- •Мета роботи реалізується шляхом реалізації таких завдань:
- •Роздл I. Ісламський чинник на території європи в умовах середньовіччя
- •1.1. Захоплення Піренейського півострова арабами
- •1.2. Адміністративний устрій мусульманської Іспанії
- •1.3. Особливості релігійного протистояння мусульман і християн
- •1.4. Вплів арабської культури на культуру Іспанії в IX-XI ст.Ст.
- •Розділ II. Відвоювання піренеїв: основні етапи та особливості
- •2.1. Крах арабського правління
- •2.2. Виникнення іспано-християнських держав і початок Реконкісти
- •2.3. Реконкіста XI-XIII ст.Ст.
- •2.4. Об'єднання Кастилії і Арагона. Завершальний етап Реконкісти
- •Розділ III. Наслідки реконкісти
- •Висновки
- •Список використаної літератури
2.4. Об'єднання Кастилії і Арагона. Завершальний етап Реконкісти
Спираючись на союз із церквою, містами і дрібним дворянством, маючи в своєму розпорядженні великі доходи від морської торгівлі, королівська влада як Кастилії, так і Арагона в XIV-XV ст.ст. повела рішучий наступ на політичні права великих феодалів і позбавила їх значної частки самостійності. До кінця XV ст. вона відняла у великих феодалів право чеканити монету, вести приватні війни, конфіскувала у них багато земель. Король заволодів також землями духовно-рицарських орденів [17, 333].
У 1479 р. Арагон і Кастилія об'єдналися в єдину державу під владою подружньої пари – Фердинанда Арагонського й Ізабелли Кастильської, Ця подія виявилася одним з важливих етапів в посиленні королівської влади в Іспанії. В справі знищення могутності великих феодалів королівській владі надавали підтримку міста. В 1480 р. міста Кастилії уклали між собою союз – «святу ермандаду», яка організувала власну міліцію для боротьби з феодалами. Але, використавши військові сили міст для приборкання феодалів, королівська влада поволі урізувала самостійність самих міст. Величезну підтримку королівській владі надавала також церква, особливо інквізиція, введена в Іспанії в 1480 р.
Борючись зі всякого роду антицерковною єрессю, інквізиція тим самим переслідувала всяку соціальну і політичну опозицію існуючому ладу. В Іспанії, за словами Маркса, «завдяки інквізиції церква перетворилася на саме непохитне знаряддя абсолютизму». Першим очолив іспанську інквізицію лютий Торквемада, ім'я якого стало прозивним [17, 333].
Укріпивши позиції усередині країни, іспанські королі спрямували удар на Гранадський емірат – останнє володіння арабів в Іспанії. Після тривалої облоги в 1492 р. Гранада капітулювала. З її падінням весь Піренейський півострів, за винятком Португалії, опинився в руках іспанських королів. Маври здали Гранаду за умови збереження за ними і євреями власності і свободи віросповідання. Але ці обіцянки не дотримувалися. Переслідувані мусульмани підняли ряд повстань. Перед ними встала дилема: або хреститися, або покинути Іспанію. Значна частина мусульман і євреїв, що жили на півдні країни, переселилася до Африки. Таким чином з Іспанії пішла велика частина торгово-ремісничого населення, що грала важливу роль в економічному розвитку країни. Маври (мориски), що залишилися в Іспанії і перейшли в християнство, піддавалися постійному цькуванню з боку церкви [17, 333].
При Фердинанді й Ізабеллі в Іспанії встановлюється абсолютна монархія. Великі феодали втратили політичну самостійність, перетворилися на придворну аристократію. Кортеси втрачають своє колишнє значення і скликаються все рідше. Управління приймає бюрократичного характеру, зосереджуючись у центрі в руках королівських рад, а на місцях – в руках королівських чиновників (коррехідорів). Проте провінційна і станова роз'єднаність Іспанії, що склаладася століттями, знайшла своє відображення в крайній громіздкості і незлагодженості апарату управління.