. Причини, характер, періодизація Другої світової війни

Причини і передумови війни По-перше, несправедливість Версальської системи поставила багато народів у принизливе становище, сприяла приходу до влади сил, що прагнули реваншу та нового переділу світу. Найбільшою мірою це проявилось у політиці Німеччини, Італії, Японії. Вони і стали основними ініціаторами війни. По-друге, економічна криза 1930-х рр. загострила суперечності між країнами світу, що позбавило їх можливості об’єднати зусилля у боротьбі за збереження миру. Систему безпеки, створену в 1920-ті рр., було зруйновано. По-третє, розв’язанню війни сприяла політика урядів Англії та Франції, спрямована на «умиротворення» агресора, а також «ізоляція» США, які, оголосивши про нейтралітет, фактично самоусунулися від впливу на розвиток подій у світі. По-четверте, не останню роль у розв’язанні війни відіграв СРСР, який, підписавши пакт про ненапад з Німеччиною і таємний протокол до нього, відкрив шлях Німеччині для нападу на Польщу. Характер війни Агресивні держави прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збуту та джерел сировини – тобто досягнення світового панування. З боку цих країн війна мала загарбницький характер. Для країн, які зазнали агресії і були окуповані, війна була справедливою. Складніше визначити характер війни стосовно СРСР. У період з 17 вересня 1939 р. по 22 червня 1941 р. він сам виступав у ролі агресора, приєднавши до себе значні території, що на той час належали Польщі, Румунії, Фінляндії, а також країни Балтії (Естонія, Латвія, Литва). Але після нападу Німеччини СРСР виніс на собі основний тягар боротьби з фашистською Німеччиною і для нього війна мала справедливий характер. Її по праву назвали Великою Вітчизняною війною. Для формування загального уявлення про Другу світову війну доцільно розглянути декілька варіантів її періодизації. Періодизація Другої світової війни Варіант І І етап 1 вересня 1939 р. – 19 листопада 1942 р. Стратегічна ініціатива належить агресивним державам. Німеччина, Італія, Японія та їх союзники зуміли оволодіти значними територі¬ями в Європі, Африці, Азії, Океанії. II етап 19 листопада 1942 р. – 9 травня 1945 р. Стратегічна ініціатива повністю переходить до країн Антигітлерівської коаліції, яка розгромила війська Німеччини та її союзників у Європі та змусила їх капітулювати. III етап 9 травня 1945 р. – 2 вересня 1945 р. Завершення війни на Тихому океані та розгром мілітаристської Японії. Кінець Другої світової війни. Варіант II І етап 1 вересня 1939 р. – 22 червня 1941 р. Напад Німеччини на Польщу, а згодом і на СРСР. Вступ у війну Англії та Франції. Загарбання гітлерівською Німеччиною континентальної час¬тини Європи. Повітряна війна над Англією. Боротьба за Атлантику. Приєднання до СРСР Західної України та Західної Білорусії, частини Фінляндії, Бессарабії, Північної Буковини та Прибалтики. II етап 22 червня 1941 р. – 19 листопада 1942 р. Напад Німеч¬чини та її союзників на СРСР. Зрив планів «блискавичної війни». Формування Антигітлерівської коаліції. III етап 19 листопада 1942 р. – 1943 р. Докорінний перелом у ході війни (Сталінградська, Курська битви; битва під Ель-Аламейном і розгром німецько-італійських військ у Північній Африці; поразка японського флоту в битвах біля атола Мідуей і Кораловому морі, перемога англо-американських військ у битві за Гуадалканал). Перехід стратегічної ініціативи на бік країн Антигітлерівської коаліції. IV етап Кінець 1943 р. – 9 травня 1945 р. Наступ країн Анти-гітлерівської коаліції по всіх фронтах. Розвал блоку фашистських держав. Звільнення народів Європи від гітлерівського поневолення. Розгром і капітуляція гітлерівської Німеччини. V етап 9 травня – 2 вересня 1945 р. Завершення бойових дій в азіатсько-тихоокеанському регіоні. Розгром і капітуляція Японії. Варіант ІІІ І етап 1 вересня 1939 р. – весна 1941 р. Німецька агресія в Європі. Встановлення німецького контролю над континентальною частиною Європи (крім СРСР). II етап Літо 1941 р. – осінь 1942 р. Розгортання бойових дій в Європі, Азії, Африці, на просторах Світового океану. Створення Антигітлерівської коаліції. III етап Кінець 1942 р. – 1943 р. Докорінний перелом у ході вій¬ни. Перехід стратегічної ініціативи на бік країн Антигітлерівської коаліції. IV етап 1944 р. — 1945 р. Розгром країн фашистського блоку 2. Початок Другої світової війни. Напад на Польщу (операція «Вайс»)

Польща якнайкраще підходила для випробування на практиці стратегії «блискавичної війни». Спільний польсько-німецький кордон простягався більше як на 3 тис. км і, за визнанням фахівців, захистити його не спро¬можна була жодна армія світу, оскільки противник міг розпочати наступ у будь-якому напрямку. Серйозних оборонних споруд і природних перешкод на польсько-німецькому кордоні практично не існувало. За планом «Вайс», затвердженим ще в квітні 1939 р., стратегічне зосередження й розгортання німецьких військ завершилося 25 серпня, але наступ було відкладено через виявлену Англією готовність виступити на боці Польщі та нерішучість Італії. Загалом на польському кордоні вермахт зосередив понад 50 дивізій (усього 75). Їх підтримували два повітряні флоти, що мали у своєму розпо¬рядженні 1 тис. бомбардувальників і більше 1 тис. винищувачів. Загальна кількість солдатів і офіцерів, які мали взяти участь у цій кампанії, сягала 2 млн осіб. Німецьким військам протистояла польська армія, що налічувала понад 1 млн солдатів і офіцерів, але мала обмаль танків, літаків, гармат. Співвідношення сил протиборчих сторін на 1 вересня 1939 р. Країна Солдатитис. осіб Танки, одиниць Гармати міномети, одиниць Літаки, одиниць Німеччина 500 2533 13 500 2231 Польща 1000 887 4300 824 СРСР 17 4733 4959 3298

Вторгнення на територію Польщі розпочалося 1 вересня 1939 р. Йому передувала провокація гітлерівців у прикордонному містечку Глейвіц. 31 серпня 1939 р. о 20.00 спеціально підготовлений загін гестапівців, преодягнених у польську форму, здійснив напад на радіостанцію німецького прикордонного містечка Глейвіц. Після її «захоплення» перед мікрофоном було зроблено декілька пострілів і один з нападаючих, що знав польську мову, зачитав заяву, у який говорилося, що «прийшов час війни Польщі проти Ні-меччини». Потім почалась перестрілка із загоном поліції. Щоб замести сліди провокації, усі учасники за наказом Гімлера були розстріляні. Уже в перші дні наступу організований опір польської армії було зламано і до 8 вересня розгромлено її головні сили. Значна частина польської армії опинилася в оточенні або потрапила в полон. Опір чинили лише окремі частини. Героїчною сторінкою польської історії стала оборона півострова Вестерплятте, міст Варшава, Краків, Ґдиня. 17 вересня, коли крах Польщі став уже очевидним, а польський уряд залишив країну, польський кордон перейшли радянські війська. Для вторг¬нення до Польщі було створено два фронти – Український і Білоруський. На вимогу Гітлера Червона Армія форсовано просувалася у напрямку Коло¬миї — Косова, щоб перетнути відступаючим польським солдатам і біженцям шлях до Румунії. Після 12-денного маршу і коротких боїв з польськими частинами Червона Армія вийшла на Західний Буг і Сян, де й зупинилася (командування польською армією віддало наказ не чинити опір).Відповідно з домовленостями, досягнутими на переговорах 23 серпня 1939 р. і зафіксованими в таємному протоколі, німецьке командування відвело свої війська від Львова і Бреста за демаркаційну лінію. Перед тим у Бресті, Гродно, Ковелі й Пінську відбулися спільні паради військ-переможців. 22 вересня було встановлено попередню демаркаційну лінію між військами агресорів, а 28 вересня у Москві Й. Ріббентроп за дорученням А. Гітлера підписав разом з В. Молотовим договір про дружбу і кордон та таємні протоколи про поділ сфер впливу і співпрацю між двома державами. Цей договір зафіксував розділ Польщі й уточнив лінію радянсько-німецького кордону. За домовленістю вона була перенесена на схід порівняно з умовами секретного протоколу від 23 серпня 1939 р. і проходила приблизно по етнографічному кордону проживання поляків, з одного боку, та українців і білорусів – з іншого (лінія Керзона). Землі, на яких проживало виключно польське населення, залишилися у складі Німеччини, а зоною впливу СРСР стала Литва. Таким чином, до Німеччини відійшло 48,6 % території Польщі й 69,9 % населення, а до СРСР – 51,4 % території і 30,1 % населення Попри всю злочинність і негативні риси такого поділу, цей факт май і одну позитивну рису – два братні народи, український і білоруський, об’єдналися в єдині республіки, хоча і в межах антинародного сталінського репресивного режиму. Такі зміни дали змогу радянському керівництву на¬звати агресію і поділ Польщі «визвольним походом» заради возз’єднання Західної України і Західної Білорусії відповідно з УРСР та БРСР. Вони також свідчили про небажання радянського керівництва давати привід Англії і Франції до оголошення війни СРСР, тому що Червона Армія так і не перетнула лінію Керзона, яку самі англійці ще в 1919 р. визначили як оптимальний радянсько-польський кордон. З новим поділом Польщі пов’язаний ще один злочин сталінізму. Під час наступу Червоної Армії було інтерновано близько 250 тис. польських військо-вослужбовців, з яких значна частина солдатів та сержантів була відпущена, інша – депортована у віддалені райони СРСР. Близько 20 тис. офіцерів було ув’язнено в таборах поблизу Козельська, у Старобельську, Осташкові. Дві третини ув’язнених складали офіцери запасу – лікарі, інженери, учителі, письменники, громадські діячі, які наділи військову форму після нападу Німеччини. У квітні 1940 р. під Смоленськом (Катинь) і Харковом НКВС було знищено 15 тис. осіб. Це була інтелектуальна еліта польського суспільства.

3. «Дивна війна»

З вересня 1939 р. Англія, а згодом і Франція, після марних спроб схилити А. Гітлера стати на шлях переговорів і вивести війська з території Польщі й окупованої частини Чехословаччини, оголосили Німеччині війну. Проте переходити в наступ союзники не поспішали. Період війни між 3 вересня 1939 р. та 10 травня 1940 р. дістав назву «дивна війна», оскільки, формально оголосивши війну, жодна сторона її фактично не вела. Французькі війська вичікували за лінією Мажіно (110 дивізіям французів протистояли 23 німецькі). На захід від бельгійського кордону аж до самого Північного моря союзники споруджували нову лінію укріплень. Не бажа¬ючи втягуватися у затяжні криваві бої, як це було в роки Першої світової війни, союзники розпочали блокаду Німеччини й СРСР та здійснення рейдів бомбардувальників на промислові центри Німеччини. Відразу після розгрому Польщі А. Гітлер наказав генералам вермахту готуватися до негайного наступу на Заході. Генеральний штаб сухопутних військ переконував його в неможливості розпочати наступ восени. Відклавши наступ на весну 1940 р., А. Гітлер видав директиву про підготовку до наступу, де наголосив, що тривала війна проти Франції неможлива і її треба розгромити блискавично. На зміну модернізованому «плану Шліффена» штаб змушений був розробити новий план наступу через Арденнську ущелину в обхід лінії Мажіно з виходом ударних груп у район Кале – Дюнкерк. 4. Напад СРСР на Фінляндію («Зимова війна»)

Тим часом бойові дії спалахнули на півночі Європи. Тривалий час між Фінляндією та СРСР велися переговори, у ході яких Радянський Союз ви¬магав від фінської сторони поступитися на користь останнього значними територіями в районі Ленінграда (тепер Санкт-Петербург) та узбережжям Фінської затоки в обмін на болотисті й лісисті території на півночі, що ніяк не компенсувало втрату Виборга і стратегічно важливої лінії Маннергейма (система фінської оборони, споруджена в 1927-1939 рр.). Уряд Фінляндії не погодився на цю пропозицію. На світанку 30 листопада 1939 р. значні сили радянських військ розпочали воєнні дії проти Фінляндії. Угруповання радянських військ налічували 240 тис. військових, 1915 гармат, 1131 танк та 967 бойових літаків. Сорокатисячна фінська ар¬мія мала на своєму озброєнні 400 гармат, 60 танків і 270 літаків. Поспіхом розроблений план агресії і райдужні настрої призвели до того, що радянські дивізії у повному складі потрапляли в оточення. 30 грудня наступ радянських військ припинився. Зазнав поразки і Бал¬тійський флот. Й. Сталін ужив жорстких заходів для наведення порядку у військах. Почалися тривалі бомбардування фінських міст. Безперервним потоком на фронт надходило озброєння та спорядження. Маленька Фінляндія фактично опинилася наодинці з могутнім агресором. Англія і Франція обмежувалися лише закликами продовжувати опір і обіцянками висадити на півночі десант. Проти цього була Норвегія. її уряд не бажав порушувати нейтралітет і пропускати через свою територію війська союзників. На допомогу Фінляндії прийшла Швеція. Німеччина висловила готовність надати допомогу СРСР і навіть стала на перешкоді Італії, яка хотіла направити до Фінляндії ешелони зі зброєю. СІЛА також усунулися від надання Фінляндії прямої військової допомоги. 11 лютого 1940 р. роз¬почався другий наступ радянських військ, який завершився проривом лінії Маннергейма. У наступальних діях брали участь 1,5 тис. танків і 3 тис. літаків. Ціною великих втрат (234 тис. осіб убито, поранено, обморожено і взято в полон) радянські війська домоглися перемоги і головнокомандуючий фінською армією К. Маннергейм змушений був дати згоду на початок мирних переговорів 12 березня за посередництвом і під тиском німецької дипломатії СРСР і Фінляндія підписали мирний договір, згідно з яким жертва агресії втрачала значну частину своєї території, де до війни мешкало 450 тис. осіб, тобто 1/8 частина населення країни. Тяжкими були міжнародні наслідки війни й для СРСР. Ліга Націй виключила СРСР зі свого складу, ускладнилися його відносини практично з усіма європейськими країнами та США. У листопаді 1940 р. нейтральна напередодні конфлікту Фінляндія приєдналася до агресивної «осі» Берлін—Рим—Токіо. З нападом Німеччини на СРСР у червні 1941 р. здобуті такою дорогою ціною території знову були відво¬йовані військами гітлерівської Німеччини та Фінляндії. 4. Окупація Німеччиною Данії, Норвегії, Голландії, Бельгії і Люксембургу. Поразка Франції Події на Півночі Європи спонукали Англію та Францію до більш рішучих дій. Прагнучи сильніше стиснути блокаду навколо Німеччини (припинити вивіз залізної руди зі Швеції через норвезький порт Нарвік і блокувати німецький флот у Балтійському морі), вони почали мінування прибережних вод Норвегії і 8 квітня спрямували туди транспорт з військами. Але німецькі війська випередили своїх противників. 9 квітня 1940 р. гітлерівські війська без оголошення війни напали на Данію та Норвегію (операція «Везерські навчання»). Відразу після нападу Данія капітулювала, Норвегія вчинила опір агресії. Норвезька армія разом з англо-французьким експедиційним корпусом спробували затримати просування загарбників углиб країни. Однак у командуванні норвезькою армією активізували дії прихильники фашистів на чолі з колишнім військовим міністром В. Квіслінгом, а в червні 1940 р. у зв’язку із загрозливим становищем на Західному фронті десант союзників був евакуйований до Англії. Уся Норвегія з її незамерзаючими фіордами була окупована гітлерівськими військами. Бойові дії у Норвегії, незважаючи на поразку, мали для союзників один позитивний момент: німецький флот зазнав настільки відчутних втрат, що так і не зміг відновити свої сили. Це був один з факторів, що примусив Німеччину відмовитися від десанту в Англію. Наступ німецьких військ у Данії та Норвегії остаточно поховав сподівання урядових кіл Англії знайти порозуміння з А. Гітлером. Уряд Н. Чемберлена подав у відставку. Прем’єр-міністром країни став В. Черчілль, прихильник рішучої боротьби з фашистською Німеччиною. 10 травня 1940 р. німецька армія вторглася в Бельгію, Голландію і Люк-сембург. Англо-французькі війська прийшли їм на допомогу. У цей момент основні сили німецьких військ завдали головного удару в Арденах (гірська місцевість на зіткненні кордонів Бельгії, Франції, Люксембургу та Голландії), які союзники вважали непридатними для дій танків. Прорвавши на цій ділянці слабку оборону, німецький танковий клин, обійшовши лінію Мажіно, повернув на північ і 20 травня танки генерала X. В. Гудеріана вийшли до Ла-Маншу. У районі Кале –Дюнкерка, наче «серпом», було відрізано й притиснуто до моря 40 англійських, бельгійських і французьких дивізій (близь¬ко 400 тис. військових). Ще 15 травня капітулювала Голландія, 28 травня склала зброю бельгійська армія. Спроби англо-французького командування організувати контрудари не мали успіху. Але несподівано X. В. Гудеріан одержав особистий наказ А. Гітлера зупинити свої війська. Це дало змогу забезпечити евакуацію солдатів та офіцерів (переважно англійської армії) на Британські острови. Генерал П. де Гроот, що стояв на чолі британських експедиційних сил, за визнанням англійського фельдмаршала Б. Монтгомері, виявив повну нездатність командувати великою масою військ в умовах, не схожих на стратегію і тактику Першої світової і війни. Усього в Англію було переправлено 338 тис. осіб, переважно англійців, 40 тис. французьких солдатів було залишено на поталу ворогові. На узбережжі також залишилося 82 тис. автомашин та інших транспортних засобів, 2,4 тис. гармат, 90 тис. гвинтівок, 8 тис. кулеметів, чимало іншого військового спорядження. Під впливом успіху німецьких військ Італія, яка прагнула взяти участь у поділі Франції, оголосила війну союзникам. 5 червня німецькі війська розпочали наступ на Південь. Спроби генерала Ш. де Голля організувати лінію оборони на підступах до Парижа успіху не мали. 10 червня уряд Франції переїздить до міста Бордо, а 14 червня німці увійшли в Париж. Уряд Франції подав у відставку. Новий голова уряду маршал А. Ф. Петен звернувся до німецького командування з проханням про перемир’я. 22 червня в Комп’єнському лісі в доставленому з музею штабному вагоні маршала Ф. Фоша було підписано перемир’я. (У цьому вагоні в 1918 р. Німеччина підписала перемир’я, яке означало поразку останньої у Першій світовій війні.) Напередодні перемир’я італійські збройні сили перетнули кордон Франції. Зустрівши організований опір кількох французьких дивізій, війська Б. Муссоліні не змогли просунутись хоч трохи вперед. У боях за Францію втрати німецьких військ становили 27 тис. убитими, 111 тис. пораненими, 18,4 тис. пропали безвісти. За умовами перемир’я Франція втрачала понад дві третини своєї території, що переходила під контроль окупаційних властей. Території Ельзасу і Лотарингії увійшли безпосередньо до складу рейху. Маріонетковий уряд А. Ф. Петена, який розташовувався у містечку Віші (звідси походить назва – «режим Віші»), контролював так звану «вільну зону», що мала вихід лише до Середземного моря. А. Гітлер свідомо не пішов на повну ліквідацію французької держави, чим забезпечував собі контроль над величезною французькою колоніальною імперією та французьким флотом. Не всі французи погодилися на капітуляцію. Центром об’єднання руху Опору став Французький національний комітет, утворений у Лондоні генералом Ш. де Голлем. 7 серпня 1940 р. В. Черчілль і Ш. де Голль уклали угоду, яка надавала право формувати в Англії французькі збройні сили. Відчайдушним кроком Англії, що залишилась без союзників, стала операція по захопленню або знищенню французького флоту аби він не дістався ворогові. Під час операції «Катапульта» (3 липня 1940 р.) в портах Оран, Алжир, Александрія, Касабланка, Дакар було знищено або захоплено значну частину французького флоту. Хоча ця операція і забезпечила перевагу Англії на морі, проте вона на тривалий час зіпсувала і ускладнила відносини з Францією. Співвідношення сил протиборчих сторін на травень 1940 р. Показники Німеччина Франція Англія Бельгія Голландія Солдати, тис. осіб 3300 2440 395 600 400 Танки, одиниць 2574 789 10 незначна кількість легких Гармати, одиниць Близько 15000 7500 50 по декілька тисяч Літаки, одиниць 3824 648 34 186 120