Окремими різновидами є семантичні й словотвірні за­позичення.

Семантичні запозичення – такі запозичення, коли своє слово набуває значення, яке має його іншомовний відпо­відник. Наприклад, слова правий і лівий, які мали зна­чення відповідно "розташований праворуч" і "розта­шований ліворуч" під упливом фр. droit і gauche отрима­ли значення "консервативний" і "революційний" (на засі­даннях конвенту партія жирондистів сиділа справа, а пар­тія монтаньярів – зліва).

Словотвірні запозичання – такі запозичення, коли влас­ний зміст передається морфемами інших мов. Так, напри­клад, слово телефон складене з давньогрецьких елемен­тів tele "далеко" і phone "звук" у США. У давньогрецькій мові такого слова не було, як не було й таких слів, як телеметрія, агробіологія, телетайп тощо.

Запозичення можуть здійснюватися усним і писемним шляхом, можуть бути прямими й опосередкованими.

В усних запозиченнях слова сильно пристосовуються до фонетики мови-запозичувачки, навіть можуть бути пе­рекрученими. А в писемних запозиченнях кожна буква передається звуком навіть тоді, коли в мові-оригіналі якийсь звук не вимовляється. Саме через те одне й те са­ме слово, запозичене усним і писемним шляхом, може звучати по-різному і сприйматись як два різні слова. На­приклад, від гр. krystallos писемним шляхом запозичені укр. кристал та рос. кристалл, а усним – укр. криш­таль (можливо, через німецьке посередництво) і рос. хру­сталь. Усними запозиченнями є всі давні тюркізми в укра­їнській мові: базар, кавун, гарбуз, казан, карий, чумак; у запозиченому з німецької мови тарілка (нім. Teller) від­булася перестановка звуків [р] і [л] та заміна [е] на [а].

Прямі запозичення – запозичення, які безпосередньо переходять із однієї мови до іншої. Так, зокрема, до укра­їнської мови безпосередньо з польської ввійшли слова мі­сто, стьожка, урядник, мешканець, кпини, кохання, мав­па, розмаїтий, збруя, підлога, посаг, шиба, з російської – мужик, чиновник, кріпость, сарафан, самовар, нагідки, воєнрук, цілинник, рубильник, духовка, з німецької – ерзац, фольксваген, рейхстаг, бундестаг.

Опосередковані запозичення – запозичення, які про­никли із однієї мови до іншої через посередництво третьої мови (це вже запозичення запозиченого слова). Так, зо­крема, слово петрушка запозичене російською мовою з польської (pietruszka) через українську. Слова гвинт, фар­тух, бляха, крохмаль, ринок запозичені з німецької мови (Gewinde, Vortuch, Blech, Kraftmehl, Ring) через польську (gwint, fartuch, blacha, krochmal, rynek). Грецьке алмаз потрапило до української мови через арабську і турецьку. Слово родзинки прийшло з французької мови (raisin "виноград") до української через німецьку (Rosine) і поль­ську (rodzynki).

Проходячи через декілька мов, запозичене слово може до невпізнання змінити свою форму. Так, ім'я Гая Юлія Цезаря, яке стало уособленням верховної влади, залежно від мови, з якої воно запозичувалося, має в українській мові варіанти цар, кесар, цісар, кайзер. Укр. жупан, шуб­ка і юпка (діал. юбка) "жіноча корсетка", "чоловічий каф­тан" походять від одного й того самого арабського слова jubba "безрукавка", яке, прийшовши до нас через італійсь­ку (giuppa) і польську (¿upan) мови, набуло форми жупан, через німецьку мову (Schübe) – форми шуба, а через німе­цьку (juppe) і польську (jupka) – форми юпка (юбка).

Запозичення – активний процес. Як 0!?Чимо з прикла­дів, мова, яка запозичує слова, переробляє їх, перебудо­вує, підпорядковуючи своїм внутрішнім закономірностям. Якщо цього з іншомовним словом не відбувається, то во­но залишається варваризмом, тобто іншомовним вкрап­ленням, що більш-менш регулярно вживається, але збері­гає своє іноземне обличчя, тобто не стає елементом мови-запозичувачки (о'кей, чао, мерсі, капут, all right, happy end, Hände hochï).

При запозичуванні звуки, яких не має певна мова, замі­нюються своїми звуками: нім. Flügel – укр. флігель, нім. Bürger – укр. бюргер, гр. theatron – укр. театр, Theodor (titeos "Бог", döron "дар") – укр. Теодор і Федір, англ. iceberg (дифтонг ai) – укр. айсберг (звукосполучення ай), нім. Horn (придиховий, фарингальний [h]) – рос. горн (задньоязиковий проривний [ґ]). Часто змінюються наго­лос (фр. champion – англ. champion, рос. совет – англ. soviet), морфологічна форма (гр. systema є іменником се­реднього роду – укр. система має форму жіночого роду; татар, іменник лапша не має роду – укр. лапша жіночо­го роду; англ. cakes, rails не мають роду і тут представлені у формі множини – укр. кекс, рос. кекс, рельс мають форму однини чоловічого роду; англ. boots має закінчення множини -s – в українській мові на це закінчення накла­дається ще своє закінчення множини -и (бутси); фр. паль­то (paletot) не має закінчення – в українській мові -о сприйнялось як закінчення середнього роду (пальто, паль­та, пальту і т.д.). При запозичуванні з германських і романських мов іменники втрачають артиклі.

Слід зазначити, що запозичені слова втрачають свою внутрішню форму (мотивованість). Так, наприклад, слово помідор в італійській мові, звідки воно запозичене, озна­чає буквально "золоті яблука"; курорт в німецькій мові складається з^івох коренів – Kur "лікування" і Ort "місце"; гастролтнгакож у німецькій мові-джерелі склад­не слово – Gast "гість" і Rolle "роль".

Запозичуються слова, як правило, в одному значенні. Як приклад можна навести запозичене з французької мо­ви депо в єдиному значенні "транспортне підприємство, що забезпечує експлуатацію і ремонт рухомого складу за­лізниць", тоді як у французькій мові це слово (depot) має вісім значень. Трапляються випадки, коли при запози­ченні звужується значення слова. Англ. dog означає соба­ку загалом, а в українській мові словом дог позначають тільки одну з порід собак.

Багато запозичених слів утратили свій іншомовний ви­гляд, давно стали рідними в мовах, куди вони потрапили. Так, скажімо, ніхто з українців не відчуває, що такі сло­ва, як огірок, вишня, школа є запозиченими.

Не всі мови однаковою мірою стали джерелом запози­чення. Найбільше цьому прислужилися давньогрецька та латинська мови (запозичення з цих мов називають греко-латинським фондом): гр. атом, автономія, демократія, фі­лософія, діалектика, педагогіка, теза, синтез; імена Оле­на, Петро, Степан, Микола та ін.; корені біо-, гео-, гідро-, демо-, антропо-, теле-, ñipo-, стомато-, хроно-, психо-, те-тра-, мікро-, макро-, нео-, палео-, полі-, moho-, авто-, син-, діа-, пан-; лат. нація, республіка, матерія, натура, прогрес, університет, факультет, об'єкт, ліберальний та ін.; іме­на Валентин, Віктор, Марина, Юлія та ін.; корені соціо-, аква-. інтер-, суб-, супер-, ультра-, квазі- та ін.

Із національних мов найбільше запозичень дали анг­лійська (мітинг, клуб, лідер, інтерв'ю, імпорт, експорт, трест, чек, спорт, бокс, матч, старт, комфорт, сервіз, тост, джентельмен, джемпер, мотель, маркетинг, мене­джмент, дилер, брокер, пейджер, факс тощо), німецька (май­стер, бухгалтер, гросмейстер, капельмейстер, офіцер, ма триця, патронтаж, гільза, абонент, абзац, кооператив, корунд, кальки річ у собі (Ding an sich), додаткова вартість

(Mehrwert) тощо), французька (мода, дама, етикет, комп­лімент, будуар, пальто, кашне, трюмо, революція, консти­туція, патріотизм тощо і майже вся хореографічна термі­нологія), італійська (банк, кредит, фасад, галерея, балкон, салон, соната, кантата, батальйон, солдат тощо і майже вся музична термінологія) мови.

Серед запозиченої лексики окрему групу становлять ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМИ.

Інтерпаціоналізми – слова, поширені у більшості мов світу. Наприклад: нація, конституція, біологія, універси­тет, декрет, ректор, алгебра, адмірал, іслам, бюро, мо­раль, політика тощо. Інтернаціональні слова стосуються переважно спеціальної термінології, різних галузей нау­ки і техніки.

Щодо оцінки запозичень існують дві крайності: захоп­лення іншомовними словами, з одного боку, і бажання щоб то не стало очистити мову від них – з іншого. Обидва погляди шкідливі. Не можна вважати нормальним яви­ще, коли нині вивіски на вулицях наших міст рясніють іноземними написами, а шпальти газет перенасичені зво­ротами з незрозумілими більшості читачів іншомовними словами на зразок: авантажна людина, яка звикла до фіо­ритур; імбецильний керівник, який викликає справедливі ламентації колективу, осипає всіх філіпіками; всі наші працівники альтруїсти і прозеліти прогресу; займаєть­ся інсинуаціями, завдяки чому йому вдається утримува­ти свою синекуру, але баражирування розкрило його каму­фляж; його ферули нас не лякають.

Невиправданим є й крайній ПУРИЗМ (від лат. purus "чистий") – навмисне цілеспрямоване усунення з мови всіх іншомовних слів. Пуризм особливо шкідливий для тих мов, яким не загрожує асиміляція. Так, зокрема, ні­чим не обґрунтованими були пуристичні тенденції у дру­гій половині XIX ст. у Росії, які особливо виявилися в діяльності графа О.С. Шишкова і частково лексикографа та письменника В.І. Даля. Шишков пропонував усі іншо­мовні слова замінити корінними, питомими. Наприклад, замість тротуар уживати слово топталище, замість фор­тепьяно – тихогромы. Знаменитий Словник Даля слово фізкультура пропонує замінити штучноутвореним ловко-силие, атмосфера – мироколица, колоземица; горизонт – небозём, адрес – насылка, пенсне – носохватка, эгоист – самотник, кокетка – хорошуха, миловидница. Якщо б запропонованими пуристами словами заміни­ти іншомовні слова у фразі Денди шел в калошах по тро­туару в театр, то ця фраза звучала б Хорошилище шел в мокроступах по гульбищу смотреть на позорище. Пуристичні тенденції були характерні й для української мови початку XX ст., коли замість атом пропонувалося слово неділка, синтаксис називали складнею, кому – протинком, конус – стіжком, діагональ – косиною, період – наворотом, фошіулу – взором тощо.

Виправданні пуризм для тих мов, яким загрожує аси­міляція. Коли тоталітарним адміністративним апаратом заохочувалося зросійщення української мови (у мовознав­стві навіть витворилася теорія про спільний "соціа­лістичний фонд" лексики та спільні словотворчі.процеси в мовах народів СРСР), коли в словниках масово стали з'яв­лятися русизми, а в перекладних словниках на перше міс­це ставилися слова-відповідники, які були близькими за звучанням до російських, а власне українські відповідни­ки відсувалися на задній план, то помірні пуристичні тен­денції в українській мові на сучасному етапі є доцільни­ми, виправданими, як цілком виправданими вони були в Чехії після майже суцільного онімечення чехів.

Отже, до проблеми запозичення потрібно підходити тве­резо. Запозичувати слова необхідно лише в тому випадку, коли без них не можна обійтися. Запозичення без потреби є невиправданими і завдають мові тільки шкоди.

16