59. Особливості обліку промислового виробництва Галичини, Буковини та Закарпаття в дорадянський період

У містах промислове виробництво формувалося в таких формах: міське ремесло, купецькі промислові підприємства, державні мануфактури. Наявність дешевої сировини та робочої сили, яка в більшості зайнята на селі сезонною роботою, виходячи з кліматичних умов, об'єктивно підводила багатих землевласників до організації в своїх маєтках промислових підприємств. Промислові підприємства не виступали як фільваркові філії, а як окремі організаційно-економічні одиниці.

Найбільш поширеними галузями, які розвивали великі землевласники на західноукраїнських землях були: пивоварна, борошномельна, залізоробна, лісова, горілчана, виробництво будівельних матеріалів. Крім цього, в Східній Галичині широкого розвитку набуло цукроваріння, паперове та шкіряне виробництво, на Закарпатті виноробство, виготовлення галуну, поташу, селітри; на Буковині -- виробництво поташу, фурнітури, будівельного матеріалу тощо.

За даними обліку більшість обладнання, що знаходилося в цукроварнях, завозилося з-за кордону і монтувалося під керівництвом закордонних інженерів. Так, в Білому Камені та Нижневі цукроварні працювали на чеському обладнанні, на придбання якого було витрачено понад 15, 6 тис. золотих римських. У 1840 році цукроварнею с. Білий Камінь перероблено 6571 ц. буряків, отримано понад 40,7 тис. віденських фунтів цукру (фунт - 405 гр), а грошовий прибуток виносив понад 6600 золотих римських. Це, зокрема, зазначено в "Тижневику рільництва і промислу" № 6 за 1837 р. і № 39 за 1840 р.

У цей період у фільварковому господарстві західноукраїнських земель значного розвитку набуло млинарство, у великих поміщицьких землеволодіннях були також розвинені промислові виробництва будівельних матеріалів - цегли, черепиці, вапна, будівельного каменю. У Галичині, Буковині та Закарпатті з давніх-давен існувало виробництво та торгівля папером. На початку XIX століття з 50 папірень понад 30 знаходились у володінні маєтків землевласників. В с. Кобарівці Золочівського округу в 1801 році шляхтич-землевласник А.Крігсгабер створив підприємство по виробництву свічок, де працювали робітники з Чехії. Щорічно фабрика переробляла на свічки 400 ц. воску.

Отже, поміщицька (землевласницька) промисловість західноукраїнських земель була багатогалузевою. Важливими центрами ремісничого виробництва були Львів, Тернопіль, Станіслав, Чернівці, Ужгород, Стрий, Мукачево, Броди, Бережани та інші. Найбільшим центром ремесла на західноукраїнських землях залишався Львів. У першій половині XIX століття на території Східної Галичини і Північної Буковини виникали купецькі підприємства мануфактурного типу з використанням вільнонайманої праці. Передусім йдеться про лікеро-горілчаний завод у Львові.

60. Особливості обліку торгівельної діяльності Галичини, Буковини та Закарпаття в дорадянський період

Внутрішня торгівля своїми основними організаційними формами мала постійну (стаціонарну) торгівлю в суворо відведених місцях, а також ярмаркову і базарну.

Ярмаркова форма торгівлі вважалась регулярною, правильно організованою, періодичною формою торгівлі. У XIX ст. ярмарки були домінуючою формою міжміського, міжсільського, міжрегіонального обміну, виконуючи функції одночасно і місцевого торгу. На ярмарках був виставлений і товар іноземних купців. До періодичної торгівлі належала також і базарна торгівля. Базари відбувалися в різних населених пунктах від сіл до великих міст через певні проміжки часу в межах тижня. Проміжне місце між ярмарками і базарами займали торги. Торги спеціалізувалися на продажу певного виду товару - худоби, зерна тощо. Вищою формою торгівлі, на відміну від періодичної та епізодичної, ставала стаціонарна торгівля. Постійна (стаціонарна) торгівля проводилася через різноманітні торговельні заклади - крамниці, склепи, магазини, склади, ятки, шинки, корчми, заїзди тощо. За таких умов продавці і покупці мали змогу задовольняти свої потреби щоденно.

Наявність ярмарків у Галичині і на Буковині в першій половині XIX століття

Роки	Кількість ярмарків
1803	121
1829	131
1838	834
1847	750

Ярмарки коней і худоби відбувалися в Галичині та на Буковині. Найбільші тваринницькі ярмарки проходили в буковинському м.Садгора. Лише митні прибутки тут становили до 200 тис. гульденів щорічно. Базари і торги були безпосередньо наближені до виробників і споживачів, продавців і покупців. Якщо по ярмарках велась статистика і облік, то по базарах і торгах такого обліку не велося.

Базари відбувались раз на тиждень, або кілька разів. Львів - єдине місто, де базари відбувались щоденно. Базари були набагато менші за ярмарки як за кількістю продавців і покупців, так і за асортиментом товарів, товарообігом.

Центром стаціонарної торгівлі залишався Львів. У 1850-1851 pp. у львівській торгівлі було зайнято близько 11 тисяч осіб при 154 різних торговельних стаціонарних закладах. На початку XIX століття остаточно сформувалася в Галичині, Буковині та Закарпатті аукціонна торгівля. Тут основним предметом продажу через аукціони були земельні володіння, маєтки, будинки, крамниці, різноманітні товари, коні, ВРХ, домашній інвентар тощо. Організація, облік, контроль і керівництво аукціонною торгівлею здійснювалося на місцях відповідними державними органами. Аукціони влаштовувались у спеціально відведених будинках і приміщеннях, іноді на площах під час ярмарків і базарів. Частота і періодичність аукціонів не визначалась сталими термінами, тобто вони проводились в міру потреби.

Експортно-імпортна торгівля, враховуючи прикордон, особливо Східної Галичини, велася досить жваво. Західноукраїнські землі посідали значне місце й у системі транзитної торгівлі. З європейських країн через Україну і Росію в країни Азії переправлялись промислові вироби, залізний крам, галантерейні товари тощо. Окрему групу товарів становили так звані "колоніальні товари" (цукор, кава, чай, прянощі, інжир, цитрусові), що проходили транзитом Броди - Одеса і навпаки. Західна Україна підтримувала також широкі торговельні зв'язки з Австрією та її провінціями, Чехією, Моравією, Угорщиною, Сілезією. Вивозилась в основному худоба, коні на ярмарки у Відні, Празі, Оломоуці, Брно та інших міст.

На угорський ринок йшло галицьке полотно, прядиво, горілка, хліб, худоба. З Угорщини - вино, тютюн, овочі, фрукти, метал і металеві вироби. Із Закарпаття вивозилася в Угорщину сіль, каолінова глина, вапно, камінь, ліс.