- •14.Групи та їх класифікація.Типологія груп за рівнем розвитку
- •15.Міжособистісні стосунки в групі
- •16.Поняття про діяльність.Психологічна структура діяльності.
- •17.Освоєння діяльності.Формування вмінь та навичок.
- •18. Основні різновиди діяльності та іх характеристика
- •20.Різновиди спілкування.Педагогічне спілкування
- •21.Поняття про мову, її функції.Різновиди мови.
- •22...Загальне поняття про увагу та її фізіологічні основи
- •23.Феноменологія та властивості уваги
- •24.Неуважність та її причини.Розвиток уваги
17.Освоєння діяльності.Формування вмінь та навичок.
Освоєння діяльності
Освоєння діяльності відбувається через освоєння дій, за допомогою яких вона реалізується. У кожній дії виділяють моторні (рухові), сенсорні (чуттєві) і центральні компоненти, що відповідно здійснюють її виконання, контроль і регулювання.
Навичка.
Оволодіння дією може відбуватися по-різному. Залежно від мети в одних випадках людина сама конструює необхідну дію шляхом «сліпого» поєднання різних рухів, в інших — вона ніби «присвоює» її, наслідуючи зразки її виконання іншими людьми.
Основою для формування навичок є стереотипність умов, у яких відбувається вправляння. Навички виробляють і у тварин шляхом дресирування. Але якщо навички тварини є несвідомими умовними рефлексами, то у людини це свідомо автоматизована дія, у якій свідомість звільняється від контролювання за виконанням прийомів дії, переключається на ціль і умову дії.Формування кожної навички не є самостійним ізольованим процесом — воно відбувається в системі навичок, якими вже володіє людина. Одні з них полегшують формування нової навички, інші заважають, деякі його видозмінюють. Це явище називають взаємодією навичок.
Загальна особливість вироблення навички полягає в тому, що людина кожне нове завдання намагається виконувати вже відомим способом, використовуючи сформовані прийоми діяльності. Успішність такого перенесення способів діяльності залежить від ступеня схожості проблем з точки зору способів їх вирішення.
Уміння.
Для успішної діяльності потрібні не тільки навички як частково автоматизовані дії, що лише контролюються свідомістю, а й цілком усвідомлені дії, які спираються на знання. Такі дії прийнято називати уміннями.
Уміння — зумовлена знаннями і навичками готовність людини успішно досягати свідомо поставленої мети діяльності в мінливих умовах її протікання.
У зарубіжній науці не існує чіткого розмежування між умінням та навичкою. Вітчизняні психологи вважають, що прикметною ознакою вміння є використання правильних прийомів і способів діяльності в нових чи радикально змінених умовах шляхом свідомого і цілеспрямованого застосування відповідних знань у процесі виконання завдань.
Фізіологічною основою вміння є структура умовних зв'язків, яка складається зі зв'язків другої сигнальної системи, в якій представлено знання людини, і міжсистемних зв'язків, завдяки яким комплекси збуджень, викликані словом, можуть динамічно передаватись у першу сигнальну систему.кщо в навичках знання використовуються лише на етапі формування, а потім дія виконується на основі стереотипу, то для вмінь характерним є застосування знань і на етапі функціонування.Отже, залежно від поставленої мети основні засоби діяльності (навички і вміння) формуються по-різному. Виробляють і закріплюють навички шляхом повторення в незмінних умовах діяльності, а для формування вмінь умови діяльності слід увесь час змінювати.
18. Основні різновиди діяльності та іх характеристика
Основні види діяльності
Свідома активність людини формується і виявляється в діяльності, яка відбувається в певній системі відносин з іншими людьми. Результати діяльності впливають на світ, що оточує людину, долі інших людей. Діяльність формує особистість людини, яка виражається знову ж таки в діяльності. Життя людини — це постійна зміна різних видів її діяльності. З усієї їх різноманітності три види мають найбільший вплив на розвиток особистості. Це гра, навчання і праця. Генетично змінюючи одна одну, вони співіснують протягом усього життя людини.
Гра. Вона є найпростішим видом діяльності. У грі розпочинається формування людини як особистості, суб'єкта діяльності. Це форма прояву активності дитини. Метою гри є сам процес, а не практичні результати.діяльності дорослих. суб'єктом
Навчання. Це активний процес спрямування діяльності й поведінки дитини на опанування нею суспільно-історичного досвіду людства. Його виділення в самостійний вид діяльності відбулося внаслідок ускладнення людської праці, застосування засобів виробництва, що постійно вдосконалювалися, для використання яких було потрібно багато знань, навичок і вмінь. Навчання є підготовкою до трудової діяльності і водночас — провідним видом діяльності школярів, студентів, аспірантів.
Праця. Це вид діяльності, метою якого є створення суспільно корисного продукту. При цьому не суттєво, чи потрібний людині вироблений нею продукт. Важливо, щоб він був потрібний суспільству. Це означає, що цілі діяльності людини визначають не особисті, а суспільні потреби. Отже, трудова діяльність за своєю природою є суспільною: її формують і спрямовують потреби суспільства.Отже, виникнення і розвиток різних видів діяльності у людини є складним і тривалим процесом. Перехід від одного виду основної діяльності до іншого зумовлений зміною суспільного становища людини.
19.. Поняття про спілкування Функції та його структура.
Спілкува́ння визначається як передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу. Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб. За наявністю чи відсутністю будь-якого посередника розрізняють спілкування безпосереднє (пряме) — опосередковане (непряме). Для прямого спілкування — це зазвичай розмова, бесіда, доповідь тощо. За формою існування мови розрізняють спілкування усне — письмове. З погляду змінної — постійної позиції «я — мовця» і «ти — слухача» розрізняють спілкування: діалогічне, монологічне. За кількістю учасників розрізняють спілкування міжособистісне (особисте), масове. З погляду ситуації спілкування і взаємостосунків тих, хто спілкується, розрізняють спілкування: приватне, офіційне.Функції спілкування: інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті. Потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до більш складних (співробітництво, інтимно-особисте спілкування).