінка Сократа як знаряддя диявола, створеного для того, щоб вести людство до загибелі. А взагалі-то корінь зла – у самій філософії, бо вона, як вказував Тертулліан, “породила всі єресі”. У нього є чимало висловів, де в категоричній формі відстоюються християнська релігія і церква. Не обмежуючись лише твердженням “Ми не потребуємо допитливості після Христа, нам не потрібні дослідження після Євангелій”, зазначалось зокрема в його основній праці «Апологетикум» (197), де він усіляко відстоював ідею, яка потім стала головною в католицтві, відносно переважного права церкви на істину; Тертулліан – прихильник тілесності душі, що, на його думку, підтверджується Біблією. Йому ж належать і вислови щодо непримиренності християнського і язичницького світоглядів, про наближення кінця світу і страшного суду, а також ідея, згідно з якою джерелом морального зла у світі є людина, її вільний вибір, бо вже в особі Адама людина вибрала не добро, а зло й тим самим увела його в світ і т.п.
Та все ж більшість християнських мислителів цього періоду, зокрема представники грекомовної апологетики, не проявляли такої ворожнечі щодо античної спадщини. Проблема співвідношення віри і знання, теології і філософії вперше ґрунтовно була поставлена Кліментом(бл. 150–215). Він називав філософію “неоціненним скарбом”, і хоча не всі здатні бути філософами, але той, хто має цей дар, не повинен нехтувати ним. На думку Клімента, саме істинна філософія, даючи нам знання про предмети божественні й людські, є наукою про наші відносини з Богом і світом. Він переконаний у тому, що в релігії не менше ніж в інших галузях знання не можна вважати себе знавцем справи, не вивчивши спочатку наук та філософії.
Оріген(185–253) теж давав високу оцінку людському розуму й філософії, хоча й віддавав перевагу релігії та вірі. Для нього інтелектуальна діяльність є засобом з’ясування положень релігії. Оріген так висловив свою точку зору на взаємовідносини християнства і філософії: як правильно зрозуміла Біблія не заважає розсудливій філософії, так і правильно застосована філософія не шкодить Біблії.