41. Розвиток культури в 30-тих рр.. « Розстріляне» відродження.

Внаслідок політики українізації, розпочатої в 20-х — на початку 30—х років ХХ ст., українська культура ще зазнавала піднесення. Українська мова поширювалась не тільки в селі, а й у місті. Українізація з самого початку була політично й ідеологічно обмеженою. Уже наприкінці 20-х років з'явився сигнал згортання українізації, а разом з нею і загального наступу на українську культуру. Так, у 1929 р. Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову, згідно з якою підприємства і установи центрального підпорядкування з Москвою і між собою мали спілкуватися російською мовою. Це призупинило опанування чиновниками української мови, а тих, хто нею спілкувався, називали націоналістами. Розвиток культури в Україні в 30-і роки мав складний і суперечливий характер. Більшовицька партія змінила акценти політики в галузі культури, надаючи перевагу не національному духовному відродженню, а проведенню так званої "культурної революції". За задумом лідерів партії, така революція повинна була дати освіту і виховання, які б допомогли зробити ривок і в сфері виробництва, і в утвердженні радянської системи цінностей. Вагомим здобутком була ліквідація неписьменності в Україні. Відкриті курси, гуртки, школи лікнепу сприяли тому, що на кінець 30-х років лише 15 % дорослого населення були неписьменними. У 1930 р. було започатковане загальне обов'язкове чотирикласне навчання. У містах здійснювався перехід до загального семирічного навчання. Однак не вистачало шкільних приміщень, вчителів, підручників. Кількість шкіл з українською мовою навчання скорочувалась. Вища освіта була відкрита лише для осіб, які були поза підозрою щодо відданості існуючому в країні режиму. Перевага при вступі надавалась членам партії і профспілок, червоноармійцям, вихідцям з робітників. Під жорстким пресом терору опинилися науковці в Україні. Причому утисків зазнавали не тільки вчені-суспільствознавці, яких карали за найменший відступ від марксизму, а й працівники технічних галузей. Незважаючи на це, окремі вчені й колективи досягли вагомих успіхів в галузі фізики, математики, електрозварювання, біохімії і медицини. Після прийняття в квітні 1932 р. постанови ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно-художніх організацій" творчість митців підпадала під контроль партії за посередництвом Спілки радянських письменників. Основним творчим методом проголошувався соціалістичний реалізм. Уславлення ролі партії та її вождів стало головним завданням діячів культури. Чимало талановитих творів майстрів слова змушені були час від часу оспівувати більшовицький режим, залишаючи поза увагою насильницьку колективізацію, голодомор та страхіття репресій. Репресії 30-х років торкнулися близько 500 письменників і поетів. Не витримав переслідувань М. Хвильовий, загинув у таборах М. Зеров, був розстріляний Г. Косинка. Нищення молодої порослі представників української культури, літераторів і митців назвали "розстріляним відродженням".

42. Кроки України на шляху до європейської інтеграції .

Одним з провідних напрямків зовнішньої політику України - це участь у загальноєвропейському процесі і, зокрема, в процесі європейської інтеграції. З 1992 р. Україна стала учасником Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) і підписала ключовий документ НБСЄ Гельсінський Заключний акт. Це стало свідченням визнання рівноправності України у творенні демократичних міждержавних стосунків і безпеки в Європі. З 1 січня 1995 р. НБСЄ стала постійнодіючою організацією (ОБСЄ), важливим елементом загальноєвропейського дому. На початку грудня 1994 р. на зустрічі глав держав і урядів НБСЄ (ОБСЄ) в Будапешті лідери чотирьох держав — України, США, Великобританії та Росії — підписали Меморандум про гарантії безпеки України. В ньому три ядерні країни підтвердили свої зобов'язання поважати незалежність, суверенітет та територіальну цілісність нашої держави, утримуватися від загрози чи використання сили проти України.

9 листопада 1995 р. — першою з країн СНД — Україна офіційно вступила до Ради Європи (РЄ). Це дало можливість брати участь у виробленні спільної політики Європейських держав у галузі прав людини, трансформувати національні державні та суспільні інститути відповідно до загальноєвропейських вимог.

Вступивши до РЄ, Україна взяла на себе ряд зобов'язань, які стосуються, насамперед, приведення її правової та політичної систем у відповідність до вимог цієї організації. Так, згідно з рекомендаціями РЄ в Україні було скасовано смертну кару. Важливе значення для просування на шляху до європейської інтеграції є співробітництво з Європейським Союзом (ЄС). У 1992 р. Україна долучилась до співробітництва з європейськими фінансовими організаціями, зокрема, ставши членом Європейського банку реконструкції і розвитку, який був створений для допомоги країнам Східної Європи подолати комуністичне минуле. У липні 2002 р. відбувся саміт "Україна - ЄС". Основними питаннями, що обговорювалися, були; надання Україні статус країни з ринковою економікою і асоційоване членство країни в ЄС. За підсумками роботи саміта було прийнято рішення, що Україна не відповідає вимогам ЄС і не потрапляє до хвилі розширення ЄС у 2004 і 2007 pp. У 2003 р. Україні було-надано статус "країни-сусіда ЄС".Проголошення Україною без'ядерного статусу сприяло налагодженню тісних відносин з НАТО. У 1994 р. стала учасником програми НАТО "Партнерство заради миру". У 1996 р. була схвалена індивідуальна програма партнерства Україна-НАТО. На території України проходять спільні навчання військових підрозділів (Янівський полігон під Львовом, акваторія Чорного моря). Україна розглядає НАТО як найбільш ефективну структуру колективної безпеки в Європі. Згідно з останніми документами Україна бере на себе зобов'язання забезпечення свободи слова, розвиток громадянського суспільства, захист прав і свобод громадян, розв'язання важливих економічних і соціальних проблем, щоб наблизитись до європейських цінностей і стандартів.

Ключові дати

1992 р. - вступ України до НБСЄ (з 1995 р. ОБСЄ)

1994 р. — надання Україні гарантій з боку великих держав. Відмова України від ядерної зброї. Початок участі у програмі НАТО "Партнерство заради миру"

1995 р. - вступ України до Ради Європи (РЄ)

2002 р. — саміт "Україна—ЄС"

травень 2002 р. — рішення України про бажання набути повноправного членства в НАТО

2003 p. — набуття Україною статусу "сусіда ЄС"

43. Громадсько-політичне життя в Україні в 30-тих рр..ХХст.

Створення нового партійно-державного апарату. Швидко досягнувши цілковитого контролю над представницькими і виконавчими органами владипрофспілковими і громадськими організаціями, органами державної безпеки, правоохоронними установами, збройними силами і засобами масової інформації, більшовицька партія за короткий строк перетворилася з урядової на державну партію. У СРСР відбувалося злиття партійного і державного апарату. Посилення контролю ВКП(б) над соціально-політичним життям. Партійні органи контролювали призначення працівників на всі високі посади. Так від волі того чи іншого партійного органу ставали матеріально залежними робітники підприємств. Внаслідок перетворення держави (фактично-партійно-державного апарату) на власника підприємств фізичне існування більшості трудящих було поставлено в залежність від головного працедавці - більшовицької партії. Це значною мірою обмежувало матеріальні основи особистої свободи, у тому числі і політичного вибору, згоди чи незгоди з рішеннями, які приймалися владою.

ВКП(б) повністю контролювала вибори до рад усіх рівнів. Вибори не були ні прямими, ні рівними, ні таємними. Перебравши на себе всі найважливіші державні функції, партійно-державний апарат неухильно розростався, посилювалося його всевладдя. Формування культу особистості Й. Сталіна. Утвердження тоталітарного режиму відбувався на тлі формування культу вождя - «мудрого й улюбленого батька народів». Будувалися численні монументи, писалися картини, де фігурував вождь в оточенні «щасливих» робітників і колгоспників. Й. Сталін сам фактично спрямовував і стимулював цей процес. Прийняття «сталінської» Конституції. Наступним кроком на шляху до створення тоталітарної моделі суспільства було прийняття нової Конституції СРСР, яку в народі назвали «сталінською». У червні 1936 р. проект нової Конституції був опублікований. Надзвичайний VIII з'їзд Рад 5 грудня 1936 р. затвердив нову Конституцію СРСР. У ній проголошувалося, що в СРСР в основному побудоване соціалістичне суспільство. 30 січня 1937 р. була прийнята Конституція УРСР. Масові репресії. Формування тоталітарної системи супроводжувалося терором і масовими репресіями.

На початку 1928 р. відбувся сфабрикований ДПУ (органами радянської держбезпеки) процес над «шкідниками», так звана «шахтарська справа», a по суті - суд над старими спеціалістами вугільної промисловості Донбасу. їх звинувачували у «затоплені шахт, псуванні устаткування, підпалюванні електростанцій, зриві продовольчого і промтоварного постачанні гірників», хоча за своїм віком фізично вони не могли цього зробити. Справа була задумана та здійснена з єдиною метою - залякати стару інтелігенцію і змусити її працювати на новий режим. 3 1929 р. почали переслідувати академіка Михайла Грушевського. У березні 1931 р. його вислали з Києва до Москви, а через кілька днів заарештували як керівника міфічного «Українського національного центру». Однак И. Сталін наказав звільнити М. Грушевського, можливо, побоюючись несприятливого міжнародного резонансу. У ці ж роки відбувся розгром АН УPCP. Влада ліквідувала Науково-дослідний інститут історії української культури, Інститут економіки й організації сільського господарства, Інститут літературознавства в Харкові. У 30-ті pp. СРСР вже був надцентралізованою унітарною державою. Ні про яку самостійність для союзних республік, у тому числі України, не могло бути й мови.

Таким чином, тоталітарний режим виключав будь-які можливості не залежного від держави громадсько-політичного життя, виховував у широких масах подвійну мораль, формував байдужість і соціальну пасивність.