Екологічна оцінка якості води басейну дністра (верхньої та середньої частин річки)
При аналізі даних моніторингових спостережень про забруднення поверхневих вод виникає необхідність стислого їх подання у вигляді комплексних інтегральних оцінок, які зводять всю множину даних до невеликого числа показників.
Для дослідження якості води в даній роботі була прийнята “Методика екологічної оцінки якості поверхневих вод за відповідними категоріями” (1999), яка задовольняє вимоги сьогодення і розроблена фахівцями трьох інститутів: ІГБ НАН України, УкрНДІЕП, УНДІВЕП відповідно до природоохоронного законодавства України. Необхідно звернути увагу на те, що за узагальненими екологічними індексами можливо оцінити лише загальну екологічну ситуацію. Для розуміння того, які саме складові екологічного індексу зазнали змін, необхідно розглянути динаміку блокових індексів якості води.
Екологічна оцінка якості річкових вод за показниками сольового складу води (I1). Згідно аналізу багаторічної часової динаміки середньорічних значень індексів блоку сольового складу води (I1), якість річкових вод басейну Дністра за досліджуваний період( 1993-2005 рр.- р.Дністер, 1995-2003 рр.- притоки) характеризувалися , в основному, 2-ою категорією ІІ класу якості вод (“дуже добрі” за станом, “чисті” за ступенем чистоти).
Багаторічний просторовий розподіл середньорічних значень блокових індексів (I1) засвідчив, що за досліджуваний період води безпосередньо Дністра характеризувалися категоріями І класу(“відмінні” за станом, “дуже чисті” за ступенем чистоти) та ІІ класу (“добрі” за станом, “чисті” за ступенем чистоти) якості. Серед приток басейну І класом якості вод(“відмінні” за станом, “дуже чисті” за ступенем чистоти) вирізнялися річки Лімниця, Бистриця Солотвинська та Надвірнянська, Стрий (табл). В той же час, якість води річок Стрв’яж та Збруч (табл..) характеризувалася ІІ класом (“добрі” за станом,“чисті” за ступенем чистоти).
Екологічна оцінка якості річкових вод за блоком еколого - санітарних показників (І2). Згідно аналізу багаторічної часової динаміки середньорічних значень індексів блоку еколого - санітарних показників (І2) річкові води басейну р. Дністер за досліджуваний період характеризувалися 3-ою категорією ІІ класу якості вод (“добрі” за станом, “досить чисті” за станом чистоти) та 4-ою категорією ІІІ класу якості вод (“задовільні” за станом, “слабко забруднені” за ступенем чистоти).
Багаторічний просторовий розподіл середніх значень блокових індексів І2 засвідчив, що якість води р. Дністер характеризувалася ІІ класом та ІІІ класом якості води. Зокрема, на ділянці річки між створами с. Розвадів та с. Кормань якість води була найгіршою і відповідала 4-тій категорії ІІІ класу якості вод(“задовільні” за станом, “слабко забруднені” за ступенем чистоти). У верхів’ї Дністра біля м. Самбір якість води річки відповідає 3-тій категорії ІІ класу, так само і біля створу с. Михалково (“добрі” за станом, “досить чисті” за станом чистоти). Серед приток басейну найкращою якістю води вирізнялися Бистриця Надвірнянська, Збруч та Стрий. Якість води відповідала 3-тій категорії ІІ класу якості вод (“добрі” за станом, “досить чисті”за ступенем чистоти). Якість річок Стрв’яж, Лімниця, Бистриця Солотвинська відповідала 4-тій категорії ІІІ класу(“задовільні” за станом, “слабко забруднені” за ступенем чистоти).
Екологічна оцінка якості річкових вод за блоком специфічних речовин води токсичної дії (І3). Щодо блоку специфічних речовин токсичної і радіаційної дії, то слід зазначити, що до розрахунків залучались лише показники заліза загального. За вмістом заліза загального вода належить до 4-ої категорії.
Згідно аналізу багаторічної часової динаміки середньорічних значень індексів блоку специфічних речовин води токсичної дії (І3) річкові води басейну Дністра характеризувалися переважно 4-ою категорією ІІІ класу якості вод (“задовільні” за станом, “забруднені” за ступенем чистоти).
Багаторічний просторовий розподіл середніх значень блокових індексів І3 засвідчив , що якість води р. Дністер характеризувалися ІІ (“добрі” за станом, “чисті” за ступенем чистоти) та ІІІ(“задовільні” за станом, “забруднені” за ступенем чистоти) класами якості вод.
Інтегральна екологічна оцінка якості річкових вод басейну Дністра (ІЕ). За середньо багаторічними значеннями інтегральних екологічних індексів, води басейну Дністра характеризувалися виключно 3-ою категорією ІІ класу якості води(“добрі” за станом, “досить чисті” за ступенем чистоти).
Багаторічний розподіл середніх значень інтегральних екологічних індексів засвідчив, що якість води безпосередньо Дністра характеризувалася, здебільшого, 3-ою категорією ІІ класу(“добрі” за станом, “досить чисті” за ступенем чистоти). Біля с. Михалково якість води відповідала 2-ій категорії ІІ класу (“дуже добрі” за станом, “чисті” за ступенем чистоти). Якість води у притоках басейну відповідала 3-ій категорії ІІ класу у р. Лімниця та Бистриця Надвірнянська. А води річок Стрв’яж, Бистриця Солотвинська, Збруч та Стрий відповідали 4-ій категорії ІІІ класу (“задовільні” за станом, “слабко забруднені” за ступенем чистоти).
Отже, аналіз сучасного екологічного стану річки Дністер ( верхня та середня частини басейну) дає можливість стверджувати про незадовільну якість води в річці, що потребує негайного вирішення.
через фосфати, якими насичені пральні порошки, ще 1984-го року Дністер «зацвів» токсичними синьо-зеленими водоростями.
Через будівництво ГЕС та ГАЕС, видобуток гравію та стрімке забруднення води, річка міліє, кількість риби зменшується, а потенційні ризики зростають Екологи застерігають: якщо вчасно не зупинити руйнацію річки, то частина Львівщини, Буковини, Івано - Франківщини та Молдови втратять основну водну артерію. Отруєна річка У теплу пору року там, де Дністер пропливає біля сіл, практично ніколи не буває порожньо. Сюди, до води, на півроку переїжджає місцеве життя: тут купаються, поять корів, миють машини, збирають гравій і навіть перуть… - У нашій сімї 12 дітей, тому брудної білизни завжди багато, - розповідає „Газеті” пані Слава, мешканка села Долина на Франківщині. – Вода в криниці холодна, а тут дуже тепла, одяг легше прати. Самі подивіться! Жінка показує білі сорочки після прання у Дністрі. Раз на тиждень на кілька годин вона приходить сюди разом з дочками попрати. Опісля по неї приїжджає син на конях, який забирає випране. За кількасот метрів від них вантажівки наповнюють гравієм, від чого з року в рік береги річки розмиваються. Далі – хлопці активно миють червоне легкове авто, пінку якого забирає швидка течія. Великим пранням задоволені усі, окрім самої річки. Адже практично кожен пральний порошок, мило чи шампунь в Україні містять фосфати, які повільно вбивають воду. - Велика кількість фосфатів сприяє тому, що швидко починають рости водорості. Це створює негативне середовище для риб. І сам стан води значно погіршується, - розповідає Іван Русєв, завідувач екологічною лабораторією Одеського науково-дослідного протичумного інституту імені Мечникова Міністерства охорони здоров’я, експерт з водноболотних угідь. Україна – одна з небагатьох країн Європи, яка байдужа до небезпек фосфатів. У світі ж кампанія з переходу на безфосфатну побутову хімію стартувала давно. Першою стала Японія — там виведення фосфатів із виробництва розпочалося ще 1980 року. Енергія води Окрім шкоди фосфатами, яку чинять люди біля води, Дністру загрожує ще одна, набагато серйозніша - гідроелектростанції. У 1973 році на березі річки почали зводити Дністровську ГЕС, у 1999 році запустили ГЕС-2, нині ж добудовують Новодністровську ГАЕС. Принцип роботи ГЕС досить простий. Ланцюг гідротехнічних споруд забезпечує необхідний напір води, що надходить до гідротурбіни, де виробляють електроенергію. Руслан Панчишин, мер Новодністорвська розповідає „Газеті”, що жодних скарг від новодністровців на роботу ГЕС не було, водночас додає, що у місті ГЕС – фактично єдине підприємство, де можна працевлаштуватися… Дністровська ГЕС з'явилась три десятиліття назад і незабаром дала зелене світло низці недуг води, зведені дамби станцій розділили частини Дністра і фактично заблокували природний рух живих організмів. А нижче за течією постала менша за розмірами ГЕС-2. Нині добудовують Новодністровську ГАЕС . ГАЕС – лише акумулятор, що зберігає енергію, вироблену іншими джерелами. Спочатку станція закачує воду у басейн, розміщений на певній висоті, створюючи запас потенційної енергії. Потім, спускаючи воду через турбіну, отримують електрику як на звичайній ГЕС. Станція споживає більше електроенергії для закачування води в басейн, ніж виробляє, спускаючи воду назад до водоймища. Використовуючи електроенергію з об‘єднаної енергосистеми, ГАЕС повертає усього близько 70-75%, а 25-30% електроенергії втрачається. Доцільність ГАЕС обґрунтовують різницею нічних та денних тарифів на електроенергію, яка виникає внаслідок зниження попиту вночі. Окрім покриття піку навантажень попиту в енергосистемі ГАЕС виконує роль аварійного резерву. За даними екологічних організацій, Новодністровська ГАЕС змінила гідрологічний і температурний режими річки Дністер - навесні вода на кілька градусів тепліша, а влітку - холодніша, ніж необхідно. Могутня споруда заввишки кількасот метрів, яка стоїть якраз на Дністрі, нині недобудована. За словами Василя Дейнеко, заступника директора філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» тут активно працюють над тим, аби якнайшвидше її закінчити. Біля ГАЕС стоять будинки, де досі мешкають люди, попри масштаби гідроатомної електростанції їхні домівки не застраховані… - Спеціально хати не страхували, для цього немає нагальної причини. Тут найсучасніша система безпеки, - резюмує Василь Дейнеко. Безпеку хоч і обіцяють, але кілька років тому фахівці переглянули економічні, екологічні, соціальні, правові та політичні аспекти проекту ГАЕС, і виявили низку прорахунків. Державна екологічна експертиза проекту нарахувала 17 суттєвих зауважень до проекту, проте дивним чином будівництво продовжилося. Дослідник Дельт Дністра Іван Русєв вважає, що добудова ГАЕС загрожує зменшенням стоку води, що матиме катастрофічні наслідки для пониззя Дністра, а також викличе проблеми з питною водою в Одеському регіоні. Будівництво передбачає негативні наслідки для місцевого населення. Частина людей буде змушена змінити звичний ритм життя внаслідок підтоплення сільськогосподарських земель, зміни рівня води в колодязях. Ще одним абсурдом виглядає і те, що правила експлуатації ГЕС, яку звели ще у Радянському союзі є, але доступ до них... обмежений. Великий вибух Олії у вогонь доливає й історія з калуськими підприємством ДП “Калійний завод ВАТ “Оріана”, який після закриття залишив розсоли мінеральних солей, які можуть потрапити у Дністер і знищити частину екосистеми. Одна із подібних моторошних історій сталася у 1983 році. Тоді у воду вилилися відходи хвостосховища у Стебнику. Величезна маса висококонцентрованої ропи та твердих відходів (мулу) ринула в Дністер, а ним – до Чорного моря. Під час прориву хвостосховища в Дністер вилилося понад 1 мільйон 300 тис. тонн токсичних відходів. Дежавю може спіткати річку власне через близьке розташування до ДП “Калійний завод ВАТ “Оріана”, що у Калуші на Франківщині. - Найбільш гострі проблеми можуть виникнути у разі прориву греблі хвостосховища у Калуші (озеро-відстійник, в якому знаходяться рідкі відходи виробництв), яке вже не відповідає нормам безпеки: відходи хімвиробництва потраплять у Дністер. Якщо під час чергового паводку прорве захисну дамбу, яка давно дихає на ладан, хімікати затоплять все навколо. Отруйна маса спрямується до русла Дністра, і тоді може виникнути ситуація ще більш небезпечна, ніж в 1983 році, - пригадує Русєв і з сумом розповідає, як рибалки заледь не плакали, коли бачили сотні мертвої риби, яка лежала на березі. Що буде після? Поки екологи підсумовують прорахунки найбільшої в Європі гідроелектростанції, постає ще одне питання: а що ж буде з дамбами після виходу терміну їхньої дії? С’юзан Боос, швейцарська журналістка, яка пише про електростанції, каже, що нині Швейцарія „розплачується” за будівництво масових електростанцій. - У Швейцарії гідроелектростанції – найпопулярніший спосіб видобутку енергії. Але слід пам’ятати, що щороку такі станції замулюються на 1%, тобто за 100 років вона вже не зможе функціонувати. Що робити тоді? Йде мова не тільки про те, де знову видобути, а й що робити із замуленими станціями, - каже С’юзан. У Новодністровську наразі не готові дати відповідь на це питання. А вже нині кількість води скорочується. Іван Русєв пояснює, що відсутність води призведе до знищення біорізноманіття цього регіону, а тут розмножуються рідкісні для України та світу видра, європейська норка, горностай, жовта чапля, орлан-білохвіст, чорний лелека, скорочується чисельність блискучих ібісів, які є емблемою Нижньодністровського національного природного парку. На чисту воду У період існування СРСР басейном річки керували як єдиною системою, проте з 1991 року роблять це окремо. Республіка Молдова і України керують тільки на своїй території. Двостороння угода між Києвом та Кишеневом про спільне використання та охорону прикордонних вод була підписана в 1994. Як Угода, так і інституційний механізм потребують перегляду і вдосконалення, особливо щодо сучасних принципів управління водними ресурсами та участі громадськості в прийнятті рішень. А поки момент змін не настав, стан води в Одесі залежатиме від того, наскільки чесними з Дністром будуть люди, спускаючи стоки у Львові, Чернівцях, Івано-Франківську та Кишеневі. Загальний огляд екологічного стану верхнього і середнього Дністра
Валентин Стецюк
Дністер є другою за розмірами рікою України і головною водною артерією Молдови. Він починається в Карпатах на висоті 760 метрів над рівнем моря недалеко від села Вовче Турківського району Львівської обл. і тече спочатку на північ, а далі на південний схід через Західну Україну, Поділля, республіку Молдову і вже недалеко від Одеси втікає у Чорне море, а точніше у Дністровський лиман. Традиційно Дністер поділяється на такі три частини : верхній (від витоків до гирла Золотої Липи), середній (від гирла Золотої Липи до гирла Реута недалеко від Дубосар) і нижній (від гирла Реута до Дністровського лиману). Побудовою Дністровського водосховища середній Дністер був розбитий на дві частини, між якими тепер є мало чого спільного. Не наважуючись запропонувати новий поділ Дністра, ми в своїй роботі обмежуємо середній Дністер греблею Дністровського водосховища. Дністер має загальну довжину 1362 км і середній ухил 0.56 м/км. В його басейні площею 72 тис.км2 мешкає понад 10 млн. населення, при цьому на Молдову припадає 19.2 тис.км2 , що складає 57 % її території. Питною водою з Дністра або його допливів забезпечуються Одеса, Кишинів, Львів, Чернівці, Сороки, Більці, Іллічівськ та інші менші міста. В найближчі роки передбачається подальше збільшення об'єму відбору води в 1.2 – 1.8 рази (Гайский В.А., 1997, 19). Звідси стає зрозумілим, наскільки важливим є екологічний стан Дністра та його басейну в цілому. Між тим, рівень антропогенного навантаження на екосистему річки від витоків до гирла дуже високий. Дністер протікає через густо заселену територію (для прикладу, густина населення в Молдові 130 чол./км2), а на берегах його допливів розташовані такі промислові гіганти як Дрогобицький та Надвірнянський нафтопереробні заводи, Стебниківський калійний комбінат, Калуський “Хлорвініл”, Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат; крім того тут працюють великі цукроварні та м'ясокомбінати, а безпосередньо на берегах Дністра лежать такі промислові центри як Тирасполь (182 тис. населення), Бендери (159 тис.), а також міста Новий Розділ з ВО “Сірка”, Заліщики, Могилів-Подільський, Сороки, Кам'янка, Рибниця, Дубосари з населенням до 100 тис. чоловік в кожному з них, але з погано функціонуючими очисними спорудами (ба навіть інколи зовсім без них).
Отже, сукупне антропогенне навантаження на басейн само по собі надмірне, але, крім того, завжди лишається небезпека екстремальної екологічної ситуації, як то було, наприклад, в 1983 році після аварії на Стебниківському калійному комбінаті, коли в річку було скинуто близько 5 тис. тон високомінералізованих відходів, що привело на довгий час до значного порушення іонно-сольового режиму, в результаті чого в Дністрі загинули майже всі живі організми на протязі кількох сот кілометрів, а мільйони людей були позбавлені джерела питної води. Збірників промислових відходів, подібних стебниківському, в басейні декілька, можна згадати хоча б збірники кислого гудрону біля села Бронниця недалеко від Дрогобича. Так само екстремальні екологічні ситуації можуть виникати через різке зменшення або збільшення стоку Дністра, котрий взагалі відзначається надзвичайно непостійним гідрологічним режимом, що зумовлено формуванням його стоку переважно за рахунок атмосферних опадів при тому, що майже половина його формується в гірській частині басейну. Загрозу несуть в собі не тільки повені, такі як, наприклад, 1997 року, але і погіршення якості води в бездощові періоди. За оцінкою спеціалістів, басейн Дністра нагально потребує розробки комплексу оздоровчих заходів і впорядкування водокористування (Гайский В.А., 1997). Однак перш ніж приймати програму оздоровчих заходів, треба хоча б в загальному вивчити особливості взаємодій природних і антропогенних факторів на різних ділянках Дністра, розглядаючи його як велику, але єдину екологічну систему.
Для прикладу, вивчаючи проблему якості води в Дністрі, важливо звертати увагу не тільки на процеси забруднення води та можливості її очищення спеціальними очисними спорудами, але і на процеси очищення води самою річкою. Самоочищення річок – це необхідна умова їх існування; річка гине тоді, коли втрачає цю здатність і оживає знову після її отримання. В цьому сенсі Дністер як одна з найбільших рік Європи є унікальним явищем. У своїй верхній та середній течії він має надзвичайну здатність до самоочищення. В першу чергу це стосується органічних забруднень. Верхній і середній Дністер живиться переважно водою, котру несуть з Карпат його численні допливи, деякі з котрих відзначаються особливою чистотою (Свіча, Лімниця), інші ж в різному ступеню забруднені (Тисмениця, Стрий, Бистриця), але всі вони у своїх водах несуть велику кількість розчиненого кисню, захопленого з атмосфери завдяки турбулентній течії. Крім того, самий Дністер при невеликій глибині має досить сильну течію, що теж сприяє збагаченню його вод киснем. Однак це ще не все. Завдяки невеликим глибинам майже в усій товщі води Дністра проходить інтенсивний процес фотосинтезу з виділенням кисню в світлий час доби. В середині дня за даними цілодобових вимірювань вміст кисню у воді досягав 360 % від насичення, що виявилося великою несподіванкою для німецьких науковців, учасників експедиції “Дністер”, котрі до того мали справи з глибокими і спокійними річками Центральної і Західної Європи і оцінили високий вміст розчиненого кисню у воді як “особливий феномен Дністра” (Kampwert U., 1994, 19 – 20).
Високий вміст кисню веде до інтенсивного окислення органічних речовин, процес якого можна спостерігати на Дністрі у вигляді появи суцільного білого шумовиння з настанням світлої години. На спокійних ділянках річки, котрі досить часто чергуються із швидкими, шумовина збивається в брудножовті купи і осідає на дно. Тут можна заперечити, що інтенсивний фотосинтез якраз свідчить про забруднення води сульфатами, фосфатами, азотними сполуками, котрі є продуктами живлення для фітопланктону, і це дійсно так, але при наявності у воді великої кількості кисню атмосферного походження процеси очищення переважають над процесами забруднення, хоча загальний процес протікає досить складно, і багато залежить від побічних факторів (Зикова О., 1996, 58 – 59). Але в цілому значна частина названих солей зв'язується з органікою і осідає на дно, де вже йде її анаеробний розклад.
Очищення води відбувається також шляхом розбавлення розчинених у воді солей. Цей процес ефективний тому, що різні допливи несуть в собі різні групи солей або забруднені органічними сполуками і мінералізовані дуже слабо. Так, наприклад, річка Сівка несе в Дністер дуже велику кількість хлоридів (до 800 мг/л), але оскільки інші допливи майже позбавлені хлоридів, їх вміст у воді Дністровського водосховища не перевищує 50 мг/л. Те саме стосується і концентрації у воді іонів металів. За даними досліджень експедиції, вміст жодного наявного у воді Дністровського водосховища металу не перевищує ГДК, це стосується також цинка, міді та кадмію всупереч іншим даним (Гайский В.А., 1997, 21). Щоправда, розбавлення солей у воді Дністра в цілому не є достатнє, бо загальна мінералізація все-таки зростає і у водах Дністровського водосховища сягає 700 мг/л, тобто доходить до межі нормативів.
Крім того, слід визнати, що не всі види забруднення річка здатна усунути самостійно. Дослідження в експедиції “Дністер” показали, що позбавлення від нафтопродуктів та забруднювачів фенольної групи іде надзвичайно повільно. Залишки продуктів розпаду нафти знайдені у воді Дністровського водосховища, в той час як основне джерело забруднення знаходиться далеко, в районі Дрогобича і Надвірної, де нафта потрапляє в річку головно просочуючись через ґрунт з території заводів із застарілими технологіями. Самоочищення Дністра від нафтопродуктів йде надзвичайно повільно і вони не встигають розкластися і випасти в осад, аж поки води Дністра не досягнуть лиману, тому вони наявні вздовж всієї течії Дністра. Отже, навіть такі незначні забруднення як миття машин та сільгосптехніки в річці є надзвичайно небезпечними для неї. Забруднення води у верхньому і середньому Дністрі іншими речовинами і компонентами має мозаїчний характер. Вже перші дослідження в експедиції Товариства Лева відповідно до якості води річки дозволили диференціювати Дністер на окремі екологічні ділянки (Науковий звіт екологічної експедиції “Дністер” за 1988 – 1995 рр.; Фішер, 1996, 33 – 53), а проведені пізніше більш детальні дослідження в цілому підтвердили справедливість цього поділу. Отже, ці ділянки такі :
1. Від с.Вовче до Старого Самбора. Це зона поміркованого забруднення головним чином органікою внаслідок розташування населених пунктів безпосередньо на берегах Дністра в досить тісній гірській долині.
2. Від Старого Самбора до гирла р.Стрвяж. На цій ділянці води Дністра мають найвищу якість, що обумовлено практичною відсутністю забруднювачів та інтенсивними процесами самоочищення.
3. Від гирла Стрвяжа до гирла Стрия. Найбрудніша ділянка верхнього і середнього Дністра. Дуже багато органічних забруднень несуть в Дністер Стрвяж і Верещиця, натомість Тисмениця дуже забруднена промисловими стоками Дрогобича, Борислава, Стебника. Крім того, на цій ділянці Дністер забруднюють побутові і промислові стоки міст Миколаєва і Нового Роздолу.
4. Від гирла Стрия до гирла Сівки. Гідрологічний режим Дністра тут в значному ступеню сприяє самоочищенню. З впадінням Стрия, хоча і забрудненого відходами Жидачівського паперово-целюлозного комбінату, водність Дністра зростає майже вдвічі, а течія його тут спочатку дуже стрімка, а пізніше, в районі Журавна вона стає майже непомітною, і річка має характер відстійника. Після впадіння дуже чистої і швидкої Свічі Дністер знову має стрімку течію, і процеси самоочищення ще більше інтенсифікуються.
5. Від гирла Сівки до гирла Золотої Липи. Це ділянка складних процесів забруднення і самоочищення річки. Дуже забруднюють Дністер річки Сівка і Бистриця та промислові і побутові стічні води Калуша. Натомість Лімниця із надзвичайно чистою і насиченою киснем водою дуже сприяє самоочищенню річки.
6. Від гирла Золотої Липи до Мельниці-Подільської. Це ділянка значних органічних забруднень, які несуть в Дністер Золота Липа, Стрипа, Серет. Так само Дністер забруднюється органікою в районі с.Кострижівка і м.Заліщики. На цій ділянці мінеральні сполуки розчиняються, а органічні поступово окислюються, бо тут Дністер при великій ширині (до 200 м) є дуже плиткий, і все ще має достатню здатність до самоочищення.
7. Дністровське водосховище. Безпосередньо на водосховищі джерел сссзабруднення практично нема. Водосховище діє як гігантський відстійник і в нижній його частині вода практично є задовільною за усіма параметрами, хоча і з підвищеною мінералізацією. Тут найбільше у воді сполук сульфатного та гідрокарбонатного класів, натомість хлоридів та сполук азотної групи порівняно мало.
За другою греблею Дністровського водосховища течія Дністра поступово уповільнюється, і на території Молдови він вже є типово рівнинною рікою. Тут його здатність до самоочищення сильно зменшується, тим більше що тут він повністю позбавлений чистих допливів, бо Реут і Бик, які втікають у Дністер на території Молдови, самі дуже забруднені і тільки погіршують становище (Spataru P. , 1996, 120 – 125). Між тим, у Молдові антропогенне навантаження на річку хоча є дещо нижче, ніж в Західній Україні, але все ж є досить велике через більшу густину населення і розташування просто на берегах Дністра значно більших, ніж в Західній Україні, промислових міст, таких як Тирасполь, Бендери та інші. Тому тут річка вже не в стані позбавитися забруднення самостійно, якість води в Дністрі вниз за течією вже постійно погіршується, і в районі водозабору для Одеси біля села Біляївка переходить критичні межі як за органічними, так і за мінеральними забрудниками. Для більш докладного опису ситуації із якістю води в нижній течії Дністра у експедиції нема даних, оскільки в останні роки на цій ділянці вона досліджень не проводила.
Слід зазначити, що результати досліджень за останні три роки дають підстави говорити, що якість води у верхній і середній частині Дністра дещо поліпшилася. Це підтвердили і дослідження українсько-молдавської експедиції “Тірас-96”, котра відбулася восени 1996 року. Це поліпшення не є результатом якихось цілеспрямованих заходів і може бути пояснене лише значним економічним спадом, котрий переживають тепер Україна і Молдова. Промислові підприємства або працюють не на повну потужність, або тимчасово призупинені, через високі ціни хімдобрив на поля їх поступає значно менше, ніж в попередні роки. Це поліпшення фіксується не тільки результатами аналізів, але підтверджується даними біологічних спостережень, які показують, що в останні роки в Дністрі з'являється все більше раків та мідій, особливо чутливих до забруднень. Дещо побільшало число гніздувань білого лелеки, що можна пояснити розширенням кормової бази і загальним збільшенням біологічної маси в трофічному ряду : водно-болотні птахи – амфібії – комахи. В 1997 році учасники експедиції страждали від комарів як ніколи в попередні роки. І земноводні і комахи теж є досить чутливими до забруднення вод. Однак погоджуючись із певним покращенням екологічного стану Дністра, треба наголосити, що це тимчасове явище, котре швидко минеться з початком економічного підйому.
Закінчуючи тему якості води, відзначимо, що хімічний аналіз води дає нам моментальну картину якості, котра дуже залежить від випадкових факторів, таких як погода, пора року або навіть доби і днів тижня (заводи пристосувалися скидати відходи виробництва під час дощів, вночі і роблять це менше в гарну погоду і вихідні дні). Біологічна індикація менше підпадає дії випадкових факторів, але більш інерційна, тому раціонально використовувати одночасно обидва методи, котрі і доповнюють і підтверджують результати один одного.
Наприклад, гідробіологічні дослідження в експедиції показали, що навіть в таких чистих річках як Свіча і Лімниця сталися песні порушення в структурі їх зообентосу, для яких нібито не існувало видимих причин. Після проведення гідрохімічного аналізу проб води з цих річок на наявність залишків нафтопродуктів виявилося, що сліди розпаду нафтопродуктів досить помітни, і, очевидно, саме це забруднення викликало порушення в структурі зообентосу.
Необхідність проведення гідрологічних досліджень в рамках вивчення загального екологічного стану Дністра викликана двома причинами. По-перше, мало знати, яку відносну кількість забруднювачів несе в собі той чи інший доплив Дністра. Для того, щоб оцінити дію допливу на якість води в Дністрі, треба знати розхід води як в допливі, так і в самому Дністрі. По-друге, водозабір з Дністра, котрий постійно зростає, змушує замислитися і над проблемою водних ресурсів. Дані вимірів гідрологічних постів на Дністрі за останні десять років тепер є практично недоступні для громадськості. Однак є непрямі свідчення обміління Дністра та його допливів, хоча для категоричних висновків потрібен порівняльний аналіз гідрологічних вимірів впродовж багатьох років, щоб переконатися, що зменшення водності Дністра не пов'язане з циклічними змінами. Тим не менше, все ж таки слід звернути увагу на наступне. Проведені інтенсивні вирубки лісів у Карпатах і осушення боліт у Прикарпатті змінили гідрологічний режим річки. І карпатські ліси, і багниська в районі між Самбором і Жидачовим були природними регуляторами стоку. Акумулюючи воду в часі таяння снігів та проливних дощів, ці природні регулятори віддавали потім воду річці поступово, роблячи її стік більш стабільним. В теперішньому часі надлишок води швидко стікає в Дністер і веде до короткочасних, але великих повеней, котрі можуть робити ілюзію відсутності суттєвих змін у гідрологічному режимі Дністра, бо великі повені були завжди. Але може бути, що загальний об'єм води в часи повеней істотно зменшився в останні десятиліття, якщо повені тривають коротше, ніж раніше. Великі повені на Дністрі за останнє десятиліття були в 1988, 1993 і 1997 роках. Порівняння даних гідрологічних вимірів цього останнього циклу повеней з даними аналогічних циклів післявоєнних часів могло би дати важливі свідчення про динаміку гідрологічного режиму Дністра.
Побічним наслідком осушення багниськ не могла не стати зміна клімату в Прикарпатті. В першу чергу, це деяке підвищення температури повітря в літню пору і зменшення його вологості. Обидва ці явища ведуть до зменшення опадів. Волога, котру приносять у Карпати вітри з Атлантики, часто не конденсується в опади тому, що при заниженій вологості повітря його температура не знижується до точки роси. Дані гідрометеорологічних станцій за останнє десятиліття теж недоступні, тому можна лише припускати, що річний рівень опадів зменшився, і це разом із природним зменшенням запасів ґрунтових вод веде до зниження річного природного стоку Дністра. Процес взаємодії гідрологічних та метеорологічних процесів іде, звичайно, багато складніше накресленої тут схеми, але не може бути жодного сумніву, що він вимагає детального вивчення на матеріалах багатолітніх досліджень. Світова екологічна практика знає приклади відновлення і збереження боліт. Є такі намагання і в Україні, і власне на Дністрі. Одеські природоохоронці ведуть боротьбу за створення державного заповідника “Дністровські плавні” в районі багнистого гирла Дністра (Русев И.Т. , 1993, 141 – 142).
У порівнянні з річками Західної та Центрально-Західної Європи Дністер у своїй верхній і середній течії в основному зберіг свій природний характер. Однак його гідрологічний режим в значному ступеню порушують гідротехнічні споруди і господарська діяльність в прибережній зоні і в кориті річки. Найсуттєвіший вплив на гідрологію Дністра безперечно зробила побудова греблі в районі Новодністровська, в результаті чого було створене велике Дністровське водосховище, яке остаточно було заповнене у 1987 році. Оцінка доречності побудови на Дністрі цієї споруди суперечлива і суб'єктивна. Не заперечуючи її певної користі, слід пам'ятати і про ту шкоду, котру вона заподіяла. Головна шкода – безповоротна втрата тисяч гектарів родючих земель, вартість яких за радянських часів не можна було оцінити, а також докорінна зміна гідрологічного режиму Дністра і вище і нижче греблі, аж до самого гирла. Натомість моральна шкода, завдана людям в зв’язку з переселенням з рідних місць і відчутна в перші роки, з часом вивітрюється. Деякі природоохоронці вважають за необхідне водосховище ліквідувати, тобто спустити його воду і повернути гідрологічний режим Дністра до природного стану. На думку учасників експедиції “Дністер”, цього робити не слід принаймні з двох причин. По-перше, водосховище виконує водорегулюючу функцію, що особливо важливо навесні, коли у Дністровських плавнях для підтримання існування орніто- та гідрофауни необхідна щорічна весняна повінь, якої в теперішніх змінених кліматичних “природних” умовах може і не бути. Як стверджують іхтіологи “ефективність природного відновлення в більшому ступеню залежить від величини стоку у період нересту, ніж від сумарного річного стоку річки” (Гончаренко Н.И., 1993, 131). По-друге, значна частина шкідливих для людини і природи речовин тепер надійно похована на дні водосховища. Після спуску води течія річки може легко розмити недостатньо ущільнений ґрунт і винести з водою значну кількість металів, котрі були адсорбовані в донних відкладах і берегових намулах, де кларк деяких з них перевищує значення гранично допустимої концентрації у ґрунтах. Особливо це стосується миш'яка, кількість якого досягає значень 12 мг/кг, що перевищує норму у шість разів. В донних відкладах більше норми є також кобальту, кадмію, свинцю, концентрація яких зростає з глибиною. Але найважливішим є те, що, як вважають спеціалісти (Ropot V., 1996, 8), у придонній верстві Дністровського водосховища ще від часів Стебниківської аварії залишається високомінералізована вода високої густини, яка не перемішується з більш чистими верхніми верствами. Згідно оцінок кількість цієї води дорівнює приблизно 1/4 від загальної маси ропи, скинутої у Дністер під час аварії. Отже спуск водосховища є небезпечним для нижньої течії Дністра з різних точок зору.
Великий вплив на гідрологічний режим Дністра і стан ґрунтових вод у прибережній зоні мають розробки шутру (гравію) та піску, і цей вплив часом буває дуже шкідливим. Безумовно, не викликає заперечень необхідність забезпечення потреб народного господарства в будівельних матеріалах, і така можливість існує за рахунок нагромадженого алювію, нанесеного водами річок з Карпат впродовж тисячоліть. В басейні Дністра дійсно є багатометрові відклади гравію, однак видобуток його треба вести цивілізованим способом з рекультивацією зруйнованих площ і без перетворення корита річки у транспортну магістраль для надпотужних вантажівок, як це, наприклад, зроблено нижче Старого Самбора на Львівщині. В останні роки зменшилися розробки піску і шутру в самому кориті, і це факт позитивний, але чи не відновляться вони під час очікуваного економічного підйому ? Проведення таких розробок має робитися тільки за спеціальним дозволом.
Одним із яскравих прикладів негативних наслідків некомпетентної гідротехнічної діяльності людини є зміна русла р.Свірж біля с.Тенетники Галицького району Івано-Франківської обл. Тут на вигині Дністра води Свіржа були частково відведені каналом вище старого гирла, в результаті чого почалося розмивання високого лівого берега Дністра і формування піщано-гравійної коси на правому березі, бо раніше води Свіржа підпирали течію Дністра і спрямовували її до протилежного берега, тобто існувала певна стабільна гідрологічна ситуація. Коли підпір зменшився, гідрологія Дністра стала мінятися до нового стабільного стану, в результаті чого було втрачено кілька гектарів чорнозему взамін на піщано-гравійну косу, порослу верболозом, де родючий ґрунт сформується хіба після кількох століть. І все ж таки розмив берегів Дністра не є типовим явищем і крім цього прикрого прикладу його можна спостерігати ще в районі с.Горигляди Монастириського району Тернопільської обл. та в деяких інших місцях.
Із загальним екологічним станом Дністра тісно пов’язаний стан флори і фауни його вод і берегів, який можна оцінити як такий, що в ньому ще не сталося безповоротних змін. Досліджень водної фауни хребетних в експедиції “Дністер” не проводилося ніколи, і залежність її видового та кількісного складу від якості води оцінити важко. Але безперечно, що побудова Дністровського водосховища привела до його певних змін. Для оцінки цих змін дані опитувань населення не можуть бути надійним джерелом, однак окремі з них заслуговують на увагу. Наприклад, місцеві рибалки в районі с.Стара Ушиця на водосховищі одностайно стверджують, що в останні роки значно збільшилася кількість сомів. Це можна зрозуміти, якщо взяти до уваги, що соми найбільше пристосовані до життя в замулених водоймах, а водосховище поступово замулюється. Учасники експедиції зауважили також, що виловлена в Дністрі риба має неприємний присмак нафти, особливо в зябрах. Цей факт підтверджує високу забрудненість Дністра нафтопродуктами, а також наводить на думку, що в процесі природного добору виживають і дають потомство найбільш пристосовані до забруднених вод особини і види – такі, як, наприклад, підуст, кількість котрого в Дністрі за свідченнями рибалок зростає. Непряму оцінку кількісного складу іхтіо- та батрахофауни можна зробити на підставі досліджень популяцій орнітофауни, які робила орнітологічна група експедиції “Дністер”, котра пізніше виділилася в окрему експедицію тієї самої назви. За даними орнітологів вздовж берегів Дністра зустрічається 125 видів птахів. П’ять найпоширенішених з них такі : ластівка берегова (Riparia riparia), мартин звичайний (Larus ridibundus), кропив’янка сіра (Sylvia communis), очеретянка чагарникова (Acrocefalia palustris) та крячок річковий (Sterna hirundo). При цьому ластівка берегова складає 84.6 % від всієї кількості птахів. Порівнюючи дані середньої кількості особин цих п’яти видів в розрахунку на 10 км довжини берегів на різних ділянках верхнього Дністра (Bokotej A., 1996, 41), можна побачити, що якість води в Дністрі в значній мірі впливає на кількісний склад деяких видів птахів. Найпоширеніший в Придністров’ї вид – берегова ластівка – на відрізку від с.Лапшин до с.Цвітова, котрий більшою частиною входить в найзабрудненішу третю ділянку Дністра (від гирла Свіржа до гирла Стрия), має найменшу чисельність (менше 1/3 від середньої). Однак берегова ластівка живиться комахами, котрих тут не менше, ніж в інших місцях, тому, напевно, в даному випадку для чисельності її популяції вирішальним фактором є не кормова база, а наявність умов для гніздування, можливостей якого у порівнянні з іншими ділянками тут дійсно менше. Кропив’янка сіра і очеретянка чагарникова, живлення яких не пов’язане з водою, зустрічаються на цій ділянці частіше, ніж на інших. Натомість мартин звичайний і крячок річковий, які живляться переважно рибами, зустрічаються найчастіше в найчистішій з досліджуваних ділянок Дністра (на відтинку с.Цвітова – с.Маринопіль). При цьому мартин зустрічається тут в 5 – 12 разів частіше, ніж на інших ділянках (крячок – в 2 – 4 рази). Зрозуміло, що в чистій воді водиться більше риби, і птахи тут мають більшу поживу. Отже, кількісний склад популяцій певних видів птахів може бути корельований із якістю води.
Флористичні дослідження в експедиції дозволяють стверджувати, що долина Дністра є унікальною через те, що тут проходять границі ареалів різних рослинних угруповань, тому вона має надзвичайно важливе природоохоронне значення і повинна мати певний заповідний статус, поки її не торкнулися значні антропогенні зміни. Що ж стосується сучасних антропогенних змін, то вони проявляються головним чином в натуралізації і поширенні чужерідних долині Дністра синантропних видів.
Оцінюючи загальний екологічний стан Дністра із врахуванням економічної ситуації в Україні і в Молдові під сучасну пору, можна зробити наступні висновки :
1. Для ефективного проведення природозахисної роботи в басейні Дністра необхідна відповідна міждержавна угода між Україною і Молдовою.
2. При стратегічному плануванні екологічної політики в басейні Дністра і маючи на увазі обмежені ресурси, які виділяють Україна і Молдова на захист навколишнього середовища, слід враховувати такі природні фактори як самоочищення рік. Тому в Україні для поліпшення екологічного стану Дністра слід в першу чергу зменшити забруднення його допливів нафтопродуктами і високомінералізованими відходами виробництва хімічних підприємств, натомість в Молдові треба зменшувати забруднення Дністра органічними речовинами. Однак і в Україні, і в Молдові слід звернути серйозну увагу на той факт, що самоочищення річки від нафтопродуктів іде надзвичайно повільно, тому за забруднення ними Дністра, навіть за найменші, такі як миття в річці автомашин та сільгосптехніки, треба вводити жорсткі штрафні санкції.
2. Хоча за останні два-три роки намітилося поліпшення якості води у Дністрі, це не повинно заспокоювати, оскільки при сподіваному економічному підйомі ситуація може різко змінитися в гірший бік і при сучасній великій самостійності промислових підприємств може приховувати в собі загрозу нових екологічних катастроф.
3. Гідрологічний режим Дністра потребує проведення спеціальних комплексних досліджень щодо його зв’язків з можливими кліматичними змінами із завданнями розробки заходів по збільшенню, або хоча б збереженню його водності як важливої водної артерії України і Молдови.
4. Унікальність долини Дністра і досить добра збереженість його природного стану вимагає надання їй певного заповідного статусу.