4. Поняття та елементи механізму держави. Органи держави

Держава повністю не зливається із суспільством, не розчиняється в ньому, вона є організацією, яка певним чином ві­докремлена від суспільства, інституалізована у вигляді механізму держави, має власні закономірності становлення, функціонування й розвитку, особливі потреби та інтереси. Кожна держава для по­вноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна мати державні організації, які у своїй сукупності утворюють ме­ханізм держави.

Механізм держави — цілісна ієрархічна система державних органів, які здійснюють її завдання і реалізують функції.

Ознаки механізму держави:

ієрархічна система, тобто система, побудована на основах субординації і координації— обов'язкове виконання рішень ви­щих органів нижчими органами;

цілісна система внутрішньо організованих елементів, яка має єдині принципи побудови, єдині завдання і цілі діяльності;

чітко визначені зв 'язки між елементами цієї системи, кожен з яких має певну сферу діяльності і компетенцію. Як механізм го­динника складається з різних елементів, так і механізм держави, маючи єдність, включає органи, блоки, підсистеми і навіть са­мостійні гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову. У цій розчленованості прослідковується ієрархія: різні державні орга­ни, їх блоки, підсистеми займають неоднакове місце у держав­ному механізмі, але всі разом вони повинні діяти узгоджено, без зупинки;

має єдину бюджетну, грошову, банківську системи, державну власність, які складають її організаційно-економічну основу;

динамічна і реально працююча система, за допомогою якої функціонує держава, здійснюється управління суспільством.

Структура механізму держави:

1) державні органи, які мають владні повноваження, тобто державний апарат, який включає два важливих структурних еле­менти:

а) апарат управління, до якого входять чиновники — держав­ні службовці, які спеціально займаються управлінням;

б) апарат примусу — армія, поліція, розвідка і контррозвідка, митниця, тюрми, виправні установи та ін.;

2) державні установи, державні підприємства, які не мають владних повноважень (у сфері охорони здоров'я, наукових дослі­джень, навчально-виховна, духовна сфера та ін.).

Державні підприємства та установи — це організації, які під керівництвом державних органів (апарату держави) практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, без­посередньо пов'язані зі створенням матеріальних цінностей (державні підприємства), чи діяльності, пов'язаної зі створенням нематеріальних цінностей (державні установи).

Таким чином, державні підприємства та установи відрізня­ються від органів держави, але вони належать до державних ор­ганізацій: державний апарат забезпечує реалізацію функцій дер­жави завдяки діяльності підприємств і установ, якими керує.

Відповідно до форм власності, встановлених Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р., до механізму держави в

Україні у повному обсязі належать лише державні підприємства, які діють наоснові загальнодержавної власності.

Орган держави — частина державного апарату — група осіб або одна особа, які наділені юридично визначеними державно-владними повноваженнями для виконання завдань і функцій держави.

Кожен орган держави створюється для здійснення певного виду державної діяльності, тобто має свій предмет, завдання і функції.

Ознаки органів держави:

1. формується державою або безпосередньо народом (парла­мент) відповідно до закону і функціонує на його основі;

2. має передбачені конституцією або іншими законами спеці­альні функції, які він здійснює від імені держави;

3. має державно-владні повноваження, які дозволяють йому здійснювати юридично обов'язкові дії (видає нормативні та інди­відуальні акти; здійснює контроль за точним та неухильним ви­конанням вимог, передбачених цими актами; забезпечує і захи­щає ці вимоги від порушень шляхом застосування засобів виховання, переконання, стимулювання, у випадку необхіднос­ті — державного примусу;

4. функціонально взаємодіє з іншими органами у процесі реалізації своїх повноважень, керується принципом «дозволено ли­ше те, що прямо передбачено законом»;

5. складається зі службовців, які перебувають в особистісних відносинах між собою та органом: обсяг, порядок використання ними владних повноважень встановлюються законом і отриму­ють конкретизацію у посадових інструкціях, штатних розписах та ін.;

6. має необхідну матеріальну базу — державне майно, свій рахунок у банку, джерело фінансування — державний бюджет;

7. має організаційну структуру (будова за видами окремих служб і кількісним складом), територіальний масштаб діяльності, систему службової підзвітності і службову дисципліну. І З питанням організації та діяльності державного апарату тісно пов'язана теорія поділу влад. Вона належить до тих політико-правових доктрин, що мають складну історію свого становлення і розвитку. Традиційно її пов'язують з ім'ям Ш. Монтеск'є (1689— 1755), який виробив схему, відповідно до якої влада в державі повинна бути поділена між законодавчими, виконавчими та су­довими органами. Кожна з влад стосовно іншої є самостійна і не­залежна, що виключає можливість узурпації всієї влади в державіякоюсь однією особою чи окремим органом держави. Пізніше Ж.-Ж. Руссо запропонував розглядати ці три влади як особливі явища єдиної найвищої влади всього народу.

Слід зазначити, що у вітчизняній історії задовго до Монтеск'є були спроби створити конституційний проект незалежної Украї­ни з урахуванням принципу поділу влад, їх єдності і взаємодії («Пакти і Конституції» Пилипа Орлика, 1710 р.): законодавча влада — Генеральна Рада; виконавча влада — гетьман, генераль­на старшина й обрані представники від кожного полку; судова влада. «Пакти і Конституції» Пилипа Орлика заклали основні принципи республіканської форми державного правління.

Уперше конституційне закріплення теорія поділу влад дістала в Конституції США 1787 р., в якій від імені всього американсько­го народу були розподілені повноваження органів державної вла­ди — конгресу, президента і підзвітних йому міністерств, судів.

Згідно з Конституцією України єдиним органом законодавчої влади в країні є Верховна Рада.

Вона правомочна розглядати важливі питання, що не входять до компетенції органів державної виконавчої чи судової влади, а також не вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Верховна Рада України складається з 450 депутатів України і працює сесійно. Сесії Верховної Ради України складаються з пленарних засідань комітетів і тимчасових комісій Верховної Ра­ди.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України згід­но зі ст. 93 Конституції України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

Президент України є главою держави, який виступає від імені держави, гарантує державний суверенітет, територіальну ціліс­ність України, додержання прав і свобод людини і громадянина.

Крім цього статус глави держави передбачає здійснення ним об'єднуючої функції щодо діяльності окремих гілок державної влади, виконання Президентом ролі арбітра між органами зако­нодавчої і виконавчої влади у разі непорозуміння між ними.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Він відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою, підконтрольний та підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Судову владу в Україні здійснюють Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні та місцеві суди, спеціалізо­вані суди. Особлива роль у системі судової влади належить Конститу­ційному Суду України — єдиному органу конституційної юрис­дикції в Україні, що вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлу­мачення Конституції України та законів України.