9 . Філософія історії, права, держави у фіхте

Сутність права і держави Фіхте розглядав у руслі власної критичної філософської системи, стрижнем якої є суб´єктивний (певною мірою і об´єктивний) ідеалізм, ригоризм і активізм; абсолютна свобода волі, існування Бога, безсмертя душі; творчо-етична діяльність абсолютного Я як найактивнішої субстанції, що втілює дух, волю, мораль і віру; індивідуального Я, тотожного індивідуальній свідомості; Я і не-Я як природа і матерія; мислення як практичне, діяльне начало, як замкнуте коло, тобто начало, що містить у собі вже й свій кінець; переконання, що філософія є альфою і омегою усіх наук; раціоналізм тощо.

Право і держава, за Фіхте, розвиваються по колу. Вони проходять у своєму розвитку «п´ять основних епох земного життя»: 1) епоху безумовного панування розуму через інстинкти людини — «стан невинності людського роду»;

2) епоху перетворення розумного інстинкту на зовнішній примусовий авторитет — «стан початкової гріховності»;

3) епоху втрати розуму і авторитету, на зміну яким приходять повна байдужість і розгнузданість, — «стан завершеної гріховності» (сучасний для Фіхте період); 4) епоху розумної науки, початку торжества істини — «стан початку виправдання людства»; 5) епоху розумного мистецтва, коли людство творить із себе «точний відбиток розуму», — «стан повного виправдання і освячення». Якщо на першому відрізку право і держава лише започатковуються, то на останньому, п´ятому, який настане через «міріад міріадів років», вони відмирають: «повертаються до того ступеня, на якому вони стояли із самого початку». Повернення до первісного стану на новій раціональній основі і є для Фіхте метою всього процесу. Інакше кажучи, це ідеалістичний варіант долі держави і права у майбутньому марксизмі.

Фіхте заперечував необхідність поділу влади, але детально виписував таку юридичну новацію як контроль народу за діяльністю правителів через особливу інституцію посередників між громадянами і урядом. Це колегія ефо-рів, яка сама не здійснює «позитивної влади», але уповноважена призупиняти діяльність правителів і скликати народ для суду над ними. Отже, на думку мислителя, контрольним органом є «заперечна влада»

Термін "історичне" у Фіхте має два значення: власне історичне (пізнання історії як розвитку у часі) та емпіричне. Це знання з досвіду, дослідне знання. У даному випадку мова йде про досвід історії як процесі розвитку людства [379]. Подібне ж розуміння даного терміну було у Канта: він розрізняв раціональне та історичне знання. "Історичне знання є cognitio ex datis (знання з даних досвіду), а раціональне - cognitio ex principiis (знання з принципів)" [380]. Тільки, на відміну від Фіхте, у Канта йдеться про досвід взагалі, а не досвід історії.

Таким чином, Фіхте явно виділяє філософсько-історичне знання, тобто те, яке є предметом нашого аналізу, і виділяє у зв'язку з обов'язком вченого пізнавати й удосконалювати, розвивати людську історію. При цьому він розуміє під ним синтез філософських принципів та історичного досвіду.

Керуючись даними положеннями, неважко виділити загальну концепцію філософії історії в працях Фіхте. Вона вся представлена, дана в них, її не треба вимучувати, реконструювати. Особливість лише в тому, що великі її фрагменти, точніше, відділи, знаходяться в різних творах. Головні з них: "Про призначення вченого", "Основні риси сучасної епохи", "Промови до німецької нації", "Про призначення людини".