2.4. Оподаткування операцій особливого виду

Особливості оподаткування операцій з цінними паперами, фондовими і товарними деривативами

Починаючи з 1 січня 2013 року набули чинності зміни до Податкового Кодексу України, які суттєво змінили порядок оподаткування операцій з цін­ними паперами.

Базою оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами є договірна вартість цінних паперів або дери­вативів, яка визначена в первинних бухгалтерських документах.

Податковим агентом з біржових і позабіржових операцій є відповідний торговець цінними паперами (ліцензіат), а з операцій по розміщенню, погашенню, викупу, повторному продажу цінних паперів інститутів спільного інвестування відкритого типу – їх емітент.

Будь-який прибуток від продажу цінних паперів (придбаних як при первинному розміщенні, так і на вторинному ринку) оподатковується по­датком на прибуток підприємств. Ставка податку на прибуток за операціями з цінними паперами встановлена в розмірі 10 %.

Порядок оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами визначено п. 153.8 ПКУ.

Згідно з пп. 153.8.2 та 153.8.3 ПКУ з метою оподаткуван­ня цінні папери поділяються на дві групи: ті, що перебу­вають в обігу на фондовій біржі (названі біржовими), та ті, що не перебувають в обігу на фондовій біржі (небіржові). Подальше обчислення фінрезультату за кожною операцією зале­жить від того, до якої з двох означених груп нале­жить конкретний ЦП.

З 3 січня 2013 року фінансовий результат за операціями з цінними паперами, що перебувають в обігу на фондовій біржі, визначається окремо від фінансового результату за операціями з цінними паперами, що не перебу­вають в обігу на фондовій біржі.

Витрати на придбання цінних паперів визнаються під час їхнього продажу. Фінансовий результат від операцій з цінними паперами кожної категорії цінних паперів (які перебувають та які не перебувають в обігу на фондовій біржі) визначається як сукупний фінансовий результат від операцій з цінними паперами такої категорії.

Якщо фінансовий результат операцій з цінними паперами відповідної категорії є позитивним, його показник включається до оподатковуваного доходу відповідного податкового періоду. Якщо за результатами звітного періоду загальна сума збитків від операцій з цінними паперами у категорії перевищує загальну суму прибутків від таких операцій, то від’ємне значення фінансового результату за операціями з цінними паперами такої категорії переноситься у зменшення загального фінансового результату за такими операціями в наступних звітних періодах (до повного погашення).

Збитки за операціями з цінними паперами, понесені платниками податків до 1 січня 2013 року, не визнаються в податковому обліку.

Оподаткування курсових різниць. Доходи і витрати в операціях з валютою

Під валютними курсами розумі­ють офіційний курс НБУ. Так, під кур­совою різницею розуміють оцінку однієї і тієї самої суми в іноземній валюті за курсами НБУ на різні дати. Розрахунок курсової різниці можна подати у вигляді формули.

Курсова різниця = Сума валюти × (Курс НБУ₂ – Курс НБУ₁),

де Курс НБУ_{2 –} курс, що діє на дату перерахунку; Курс НБУ₁ – курс, за яким оцінено відповідну статтю раніше.

Різниці, які виникають під час оцінки валюти між курсом НБУ і курсом міжбанку під час продажу або купівлі валюти, не є курсо­вими.

Крім суми, вираженої у валюті (суми монетар­ної статті), для визначення курсової різниці необ­хідно вибрати дату, на яку буде розрахо­вуватись ця різниця. Такими датами є такі:

– дата балансу (дата, на яку складають баланс);

– дата здійснення розрахунків (погашення за­боргованості (зокрема част­кове), отримання та перерахування коштів).

У випадку продажу валюти відображається позитивна або від’ємна різниця між доходом від продажу та балансовою вартістю такої валюти або вартістю на дату здійс­нення операції, якщо вона проведена після дати звітного балансу.

У випадку купівлі валюти відображається у складі податкових доходів або у складі податкових витрат позитивна або від’ємна різниця між курсом іноземної валюти до гривні, за яким купується іноземна валюта, та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти.

Оподаткування неприбуткових установ та організацій

Неприбуткова організація – це самостійний господарюючий суб’єкт, який має права юридичної особи та веде діяльність, передбачену статутними документами, має самостійний баланс, розрахункові (поточні) рахунки в установах банків, печатку.

Для отримання неприбуткових пільг такі особи мають бути внесені згідно з п. 157.1 ПКУ до Реєстру неприбуткових установ та організацій, про що вка­зано у Положенні про Реєстр неприбуткових установ та організацій, затвердженому наказом Міністерства фінансів від 24.01.2013 р. № 37.

До неприбуткових організацій та установ, до яких належать:

1) органи державної влади та місцевого самоврядування;

2) благодійні фонди та благодійні організації;

3) пенсійні фонди, кредитні спілки;

4) спілки, асоціації та інші об’єднання юридичних осіб, житлово-бу­дівельні кооперативи, що утримуються лише за рахунок внесків засновників та не виконують підприємницької діяльності;

5) релігійні організації, садівничі та гаражні кооперативи або това­риства;

6) інші юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку.

Діяльність таких організацій не може бути підприємницькою (здійс­нюватися для отримання прибутку), хоча такі організації можуть бути платниками податку на прибуток.

ПКУ регламентовано види доходів неприбуткових організацій, які звільняються від оподаткування, а саме:

– цільові надходження;

– внески засновників;

– безкоштовне отримання товарно-матеріальних цінностей i коштів від фізичних та юридичних осіб;

– надходження від здійснення операцій, передбачених установчими документами;

– доходи від здійснення операцій з цінними паперами, депозитними вкладами та інші пасивні доходи.

Доходи неприбуткових організацій

Надходження коштів та іншого майна до неприбуткової організації залежно від джерел утворення можна розподілити на:

– доходи від цільового фінансування;

– доходи від нецільового фінансування;

– пасивні доходи;

– інші доходи.

Будь-які отримані доходи будуть цільовими, якщо статутом організації передбачено їх витрачання тільки на конкретні потреби – заходи, програми, напрями, види витрат. Тому всі отримані неприбутковою організацією доходи можна умовно розподілити залежно від запланованого напряму використання на цільові та нецільові.

Цільове фінансування – це грошові кошти, отримані неприбутковими організаціями на фінансування конкретних програм.

Тобто доходи від цільового фінансування на придбання оборотних активів визначаються одночасно у тій сумі, що й понесені витрати на при­дбання таких активів.

Нецільове фінансування – це грошові кошти, які неприбуткові орга­нізації отримують без цільового призначення, тобто без конкретно встанов­лених умов їх витрачання.

Їх відображають як безповоротно отримані грошові кошти чи матеріальні цінності у загальному порядку.

Пасивні доходи – це грошові кошти, отримані неприбутковими організаціями у вигляді відсотків, дивідендів, страхових виплат, відшко­дування, роялті.

Інші доходи. Неприбуткові організації можуть отримувати доходи і з інших джерел. Зокрема, від продажу товарів, послуг, які відображають ідеї, для захисту яких такі організації були створені, від здавання в оренду тимчасово вільних приміщень, від продажу залишків запасів чи основних засобів.

Витрати неприбуткових організацій

Аналогічно з доходами, для визнання витрат використовується метод нарахування, тобто попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг не визнається витратами.

Найбільшою питомою часткою в доходах неприбуткової організації є цільове фінансування.

”Дохід”: Цільове фінансування не визнається доходом доти, поки не існує підтвердження того, що воно буде отримане та підприємство виконає умови щодо такого фінансування.

Цільове фінансування капітальних інвестицій визнається доходом протягом періоду корисного використання відповідних об’єктів інвестування (основних засобів, нематеріальних активів тощо) пропорційно до суми нарахованої амортизації цих об’єктів.

Неприбуткові установи та організації повинні складати та подавати податковий розрахунок про використання коштів неприбуткових установ та організацій за результатами календарного року.

Оподаткування експортно-імпортних операцій

Введення в дію ПКУ спричинило низку змін в оподаткуванні імпортних операцій. Насамперед було скасовано правило першої події.

При виконанні умов імпортних контрактів щодо товарів, робіт, послуг підприємство-резидент несе витрати в іноземній валюті. Датою визнання таких витрат та включення їх до складу витрат є дата того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації товарів, робіт, послуг, до складу собівартості яких увійшли витрати (п. 138 ПКУ).

У разі 100 % попередньої оплати постачальнику-нерезиденту – витрати визначаються за датою визнання доходів, але за курсом НБУ на дату перерахування передоплати;

У разі часткової попередньої оплати – витрати визнаються у частині оплаченої вартості за курсом НБУ на дату оплати, у неоплаченій частині – за курсом НБУ на дату здійснення операції;

У разі оплати за поставлені товари, роботи, послуги, які вже було ви­знано витратами періоду – коригування не здійснюється.

Якщо господарська операція з нерезидентом здійснюється на умовах перерахування йому авансу, то податкова собівартість товарів, отриманих у рахунок попередньої оплати, визначається за курсом НБУ, що діяв на дату такого перерахування. Курсові різниці за дебіторською заборгованістю, яка виникає в результаті здійснення попередньої оплати, не відображаються.

Якщо здійснення господарської операції з нерезидентом передбачає от­римання імпортних товарів з подальшою оплатою їх вартості, то розрахунок податкової собівартості товарів слід здійснювати за курсом НБУ, що діяв на дату їх отримання.

Витрати за імпортними товарами визнаються не у момент їх отримання, а у тому звітному періоді, в якому будуть визнані доходи від реалізації таких товарів.

Водночас курсові різниці за кредиторською заборгованістю за отримані від нерезидента товари визначають на дату балансу та на дату закриття заборгованості (пп. 153.1.3 ПКУ).

У разі здійснення придбання або оплати товарів частинами, якщо спла­чені аванси, якщо спочатку здійснюється оприбуткування, то правила поши­рюються на кожну частину такого придбання окремо.