21-11-2013_14-03-50 / Варварськ королвства
.docВарварські королівства на території Британії мали дещо інший характер, ніж на континенті. Римські вілли та міста були там зметені в ході варварського завоювання. Місцеве кельтське населення, яке зменшилось, опинилося у приниженому становищі. Саме англосаксонське суспільство у V – VI ст. було слабко диференційованим.
Основну масу складали повноправні вільні общинники, зберігалася й родова знать. В обидвох етнічних групах були незначні прошарки напіввільних та рабів, але вони не відігравали провідної ролі у господарстві.
Відповідними до такої структури були й політичні інститути – королівська влада, народне ополчення, судові збори всіх вільних людей по округах, звичаєве право, яке вперше в історії Британії фіксується письмово королівською владою лише на початку VII ст.
Це було зроблено у королівстві Кент за короля Етельберта. Ця подія (запис звичаєвого права) багатьма західними дослідниками пов’язується з прийняттям християнства, і, отже, проникненням разом з християнством римським правових ідей і посиленням зв’язків з континентом, де вплив римських традицій був помітним. І дійсно, в 597 р. в Кент прибули перші римські місіонери на чолі з Августином [не плутати з св. Августином Блаженним, що жив в кінці IV – на початку V ст. н.]. Невдовзі після цього, у 601 р. король Кенту (Едельберт) прийняв хрещення; а незабаром після цього був оголошений Судебник – у 601 – 604 рр. В цьому Судебнику вже з’являються і окремі нові моменти порівняно з старим звичаєвим правом. Зокрема, королівська влада присвоює собі деякі функції родової організації, а саме право надання захисту (патронату) всім членам общини, право карати порушників звичаїв (ніби від імені родової організації), та право стягати судові штрафи на свою користь (отже, узурпація частини общинного майна).
Після короля Кента, християнство прийняли й королі Східної Англії (616 р.); Ессексу і Нортумбрії (627 р.); Уессексу (20-ті роки VII ст.). При цьому, хрещення королів не супроводжувалося примусовою християнізацією населення, і поганство тривалий час співіснувало з християнством. Відбувалися й рецидиви поганства. Так, після смерті Етельберта (616 р.) поганство було відновлене у Кенті. В Ессексі після смерті короля Саберта його сини також відновили поганство.
Мешканці Лондона вигнали єпископа. Населення Півдня Англії зберігало поганство аж до кінця VII ст. Тоді ж (в кінці VII ст.) тільки розпочато християнізацію королівства Мерсія.
В цілому, Британія являла собою приклад розвитку ранньофеодального суспільства безпосередньо на базі внутрішнього розвитку варварського суспільства, з дуже слабким або майже відсутнім римським впливом. Цей процес відбувався значно повільніше і пізніше, ніж на континенті.