36.Євшан зілля…

Легенда про євшан-зілля є однією з давніх легенд в українській культурі. Степова трава, про яку йдеться у фольклорних варіантах сюжету, зветься в народі по-різному: чебрець, чабрець, чебчик, чебрик, тиміям тощо. Завдяки своєрідному сильному запаху й лікувальним властивостям євшан-зілля, його використовували в багатьох обрядах та для ворожіння: «Вірили, що підкурювання чебрецем під час великих свят забезпечить сім’ї достаток. Певних магічних дій дотримувались іноді при зборі рослини. Особливо зірваним тільки до схід Сонця на Купала та посвяченим. Ним також обкурювали обійстя, лікували жовтяницю, брали з собою, коли від’їжджали на чужину, як символ рідного краю. Чебрець називають ще «богородицькою травою». З нього виготовляли напій, який вживали на Зелені свята, коли поминали небіжчиків, а також від пристріту, відьомських сил, на Купала, у горобині ночі тощо. Цим напоєм дівчата причаровували хлопців, які охололи до них; а ті, що «на порі», змазували ним себе, аби злі сили не зашкодили майбутньому зачаттю”. Легенду про євшан-зілля в Галицько-Волинському літописі досліджували низка вітчизняних науковців, зокрема, І. Франко, М.Вороний , Л.Мосендз та інші .

В українській літературі легенда з літопису поширилася в текстах різних письменників. Закономірно, що інтерес до євшан-зілля зростав, коли широкий загал зацікавлювався власне самим Галицько-Волинським літописом. У ХІХ столітті пожвавився інтерес до пам’яток давньої літератури, тому зовсім невипадковим є численне використання алюзій та ремінісценцій романтиками, таке ж спостерігаємо і в модерністів, потім в українських письменників-емігрантів.

Іван Франко відтворює легенду про євшан-зілля у поемі «Ор і Сирчан. Половецька історична сага» . Поетична інтерпретація літописного сюжету надає художності образам ханенка та Ора, який і піснею, і зіллям намагається пробудити пам'ять роду, любов до Батьківщини.

Леонід Мосендз скористався відомою легендою задля увиразнення власних поглядів на історію українського народу. На відміну від традиційного образу євшан-зілля як пам’яті роду, Леонід Мосендз у творі «Євшан-зілля» трансформує літописний сюжет. Вже на початку твору трава стає символом вільного життя.

37.Поученіє Володимира Мономаха

1096 рік – “Повчання дітям” Володимира Мономаха;

Своє "Повчання дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться».

Володимир Мономах вважав, що виховувати дітей слід на позитивних прикладах батьків, дідів. Одним із основних засобів виховання  князь вважав освіту: «Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в інших країнах..». Повчання Володимира Мономаха – визначна пам’ятка педагогічної літератури. Великий князь радить своїм дітям любити Батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, жаліти дітей, сиріт, поважати жінок: “Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.

Якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамотицю: і мені не буде соромно, і вам буде добре…”.