2. Виробництво і вартість. Витрати у короткостроковому та довгостроковому періодах. Ефект масштабу.

Виробництво :

В економічному сенсі - процес створення різних видів економічного продукту [ 1]. Поняття виробництва характеризує специфічно людський тип обміну речовинами з природою , або , більш точно , - процес активного перетворення людьми природних ресурсів з метою створення необхідних матеріальних умов для свого існування і розвитку.

Один з можливих видів діяльності організації або фізичної особи , спрямований на створення кінцевого продукту або послуги.

Структурована комбінація факторів виробництва з метою досягнення кінцевого продукту або послуги.

Виробниче підприємство також називають « виробництвом» . [ 1]

Сучасне суспільне виробництво включає в себе не тільки матеріальне виробництво , але також і нематеріальну сферу - виробництво нематеріальних благ і послуг ( нові наукові відкриття , технічні винаходи , народна освіта , культура , мистецтво , охорона здоров'я , побутове обслуговування, управління , фінансування і кредитування , спорт і ін.) Розвиток нематеріального виробництва і сфери послуг у вирішальній мірі залежить від виробництва матеріальних благ - його технічної оснащеності і величини виробітку.

Витрати, які фірма або галузь здійснює при виробництві заданого обсягу продукції, пов'язані із можливістю зміни обсягу всіх ресурсів, що використовуються. Одна частина таких ресурсів, а саме - більша частина видів живої праці, сировини, палива, енергії тощо, може бути змінена відносно швидко і легко. Якщо, наприклад, різко збільшився попит на хлібобулочні вироби, то пекарня може почати працювати цілодобово, залучивши додаткову робочу силу та сировинні і енергетичні ресурси. А виробничі потужності при цьому залишаються незмінними, бо змінити устаткування та виробничі площі протягом невеликого проміжку часу фізично неможливо. Такі зміни вимагають тривалого періоду часу і визначаються особливостями технологічних процесів виробництва. Скажімо, така пекарня упродовж декількох місяців може розмістити виробничі площі і збільшити кількість необхідного устаткування. А щоб змінити аналогічні параметри судноверфі, потрібно декілька років.

Отже, одні види ресурсів можна змінити відносно швидко, а інші потребують значного періоду часу. За цими критеріями розрізняють два періоди: короткостроковий та довгостроковий. Короткостроковий період - це період часу, протягом якого ряд факторів виробництва, використовуваних фірмою, не може бути змінено. Це стосується виробничих потужностей фірми. Тому короткостроковий період можна визначити як період, протягом якого фірма не змінює свої виробничі потужності, але може їх ефективно використовувати. В той же час протягом цього періоду фірма може вільно змінювати обсяги продукції, використовуючи більшу чи меншу кількість таких ресурсів, як сировина, паливо, енергія, робоча сила. В короткостроковому періоді одні фактори виробництва залишаються незмінними, фіксованими, а інші - змінними.

Довгостроковий період - це період часу, достатній для зміни всіх зайнятих ресурсів, включаючи і виробничі потужності. Це проміжок часу достатній, з позицій окремої фірми, щоб змінити як постійні, фіксовані, так і змінні фактори виробництва. З позицій галузі довгостроковим є період часу, достатній для того, щоб наявні у ній фірми могли, якщо захочуть, залишити галузь, тобто вилучити всі зайняті в ній фактори виробництва, а нові фірми могли організувати виробництва у цій галузі. Отже, довгостроковий період - це період часу, достатній для зміни виробничих потужностей.

Розмежування короткострокового та довгострокового періодів позначається і на динаміці витрат виробництва. У короткостроковому періоді, як уже зазначалось, один вид витрат може змінюватись відносно швидко. Це витрати сировини, палива, живої праці. Зміна обсягу цих витрат безпосередньо пов'язана з обсягом продукції, що виготовляється. Другий вид витрат не має такого безпосереднього зв'язку з обсягами вироблюваної продукції. Скажімо, виробничі будівлі та устаткування машинобудівного заводу можна замінити лише протягом тривалого проміжку часу. Тому й витрати на їх створення безпосереднього зв'язку з обсягами продукції, що виробляється, не мають. Залежно від зазначених обставин витрати виробництва у короткостроковому періоді поділяють на декілька видів 

Ефект МАСШТАБУ

1 . Взаємозв'язок між обсягом виробничих ресурсів і кількістю виробленої з них продукції . При дуже невеликій кількості продукції подвоєння обсягу ресурсів тягне за собою зростання обсягу виробленої продукції більш ніж удвічі. Це називається зростаючим ефектом масштабу. При середніх обсягах виробництва звичайно передбачається , що подвоєння обсягу використовуваних ресурсів також призведе до подвоєння обсягу продукції . Це називається постійним ефектом масштабу. При дуже високих обсягах виробництва подвоєння використовуваних ресурсів дає вдвічі менше приріст продукції . Така ситуація отримала назву падаючого ефекту масштабу. Ефект масштабу є важливою категорією мікроекономічного аналізу .

3. Оптимальна виробнича потужність та мінімально ефективний розмір виробництва.

Особливе значення при розробці виробничої програми та її реалізації має оптимізація структури своєї продукції на основі аналізу купівельного попиту на конкретні види товарів і послуг та врахування обмежень по виробничим потужностям, матеріальних ресурсів і потреби в окремих товарах.  Вибір оптимальної виробничої програми в першу чергу повинен грунтуватися на знанні попиту на конкретні види товарів і послуг. Звідси очевидно, що попит на конкретну продукцію (максимальний обсяг продажів у даному місці за певний період часу за встановленою ринком ціні) виступає обмеженням, яке визначається зовнішнім середовищем і яке в обов'язковому порядку слід враховувати при розробці виробничої програми.  Виробнича програма повинна задовольняти не тільки потреби покупців продукції і потреби ринку, а й відповідати ресурсів підприємства, враховувати його об'єктивні можливості. Звідси постає завдання оптимізаційного характеру. Задача оптимального планування полягає в пошуку такого варіанту плану, який при використанні наявних ресурсів забезпечує максимум результату або мінімум витрат. Оптимальною вважається така виробнича програма, яка найбільшою мірою відповідає структурі ресурсів підприємства і забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.  Показник, прийнятий в якості критерію оптимальності виробничої програми, повинен досить повно відображати ефективність роботи підприємства, мати кількісні значення в розрахунку на одиницю кожного виду продукції, що випускається, бути лінійно залежним від динаміки обсягу виробництва. На практиці вибирається один або кілька критеріїв, які найбільшою мірою відповідають конкретним умовам і завданням виробництва. У разі використання декількох критеріїв отримані оптимальні рішення порівнюються, і вибирається остаточний варіант виробничої програми. Для визначення оптимальної виробничої програми застосовуються методи лінійного програмування з використанням комп'ютерної техніки. Внутрішніми обмеженнями, що враховуються при вирішенні задач оптимізації виробничої програми, зазвичай вважаються технічні можливості, фінансові ресурси, дефіцитні матеріали, кошти на оплату праці. Однак ресурсом, що визначає можливості з випуску продукції, є виробниче обладнання. Тому найважливішим етапом розробки виробничої програми підприємства є обгрунтування планованих обсягів випуску продукції виробничою потужністю.  Виробнича програма розробляється в три етапи. Перший етап - визначення максимально можливого знімання продукції з наявних потужностей (площ) з урахуванням ліквідації «вузьких місць» і недоліків в організації виробництва. Якщо отриманий обсяг продукції (послуг) виявиться недостатнім для задоволення попиту на неї, то починається другий етап, в ході якого розробляються заходи з нарощування виробничих потужностей (площ) за рахунок власних фінансових коштів і визначається можливий додатковий обсяг виробництва продукції. Якщо і цей обсяг буде недостатнім для задоволення попиту на продукцію, то починається третій етап - розробка плану технічного переозброєння та реконструкції підприємства. Такі заходи проводяться не тільки при неможливості задоволення попиту, але і в разі низького рівня технічного розвитку виробництва, який не забезпечує випуск продукції, що відповідає сучасним вимогам до неї як за якістю, так і за собівартістю, матеріаломісткості, трудомісткості та іншим техніко-економічними показниками.  Вихідною і завершальною стадією розробки виробничої програми є складання балансу виробничих потужностей та визначення ступеня їх використання. 

Між середніми сукупними витратами короткострокового і довгострокового періоду існує певний зв'язок. Крива довгострокових середніх витрат будується на основі кривих короткострокових середніх сукупних витрат . Відображаючи дію закону спадної віддачі , короткострокові мають U - подібну форму. Нижня точка кривої показує ефективний масштаб виробництва для підприємства з заданою технологією. Якщо фірма буде нарощувати обсяг випуску за межі цієї точки за незмінної технології , середні сукупні витрати почнуть зростати , ефективність виробництва втрачається. Тому в умовах стійкого підвищення попиту на продукцію фірмі необхідно змінити технологію і потужності. Витрати на основний капітал відповідно зростуть , а підприємство перейде на нові масштаби виробництва - з малого перетвориться на середнє , а потім - на великий.

У таких умовах фірмі необхідно відшукати для кожного технологічного рівня такий обсяг випуску , при якому середні сукупні витрати були б мінімальними. Завдання ускладнюється наявністю постійного , зростаючого і спадного ефектів масштабу. Постійний ефект масштабу викликає незмінність довгострокових середніх витрат , зростаючий ефект масштабу дає економію витрат на масштабі , тобто витрати на одиницю продукції зменшуються з нарощуванням обсягів випуску , а у разі низхідного ефекту масштабу маємо втрати на масштабі , - середні витрати при збільшенні обсягу випуску зростають. У кожній з цих тенденцій крива довгострокових витрат має іншу форму .

Рис . 7.8 ілюструє побудову довгострокової кривої середніх витрат для випадку постійного ефекту масштабу. Якщо фірма хоче випускати невеликий обсяг продукції , то їй слід будувати підприємство за рівнем виробництва , який відповідає мінімальним середнім витратам , що встановлюються в точці перетину кривих і . Якщо попит на продукцію зростає і фірма має намір розширити виробництво , то їй краще побудувати підприємство середнього розміру : за наявності постійного ефекту масштабу середні витрати залишаться колишніми тільки для обсягу виробництва. Будь проміжний між і рівень виробництва дасть великі середні витрати . Так само для великого підприємства треба обрати рівень випуску , оскільки для будь-якого обсягу між і витрати будуть більше.