Лінгвістичні міфи та омани.

Лінгвістика відноситься до таких наукових дисциплін, структура знань яких може бути розділена на знання емпіричне та знання теоретичне.

До емпіричних знань відносяться документальні знання типу: "рос. слово творог може вимовлятися з наголосом як на першому, так і на другому складі, на відміну від слова пирог, що допускає наголос лише на останньому складі", "Форма присудка залежить від деяких характеристик іменника в називному відмінку, порівн. Я йду VS *Я йдеш/іти, Ти йдеш VS *Ти йду/іти" і т.п.

До теоретичних знань ставляться знання типу про кількість відмінків іменника, узгодження підмету і присудка, наявність голосних і приголосних, іменників та дієслів" тощо.

Постає питання: яке знання є важливішим, ціннішим для науки? Спершу здається, що відповідь очевидна. Адже ясно, що документальні знання завжди конкретні. Це конкретні факти конкретної мови. Теоретичні знання, навпаки, є узагальнення фактів, вони дозволяють звести нескінченну безліч фактів до кінцевої і як правило невеликої безлічі тверджень про властивості цих фактів.

Однак реальності нашої науки не настільки однозначні. Розглянемо цю дилему з погляду швидкості старіння знань. Виявляється, що із всієї русистики минулого століття не втратив своєї актуальності, мабуть, лише "Тлумачний словник живої великоросійської мови" В.Даля, хоча це насамперед збори конкретних фактів конкретної мови (теоретична, тлумачна сторона цього словника нас у найменшій мері задовольняє). Але навіщо так далеко ходити? Яка вітчизняна наукова праця 70-х років зберігла свою значимість і має найбільші шанси не застаріти в доступному для огляду майбутньому? Мабуть, багато хто погодиться, що за цим параметром на перше місце варто поставити "Граматичний словник російської мови" А.А.Залізняка (1977). Майже за двадцять років із часу його видання не з'явилося ні бажання, ні потреби його переробити, виправити, замінити іншим довідником. Завдяки своїй вичерпній документальній повноті, ця праця є як би "істиною в останній інстанції" і не має потреби в альтернативі. Всі, кому потрібна граматична інформація про російські слова, відтепер звертаються саме до цього словника.

Значно більший науковий резонанс мала поява монографії "Досвід теорії лінгвістичних моделей ЗМІСТ-ТЕКСТ" И.А.Мельчука (1974). Це був епохальний добуток, що принципово змінює погляд на мову й мети лінгвістичного дослідження. Проте, ця концепція, незважаючи на те, що вона безсумнівно була у свій час вершиною вітчизняної теоретичної думки, сьогодні вже є в основному факт історії.

Отже, життєвий цикл навіть кращих зразків теоретичної лінгвістики незмірно коротше життєвого циклу зразків лінгвістики емпіричної. Більше того, коли якийсь мовний факт умирає, він дає безсмертя тому лінгвістичному добутку, у якому цей факт документований. Так, перехід убихської мови в категорію мертвих мов зробив (або от-от зробить) ніколи не старіючими його описові граматики і словники, створені Ж.Дюмезилем і Г.Фогтом.

У чому причина життєздатності емпіричних досліджень і неминучого старіння теорії? Справа в тому, що в обох випадках гарна наука прагне до остаточного, істинного знання. При цьому шанс досягти цієї мети у емпіричного дослідження значно вище, ніж у теоретичного. Повне, вичерпне, адекватне документування мовних фактів та їх більших сукупностей - завдання важке, але здійсненне. Остаточне, адекватне узагальнення властивостей нескінченної безлічі фактів - завдання, що завжди має тільки відносно успішне рішення.

Цей невтішний висновок означає, що всякий поточний стан лінгвістичної теорії є сукупність істинних уявлень про об'єкт та оман щодо його природи. Я навмисно протиставляю не істини (доведені твердження) і гіпотези (правдоподібні, але не доведені твердження), а істини й омани. Справа в тому, що в лінгвістичній теорії в точному значенні слова істиних (доведених) тверджень (істинність яких нам відома) не існує, тобто істини та гіпотези не протипоставлені. Положення справ у лінгвістичній теорії таке, що деякі з її тверджень адекватно описують факти, тобто є (з погляду "всевидючого ока") істинними, а деякі ні, тобто є (з погляду "всевидючого ока") оманами. Однак носію лінгвістичних знань реальне положення справ (з погляду істинних оцінок) невідомо, у нього можуть бути лише суб'єктивні імовірнісні оцінки істинності/хибності тих або інших теоретичних тверджень. Як сильно ці оцінки можуть розходитися, ми знаємо із практики багатьох наукових дискусій і протистоянь.

Отже, історія розвитку лінгвістичної теорії свідчить, що її носії переважно існують у світі оман, і важко сказати, чого більше в дослідницькому процесі: формування нових узагальнень про властивості об'єкта або викриття квазиістинних тверджень.

По-перше, сильні й слабкі сторони емпіричної й теоретичної лінгвістики додатково розподілені, і їх окреме існування неможливо. По-друге, треба бути завжди готовим виявити на місці істини оману та вчитися щоразу радіти цьому: у самому цьому акті ідентифікації омани як омани є квант відкриття (нехай негативної) абсолютної істини; треба також спокійно ставитися до зміни теоретичних парадигм, тому що тільки в цьому процесі й здійснюється рух лінгвістичної думки: "Теорія вмерла – вітайте нову теорію" (Лингвистические истины и лингвистические заблуждения А. Е. Кибрик).