Тема 1-2. (Лекції 1-2) Теоретичні аспекти регіональної економіки

53

Б. Прямокутно-регулярний (решітковий), при якому соціально-економічні

центри і вузли транспортної мережі розміщені в районі значно рівномірніше. Цей тип передбачає менші відмінності у рівнях розвитку центрів (ядер), які мають майже одна-

ковий потенціал. В цілому для району з таким типом територіальної структури властиве більш рівномірне розміщення продуктивних сил, поліцентричний характер його територіальної організації. Регіональні лідери суспільного життя (міста) сформувались не ли-

ше під впливом вигідного транспортно-географічного положення, а й внаслідок дії адміністративного фактору або давнього історико-господарського розвитку. Такий тип тери-

торіальної структури мають Центрально-чорноземний район Росії і Казахстан.

В. Лінійно-вузловий з потужною внутрішньою економічною віссю (транспортною магістраллю, великою рікою, передгірними рівнинами, найбільш придатними для життя)

і пучками чи смугою інфраструктури. Такий тип мають Поволзький, Західносибірський і Північнокавказький райони Росії, держави Середньої Азії.

Г. Приморський, коли елементи структури сформувались і розміщені вздовж морського узбережжя, утворюючи морський фасад району, країни чи навіть окремого великого міста. Він характерний для Причорноморського району України, держав Балтії

(за винятком Литви), а також великих приморських портових міст — Одеси, СанктПетербурга, Владивостока та інших. Цьому типу властива наявність кількох потужних центрів вздовж узбережжя, від яких йдуть зв'язки в глибину території. Поперечні зв'язки

між цими центрами виражені слабше.

Д. Багатоядерний з басейновою концентрацією продуктивних сил, характерний для потужних вугільних районів з високим рівнем освоєння і переважним розвитком важкої індустрії. Такий тип територіальної структури мають Донецький і Придніпровський райони України, Кузнецький підрайон Росії.

Багато районів мають змішаний тип територіальної структури з поєднанням ознак і елементів перелічених основних типів.

Функціонально-управлінська структура СГР повинна бути ієрархічно впорядкованою системою органів управління життям населення в районі чи в країні в цілому. Вона повинна територіально реалізовувати механізм прийняття рішень, від яких залежить

стратегія і тактика діяльності людини, досягнення певних соціально-економічних та

екологічних результатів (цілей). Цей аспект функціональної структури держави і кожного району найменш практично виражений, адже деякий час були відсутні територіальні органи управління колишніми великими економічними районами, різними міжобласними господарськими утвореннями, великими господарськими агломераціями. Територія об-

ластей Мезорайонування набуває все більшого значення для практики територіального

прогнозування, планування і конструювання суспільно-географічних районів середньої ланки. Воно охоплює суспільно-географічні комплекси областей, автономних утворень,

конурбації, великі агломерації з прилеглою урбанізованою територією на чолі з найбільшими і великими містами; це частини макрорайонів або підрайони. Для кожного з ре-

гіональних рівнів управління повинні бути визначені науково обґрунтовані функції і відповідний механізм їх реалізації.

Стадії (рівні) розвитку суспільно-географічного району

Суспільно-географічний район як складне територіальне утворення має свої ста-

дії розвитку, тобто є динамічною системою, особливо коли йдеться про первинні її клітинки (розселення, нове будівництво, використання нових ресурсів тощо). Ці часткові зміни, нагромаджуючись в районі, не завжди достатньо виражені, оскільки в іншому разі

треба було б безперервно змінювати його границі. Однак одночасно має місце порогова стабілізація району – стадії його розвитку. М.М. Колосовський (1970) виділив п'ять такий стадій:

А. Резервні території зі слабким розвитком продуктивних сил, незначною участю

в географічному поділі праці. Головною їх ознакою є великий природно-ресурсний по-

Тема 1-2. (Лекції 1-2) Теоретичні аспекти регіональної економіки

54

тенціал, невизначеність господарської спеціалізації і територіальне входження до скла-

ду сусідніх розвинутих районів за принципом транспортно-географічного положення. Б. Піонерного господарського розвитку, де вже відомі природні ресурси, є неве-

лика чисельність населення для початкового освоєння цих ресурсів. Заплановано створення територіально-виробничого комплексу районного масштабу, визначена спеціалізація в масштабі країни, але використання природних ресурсів має вибірковий харак-

тер, що позначається початковими формами розселення і господарського розвитку.

В. Значного господарського розвитку, де вже склались великі промислові вузли і

транспортні магістралі з прилеглими до них економічно освоєними смугами; решта їх території припадає на резервні території, що поступово втягуються у господарське життя.

Г. Потужного господарського розвитку, де вже сформувались великі господарські

комплекси, хоч окремі їх ланки перебувають в процесі будівництва або лише запроектовані.

Д. Комплексного розвитку господарства із стабільною структурою виробництва, значним включенням в нього природних, трудових та інших місцевих ресурсів, з чіткою загальнодержавною спеціалізацією, наявністю багатьох верхніх поверхів розвитку ра-

йонного виробничого комплексу (обробна промисловість, наука, сфера обслуговування).

Таким чином, найбільшими змінами характеризуються друга і третя стадії, а стабільністю — четверта і п'ята.

Однак слід пам'ятати, що могутнім стабілізуючим засобом є великі капіталовкла-

дення і потужні запаси природних ресурсів. Кінцевою метою територіальної організації продуктивних сил району є його п'ята стадія.

Таксономічна сітка суспільно-географічних районів

Суспільно-географічні райони є об'єктивною реальністю, вони формуються на

базі відповідних суспільно-географічних комплексів і мають різноманітні якісні і кількісні ознаки. Це найповніше виявляється у видах і типах районів. До основних видів суспіль- но-географічних районів належать інтегральні, міжгалузеві та галузеві.

Інтегральне районування і райони відображають просторову взаємодію всіх ком-

понентів суспільно-географічних комплексів на певній території, вони є основною фор-

мою системно-структурної впорядкованості діяльності людини в центрі і на місцях. Інтегральне районування найповніше відображає суспільно-географічну якість і, в свою чергу, поділяється на такі типи, як макро-, мезо- і мікрорайонування залежно від масштабу, чисельності населення і господарської значущості досліджуваної території (рис.1.6).

Найбільшої уваги в науковому, прикладному і навчально-пізнавальному відно-

шеннях заслуговує макрорайонування, яке охоплює основні (великі) суспільногеографічні райони, їхні групи, мегаполіси з прилеглою урбанізованою територією.

Основний суспільно-географічний район — це значна частина території країни, цілісна ланка її господарства, що характеризується певною спеціалізацією і комплекс-

но-пропорційним розвитком діяльності людини.

Мікрорайонування дозволяє виявляти локальні суспільно-географічні комплекси

— внутрішньообласні, низових адміністративних районів, окремих місцевостей, вузлів,

центрів і пунктів, що сформувались на базі великих, середніх і малих міст та інших населених пунктів. Цей тип районування є найскладнішим і найвідповідальнішим, оскільки

є основою формування і делімітації районів вищого рівня. У локальних районах тісно сплітаються галузеві й територіальні аспекти розвитку суспільства, в тому числі раціональне використання всіх ресурсів території, основних виробничих фондів та інфра-

структури. На думку М.Д. Шаригіна, такі локальні суспільні утворення є найпрогресивнішою формою територіальної організації суспільства і основним об'єктом складання схем районних планувань. У межах мікрорайону також розробляються перспективні

плани і довгострокові програми. Лише локальні райони дають нам найдостовірнішу ін-

формацію про специфіку місцевого процесу природокористування.

Тема 1-2. (Лекції 1-2) Теоретичні аспекти регіональної економіки

55

Рис. 2.3. Типологічна схема суспільно-географічного районування

Міжгалузеве господарське районування делімітує міжгалузеві комплекси як єд-

ність декількох галузей (видів діяльності) на різних рівнях територіальної спільності (О.І. Шаблій). Відмінністю міжгалузевих комплексів від інтегральних є менше число галузей (компонентів) і вужча повнота зв'язків між ними. Прикладом таких утворень є агропро-

мислові, лісопромислові, еколого-економічні, виробничо-торгові, транспортно-

економічні та інші райони.

Необхідність вирішення питань техніко-економічної політики, керівництва вироб-

ництвом вимагає також вузькогалузевого господарського районування (промислового,

транспортного, сільськогосподарського тощо).

Тема 1-2. (Лекції 1-2) Теоретичні аспекти регіональної економіки

56

Галузеве районування поряд з міжгалузевим є обов'язковою аналітичною перед-

умовою встановлення границь інтегральних суспільно-географічних районів. Галузевий суспільно-географічний район — це територія з підвищеною концентрацією виробницт-

ва продукції чи послуг відповідної галузі, що характеризується специфічними місцевими умовами і структурою, проблемами і перспективами розвитку, його територіальною організацією і положенням в системі міжгалузевого господарського комплексу. Галузеві

райони в чистому вигляді не існують, але теоретично використовуються при поглибленому вивченні галузевого районування. Галузеві райони можуть бути загальногалузе-

вими і внутрішньогалузевими (райони машинобудування, зернового господарства, ку- льтурно-побутового обслуговування тощо).

Крім наведених ознак, суспільно-географічні райони можуть бути типізовані також

за характером і рівнем спеціалізації діяльності людини (індустріальні, агропромислові, транспортні, рекреаційні, науково-освітні та ін.).

З цим тісно пов'язані ознаки рівня їх комплексності і пропорційності розвитку. Рівень комплексності діяльності людини відображає ступінь використання природ-

них і трудових ресурсів, характер розселення, ступінь використання відходів, відповідно-

сті між виробничими і невиробничими процесами та завершеність стадій кожного енерговиробничого чи життєвого циклу. Комплексність діяльності людини може характеризуватися високим, середнім і низьким рівнями; показники цих рівнів слід ще обґрунтувати.

Якісною стороною комплексності є пропорційність діяльності людини, яка харак-

теризується як повнотою набору компонентів, так і раціональністю обміну речовиною, енергією, інформацією та людьми, динамічною кількісною рівновагою між природними, соціальними, економічними і технічними компонентами суспільно-географічного району.

Додатковими ознаками класифікації СГР є рівень освоєння і господарського роз-

витку, який проявляється практично в стадіях їх формування і розвитку: резервні тери-

торії, райони піонерного, значного, потужного і комплексного розвитку господарства.

Практичне значення суспільно-географічного районування

В цілому суспільно-географічне районування дозволяє в процесі комплексного

планування діяльності людини на окремій території тісніше пов'язати регіональні інте-

реси із загальнодержавними.

По-перше, господарські райони є основою гармонійного поєднання галузевого, територіального і програмно-цільового аспектів функціонування; вони є своєрідною формою географічного управління народним господарством. Соціально-економічний ефект

від застосування цього методу полягає в досягненні вищого рівня взаємопов'язаності ви-

робничо-технологічних і соціальних процесів, раціоналізації внутрішньорайонних і міжрайонних зв'язків, в ефективнішому використанні трудових ресурсів, багатоплановому ви-

користанні природної сировини, удосконаленні процесу природокористування.

Макрорайонування повинно бути науковим інструментом довгострокового прогнозування, планування розміщення продуктивних сил і управління ними на державному рівні. В межах великих суспільно-географічних районів створюються міжрайонні господарські бази, забезпечується раціональна спеціалізація, комбінування і особливо ко-

оперування виробництва, встановлюються господарські пропорції, проводяться балансові розрахунки. В межах основного суспільно-географічного району відбувається най-

повніше узгодження природно-ресурсної, виробничої, розселенської, інфраструктурної і адміністративно-політичної підсистем і задаються стратегія і загальний темп їх розвитку. Ці райони є основою глибокого суспільно-географічного вивчення нашої держави.

Мезорайони (сусгіільно-географічні підрайони) є господарсько-адміністративною цілісністю, яка включає промислові центри і міста різної величини, місцеву промисловість, агропромислову діяльність, роботи з районного планування. Одночасно тут є мож-

ливості для маневрування робочою силою, транспортними засобами і матеріальними ре-