8. Вчення Канта про розум. Співвідношення розсудку і розуму.

Третім найвищим рівнем пізнання, за Кантом, є пізнання чистого розуму. На цьому рівні людина намагається пізнати те, що ніяким чином не доступно пізнанню ні шляхом відчуттєвого споглядання, ні засобами розсудку (шляхом суджень, логічного мислення). Це стосується істин самого високого, найвищого, абсолютного рівня. До них  Кант відніс три групи ідей:

1. Психологічні ідеї чистого розуму (ідеї про душу людини, про її смертність і безсмертя); 2. Космологічні ідеї чистого розуму (ідеї про Космос, його нескінченість, початок і кінець); 3. Теологічні ідей чистого розуму (ідеї про Бога, про його сутність та існування).

Оскільки всі ці ідеї-проблеми не можуть бути розв’язані розумом, то Кант називає їх антиноміями чистого розуму. Філософ доводить, що з однаковими підставами розсудок може довести, що у людини душа є і що її немає; що матерії можна ділити до нескінченності і що ділення матерії до нескінченності немає; що Космос кінечний і нескінчений, що в ньому панує необхідність і що панує випадковість; що Бог є і його немає. Кант вважає, що в галузі проблем чистого розуму не може бути доказових і для всіх переконливих рішень.

Розсудок оперує категоріями і виявляє себе в природознавстві, а розум оперує ідеями і проявляє себе в філософії.

Розум це вищий рівень пізнання.

 9. Вчення І канта про апріорні форми пізнання (апріорні форми розуму)

 Подібно до того як споглядання має чисті форми (простір і час), розсудок апріорні категорії (кількість, якість, причинність та ін.), розум має апріорні ідеї. Це — ідеї душі, світу і Бога, тобто основні ідеї, які аналізує метафізика.    Досліджуючи пізнавальну функцію ідей розуму, Кант доводить, що логічні побудови, які метафізика намагається звести на їх основі (за відсутності контролю чуттєвого досвіду) є проблематичними. Наприклад, спроба перейти від ідеї Бога до його реального існування ґрунтується на логічних помилках. Кант, зокрема, спростовує онтологічне доведення буття Бога. Необґрунтований також, на його думку, перехід від ідеї душі до душі як субстанції. Найбільше розчарування приносить ідея світу. Спроба метафізики мислити світ в цілому призводить до логічних суперечностей.

Ідеям розуму Кант відводить тільки регулятивну функцію. Вони не можуть конструювати об´єкт, бо такий об´єкт виходить за сферу феноменів, досвіду, але можуть синтезувати наявне знання в систему. Скажімо, ідея душі синтезує, зводить у єдність все знання про психіку. Тому метафізика як наука, яка б по-своєму сконструювала об´єкт і вивчала його на взірець математики чи природознавства, неможлива. Філософія не є наукою. З чого, до речі, не випливає, що Кант заперечував метафізику. Ні, метафізика можлива і необхідна як вища мудрість, але вона не вибудовується на засадах вічних істин за прикладом математики чи природознавства. Отже, Кант відмежував філософію і наукове знання за принципами їх побудови.