2. Зміст сімейних правовідносин.

Сімейні правовідносини – це суспільні відносини, врегульовані

нормами сімейного права.

Для сімейних правовідносин притаманними є наступні ознаки:

1. Специфічний суб’єктний склад;

2. Тривалий характер;

3. Невідчужуваність прав та обов’язків;

4. Можливість суб’єктів сімейних правовідносин виступати учасниками одразу кількох сімейних правовідносин.

Суб’єкти сімейних правовідносин. Суб’єктами сімейних правових від-

носин можуть бути: по-перше, лише фізичні особи; по-друге, лише ті фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення.

Сімейний Кодекс встановлює такий перелік суб’єктів сімейних правовідносин:

1. подружжя;

2. батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;

3. баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;

4. рідні брати, рідні сестри, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.

При цьому всі інші родичі (двоюрідні сестри, брати, тітки, дядьки,

племінники) не є учасниками сімейних правовідносин за винятком, встановленим законом.

Для усіх суб’єктів сімейних правовідносин характерною ознакою є наявність право- і дієздатності.

Суб’єкти сімейних правовідносин мають бути пов’язані спільним проживанням, спільним побутом, наявністю взаємних прав та обов’язків.

Зміст сімейних правовідносин становлять суб’єктивні сімейні права і обов’язки.

Суб’єктивні сімейні права – це міра можливої поведінки суб’єкта сімейних правовідносин.

Суб’єктивний сімейний обов’язок – це міра необхідної поведінки суб’єкта сімейних правовідносин.

Підстави виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин. В сімейному праві підставами виникнення, зміни і припинення є юридичні факти (укладення шлюбу, розірвання шлюбу, позбавлення батьківських прав і т. інш.).

Види сімейних правовідносин. Сімейні правовідносини поділяються залежно від характеру на відносні, що мають абсолютний характер захисту; абсолютні з відносним характером та відносні правовідносини.

Відносні, які мають абсолютний характер захисту, - це, наприклад, право батьків на виховання дітей. Відносність полягає в тому, що в таких правовідносинах конкретно визначені сторони, які наділені певною сукупністю взаємних прав і обов’язків. Абсолютний характер захисту означає обов’язок всіх інших осіб утримуватися від порушення прав батьків та дітей.

До абсолютних з ознаками відносин належить право спільної сумісної власності на майно подружжя. Абсолютний характер тут поширюється на інших осіб, які зобов’язані утримуватися від порушень їхнього права власності, і відносний – стосовно кожного з членів подружжя.

До відносних належать особисті немайнові права подружжя, аліментні зобов’язання, тобто це – відносини, в яких є чітко визначені сторони, наділені взаємними правами та обов’язками.

За змістом прав та обов’язків суб’єктів сімейних правовідносин розподіляють їх на:

• шлюбні;

• правовідносини між батьками і дітьми (батьківські

правовідносини);

• правовідносини з приводу виховання і матеріального утримання;

• правовідносини з виховання;

• правовідносини з матеріального утримання.

3.Шлюб. Порядок укладення шлюбу. Відповідно до ст.. 21

Сімейного Кодексу України шлюб – це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Ознаками шлюбу є:

1. Добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя (ст.. 24 Сімейного Кодексу).

2. Досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що вступають в шлюб (ст.. 22 СК)

3. Реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним Сімейним Кодексом.

4. Спрямованість на утворення особистого сімейного союзу чоловіка і жінки.

Новий Сімейний Кодекс, як і Кодекс про шлюб та сім’ю Укераіни, не

визнає шлюб, не зареєстрований в органах реєстрації актів цивільного стану (РАЦСУ), а також церковний шлюб. Однак у ст.. 21 СК зазначається, що релігійний обряд шлюбу є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов’язків подружжя у тому разі, коли релігійний обряд шлюбу відбувався до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до нового Сімейного кодексу3 умовами вступу в шлюб є:

1. Взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу, тобто шлюб має бути добровільним;

2. Досягнення особами, що бажають вступити в шлюб, на день реєстрації шлюбу шлюбного віку;

Для жінки шлюбний вік становить 17 років, для чоловіка – 18 років.

При цьому СК встановлює можливість вступу в шлюб особи, що досягла 14 років, для чого їй(йому) необхідно отримати рішення суду про надання права на шлюб, якщо судом буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Перешкодами для укладення шлюбу є:

1. Перебування в іншому шлюбі. Українське сімейне законодавство не допускає багатошлюбності, тобто для укладення шлюбу необхідно або припинити шлюб, або не перебувати у шлюбі;

2. Наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв’язків прямої лінії споріднення. Відповідно до ст.. 26 СК не можуть перебувати у шлюбі між собою рідні брати, сестри, а також рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;

3. Наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення;

4. Недієздатність осіб(або особи), які бажають укласти шлюб. Це обумовлено тим, що недієздатна особа не може повністю усвідомити значення своїх дій та відповідно не може надати усвідомленої згоди на шлюб; до того ж в більшості випадків захворювання, що є підставами для визнання особи недієздатною, передаються спадково, тобто становлять загрозу для майбутніх нащадків.

Порядок укладення шлюбу можна звести до наступних етапів.

1. Звернення до державного органу реєстрації актів цивільного стану

жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб.

Новий СК передбачає можливість подання відповідної заяви як особисто, так і через представників. Заява у разі подання її представниками осіб, що бажають зареєструвати шлюб, засвідчується нотаріально, а також до органів реєстрації актів цивільного стану подається нотаріально посвідчена довіреність, що засвідчує право представників на подання такої заяви. Причиною подання заяви через представника може бути неможливість жінки і (або) чоловіка подати заяву особисто через поважні причини (це може хвороба, відрядження).

2. Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми

правами та обов’язками.

До цього етапу реєстрації шлюбу можна віднести етап взаємного

Ознайомлення осіб, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, зі станом здоров’я одне одного.

3. Прийняття державними органами реєстрації актів цивільного стану

заяви за наявності всіх необхідних документів (паспорт чи інші паспортні документи, документ про припинення інших шлюбів (якщо вони були).

У разі подання заяви про реєстрацію шлюбу особами, що не досягли

шлюбного віку, вони зобов’язані подати свідоцтво про народження, а також довідку з місця проживання.

4. Заручини. З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до

органів реєстрації актів цивільного стану особи вважаються зарученими (ст.31 СК). При цьому Сімейний кодекс підкреслює формальне значення заручин, тобто такого стану, який не породжує у осіб обов’язку вступу в шлюб. Отже, заручини не породжують у заручених осіб сімейних прав і обов’язків.

Сімейним кодексом встановлено правові наслідки відмови заручених

осіб від шлюбу. Так, відповідно до ст. 31 СК якщо особою були понесені затрати на підготування до реєстрації шлюбу та весілля, то у разі відмови від шлюбу однієї із сторін, вона зобов’язана відшкодувати другій стороні ці затрати у повному обсязі.

Підставою для звільнення від відшкодування понесених затрат є:

• протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого);

• приховання нею (ним) обставин, що мають для особи, що

відмовляється від шлюбу, істотне значення.

Важливим є питання повернення речей. Подарованих майбутньому подружжю на весілля, у разі відмови заручених осіб від укладення шлюбу. Новий СК встановлює наступний порядок визначення долі подарунків. Відповідно до п. 4 ст. 31 СК у разі відмови особи, яка одержала подарунок у зв’язку з майбутнім шлюбом, від шлюбу розірвання договору дарування здійснюється у судовому порядку.