1. Поняття та сутність права

Право, як і держава, належить до явищ не тільки най­більш важливих, а й найбільш складних. Намагаючись зрозуміти, що таке право і яка його роль у житті, ще римські юристи звертали увагу на те, що воно не вичерпується якимось одним значенням. Право, на їх думку, вживається щонайменше у двох значеннях. По-перше, означає те, що «завжди є справедливим і добрим», тобто природне право. По-друге, право— це те, що є «корисним для всіх або для багатьох у державі, таким є цивільне право».

З розвитком суспільства і держави у людей змінювалося уяв­лення пре право. З'явилася велика кількість правових ідей, тео­рій, концепцій. Проте основи, закладені ще римськими юриста­ми, хоча І у модернізованому вигляді, збереглися. У першу чергу це стосується таких правових інститутів, як власність, спадку­вання, купівля-продаж та ін.

Щоб у цьому переконатися, досить розкрити знаменитий Ко­декс Наполеона (Цивільний кодекс сучасної Франції) 1804 р., який було підготовлено на основі глибокого вивчення і широкого використання римського права.

Слід відзначити, що більшість інститутів римського права як своєрідне першоджерело постійно використовувалися і продов­жують використовуватися при розробці цивільних кодексів та інших нормативно-правових актів в різних державах. Подібний вплив римського права на правові системи багатьох країн, сприйняття ними найбільш важливих його принципів та інститутів, називається в юридичній літературі рецепцією рим­ського права. Цей процес значною мірою вплинув на характер і зміст цих правових систем, а також на визначення поняття права.

Термін «право» вживають в різних значеннях:

— у загально соціальному значенні (певні можливості, що має соціальний суб'єкт).

• право як юридичне явище (сукупність юридичних норм, з допомогою яких регулюються суспільні відносини).

• право конкретних країн (наприклад право України).

Право — надання людині блага чи можливості. Людина наді­лена правами тільки тому, що вона є людиною і належить до ро­ду людського. Права накладають на держави правові зобов'я­зання, якщо вони кодифіковані в законі, міжнародних договорах, які ця держава ратифікувала. Захист прав людини є частиною міжнародного звичаєвого права. Велике загальнолюдське значення мають такі акти нашого ча­су, як:

Загальна декларація прав людини (1948);

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права

(1966);

Європейська конвенція прав та основних свобод людини

(1950) та ін.

У них закріплені не лише найгуманніші загальнолюдські інте­реси, а й вічні загальнолюдські цінності.

Право — це система загальнообов'язкових правил поведінки, які формулюються або санкціонуються державою, мають форма­льно визначений характер і забезпечуються можливістю застосу­вання державного примусу. Ознаки права:

Системність права означає, що його приписи не відокремлені один від одного, а взаємопов'язані, і у своїй сукупності утворю­ють чітку ієрархічну структуру.

Загальнообов'язковість права означає необхідність безумов­ного виконання його приписів усіма суб'єктами, які підпадають під юрисдикцію держави, незалежно від їх бажання.

Формальна визначеність права означає однозначну сформульованість його приписів (норм) у нормативно-правових актах (законах, постановах тощо) — офіційних письмових документах, що видаються від імені держави.

Формулювання права державою означає, що держава у новому праві формулює нове правило поведінки, яке до цього часу не іс­нувало в суспільстві.

Санкціонування права державою означає, що держава запозичує правило поведінки, яке вже існує у межах інших соціальних норм (у звичаї, у нормі моралі тощо) і, формально закріплюючи його у нор­мативно-правовому акті, надає йому властивостей норми права.

Можливість застосування державного примусу означає, що поведінка, яка не відповідає приписам права, є караною, тому має наслідком притягнення суб'єкта, який її вчинив, до юридичної відповідальності.

Отже, право — це особливий засіб соціального регулювання, який на відміну від норм моралі, звичаїв, традицій тощо, харак­теризується ознаками, що визначають його взаємодію з держа­вою та інші особливі характеристики. У тісному зв'язку з держа­вою полягає основна відмінність права як регулятора суспільних відносин від інших соціальних норм (моралі, звичаїв, норм гро­мадських організацій), дотримання яких примусовою силою дер­жави не гарантується. Тільки держава забезпечує юридичне пра­вове регулювання поведінки людей та їх колективів у межах всього суспільства. Право визначає становище особистості у сус­пільстві та державі.

У такому розумінні право є ознакою цивілізації, культури сус­пільства, являє собою соціальну цінність, як благо для суспільст­ва взагалі, так і для кожного його члена. Право як прояв цивіліза­ції, продукт громадянського суспільства на чільне місце покладає визнання людини як розумної вільної істоти, спроможної само­стійно вирішувати, що для неї добре, а що погано, тобто діє пре­зумпція свободи особи, визнання самостійності, автономності (від волі держави) її поведінки у сфері особистого життя.

Отже, сутність права полягає в тому, що воно є соціальним ре­гулятором, положення якого ґрунтуються на надбаннях розвитку людської цивілізації і культури та який є критерієм визначення правомірності або неправомірності поведінки людей та їх об'єднань.