Акт соборності

Акт соборності (возз'єднання, злуки) відбувся 22 січня 1919 року на Софійському майдані у Києві. В Універсалі, який було проголошено з цієї нагоди, говорилося: "Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) й Наддніпрянська Велика Україна. Віднині е єдина незалежна Українська Народна Республіка". Наступного дня з'явилися відповідні постанови Трудового Конгресу. Відтепер ЗУНР мала офіційно називатися Західною областю Української Народної Республіки.

Але через війну практичне злиття двох державних утворень відкладалося на майбутнє — до Всеукраїнських установчих зборів, обраних як Наддніпрянською, так і Наддністрянською Україною.

Фактично ж ЗУНР і надалі продовжувала діяти як окреме державне утворення. Подальші події знову розвели уряди ЗУНР і Директорії. Акт Злуки від 22 січня 1919 року так і залишився символом споконвічних прагнень українського народу до возз'єднання. Головними причинами, які не дали можливості втілити злуку в життя, були соціально-політичний консерватизм, взаємна нетерпимість лідерів двох державних утворень, їх різні зовнішньополітичні орієнтири. А разом все це призвело до падіння як УНР, так і ЗУНР.

12.4. Судова система та інші правоохоронні органи

На перших порах ЗУНР залишає попередню судову систему. Суддям та іншим працівникам судових органів пропонувалося принести присягу на вірність українському народові та державі. Тих, які скомпрометували себе антиукраїнською діяльністю і переконаннями, було звільнено.

Згодом у лютому 1919 року Державне секретарство судових справ отримало доручення провести судову реформу. Всю територію ЗУНР було розділено на 12 судових округів і 130 судових повітів. Відповідно належало обрати окружні і повітові супи. Надавалася гарантована можливість обрати своїх суддів національним меншинам: поляки мали обрати 25 суддів, євреї — 17.

У лютому 1919 року приймається ряд законів, спрямованих на вдосконалення діяльності судових органів.

Закон "Про скорочення підготовчої суддівської служби" скоротив термін стажування суддів з трьох до двох років. Закон "Про тимчасове припинення діяльності суду присяжних" припинив вибори присяжних у зв'язку з умова МИ воєнного часу. Були прийняті також закони про перехід судочинства на українську мову, про введення демократичних принципів судочинства. Законом від 11 лютого для розгляду кримінальних справ у повітах створювалися тимчасові трибунали. До їх складу входили голова і два члени. За законом від 15 лютого створювалися дві виші судові інстанції: Виший суд і Найвищий державний суд. До їх обрання функції другої і третьої судової інстанції виконували Окремий судовий Сенат другої інстанції та Окремий судовий Сенат третьої інстанції. Вони були створені 8 березня 1919 року при окружному суді у Станіславі.

Щодо інших правоохоронних органів, то слід відзначити відновлення діяльності адвокатури. Були створені також прокуратура на чолі з Генеральним державним прокурором, нотаріальна служба. Окремо існували військова юстиція і прокуратура.

Важливого значення надавалося в ЗУНР створенню органів охорони громадського порядку. 6 листопада 1918 року Українська Національна Рала прийняла рішення про створення Корпусу української державної жандармерії. Корпус очолила Команда української державної жандармерії на чолі з головним комендантом. На місцях утворювалися окружні та повітові команди жандармерії на чолі з окружними і повітовими комендантами. Низовою ланкою жандармерії були сільські і міські станиці, які очолювали жандармські сільські і міські коменданти. Система державної жандармерії отримала законодавче закріплення в законі від 15 лютого 1919 року. На місцях продовжувала діяти і народна міліція. Вона формувалася на громадських засадах шляхом виборів. На літо 1919 року до Корпусу української державної жандармерії входило близько 1 тисячі жандармів, 4 тисячі стажистів, ЗО офіцерів. До органів охорони громадського порядку входило також близько 3 тисяч народних міліціонерів.

12.5. ПРАВОВА СИСТЕМА

Особливістю законодавчої діяльності ЗУНР була її соціальна спрямованість. Глибокі революційні зміни відбулися в соціально-політичній сфері, економіці, освіті, культурі.

Конституційне право

Одним з найперших конституційних законів ЗУНР був Закон про державну мову від 15 лютого 1919 року, який проголосив державною мовою українську. Національним меншинам гарантувалося право вживати у взаємовідносинах з державними органами рідну мову, а державним органам відповідати рідною мовою тих громадян, що звертаються до них. Національним меншинам гарантувалося право вільно розвивати свою мову, мати свої школи, бібліотеки, видавництва, періодичні видання.

8 квітня 1919 року був прийнятий Закон про громадянство та правовий статус чужинців. Бажаючі стати громадянами ЗУНР повинні були до 20 травня 1919 року подати заяву. Якщо вони цього на робили, то вважалися чужинцями і за бажанням могли виїхати за кордон. Закон встановлював вимоги до державних службовців. Ними могли бути тільки громадяни України "бездоганної поведінки", які володіють українською мовою і мовою хоч би однієї з національних меншин, віком до 40 років. Не мали права займати службові посади особи, які притягалися до кримінальної відповідальності, вчинили моральні та протиправні поступки, "користолюбні" особи, неоплатні боржники. Особи, які приймались на державну службу, мали пройти однорічне стажування, скласти усний і письмовий іспити із законодавства, показати вміння діловодства, знання своїх прав і обов'язків.

Дуже важливим конституційним актом був "Тимчасовий Основний закон" вій 13 листопада 1918 року. Він закріплював верховенство і суверенітет народу, який здійснював конституційні права через представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування за пропорційною виборчою системою. Виборче право мали всі громадяни ЗУНР незалежно від національності, віросповідання, статі. До виборів Сейму вся повнота законодавчої влади належала Українській Національній Раді, виконавча —Державному Секретаріатові.

Закон визначав назву держави — "Західноукраїнська Народна Республіка". Закон затвердив герб ЗУНР — золотий лев на синьому полі та прапор — синьо-жовтий.

Значення Тимчасового закону виходило за рамки його п'яти статей. На зміну консервативним поглядам австро-угорської доби прийшли нові ідеї, які виражали волю і прагнення всього українського народу.

Земельне право

Для вирішення земельної проблеми Українська Національна Рада створила спеціальну комісію на чолі з Л. Бачинським.

14 квітня 1919 року Рада ухвалила Закон про земельну реформу. Цей закон регламентував націоналізацію поміщицьких, монастирських, церковних земель, а також земель різних установ. З них мав бути створений єдиний земельний фонд ЗУНР. Порядкувати фондом мали Загальна земельна і повітові комісії з трирічними повноваженнями, а також сільські комісії, склад яких підлягав щорічному оновленні. Ст. 18 Закону окремо передбачала, що "наділення землею не може бути розпочато до закінчення війни і поверненням жовнірів і полонених додому". Отже, фактично йшлося про зволікання земельної реформи. Закон передбачав покарання за порушення процесу проведення "впорядкування" земельної справи. Так, ст. 21 Закону надавала місцевій владі право ув'язнювати на 6 місяців, а також додатково штрафувати на суму до 10 тисяч крон за "самовільне захоплення землі", розподіл націоналізованих Законом будинків, інвентарю тощо. Земельний закон абсолютно не відповідав вимогам селянства. Приймаючи його, керівництво ЗУНР намагалося уникнути звинувачень з Заходу у більшовизмі та схильності до революційного розподілу поміщицьких земель.

Серед інших законів, прийнятих ЗУНР, слід відзначити закон "Про основи шкільництва" від 13 лютого 1919 року. Закон визначав державний статус шкіл на західноукраїнських землях, дозволяв засновувати приватні школи, передбачав право національних меншин на школу рідною мовою"

У сфері цивільного, кримінального і процесуального права в ЗУНР продовжували діяти австрійські закони.

Для повної кодифікації права в ЗУНР не було ні професійних кадрів, ні умов, ні часу.

Загальні висновки

Західноукраїнська Народна Республіка залишила помітний слід у процесі розвитку української національної державності. Вперше після Галицько-Волинської доби західні українці отримали національну незалежність. Було проведено важливі реформи у багатьох сферах державного життя.

До здобутків ЗУHP слід віднести: створення дієвої системи центральних і місцевих органів влади й управління, реформування системи охорони здоров'я, освіти, видавничої справи, створення боєздатної Української галицької армії.

Активною була і зовнішньополітична діяльність ЗУНР. Представники республіки були в СІНА, Канаді, Франції, Німеччині, Англії, Аргентині, Бразилії, де інформували владу про український народ, державу, домагаючись офіційного визнання і допомоги.

Постійні переговори між ЗУНР І УНР привели до об'єднання обох українських держав. Але ця політика і довгоочікувана подія в історії України не мали бажаних наслідків. На думку одного з учасників Акту злуки М. Шаповалова, вона була "більше теоретично-юридичною, ніж фактичною".

Хоча ЗУНР перетворювалася на Західну область УНР, на її території продовжувала функціонувати своя система органів влади та управління. Керівники двох українських утворень у найскрутніші моменти не могли порозумітися, поступившись соборницькими інтересами перед власними.

Помилкою ЗУНР і УНР була переоцінка зовнішніх сил як опори в боротьбі за незалежність. Усі сили дбали про власні інтереси, часто протилежні інтересам українського народу.

Політичні сили України не мали уявлення, куди вести народ: до соціалізму чи до демократичної державності. Через це влада немала підтримки ні в селах, ні серед робітників у містах.

Але боротьба за українську державність у 1917—1920 роках не пройшла безслідно. Головним здобутком стало відродження у свідомості мас ідеї української державності. Зросла національно-державницька свідомість населення України, виросло нове покоління української інтелігенції, яке підхопило ідею національно-державного будівництва.

Саме тому більшовицький уряд Росії змушений був після встановлення е Україні радянської влади проводити політику, яка відповідала інтересам широких народних мас.

Рекомендована література

1. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А. Й. Рогожина -К 1996

-4.2.

2. Історія України. Нове бачення: У 2т. / За заг. ред. ВА. Смолія. - К., 1996. -Т.2.

3. Кивалов С.В., Орзих М.Ф., Музыченко П.П.идр. Парламентское право Украины и Азербайджана: достижения и просчеты. 1917—1920. — О., 2000.

4. Кульчицький B.C., Настюк М.1., ТищикБ.Й. Історія держави і права України.-Львів, 1996.

5. Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності. —Л., 1995.

6. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. — Л., 1993.

7. Субтельний О. Україна: Історія.— К., 1991.

8. Тищик Б.Й., Вівчаренко О.Л Українська Народна Республіка 1918—1923 pp. — Коломия, 1993.