Протиепідемічні заходи в осередках інфекційних хвороб Осередок інфекційної хвороби
При виникненні інфекційного захворювання формується епідемічний осередок – це територія, в межах якої здійснюється передача збудника від ДЗІ до сприйнятливого організму. Тривалість існування епідемічного осередку визначається тривалістю існування ДЗІ; ефективністю і тривалістю реалізації МПЗІ; кількістю сприйнятливихосіб, які потенційно можуть бути задіяними у ЕП. Межі осередку антропонозних інфекцій залежать від ряду обставин: контагіозності інфекції; активності механізму передачі; санітарної культури населення; рівня санітарно-гігієнічних умов даної території. Епідемічний осередок буде існувати доки існує ДЗІ й доки не буде розірвано МПЗІ. Термін існування осередку визначається максимальним інкубаційним періодом від дня ізоляції останнього хворого. Осередки інфекційної хвороби виявляють пасивним (звертання хворих за медичною допомогою до лікувально-профілактичної установи (ЛПУ)) або активним (подвірні обходи, профілактичні огляди) способами.
Обстеження осередку інфекційної хвороби
Метою обстеження осередку інфекційної хвороби є виявлення ДЗІ, з’ясування шляхів поширення збудника, проведення заходів із ліквідації осередку. Обстеження осередку передбачає вивчення медичної документації, проведення власне епідобстеження, певних лабораторних досліджень, із спостереженням, формулюванням висновку після ліквідації осередку (мал. 2). Усі з’ясовані відомості заносяться до карти епідобстеження ф.357/о (див. Додаток 2).
Власне епідобстеження проводиться для з’ясування причин виникнення захворювання і умов, що сприяють поширенню збудника, шляхом опитування, санітарного огляду і забору зразків (проб) для лабораторних досліджень (бактеріологічних, вірусологічних, серологічних, паразитологічних, ентомологічних, біологічних, алергологічних, санітарно-хімічних тощо). За результатами обстеження має бути знайдено відповідь на питання: ХТО, ДЕ і КОЛИ задіяний у ЕП, розроблено план і проведено первині ПеЗ в осередку.
Епідеміологічне спостереження триває до повної ліквідації осередку і включає: медичне спостереження за особами, які проживають на території осередку, з метою виявлення випадків інфекції; ветеринарне спостереження (аналогічна мета в осередку зооантропонозних захворювань); повторні лабораторні обстеження людей, тварин і об’єктів навколишнього середовища.
Висновок – кінцевий висновок про ДЗІ, шляхи передачі (за даними лабораторних досліджень, епіданамнезу і оцінки обставин зараження: спілкування з потенційними ДЗІ з врахуванням тривалості інкубаційного періоду тощо) і всі умови, що сприяли виникненню і ліквідації осередку, з оцінкою ефективності ПеЗ, – роблять після ліквідації осередку.
Заходи щодо локалізації й ліквідації осередку інфекційної хвороби
В осередку інфекційної хвороби проводять різнонаправлені групи заходів: 1) заходи щодо ДЗІ, 2) заходи на блокування і руйнування МПЗІ (знищення збудників на/в чинниках передачі); 3) заходи щодо осіб, які потенційно піддалися ризику інфікування.
До заходів щодо ДЗІ, що спрямовані на зменшення епіднебезпеки хворого, належать: раннє виявлення хворого, своєчасна діагностика хвороби (клінічна, епідеміологічна, лабораторна), ізоляція, лікування, лабораторний контроль під час лікування і при виписці, диспансерний нагляд. Ізоляція може відбуватися в стаціонарі або вдома. ПеЗ щодо носіїв включають: виявлення носіїв, їх ізоляцію (в окремих випадках) та санацію, відсторонення від роботи чи іншої діяльності, де вони становлять епідемічну небезпеку, лабораторне обстеження, диспансерний нагляд.
При деяких інфекційних хворобах (черевний тиф, висипний тиф і хвороба Бриля, дифтерія, чума, холера, сибірка, сказ, правець та інші) госпіталізація є обов’язковою, при інших – за клінічними чи епідемічними показаннями. Госпіталізація за клінічними показаннями проводиться із врахуванням важкості перебігу хвороби (важкий чи середньої важкості), ускладнень, віку пацієнта. Госпіталізація за епідемічними показаннями необхідна при відсутності належних умов для ізоляції хворого (квартира безкомунальних вигод, гуртожиток, школа-інтернат, закритий ДДЗ тощо) або, якщо хворий належить до декретованої групи населення.
Рис. 1. Структура ЕП і механізм виникнення чергового випадку інфекційного захворювання.
Вдома дозволяють ізолювати хворих на інфекційні хвороби, що мають відносно легкий перебіг (кір, краснуха, грип, кашлюк, вітряна віспа, епідемічний паротит, шигельози, вірусний гепатит А) при задовільних комунальних умовах, наявності людей, які можуть доглядати за хворим, відсутності дітей, які не хворіли на дану хворобу, та достатньо високому рівні санітарної культури населення.
Транспортування хворих до стаціонару здійснюється транспортом, що спеціально для цього призначений (машини міської дезінфекційної станції, дезінфекційних відділів СЕС, у сільській місцевості – районних лікарень). У нічний час перевезення хворих проводиться машинами швидкої медичної допомоги, що спеціально для цього призначені. Після транспортування в машинах проводять дезінфекцію.
При поступленні у інфекційну лікарню, хворий у приймальному відділенні проходить санітарну обробку. Після цього вирішують питання щодо його ізоляції в стаціонарі. Розрізняють такі форми ізоляції хворого в інфекційному стаціонарі: загальні палати; боксові палати; відкрита бокс-палата, що розділена перегородками, які не досягають стелі; закритий бокс (палата, що розділена суцільними перегородками); шлюзовані палати – окремі палати з передбоксником (шлюзом) та санвузлом, що мають вихід у загальний коридор; бокси системи Мельцера з ізольованим зовнішнім входом (він же і вихід), тамбуром, санпропускником і санвузлом; палати з негативним тиском.
Одним із основних напрямків ПеЗ в осередку після ізоляції хворого є: а) нагляд за особами, які спілкувалися з хворим; б) роз’єднання цих осіб; в) організація спеціальної та екстреної профілактики серед осіб, які перебували під ризиком інфікування (активна і/або пасивна імунопрофілактика, хіміопрепарати, бактеріофаги, інтерферон); г) організація дезінфекції, дезінсекції і дератизації в осередку; д) санітарно-освітня робота.