- •4.1. Поняття цивільного права, його предмету і методу
- •4.2. Цивільні правовідносини
- •4.3. Особисті немайнові права фізичної особи
- •4.4. Поняття права власності та інших речових прав
- •Глава 29 цку (ст. 386-394) закріплює основні засоби захисту права власності:
- •4.5. Право інтелектуальної власності в Україні
- •4.6. Правочини в цивільному праві
- •4.7. Поняття зобов'язального права України
- •4.8. Спадкове право
- •4.9. Цивільно-правова відповідальність, її підстави
- •5.1. Загальне поняття сімейного права України
- •Глава 1. Цивільне право - галузь приватного права
- •1. Поняття цивільного права як приватного права
- •2. Предмет та метод цивільного права
- •Метод цивільно-правового регулювання
- •3. Функції цивільного права
- •4. Принципи цивільного права
- •Принцип юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності учасників цивільних відносин
- •Принцип неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини
- •Принцип свободи власності (неприпустимості позбавлення права власності)
- •Принцип свободи договору
- •Принцип свободи підприємницької діяльності
- •Принцип судового захисту цивільного права та інтересу
- •5. Система цивільного права
- •Глава 2. Акти цивільного законодавства
- •1. Поняття та види актів цивільного законодавства
- •Цивільний кодекс України - основний акт цивільного законодавства
- •Нормативно-правові акти органів державної влади та органів влади арк
- •Акти цивільного законодавства і договір
- •Акти цивільного законодавства і міжнародні договори України
- •Акти цивільного законодавства і звичай
- •2. Дія актів цивільного законодавства
- •3. Застосування актів цивільного законодавства
Акти цивільного законодавства і міжнародні договори України
Україна є частиною світової спільноти і тому не може не рахуватися із загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права і міжнародними договорами, у яких бере участь. Відповідно до Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9). Це повністю відповідає положенням ч. 1 ст. 17 Закону України від 22 грудня 1993 р. "Про міжнародні договори України"'. На необхідність врахування міжнародних договорів, які не суперечать Конституції, вказує і Пленум Верховного Суду України у постанові від 1 листопада 1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", підкреслюючи, що суд не може застосувати закон, який регулює відносини, що розглядаються, інакше ніж міжнародний договір.
Таким чином, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для актів національного законодавства. Це правило зафіксоване у ст. 10 ЦК, згідно з якою, якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті. що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила міжнародного договору України. Практичне значення передбаченого ЦК ставлення законодавця до міжнародних договорів України полягає у тому, що тим самим ЦК "адаптує" їх положення до цивільних відносин.
Акти цивільного законодавства і звичай
Істотною новелою положень ЦК є те, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту (ст. 7). Звичай - це правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Таким чином, звичай-теж різновид форм права, котрий, як і нормативно-правовий акт, є способом зовнішнього вираження і закріплення правових норм.
Для застосування звичаю фіксація його у будь-якій формі, включаючи і документ, значення не має, врахуванню підлягає те, що для певної сфери діяльності (зокрема, підприємницької") він набуває усталеного і поширеного характеру. При цьому звичай не повинен суперечити положенням договору або акта цивільного законодавства. Якщо це правило порушується, звичай не застосовується.
Санкціонування застосування звичаю до певних цивільних відносин відбувається в ЦК шляхом посилання на нього у нормі права, але при цьому зміст його в останній не розкривається. Зокрема, такі посилання містяться у ст. 526, відповідно до якої, якщо у договорі, ЦК, інших актах цивільного законодавства відсутні умови та вимоги до виконання зобов'язання, останнє має виконуватися відповідно до звичаїв ділового обороту. З урахуванням названих звичаїв може встановлюватися місце виконання зобов'язання (ч. 2 ст. 532 ЦК), порядок зустрічного виконання зобов'язання (п. 1 ч. 2 ст. 538 ЦК), виконання альтернативного зобов'язання (ст. 53.9 ЦК); сторони можуть при укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору виходити зі звичаїв ділового обороту (ст. 627 ЦК) тощо.