23

Тема: Німеччина в іх – на початку хі ст.

1. Розпад Франкської імперії.

2. Виникнення єдиного німецького королівства.

3. Соціальні відносини в Німеччині.

4. Утворення “Священної Римської імперії”.

5. Взаємини між державою і церквою в імперії.

6. Зовнішня політика імперії.

Література

История Европы: В 8-ми т. – М., 1992. – Т. 2.

История средних веков (Под ред. С. П. Карпова) – М., 1997 (изд-во МГУ). – Т. 1.

Барг М. А. Проблемы социальной истории в освещении современной западной медиевистики. – М., 1973.

Вейс В. Д. К вопросу о природе фогтства в Германии Х – ХII вв. // Исторические записки. – М., 1946. – Т. 19.

Войтович Л., Козак Н., Овсінський Ю., Чорний М. Medium aevum. Середні віки. – Львів, 2010.

Данилов А. И. Немецкая деревня второй половины VIII – начала IX в. в бассейне нижнего течения Неккара (по материалам Лоршского капитулярия). // СВ. – 1956. – Вып. 8.

Колесницкий Н. Ф. Исследование по истории феодального государства в Германии (IX – I пол. XII). – М., 1959.

Колесницкий Н. Ф. “Священная Римская империя”: Притязания и действительность. – М., 1977.

Колесницкий Н. Ф. Феодальное государство (VI – XV вв.). – М., 1967.

Мильская Л. Т. Светская вотчина в Германии VIII – IX вв. И ее роль в закрепощении крестьянства. – М., 1957.

Мильская Л. Т. Некоторые проблемы формирования крестьянства раннефеодальной Германии // СВ. – 1976. – Вып. 40.

Назаренко А. В. Южнонемецкие земли в европейских связях IX – X вв. // СВ. – 1990. – Вып. 53.

Неусыхин А. И. Крестьянские движения в Саксонии в IX – XI вв. // Ежегодник германской истории. 1973. – М., 1974.

Неусыхин А. И. Судьбы свободного крестьянства в Германии в VIII –XII вв. – М., 1964.

Неусыхин А. И. Очерки истории Германии в средние века (XV в.) // Неусыхин А. И. Проблемы европейского феодализма. – М., 1974. – С. 213 – 377.

1. Імперія Карла Великого складалася з країв, об’єднаних лише силою зброї. Вона не мала внутрішньої єдності – ні етнічної, ні господарської. Тому в самій собі містила зародки майбутнього розпаду.

Становище держави ускладнювали зовнішні напади – норманів на Півночі та арабів (сарацинів) на Півдні [Карл Великий звів їх колись до мінімуму, тепер вони частішають і посилюються].

Формально імперія залишалася єдиною країною (чи державою) після смерті Карла Великого ще неповних 30 років – до 843 р. Цим вона завдячувала значною мірою тому, що Карла Великого пережив лише один його спадкоємець.

Після смерті Карла Великого у 814 р. імператором став його наймолодший син Людовік Благочестивий (814–840). При ньому в імперії франків посилилися відцентрові тенденції. Сам він був м’яким за характером, перебував під сильним впливом духівництва і знаті. Він не мав політичних здібностей свого батька, дав придворній камарильї втягнути себе в інтриги. Ще за його життя його сини розпочали боротьбу за владу. Міжусобиці ще більше загострилися після його смерті. Титул імператора в 840 р. прийняв старший син Лотар. Проти нього виступили молодші – Карл Лисий та Людовік Німецький (прізвисько через те, що мав володіння в Баварії). 841 р. вони розгромили Лотаря під Фонтенуа.

842 р. у Страсбурзі вони домовилися боротися до повної перемоги над Лотарем (“Страсбурзька клятва”). Цікаво, що ця клятва була проголошена вже на двох мовах, точніше на двох різних говорах – франко-романському і німецькому. Це свідчило про формування двох народностей – французької і німецької.

Лотар пішов на поступки братам. Тому у 843 р. всі троє онуків Карла Великого зібралися у Вердені й поділили імперію на три частини: Лотар одержав Італію і землі по р. Рейн і зберіг титул імператора; західна частина (Франція) дісталася Карлу Лисому, а східна частина (на схід від Рейну) перейшла Людовіку Німецькому (т.зв. „Верденський поділ”).

Після смерті Лотаря (855 р.) землі ще переділялися. Його нащадки зберегли тільки Північну Італію. Імператорський титул теж переходив, – то до Карла Лисого – у 875–877 рр., то до нащадків Людовіка Німецького, – наприклад, у 880–887 рр. імператором був його син Карл ІІІ Товстий. Він востаннє об’єднав під владою одного монарха землі колишньої імперії Каролінгів (885–887).

Але це об’єднання мало поверховий характер, викликало заколоти феодалів. 887 р. Карл був скинений, наступного 888 р. помер. У Франції і Німеччині обрано власних (окремих) королів, а династичні зв’язки втрачено.

Таким чином, у 887/888 рр. Франкська імперія Каролінгів остаточно розпалася. На початок Х ст. імператорський титул втратив своє значення. Імперія припинила своє існування. А поділ її земель поклав початок формуванню трьох нових національних держав – Франції, Італії та Німеччини.

Династія Каролінгів збереглася ще довший час – понад століття – лише у Франції. В інших країнах Каролінги втратили владу вже на початку Х ст.