7. Етика діяння та свободи у Фіхте.

Категорія свободи розглядається Фіхте у декількох аспектах: і як свобода суб´єктивного Я, і як родова людська здатність, і як основна засада існування держави та права, і як мета виховання. "Свобода... мислима лише у розумних істотах, але в них вона, без сумніву, мислима. Я сам, незалежний і свобідний від впливу всіх зовнішніх сил, припиняю свою нерішучість і визначаю себе свобідно виробленим у мені пізнанням кращого" [6, с 233]. Моральність "Я" базується на свободі пізнання і вибору добра. Спираючись на ідеї Канта та Руссо, він вважає основним завданням держави виховання людини у дусі свободи. Сутність свободи бачиться у добровільному виконанні моральних законів. Виконання їх може бути зовнішньою необхідністю для суб´єкта і тоді воно — пасивне. У разі свідомого їх виконання — є творчість і свобода.

Поняття свободи має в етиці Фіхте значення не чогось незмінного. Він виділяє різні ступені свободи в історичному поступі. Останній характеризується як різні ступені прояву ідеї (естетична, соціальна, наукова, релігійна).

Головною проблемою етики Фіхте вважав суперечність між необхідністю і свободою. Під впливом Спінози він визнає, що воля людини і уся її духовна діяльність взагалі детерміновані таким же чином, як і фізична природа. Людина підкоряється законові причинової зумовленості не тільки як частина або явище природи, а й як суб'єкт громадянського історичного процесу. Згадана детермінованість визначається настільки жорсткою, що Фіхте визнає усі поняття про випадковість лише удаваними, такими, що виникають з недостатнього розуміння суті справи, з необізнаності.

Як і Спіноза, Фіхте вбачає в свободі не безпричиновий акт, а дію, що грунтується на пізнанні необхідності. Однак, на відміну від Спінози, Фіхте вводить поняття "ступеня" свободи, що фіксує доступність свободи людям залежно від рівня історичного розвитку суспільства, в якому індивід перебуває, а не від індивідуальної мудрості. Свобода складається не з вилученої природної чи суспільної необхідності, а з добровільного підкорення індивіда законам та цілям людського роду. Таке підкорення базується на суспільному пізнанні необхідності. Постановка проблеми в історичному контексті допомогає Фіхте показати, що існують різні ступені свободи, зумовлені відмінностями історичних епох.

8 . Розвиток національної ідеї у філософії Фіхте, діалоги про патріотизм

В період окупації Німеччини військами Наполеона, приниження німецького народу, Фіхте мужньо, талановито і безжалісно виступив зі своїми «Промовами до німецького народу». Він закликав співвітчизників до об’єднання і відсічі агресору. Це був не лише заклик, а й філософська розробка проблем та особливостей національної культури і її місця в національній незалежності народу. «Промови» Фіхте буквально розбудили свідомість німецького народу, підняли його на боротьбу проти завойовників, сприяли згуртуванню всього німецького народу. В той час Фіхте був одним з найвидатніших героїв своєї країни.

«В фіхтевських промовах до німецької нації, - писав всесвітньо відомий лікар, філософ, музикант, гуманіст і Нобелівський лауреат Альберт Швейцер (1875 - 1965), - національна держава піддається суду морального розуму, взнає від останнього про необхідність підкоритись йому у всіх відношеннях, урочисто клянеться в цьому, а потім приймає за обов’язок забезпечити становлення культурної держави. При цьому державі настійно навіюється необхідність вбачати свою головну роль в тому, щоб турбуватись про вічно рівномірне становлення чисто людської нації. Національна держава повинна шукати свою велич в обороні ідей, що здатні принести благо всім народам. Громадянам же рекомендується демонструвати свою приналежність до нації не спрощеної, а більш високої любові до вітчизни, тобто не надавати великого значення зовнішньому звеличенню і силі нації, а слідкувати за тим, щоб вона наріжним каменем своїх устремлінь поставила «розквіт Вічного та Божественного в світі», і щоб її прагнення повноводною річкою влилось в загальний потік високих призначень людства. Таким чином, національне почуття ставиться під опіку розуму, моралі і культури. Культ патріотизму, як такий, має вважатись проявом варварства, бо таким від показує себе в безглуздих війнах, які він неухильно тягне за собою»[6].

Слід сказати, що боротьба та пробудження національної свідомості німців інколи приводила Фіхте до висловлювання зневажливих суджень про інших народів і таким чином була перетворена фашистами в один з історичних джерел теорії «німецької арійської нації». Так філософ вимагав нещадної боротьбі з польською мовою на окупованих німцями територіях. В цьому плані він схвалював знищення польської мови у володіннях князя Бюлова. «Оскільки народ втратив самоуправління, він повинен відмовитися від своєї мови і злитися з переможцем».