3.2. Зброя

Козак використовував одночасно як стрілецьку, так і холодну зброю. Щодо першої, то домінували рушниці, види яких змінювалися залежно від їх технічного розвитку - ручниці, аркебузи, мушкети, яничарки тощо. Часто застосовували гаківниці, а в кінноті - ще й пістолі. З- посеред луків козацтво надавало перевагу турецького типу. В холодній зброї домінували шабля, спис і бойова коса, хоча були поширені й ножі, кинджали, келепи, аркани, перначі, булави тощо. Останні, окрім практичного застосування, виконували ще й роль символу влади у старшини. В артилерії використовували залізні бронзові та мідні гармати, зазвичай малих калібрів, а також, імовірно, мортири і гаубиці. Найпоширенішим способом забезпечення зброєю були купівля і захоплення у ворога. Свою специфіку мало озброєння різних родів війська, основними з яких були піхота і кіннота. Як випливає з аналізу джерел, головну роль у них відігравала, звичайно ж, вогнепальна зброя -найбільш ефективна й динамічна в технічному сенсі. Саме вона вирішальним чином впливала на розвиток традиційних форм тактики війська ще в 16 ст. У першій половині 17 ст. ручниці були на озброєнні найрізноманітніших військ: реєстрових козаків, кварцяним козацьких і волоських рот, магнатських надвірних хоругв. Те що вони поширювалися насамперед у кінноті, доводить, що тодішні ручниці являли собою різновид полегшеного аркебузу (піщалі) Порівняно невелика вага й розміри робили їх зручними в користуванні в першу чергу для кіннотника [15, с. 234-265]. Першорядну роль у воєнному мистецтві козаків відігравала зброя. Як і в усіх арміях світу того часу, основна роль належала холодній зброї, застосування якої диктувалося недосконалістю вогнепальної зброї. На озброєнні у козаків були чекани (келепи), удару яких не витримував жоден захисний обладунок, списи, ножі, кинджали. І цілком природно, що основною зброєю козаків була шабля - єдино придатна у боротьбі перш за все з легкою кіннотою татар. Щоправда, так було не завжди. За свідченнями Я.Собеського, учасника Хотинської битви 1621р., кожен козак мав самопал, але мало хто - шаблю. У цей період озброєні шаблями, очевидно, в основному були запорожці. Але до 1648 p., початку Національно - визвольної війни українського народу, картина різко змінилася. Шаблі мали вже всі козаки. Козак і шабля -нерозлучні. Це традиційне уявлення своїми коренями сягає глибини віків, цей зв'язок оспіваний у народних думах і піснях, легендах і переказах. Досить також згадати, що козак міг прогуляти все, з одягом включно. Все -крім шаблі і шапки. Втратити шаблю - незмивна ганьба, бо шабля була в Україні своєрідним символом волі та бойового побратимства. Шабля складається з клинка і ефеса. Ефес у багатьох випадках має гарду - систему дужок для захисту руки. Принциповими відмінностями конструкції шаблі в викривлений клинок та відігнуте від леза руків'я. У результаті цього в момент удару клинок не утворю тупого кута до осі руки, а лежить з нею в одній площині її продовження. Якщо спробувати завдати ріжучого удару (тобто тягнути руку до себе) зброєю з прямим клинком , то неминуче втратиться частина сили удару [5, с.460]

Одним із джерел поповнення козацьких арсеналів була воєнна здобич. На озброєнні у козаків були турецькі, перські, польські, молдавські шаблі. Трофейний характер козацьких шабель підтверджується як іконографічним матеріалом, так і не чисельними, точно атрибутованими зразками, що зберігається. Під час розкопок на місці битви під Берестечком, що відбулася 1651 p., майже всі знайдені шаблі - польського походження, того варіанту, який називався гусарським Основну холодну зброю козаків становили шаблі поширеного на той час угорсько-польського типу, а також «ординки». Визначальною їх рисою були довгі (до 90 см), плавно вигнуті клинки, як правило, з відкритими руків'ями. Неодмінною складовою козацького арсеналу були також списи, сулиці й їхні саморобні різновиди. Свої особливості в озброєнні мала й козацька піхота. На від міну від кінноти, де головну роль відігравала легка вогнепальна зброя, тут ставка робилася на потужність і велику вбивчу силу. За повідомленнями писемних джерел, у війську Хмельницького використовувалися мушкети, піщалі й гаківниці. Мушкет, завдяки своєму довгому стволу й великому калібру (18-20 мм.), був грізною й потужною зброєю. Випущена з нього куля влучала в ціль на відстані 250-300 метрів. Згідно з матеріалами археологічних досліджень, козаки застосовували поширені на той час в Європі мушкети полегшеного типу з ударно-кремінними замками, котрі вимагали опертя на спеціальну підставку (форкету), однак їхня вага лишалася значною - до 7 кг. Зазвичай із мушкетів стріляли великими свинцевими кулями, іноді - з металевим осердям. Під час інтенсивних боїв або облог, мушкети залаковували дробом, цвяхами й шматками заліза [15, с. 255].

Треба згадати про ще один вид озброєння козаків - лук. Користувалися вони ним з величезною вправністю. Та інакше не могло бути. Як не дивно, але в 16 - 17 ст. лук, мало чим поступався в ефективності вогнепальній зброї, вигідно відрізняючись від неї скорострільністю і надійністю. На ті часи лучники могли випускати до 12 стріл у хв.. а вбивча сила стріли була більша ніж куля мушкета, пізніше рушниця повністю замінює лук. Але лучники зустрічаються навіть у війську Б.Хмельницького. Адже для перезарядження кремінної рушниці потрібно 1- 2 хвилини. За цей час можна було випустити кілька стріл, що мало величезне значення, особливо в боротьбі з татарською кіннотою. Добрий лук у ті часи майже не поступався в далекобійності рушницям, не кажучи про влучність. Лук стріляв набагато швидше за рушницю, тож один лучник міг доволі ефективно прикрити десяток козацьких стрільців під час заряджання вогнепальної зброї. Лук, як шляхетна, рицарська зброя, фігурує і в озброєнні старшини[ 18, с. 45]. Артилерія - ряд військ, вид вогнепальної зброї, який призначався для ураження противника та руйнування його оборонних споруд за допомогою вражаючих елементів великої ваги та розмірів (ядра, бомби тощо). В Україні перші гармати з'явилися в кін. 14 ст. Зважаючи на велику вагу та громіздкість перших гармат обумовило те, що в українських містах їх було не багато. Про місце артилерії у війську свідчить той факт, що гармати належали до військового скарбу. Лясота зазначає, що козаки погоджувалися вирушити в далекий похід тільки за наявності артилерії. Гармат у козацькому війську було небагато, зазвичай 20 - 30. В поході під Берестечко в козацькому війську було 100 гармат. З них до трьох десятків великокаліберних гармат знаходилося при гетьмані, а при кожному полку було по 5-6 гармат менших калібрів. Керував артилерією генеральний обозний з артилерійською старшиною: гарматними осавулами, писарем, хорунжим. Крім того, «на послузі при гарматі» було по 80 пушкарів і гармашів, довбиші, цирульник, ремісники, стадники, коновали. Розміщувалася військова артилерія спочатку в Переяславі, а потім у Корсуні [18, с.35]

Вогнепальна зброя - зброя, в якій для викидання із каналу ствола вражаючого елементу (куля,ядро тощо) використовується сила тиску газів, що утворюється при згоранні пороху. Окрім ручниць, у козацьких полках використовувалися карабіни й бандо лети. Знайдені на полі Берестецької битви карабіни мають калібр 10-12 мм, довжину ствола до 85 см. Що свідчить про їхні невеликі розміри й вагу. За висновком І.Свєшнікова, ці зразки було виготовлено майстрами московської Оружейної палати, чия продукція потрапляла до України в 17 ст. у централізованих постановках або трофеях. Російські карабіни конструктивно складалися з гранчастого ствола калібром 14-16 мм, вмонтованого до мушкетного ложа з французьким приладом, зручним для прицільної стрільби. Карабіни здебільшого оснащувалися ударно-кремінними замками. їхня довжина становила 90-100 см., вага 1,8 - 2,3 кг. Істотно вкорочені карабіни, які за калібром (12 мм.) і розмірами нагадували швидше великі пістолі, ніж рушниці. Розвиток вогнепальної зброї поступово зменшував роль лука й стріл у бою, але не міг витіснити їх одразу. Рушниці (точніше ручниці, від слова рука). Багаті козаки і старшина мали рушниці з дорогоцінними ложами, оздобленими сріблом з черню та насічкою. Рушниці стріляли завдяки насипаному на поличку пороху та прилаштованого до курка та казенника рушниці кременя. Свідчення, які відомі відносно цін на козацьку зброю зазначають, що рушниця коштувала від 2 до 8 карбованців На той час це були досить великі гроші. Рушниці у козаків ще мали назву самопалів, як правило їх виготовляли на Запоріжжі та в Гетьманщині, більш досконалі мушкети завозилися з-за кордону, їх вартість була значно вищою. Таким чином, маємо вважати, що рушниці, самопали, і мушкети - це різні назви однієї і тієї ж зброї. На озброєнні у запорожців були також пістолі. Кожен козак мав при собі чотири пістолі, причому-два з них носилися за поясом, а два в шкіряних кобурах, пришитих поверх шароварів. Кулі для пістолів, судячи із зразків, які знаходять у наш час там, де перебували різні періоди Січі, були за розміром з гороб'яче яйце. Для їх відливки застосовували спеціальні форми. Рушниця, пістоль і шабля були гордістю кожного козака, тому їх завжди прикрашали дорогими оздобами, коштовним камінням і завжди тримали зброю в ідеальному порядку, від чого склався у козаків термін для ручної зброї - «ясная зброя» Як говорить очевидець: «Оружие у них все бьіло убрано в золото да в серебро, на оружие они все багатство своє покладали: то не козак, коли у него скверное оружие»[15, с.238].

Висновок: За свідченнями сучасників козаки користувалися

З.З.Тактика

Українська Національна Революція середини 17 ст. сформувала в Україні цілу когорту талановитих воєначальників. Серед них найяскравіше себе проявив себе Богдан Хмельницький (1595 - 1657) як державного і військового діяча. Як зазначається у монографії В.А. Смолія та B.C. Степанкова «Богдан Хмельницький», цей славетний син українського народу дійсно був полководцем європейського масштабу. Саме він створив одну з найсильніших армій у тодішній Європі, зумів належним чином озброїти її, значно підніс ефективність української кінноти та артилерії. Блискучий стратег і тактик, прихильник блискавичних і рішучих воєнних дій, неперевершений майстер маневру, Богдан Хмельницький заслуговує на почесне місце в історії воєнного мистецтва. Переходячи до характеристики військового мистецтва українського козацтва доби Хмельниччини, Визнаючи панівну тезу сучасної історіографії про те, що 1648 р. карколомно змінив статус, організацію та систему управління козацького війська, навряд чи можна сказати те саме про способи і форми збройної боротьби. Тактичне мистецтво козацтва було тісно споріднене, з одного боку, з річпосполитськими, а з іншого боку - зі східними, зокрема татарськими традиціями. Цьому сприяв не тільки фактор «тісного сусідства», а й участь козацьких підрозділів і старшини в спільних бойових діях. Планування кампанії, її забезпечення, пересування військ, розвідка й, нарешті, основні елементи бою козаків виразно відрізнялися від західноєвропейського військового мистецтва й надаються до порівняння з сусідами по Центрально -Східній Європі - Польщею, Трансільванією, московською державою й Кримським ханатом, де є ближчі аналогії, наприклад, до таких форм бойових порядів, як «лава» або «гуф», використання рухомого табору, ведення оманливих відступів, використання засідок тощо. Якщо для скільки-небудь помітних змін у тактиці було потрібне накопичення критичної маси новацій в озброєнні, засобах зв'язку, тактичних формах противника, то на рівня стратегічному та оперативному початок Хмельниччини справді спричинився до важливих новацій. Фактори, що були безпосередньо пов'язані із Хмельниччиною, мала й інші причини, зокрема, невідомі до того типи маневрування козацького війська одразу кількома осібними групами, блокування комунікації противника на значному просторі, зрештою, більш високий рівень управління й узгодження дій бойових порядків і окремих порядків і окремих груп війська. Переходячи до розгляду козацької піхоти, кінноти, артилерії і флоту, слід зауважити, що українське козацьке військо не мало окремих родів військ. Козак був універсальним вояком, тож правильно буде вести мову про спосіб бою. Це не заперечує факту існування серед козаків фахівців з якогось окремого виду бою чи взагалі ведення війни (на суші чи на воді). Проте такі особливі якості окремих вояків тільки зміцнювали багатогранність у універсальність війська в цілому. Успіх у бою досягався або за допомогою раптової атаки, або щільного рушнично-артелерійського вогню. За такого підходу до перемоги піхота становила ударну силу козацького війська. Головною особливістю козацтва була відсутність поділу вояків залежно від зброї - стрілецької чи холодної. Питання визначення поділу бойових порядків козацтва, залишається складним. Джерела, що описують козацьку піхоту під час бою, звертають увагу на її вогневу міць. Вогнепальну зброю потрібно було довго заряджати, тому військові розробляли різноманітні прийоми, аби організувати і прискорити цю процедуру. Козацька піхота була найдосконалішою в Європі, адже вони виробили особливу тактику, вони шикувалися у 3 шеренги: Перша стріляла, друга подавала, третя перезаряджала рушниці. Козацька стрільба була надзвичайно щільною та інтенсивною, сильний вогонь піхоти зазвичай вирішував хід бою так було під: Корсунем, Пилявцями, Зборовим, Конотопом, під обстрілом з мушкетів ворожа кіннота не могла витримати і відступала з втратами. При зустрічі з ворогом козацтво оточувало себе возами, будувало земляні укріплення. Обираючи місцевість для бою, перевагу надавали важкодоступній - ярам, пагорбам, лісам тощо. Важливою була наявність води. В літературі часто є згадки учасників подій, ось один із спогадів:. Під час бою козацтво намагалося обезкровити ворога щільним вогнем, а потім слушний момент контратакувати. При веденні вогню застосовувалися різноманітні маневри і хитрощі. С.Окольський описав як у боях на Старці козаки за допомогою таких атак головна роль належала кінноті. Дуже часто козацтво діяло вночі -саме під прикриттям темряви козацька піхота непомітно підходила під ворожі позиції й відчайдушно атакувала [20, с. 87 - 93].

Бій під табором: Козаки старалися звести бій на місці, що заздалегідь було приготовлене на зустріч, щоб ворога відразу поставити у некорисну ситуацію. Це особливо відзначалося у боях Хмельницького, під Корсунем чи під Зборовим, де гетьман заскочив поляків, неготових до битви. Базою для війська, що виходило в бій, був табір. Боротьба й оборона з табору була характерною особливості козацької тактики. Табором називали з'єднанні разом обозові вози, за якими ставало військо. Такий спосіб оборони був відомий з давніх часів. Табі починали порядкувати тоді, коли військо сподівалося зустрічі ворогом. Обозові вози ставали тоді по одному боці війська, простою лінією, один за другим, у кілька рядів. В 1596 р. Лобода під Білою Церквою мав табір з п'ятьох рядів возів, Павлюк 1637 р. ішов табором із шести рядів обозів. Посередині ставало військо, піхота і кіннота. Перед і зад був теж забезпечений возами, там також приміщували артилерію. Коли ворог надійшов близько, піхота з-поза возів починала стрільбу з рушниць, так само і діяла артилерія. У разі того коли треба було йти вперед чи відступати, військо під охороною табору, було добре забезпечене від наступу. Під Дрижополем 1655 р. козаки кілька днів відбивалися від польських військ, що їх переслідували, - «а табір мали такий міцний і вогнистий». Табір міг бути різної форми: півмісяцем, овальний, просторий. Під Берестечко 1651 р. табір Хмельницького мав по сім верств вздовж і вшир. В оборонному таборі вози ставили близько один біля одного і зв'язували одне до одного їх колеса. Деколи звертали вози голоблями до ворога. До возів насипали землі, а то й цілком обкопували їх валом, копали ще рови, шанці і всяк засідки. Козаки перші почали використовувати метод викопування шанців , він виявився надійнішим засобом захисту в степовій місцевості ніж важкі панцир і кольчуга. Боплан каже: « У чому проявляють найбільше зручності та вмілості, то це битися табором, закриваючись возами. Можна сказати , що під охороною табору 100 козаків не боїться 1000 поляків або татар.» А.Старовольський додає: « їх табір у злуці з польською кіннотою має величезну вагу, як це довела війна із турками»[20, с. 89]. Бій Кінноти: Табір служив не тільки для оборони, але й як опора для зачіпної акції. При своїй легкості і рухливості табір міг підійти близько з-під позиції, ворога й військо могло в любу хвилину почати бій. До бою рушала наперед кіннота, а саме невеликі відділи, що викликали ворога «З - під полковничої корогви вискочило 40 коней», читаємо в описі бою під Гомелем 1651 р. Першого дня в бою під Берестечком у таких герцях козаки побили багато поляків. Коли на поле бою виступили вже більші ворожі сили, тоді козацька кіннота насувала до наступу лавою, тобто впорядкованими відділами. Напад лавою шикуючись півколом, атакуючи таким чином противника з флангів, фронту і з тилу. З якою зброєю виступала кіннота докладно не знаємо. За Хмельниччини деякі козацькі відділи мали вже пістолі. В остаточній зустрічі з ворогом вирішальною зброєю вершника була шабля і бій на шаблі акцію закінчував. Козацька кіннота не була найліпша. Боплан каже: «На коні вони не найліпші; мені траплялося бачити, як 200 польських кавалеристів примушувало втікати 2000 найкращого козацького війська». Подібно висловлюється один поляк перед боєм під Берестечком: «Піше військо буде битися добре, але на комонник слаба надія: один добрий юнак може відігнати 10 кінних козаків». Тим то Хмельницький був примушений користуватися татарською кіннотою у битвах з поляками. Та пізніше козацька кіннота сильно розвинулася. З легкої руки Боплана склалася думка про невисокі бойові якості козацької кінноти. Однак аналіз битв заставляє замислитися. Одна з причин те що козацтво не могло тримати великої кількості кінноти [20, с. 88]. Тактика Піхоти: вирішальну роль в козацькому війську мала піхота. З початком битви піше військо перебувало в таборі, під охороною таборових возів. Коли кіннота наступала, піхота виходила, стараючись непомітно підійти до ворожих позицій. На догідному місці піхота насипала шанці. В тому козаків вважали за незвичайних майстрів. «Про них кажуть, що нема в світі війська зручнішого закладати шанці, як козаки», Козаки вміли чудово використовувати характер терену, особливо горбки, яри, річки, болота, багна. «Для козака, що живе над Дніпром , вся відвага в воді, ріці, болоті». «Коли козак не має води, болота або яру, то пропав. Тим то зима, коли вже копати не можна, коли ніяк водою не втечеш - для нього суворий неприятель; але весна, літо, а подекуди й осінь, це його хліб, скарб, достатки і всяка фортуна».... Копаючи шанці, піхота підступає все ближче до ворога. До ворожих позицій заходили не тільки з фронту, а й з боків; не раз і близько свого табору влаштовували засідки і старалися приманити туди ворога. Не раз і кіннота під напором ворога наслідували піхоту: вставала з коней, обкопувалися шанцями й боронилися. З шанців козаки щільно обстрілювали ворога. Козацька стрільба бувала надзвичайно густа та сильна. Очевидець поляк запевняє, що в бою під Кумейками козаки вистріляли 50 00 тис. куль. Добра піхота була силою козацького війська, але водночас вона була й його слабою стороною. Тактики піхоти можна було вжити тоді коли ворог спинився на місці, й коли була догідна позиція, щоб звести бій. Але до боротьби на широких просторах, до погоні й до вирішної атаки була необхідна кіннота[15, с.243].

Висновок: В цих подіях війни виявляється певні ознаки та риси національно – визвольної війни,революції ,суть якої в звільненні від національного та іншого гніту та створенні самостійної держави.