2. Особливості розгляду клопотання.

Коментована стаття передбачає дії суду після отримання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суд у п'ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а так само коли у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що сторони повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду.

За наявності поважних причин і за наявності клопотання про це від стягувача або боржника, суд вправі перенести час розгляду клопотання.

Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду проводиться суддею одноособово, причому лише у відкритому судовому засіданні.

Неявка без поважних причин у судове засідання стягувача або боржника або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою з сторін не було порушено питання про перенесення його розгляду.

Така норма введена, очевидно, з метою недопущення тяганини та надмірного затягування розгляду клопотання.

Клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.

За результатами розгляду клопотання суд постановляє ухвалу, якою може:

1. або надати дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду;

2. або відмовити у задоволенні клопотання з цього питання.

Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржникові у триденний строк з дня постановлення ухвали.

Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, суд визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню.

Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.

В питаннях щодо валюти, в якій повинно провадитись виконання грошових зобов'язань за рішенням іноземного суду, належить виходити з відповідних положень міжнародних договорів, положень ст. 99 Конституції про те, що грошовою одиницею в Україні є гривня; положень Декрету КМ України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"; Закону України від 23.09.94 р. "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті"; постанов Правління НБУ з питань використання іноземної валюти як засобу платежу на території України.

3. Визнання рішень.

Прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання питань міжнародного приватного права» від 21 січня 2010 р. № 1837-VI. Законом запроваджено принцип взаємності під час визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні. Безпосередньо спрямовані на реалізацію принципу взаємності запроваджені положення до всіх процесуальних кодексів України щодо виконання судових доручень іноземних судів в Україні та звернення українських судів із судовими дорученнями до іноземного суду. 

Набрання рішенням законної сили 

Набуття рішенням законної сили є письмовою передумовою згідно з ч. 1 п. 2 ст. 396 ЦПК України. Згідно з цією нормою у визнанні та виконанні рішення іноземного суду може бути відмовлено, якщо за законодавством держави, на території якої воно винесене, рішення не набрало законної сили.  Набрання рішенням законної сили є, таким чином, взаємною передумовою українського та німецького (наприклад) права.

Виключна підсудність

в ч. 3 п. 2 ст. 396 ЦПК України, згідно з якою клопотання про дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється, якщо таке рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого органу відповідно до закону України. Хоча зазначена ст. 396 ЦПК України дослівно врегульовує підстави відмови в дозволі на примусове виконання, зрозуміло, що насправді йдеться, подібно як і в § 328 ZPO про підстави відмови у визнанні відповідного рішення. 

Повідомлення про розгляд справи

в ч. 2 п. 2 ст. 396 ЦПК України, згідно з якою у визнанні та виконанні рішення може бути відмовлено, якщо сторона, стосовно якої постановлене рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи. 

Відсутність інших процесів

Відповідно до ч. 4 п. 2 ст. 396 ЦПК України визнанню та виконанню не підлягають рішення, якщо вже є ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих самих підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді. 

Відповідність «публічному порядку»

В частині 7 п. 2 ст. 396 ЦПК України ідея публічного порядку викладена в такому формулюванні, що у визнанні та виконанні рішення може бути відмовлено, якщо виконання рішення загрожувало б «інтересам України». Таке нове поняття публічного порядку навряд чи є вдалим, зокрема з огляду на те, що в українському законодавстві вже існує поняття «публічний порядок»2, а його тлумачення наведено в судовій практиці3. Введення нового формулювання, яке насправді стосується того ж поняття, що вже існує в правовій практиці слід в цьому випадку, мабуть, віднести все на ту ж недосконалість юридичної техніки українського законодавця. 

Предмет спору 

питання державної підсудності письмово закріплене в новозапровадженій ч. 6 п. 2 ст. 396 ЦПК України. Згідно з цією нормою у визнанні та виконанні рішення іноземного суду може бути відмовлено, якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду.

Наявність взаємності 

Принцип взаємності є в українському праві нововведенням і врегульований у ст. 390 ЦПК України. Подібно як у німецькій судовій практиці, взаємність презюмується, якщо тільки не доведено інше.

Строк пред’явлення до виконання

ч. 5 п. 2 ст. 396 ЦПК України, згідно з якою у визнанні та виконанні судового рішення може бути відмовлено, якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та самим ЦПК України, строк пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні. Згідно зі ст. 391 ЦПК України рішення іноземного суду може бути пред’явлене до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред’явлене до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.