3. Форма державного устрою

Форма державного устрою — національно-терито­ріальна та адміністративно-територіальна організація державної влади. Територія держави поділяється на окремі національно-політичні чи адміністративні одиниці, які характеризуються спів­відношенням частин держави та її органів із державою в цілому та між собою. Теорія права розрізняє просту та складну форми державного устрою.

Проста (унітарна) держава — єдина держава, що не має все­редині відокремлених державних утворень, які користуються пе­вною самостійністю (не мають ознак суверенітету).

Ознаки унітарної держави:

1. не входять державні утворення з ознаками суверенітету;

2. єдина система державних органів;

3. єдина конституція і єдина система законодавства;

4. єдине громадянство;

5) у міжнародних відносинах держава виступає як єдиний представник.

' Простими (унітарними) державами називають себе країни Балтії, Польща, Білорусь та ін. Згідно з ч. 2 ст. 2 Конституції на­шої держави Україна є унітарною державою.

Складні форми державного устрою — федерація і конфеде­рація.

Федерація — це складна держава, до якої входить кілька те­риторіальних утворень (суб'єктів федерації), що володіють суве­ренітетом або мають ознаки державності.

Два різновиди федерації:

а) союзна федерація (заснована на договорі), суб'єктами якої є суверенні держави, що зберігають за собою значний обсяг повно­важень, аж до права виходу зі складу федерації; приклад — ко­лишній СРСР;б) федерація, заснована на автономії, суб'єктами якої є дер­жавні утворення, що не мають суверенітету, але мають певні ознаки державності у вигляді повноважень самостійно вирішува­ти питання місцевого значення (приклад — Російська Федерація).

Конфедерація — союз держав, об'єднаних для досягнення певних цілей одним або кількома органами (наприклад військо­вими) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Ознаки конфедерації". 1) відсутність законодавчих органів; 2) відсутність загального законодавства, громадянства, судової та фінансової систем; 3) рішення загальних конфедеративних орга­нів для членів конфедерації не є обов'язковим і їх невиконання не має ніяких санкцій; 4) наявність безумовного права виходу зі складу конфедерації у кожного суб'єкта.

Конфедерація — це досить нестійка, перехідна форма від співі­снування повністю незалежних держав до їх федерації або до утворення нової унітарної держави. Через етап конфедерації у своєму розвитку пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, яка і ни­ні офіційно називається конфедерацією. З 1981 по 1989 рр. існува­ла конфедерація Сенегамбія, що об'єднувала Сенегал і Гамбію.

4. Державно-правовий (державний) режим

Державно-правовий режим — це сукупність форм і методів здійснення державної влади та рівень участі громадян в управлінні справами держави і суспільства.

Важливим є те, які методи переважають у процесі здійснення державної діяльності та досягнення цілей, що стоять перед дер­жавою, а також наскільки реально громадяни впливають на стан державних і суспільних справ. Розрізняють демократичний і ан­тидемократичний державно-правові режими.

Демократичний державно-правовий режим — стан полі­тичного життя, за якого державна влада здійснюється демократи­чними методами на основі широкої і реальної участі громадян та їх об'єднань у формуванні і здійсненні державної політики, утво­ренні та діяльності органів держави, на неухильному дотриманні основних прав людини і громадянина.

Різновиди демократичного державно-правового режиму — режим парламентської демократії, демократично-ліберальний, національно-демократичний та ін.

Антидемократичний державно-правовий режим — зву­ження або усунення можливості реального впливу громадян та їх об'єднань на управління державою, обмеження або порушення основних прав людини, зосередження влади в руках не контро­льованої народом групи осіб чи однієї особи.

Різновиди — авторитарний, тоталітарний, вождизм, військо­во-диктаторський, фашистський, расистський та ін.

Авторитарний режим — державна влада концентрується в руках правлячої верхівки. Допускаються деякі розмежування по­літичних сил, існують легальні можливості через представницькі органи чи громадські об'єднання обстоювати інтереси певних верств населення. Але якщо виникає різке протистояння політич­них сил, спрацьовує механізм дії реакційного закону чи прямого насильства.

У більшості сучасних країн твердо встановилися певні різно­види демократичних державно-правових режимів (країни Північ­ної та Західної Європи, Північної Америки). У небагатьох краї­нах, переважно Близького Сходу, Африки, зберігаються різні модифікації антидемократичних державно-правових режимів.