3. Особистісно-орієнтований підхід до виховної роботи

Під особистісно-орієнтованим підходом прийнято розуміти методологічну орієнтацію в педагогічній діяльності, що дозволяє шляхом опори на систему взаємозв’язаних понять, ідей і способів дій забезпечувати і підтримувати процеси самопізнання, само будівництва і самореалізації особистості дитини, розвиток її неповторної індивідуальності.

Особистісно-орієнтований підхід спрямований на розвиток індивідуальності учня; зміст виховання є особистісно значущий, він включає матеріал, необхідний для самореалізації і самоутвердження особистості дитини.

В організації виховного заходу учні є повноправними організаторами, акцент робиться на активній і зацікавленій участі кожного учня, актуалізації його життєвого досвіду, прояву і розвитку його індивідуальності. Педагог турбується про створення для дітей і дорослих ситуації вибору і успіху. Переважають суб’єкт-суб’єктні відносини, діалогічні форми спілкування.

Принципи особистісно-орієнтованого підходу: принцип самоактуалізації, принцип індивідуальності, принцип вибору, принцип творчості і успіху, принцип довір’я і підтримки.

Використання особистісно-орієнтованого підходу неможливе без застосування методу діагностики і самодіагностики.

Діалог, методи рефлексії, педагогічної підтримки, створення ситуації вибору і успіху.

4. Філософсько-антропологічний підхід до виховання дітей

Вихідним положенням у становленні філософсько-антропологічного підходу у вихованні стали ідеї К.Д.Ушинського про змістове і пізнавальне наповнення педагогіки і її взаємовідносини з наукою про людину.

У своїй праці «Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології» К.Д.Ушинський навів «широке коло» антропологічних наук як наукових дисциплін, у яких відкриваються, викладаються, співставляються факти, що виявляють властивості предмета виховання, тобто людини. До них він відніс: анатомію, фізіологію і патологію людини як жителя Землі, статистику і ін. Думка великого педагога була зосереджена на створенні синтетичного вчення про людину, в якому б осмислювалися тільки факти з наук, «які можуть мати застосування в справі виховання» і забезпечити всесторонні відомості про людську природу.

Частково для свого часу педагогічна антропологія була реалізована К.Д.Ушинським. Проте педагогічна антропологія в нашій країні не була створена. Вона і не могла бути створена раніше, ніж виникли філософські школи, що претендували на створення цілісного філософського образу людини як ідеала освітньої системи.

Перша педагогічна концепція філософсько-антропологічного плану була створена в Німеччині і викладена в роботі М.Шелера «Форми знання і освіти» (1926 р.).

У Росії філософсько-антропологічна проблематика в педагогіці почала розроблятися тільки в 90-их роках ХІХ ст.

Філософсько-антропологічний підхід розробляє проблеми, пов’язані з створенням педагогічної антропології на основі використання всіх досягнень людинознавства, попередньо осмислених філософською антропологією.

Філософсько-антропологічний підхід у своїй дослідницькій і виховній функціях зосереджений на розумінні духовного життя вихованця, духовного буття, тому він відноситься до так званих буттєвих, антологічних підходів.

Радість, журба, страх, натхнення, праця, любов, совість і сором, розуміння і взаєморозуміння і навіть нерозуміння конструктивні в плані виховання. Спільне переживання і проживання подібних складових буття складають зміст виховного процесу. Таким чином формується педагогіка Буття поряд з уже існуючою педагогікою заходів.

Синергетичний підхід як сучасна методологічна орієнтація

Синергетика – достатньо молода галузь науки, яка стала самостійним науковим напрямком тільки в 70-і роки ХХ ст. Її назва походить від грецького слова «синергейя», що означає спільну дію, співробітництво. Головним предметом вивчення синергетиків є процеси самоорганізації і саморозвитку, що відбуваються в природних і соціальних системах.

Синергетичний підхід визначають як постнекласичний міждисциплінарний напрям досліджень відкритих нерівноважних і нелінійних систем з метою вивчення процесів самоорганізації і саморозвитку соціальних і природних явищ.