Лікарські рослини родини Айстрових

Ромашка лікарська (Matricaria recutita L.) - рід однорічних дуже розгалужених рослин з сильним ароматичним запахом з родини айстрових. На Україні існує 4 види, поширені як бур'яни на відкритих місцях. Серед них: Ромашка обідрана або лікарська (M. recutita L. seu M. сhamomilla L.), нерідко культивована як лікарська рослина, зокрема у Криму і на Херсонщині. Має до 0,85 % запашної ефірної олії, антимисову кислоту, глікозиди тощо.

У медицині вживають її суцвіття як зовнішній антисептичний зв'язуючий засіб для полоскання, примочок, ванн, настоянку Ромашки використовують як потогінне, чай - при спазмах кишок, метеоризмі, розвільненні.

Ромашкою називають також деякі інші види рослини: триреберник непахучий, маруну цинерарієлисту або далматську Ромашку та інші. Рослину в Україні здавна називали ромен.

Пижмо – рід лікарських рослин з родини айстрових. Поширене по всій території Євразії, крім Субарктичних і Арктичних поясів.

Стебло у рослини товсте, з невеликою кількістю подовгастих листків та квіткою на верхівці. Висота рослини часом досягає висоти 1 метра.

Цікавим у квітці є те, що у ній відсутні пелюстки, або непомітні за розміром. Також квітка є досить тверда і містить у собі велику кількість дубильних речовин.

У медицині пижмо використовується як засіб для покращення апетиту та обміну речовин, сечогінний, потогінний та жовчогінний засіб, протиалергійний та протилихоманковий засіб, при жовтусі, епілепсії, водянці, проти головного болю, при проносах, при малокрів’ї, при сердечно-судинних захворюваннях та порушенні серцевої діяльності.

Квітки пижма прикладають до тіла при вивихах, синяках, ґулях, набряканнях суглобів.

Кульбаба лікарська (Taraxacum officinale) — багаторічна трав'яниста рослина родини Айстрових.

Рослина заввишки 10-40 см з довгим стрижневим, гіллястим коренем. Стебла безлисті, порожнисті, зверху павутинясті, закінчуються поодинокими кошиками. Листки (до 20 см завдовжки) у прикореневій розетці, численні, притиснуті до ґрунту або висхідні, зісподу опушені або голі, стругоподібні, перистолопатеві або перистороздільні з широкотрикутними вниз спрямованими частками, часто з рожевою середньою жилкою. Кошики великі (20-25 мм завдовжки, 7-10 м і заввишки) з дзвоникуватою багаторядною обгорткою, зовнішні листочки якої відігнуті донизу. Квітколоже голі, всі квітки язичкові, яскраво-жовті або світло-жовті, рідко червонуваті. Тичинок п'ять, маточка одна, стовпчик один з дволопатевою приймочкою, зав'язь нижня. Плід — світла веретеноподібна циліндрична сім'янка (до 3 мм завдовжки), зверху гострозубчаста, з багаторядним білуватим чубком.

Кульбаба лікарська росте в зріджених мішаних і листяних лісах, як бур'ян на лісокультурних площах, у розсадниках, парках і лісопарках, трапляється на пустирях, поблизу жител, доріг, по узліссях. Тіньовитривала рослина. Цвіте з квітня по серпень. Поширена по всій Україні, особливо в лісостепових районах. Промислова заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Полтавській, Сумській і Харківській областях. Запаси сировини значні.

Практичне використання: лікарська, вітамінозна, харчова, медоносна і косметична рослина. У науковій медицині використовують корінь кульбаби — Radix Taraxaci i листки — Folium Тагахасі. З них готують порошки, екстракти, відвари. Їх включають разом з хвощем, деревієм та іншими травами до складу шлункових і апетитних чаїв. Корені кульбаби містять гіркі й дубильні речовини, цукор, смоли, віск, каучук (до 3 %), органічні кислоти, інулін (до 40 %), вітаміни. Їх рекомендують як апетитний, жовчогінний і проносний засіб, що поліпшує травлення при запорах.

У народній медицині цю рослину застосовують як апетитний, кровоочисний, сечогінний, жовчогінний, проносний засіб, при хворобах жовчного міхура, печінки, при водянці, діабеті, базедовій хворобі, геморої, хворобах нирок і сечового міхура, для поліпшення обміну речовин. Корені застосовують при венеричних хворобах, болях у животі, квітки — при ревматизмі, підвищеному тиску крові, безсонні. Молочним соком закапують очі при трахомі, запаленні очей, застосовують його при сухій екземі.

Листки кульбаби містять вітамін С (50-70 мг), каротин (6-8 мг), вітамін Е, солі заліза, кальцію і фосфору. Відвари з них застосовують як вітамінний засіб при недокрів'ї, знесиленні, порушенні обміну речовин. Свіжі листки придатні для салатів після попереднього вимочування у солоній воді, їх можна маринувати в оцті і добавляти до овочевих страв як приправу. Маринують і пуп'янки кульбаби, вживають їх замість каперсів. З коренів готують сурогат кави, а цукор, що міститься в них, при підсмажуванні карамелізується і надає відвару аромату і забарвлення.

Кульбаба як медоносна рослина дає велику кількість пилку, багатого на білки. Починаючи з ранньої весни бджоли збирають з неї пилок, поповнюючи запаси азотистих речовин, необхідних для годування молодих робочих бджіл. Мед з кульбаби густий, швидко кристалізується від яскраво-жовтого до темно-янтарного кольору. Медопродуктивність 4,3 кг/га.

Літні листки кульбаби - добрий корм для кролів, цінна силосна рослина. На пасовищах вона не бажана. З косметичною метою використовують напар з квіток кульбаби, ними зводять бородавки, пігментні плями і ластовиння, кульбаба входить до складу противугревого лосьйону.

Полин звичайний (Artemisia vulgaris) - багаторічна рослина родини складноцвітих (50-120 см заввишки) з міцним стрижневим коренем і коротким кореневищем. Стебло пряме, гіллясте, як і вся рослина, білувато-сіроповстисте від притиснутих сріблястих волосків. Прикореневі листки довгочерешкові, трикутноокруглі, тричі перистороздільні, окремі частки їх ланцетні, цілокраї, на верхівці притуплені. Стеблові листки сидячі, чергові, двічі або тричі перистороздільні на лінійно-довгасті тупі частки. Суцвіття - верхівкова волоть з дрібними (2,5-3,5 мм у діаметрі) , майже кулястими, пониклими кошиками. Всі квітки в кошику трубчасті, двостатеві, з жовтою оцвітиною, квітколоже усіяне вузькими плівчастими приквітками. П'ять тичинок зрослися в трубочку, маточка одна, стовпчик один, зав'язь нижня. Плід – довгасто обернено- яйцеподібна сім'янка, без чубка.

Лікарська, харчова, фітонцидна, ефіроолійна, фарбувальна, танідоносна й інсектицидна рослина. У науковій медицині використовують пагони полину гіркого Herba Absinthii. Препарати з нього застосовують для збудження апетиту і поліпшення травлення. Трава входить до складу жовчогінних і апетитних чаїв. Виділений з полину препарат хамазулен має протизапальну і спазмолітичну дію і використовується при опіках рентгенівськими променями, екземах, ревматизмі та бронхіальній астмі.

У народній медицині квітучі пагони застосовують при шлункових хворобах, дизентерії, туберкульозі легень, хворобах нирок і печінки, головних болях, від глистів, кашлю, при ожирінні, запаленні сліпої кишки, жовтусі, водянці, цинзі, малярії, подагрі, паралічі, золотусі. Вважається прекрасним засобом при лікуванні недокрів'я, геморою, кишкових хвороб. Зовнішньо його застосовують при ударах, пухлинах, мозолях, для промивання ран, лікування корости. Трава містить глікозиди, флавони, дубильні речовини, янтарну і яблучну кислоти, смоли, білки, крохмаль.

Полин гіркий поїдається тваринами, збуджує апетит і покращує травлення, але надає молоку гіркого присмаку. Полин гіркий використовують у лікеро-горілчаному виробництві для приготування горілок, лікерів, вермуту, абсенту, проте тривале вживання їх призводить до сильного збудження нервової системи. При варінні пива застосовують замість хмелю.

Ехінацея (Echinacea) – рід багаторічних трав'янистих рослин родини айстрових (Asteraceae). Стебло пряме, до 150 см. заввишки. Листки прості, овальні або лінійно-ланцетні, по краю – зарубчасто-зубчасті, нижні – довгочерешкові, верхні – майже сидячі. Квітки розміщені на кінцях стебел неоднаково: крайові – довгоязичкові, неплідні, пурпурові, темно-червоні або жовті; серединні – трубчасті, двостатеві. Цвіте у липні-жовтні. Плід – сім'янка.

Ехінацею пурпурову вирощують як цінну кормову культуру, багату білками, а також як декоративну і лікарську рослину. Батьківщина цієї цілющої рослини — Північна Америка.

Для лікарських потреб використовують заготовляють коріння восени, а суцвіття (кошики) збирають під час цвітіння.

Коріння ехінацеї містить глікозиди (ехінокозид), бетаїн, органічні кислоти, ефірну олію, мінеральні речовини (K, Mg, Fe, Al, Se), вітаміни. Галенові препарати стимулюють Т-систему імунітету. Підвищують першу фазу захисту, тобто стимулюють неспецифічний імунітет і фагоцитоз, діяльність макрофагів та нейтрофілів, посилюють бактерицидну активність клітин. Пізніше включається специфічний імунний захист, підвищується кількість Т-лімфоцитів та продукція цитокінів. Препарати ехінацеї мають противірусну дію, пригнічують активність гіалуронідази, яку продукують мікроорганізми та віруси (мікроорганізми і продукти їх діяльності руйнують мембрани клітин організму людини).

Клінічні дослідження показують, що препарати ехінацеї позитивно діють при лімфолейкозі, що може мати перспективу протипухлинному захисті.

Галенові препарати ехінацеї мають стимулюючу дію на центральну нервову систему, посилюють сексуальну потенцію, сприяють загоюванню ран, підвищують захисні сили організму (імунітет). Застосовують при запальних процесах внутрішніх органів, виснаженнях організму, інфекційних захворюваннях, статевій слабкості у чоловіків (імпотенції), при виразках, опіках.