Теоретичні питання

1. Детоксикаційна функція печінки; біотрансформація ксенобіотиків та ендогенних токсинів.

2. Типи реакцій біотрансформації чужорідних хімічних сполук у печінці.

3. Реакції мікросомального окиснення; індуктори та інгібітори мікросомальних монооксигеназ.

4. Електронно-транспортні ланцюги ендоплазматичного ретикулуму. Генетичний поліморфізм та індуцибельність синтезу цитохрому Р-450.

5. Реакції кон’югації в гепатоцитах: біохімічні механізми реакцій з глюкуроновою кислотою, сульфатною кислотою, гліцином, метилювання, ацетилування; їх функціональне значення.

6. Виникнення і природа розвитку толерантності до лікарських засобів.

Практична робота

1. Методи якісного визначення фенацетину та його метаболітів

Фенацетин (ацетофенітидин, ацетилфенітидин, фенідин) – 1-етокси-4-ацетамінобензол – має жаропонижуючу, протизапальну і болевгамовуючу дію. Він застосовується при головних болях, невралгії. Входить до складу низки таблеток (анальфен, асфен, пірафен, седалгін та ін.). У більшості випадків фенацетин не викликає значних змін у внутрішніх органах. Проте, описані випадки „фенацетинового” нефриту. Іноді при прийомі великих доз фенацетину спостерігаються алергічні реакції, метгемоглобінемія, анемія.

Метаболізм. Фенацетин метаболізується шляхом дезалкілування і гідроксилювання. При дезалкілуванні в якості метаболітів утворюються парацетамол, п-фенетідин, п-амінофенол та ін. Парацетамол також метаболізується з утворенням п-амінофенолу. При гідроксилюванні фенацетину в якості метаболіту утворюється 2-гідроксифенацетин. Частина метаболітів фенацетину виділяється з організму з сечею, а частина їх виводиться з сечею у вигляді глюкуронідів або кон’югатів з сульфатами.

Виявлення фенацетину за продуктами його гідролізу. Більшість реакцій виявлення фенацетину, виділеного з біологічного матеріалу, зводиться до виявлення п-амінофенолу. Для виконання реакцій на п-амінофенол використовується хлороформна витяжка, отримана при збовтуванні кислої водяної витяжки з біологічного матеріалу з хлороформом. З цією метою 0,5 мл хлороформної витяжки вносять у маленьку пробірку, яку нагрівають на водяній бані (50-55^оС) до повного випаровування хлороформу. Сухий залишок розчиняють в 1-2 мл концентрованої хлоридної кислоти і нагрівають пробірку на полум’ї пальника доти, поки об’єм рідин зменшиться приблизно наполовину. Вміст пробірки охолоджують і додають рівний об’єм води. Отриманий гідролізат розливають в декілька пробірок, в яких визначають наявність п-амінофенолу за допомогою реакцій утворення індофенолового барвника, амонійної солі індофенольного барвника і реакції утворення азобарвника.

Дослід 1. Утворення індофенолового барвника.

Принцип методу. Від додавання ангідриду хромової кислоти до отриманого гідролізату з’являється вишнево-червоне забарвлення (індофенол).

Матеріальне забезпечення: 2 % розчин ангідриду хромової кислоти, 5 % розчин пірохромату калію.

Хід роботи: До гідролізату додають краплю краплю 5 % розчину пірохромату калію або краплю 2 % розчину ангідриду хромової кислоти – з’являється фіолетове забарвлення, яке переходить у вишнево-червоне (індофеноловий барвник).

Дослід 2. Виявлення фенацетину в сечі.

Принцип методу. Ця проба полягає в тому, що в організмі фенацетин і його метаболіт парацетамол підлягають біотрансформації, в результаті чого утворюється – амінофенол. При його наявності в сечі роблять висновок про те, що людина прийняла фенацетин або парацетамол.

Матеріальне забезпечення: 10 % розчин хлоридної кислоти, 1 % розчин нітриту натрію, 1 % розчин свіжоприготовленого розчину α-нафтолу в 10 % розчині гідроксиду натрію.

Хід роботи: До 1 мл сечі додають 2-3 краплі 10 %-го розчину хлоридної кислоти і охолоджують. Потім до охолодженої суміші додають 2-3 краплі 1 %-го розчину нітриту натрію і 2-3 краплі 1 % свіжоприготовленого розчину α-нафтолу в 10 % розчині гідроксиду натрію. Поява червоного забарвлення вказує на наявність n-амінофенолу в сечі. Великий надлишок α-нафтолу заважає цій реакції.

Дослід 3. Виявлення саліцилової кислоти в крові та сечі за реакцією із феруму нітратом (III).

Принцип методу.Саліцилова кислота утворює із заліза нітратом (ІІІ) сполуку пурпурового кольору:

Матеріальне забезпечення: 0,55% розчин заліза нітрату (III), 0,04 н розчин нітратної кислоти.

Хід роботи.До 0,5 мл сечі або плазми крові додають 4,5 мл 0,55% -го розчину заліза нітрату (ІІІ) в 0,04 н розчині нітратної кислоти. Поява пурпурного забарвлення вказує на наявність саліцилової кислоти в досліджуваних зразках.

Зробити висновок. Пояснити отриманий результат.

Клініко-діагностичне значення. Причиною ускладнення фармакотерапії є досить часто неврахована взаємодія ліків в фармакокінетичній фазі, а саме під час їх, метаболізму. Серед фармакологічних препаратів потрібно виділити речовини, які підвищують і пригнічують активність ферментів, що метаболізують ліки в печінці. Це необхідно врахувати при проведенні комплексної терапії в ході якої застосовується два-три і більше медикаментів.

З лікарських речовин інгібуючу дію мають аміназин, дисульфірам, ізоніазид, амізин, левоміцетин, ПАСК, преднізолон, прогестерон, рутин, стероїдні контрацептиви, фенамін, 5-фторурацил та ін. Пригнічують біотрансформацію також сполуки важких металів (солі свинцю, кадмію, кобальту, органічних сполук ртуті), фенілсечовина, бромофос, хлорофос та ін. Поєднане застосування інгібіторів з іншими лікарськими засобами веде до зміни фармакокінетики і фармакодинаміки останніх. Так преднізолон, гальмуючи розклад циклофосфаміду, посилює цитостатичну і токсичну дію препарату; одноразовий прийом етилового спирту зменшує метаболізм барбітуратів, антигістамінних препаратів і етакридинової кислоти; гідроксазин, ніаламід пригнічують біотрансформацію снодійсних засобів, в результаті чого посилюється гіпнотична дія; під впливом левоміцетину, дисульфіраму понижується метаболізм дикумарину. Перетворення дифеніну понижується під дією тетураму, ізоніазиду, ПАСК, левоміцетину, циклосерину, меридрилу.

Інгібітори найчастіше впливають на цитохром Р₄₅₀: пригнічення метаболізму одних ксенобіотиків – субстратів проходить за рахунок їх конкуренції за місця зв’язування з цитохромом Р₄₅₀(дифенілгідантон, наприклад, конкурує з гексобарбіталом), інши – при утворенні міцного зв’язку інгібітора з цитохромом Р₄₅₀(наприклад, метапірон).