20.Леонардо да Вінчі *Тайна вечеря*

«Тайна вечеря» або рідше: «Таємна вечеря» — відома картина Леонардо да Вінчі, стінопис якої створено в період 1495–1497 років у монастирі домініканців Санта-Марія-делла-Грація в Мілані. Шедевр, який в історії живопису відкриває епоху Відродження, зображує Ісуса Христа з апостолами та скорботне з ними застілля у вечір перед самим розп'яттям.

Обмірковуючи майбутню «Тайну вечерю», Леонардо не тільки виконував начерки, але й записував свої думки про дії окремих учасників цієї сцени: «Той, що пив і поставив кубок на місце, звертає голову до того, що говорить, інший з'єднує пальці обох рук і з насупленими бровами дивиться на свого товариша, інший показує долоні рук, препіднімає плечі до вух і висловлює здивування ротом…» У записах не зазначені імена апостолів, але Леонардо, скоріш за все, ясно уявляв собі дії кожного з них і місце, яке кожен мав зайняти в загальній композиції. Імовірніше за все, за його версією апостоли розташовуються так (зліва направо): Варфоломій, Яків Менший (молодший), Андрій, Юда Іскаріотський, Петро (позаду Іуди), Іван. Від Христа вправо: Фома (ззаду), Яків (старший), Пилип, Матвій, Фаддей, Симон Зілот. Уточнюючи в малюнках пози і жести, він шукав таких форм вираження, які утягнули б всі фігури в єдиний вир пристрастей. Він хотів зберегти в образах апостолів живих людей, кожен з яких по-своєму відгукується на події, що відбуваються.

Збереглися малюнки художника до «Тайної вечері».

Неканонічність «Тайної вечері» була закладена самим Леонардо. Майстри задовго до Леонардо малювали цей сюжет: у камені відтворили його ще майстри готики. Особливо часто до цього сюжету зверталися художники 15 століття. До Леонардо вже була ціла низка «Тайних вечерь» (у Андреа Кастаньо, у Гірляндайо-батька). Неканонічність стінопису Леонардо помічав і Джорджо Вазарі: «Він (Леонардо) відкинув звичайні канонічні традиції — і розмістив Іуду Іскаріота серед апостолів, а не вдалині, по інший бік столу, як це робили до нього». Іуду тепер можна було впізнати за кошелем з срібняками, що той мав у руці, та острахом, що відбився на обличчі.

21. Мікеланджело створення адама

Сотворение Адама, ок. 1511

La creazione di Adamo

фреска. 280×570 см

Сикстинская капелла, Ватикан

Фреска является четвёртой из девяти центральных композиций потолка Сикстинской капеллы, посвященных девяти сюжетам книги Бытия. Фреска иллюстрирует эпизод:

И сотворил Бог человека по образу Своему

(Быт.1:27)

«Сотворение Адама» — одна из самых сильных композиций росписи Сикстинской капеллы. В бесконечном пространстве летит Бог-Отец, окружённый бескрылыми ангелами, с реющей красной туникой. Правая рука вытянута навстречу руке Адама и почти касается её. Лежащее на зелёной скале тело Адама постепенно приходит в движение, пробуждается к жизни. Вся композиция сконцентрирована на жесте двух рук. Рука Бога дает импульс, а рука Адама принимает его, давая всему телу жизненную энергию. Тем, что их руки не соприкасаются, Микеланджело подчеркнул невозможность соединения божественного и человеческого. В образе Бога, по замыслу художника, преобладает не чудесное начало, а гигантская творческая энергия. В образе Адама Микеланджело воспевает силу и красоту человеческого тела. Фактически, перед нами предстаёт не само сотворение человека, а момент, в который тот получает душу, страстное искание божественного, жажду познания.

22. Мікеланджело *Давид*

Дави́д — шедевр епохи Відродження, мармурова скульптура Мікеланджело, створена протягом 1501 — 1504 рр. Статуя зображає біблійного персонажа Давида перед вирішальним двобоєм із филистимлянином Голіафом. Молодий пастух, майбутній цар Ізраїлю, зосереджено дивиться на свого невидимого супротивника, готуючись до битви. Скульптуру було встановлено 8 вересня 1504 році на площі Синьйорії у Флоренції[а], й з того часу скульптура трактувалася як символ Флорентійської республіки, а згодом — цілої епохи Ренесансу.

23.Рафаель *Сікстинська Мадонна*

Творець: Рафаель Санті

Час створення: 1514

Розміри: 265 × 196 см

Матеріал: олія на полотні

Місцезнаходження: Дрезден, Німеччина

Музей: Дрезденська картинна галерея

«Си́кстинська Мадо́нна» — картина Рафаеля. Знаходиться в Галереї старих майстрів у Дрездені, придбана у 1754 році з П'яченци Августом III Фрідріхом за близько 20 000 цехінів (70 кг золота). Розмір: 265×196 см. Є одним з найвідоміших творів італійського Ренесансу. Виконана ця картина близько 1512—1514 років на замовлення церкви святого Сикста у П'яченці, звідси і її назва.

Під час Другої світової війни гітлерівське керівництво заховало картину разом з іншими цінними творами в сховищах. В травні 1945-го радянські війська знайшли «Мадонну» у штольні неподалік від Дрездена. Після війни картина знаходилась на реставрації в Москві і в 1955 році була повернута разом з іншими картинами у Дрезден. Цей дивний образ добре знали і в минулому.

Таємна влада матері, що несе свою дитину людям, хвилювала століттями, бентежила серця. Недивно, що Мадонну постійно копіювали. Наприклад, в українському містечку Бучач, в тимпані костелу Успіння Пресвятої Богородиці є копія «Сикстинської Мадонни» Рафаеля.[1]

24.Рафаель *Афінська школа*

Творець: Рафаель Санті

Час створення: 1511

Розміри: 770 х 500

Місцезнаходження: Ватикан

Музей: Апостольський палац

1508 року за дорученням папи Юлія II Рафаель розписує станці (парадні зали) Ватиканського палацу. Станца делла Сеньятура була першою з розписаних Рафаелем (1508–1511). Його фрески — це алегоричні зображення людської діяльності: «Афінська школа» — філософія, «Диспут» — богослів'я, «Мудрість, помірність та сила» — правосуддя, «Парнас» — поезія. У своїх чотирьох великих композиціях Рафаель показав чотири основи, на які, на його переконання, має спиратися людське суспільство: розум (філософія, наука), доброта та любов (релігія), краса (мистецтво), справедливість (правосуддя). Зображений на фресці Арістотель тримає в руках свою етику і вказує жестом на етичну організацію світу. Натомість Платон тримає в руках діалог «Тімей», його жест, що вказує угору, має символізувати рух чуттєвого світу до світу ідей.

Фреска «Афінська школа» визнається одним з найкращих творів не тільки Рафаеля, але й ренесансного мистецтва загалом.

Спершу фреска не мала окремої назви, а назва «Афінська школа» вперше була використана Джованні П'єтро Беллоні в 1695 році.

Картон фрески зберігається в Амброзіанській бібліотеці у Мілані.[1]

25. Джорджоне *Гроза*

Гроза

1505-1508 годы. Галерея Академии, Венеция.

Giorgione. Джорджоне, его картины и творчество

Искусство Венеции 16-го века

Одним из самых загадочных по своему сюжетному смыслу произведений венецианского художника Джорджоне является картина «Гроза». Размер картины 82 x 73 см, холст, масло. Трудно сказать, на какой конкретный сюжет написана «Гроза». Но сколь бы ни был для зрителя смутным внешний сюжетный смысл, которому, видимо, ни сам художник, ни утонченные ценители и знатоки его искусства того времени и не придавали решающего значения, ясно ощущается стремление художника через своеобразное контрастное сопоставление образов воспроизвести некое особое состояние души, при всей многогранности и сложности ощущений отличающееся цельностью общего настроения. Может быть, эта одна из первых работ зрелого мастера еще чрезмерно усложнена и внешне запутанна по сравнению с его более поздними произведениями. И все же все характерные черты зрелого стиля Джорджоне в ней вполне явственно себя утверждают.

Картина «Гроза» воистину революционна по своей жанровой структуре: главным героем властно становится здесь именно грозовой пейзаж с молнией на заднем плане, а фигуры (мужчины слева и полунагой женщины, кормящей ребенка справа) превращаются почти что в чистый стаффаж, хотя, несомненно, и наделены своей, до сих пор неясной, сюжетной ролью (возможно, это Адам и Ева после Грехопадения). Фигуры расположены уже в самой пейзажной среде, хотя еще в пределах переднего плана. Удивительно тонко показано многообразие жизни природы: блеснувшая молния из тяжелых туч; пепельно-серебристые стены зданий далекого города; мост, перекинутый через реку; воды, то глубокие и недвижные, то текущие; вьющаяся дорога; то стройно хрупкие, то пышные деревья и кусты, а ближе к переднему плану — обломки колонн. В этот странный, фантастичный в своих сочетаниях и такой правдивый в деталях и общем настроении пейзаж художником вписаны загадочная фигура обнаженной, с накинутым на плечи платком женщины, кормящей грудью ребенка, и юноша пастух. Все эти разнородные элементы образуют своеобразное, несколько загадочное целое. Мягкость аккордов, приглушенная звучность красок, как бы окутанных характерным для предгрозового освещения полусумеречным воздухом, создают определенное живописное единство, в пределах которого и развиваются богатые соотношения и градации тонов. Оранжево-красное одеяние юноши, его мерцающая зеленовато-белая рубаха, нежный голубоватый тон белой накидки женщины, бронзовая оливковатость зелени деревьев, то темно-зеленая в глубоких заводях, то мерцающе сияющая в быстрине вода реки, тяжелый свинцово-синий тон туч — все окутано, объединено одновременно и очень жизненным и сказочно загадочным светом.

Почему обнаженная женщина, кормящая грудью ребенка, изображена в открытом пространстве, в глубине которого на небе сверкает молния? Является ли эта композиция просто предлогом для изображения поэтического пейзажа или заключает в себе более глубокий смысл? Достаточно трудно объяснить, почему эти столь противоположные фигуры оказываются здесь как-то непонятно объединенными внезапным отзвуком далекого грома и блеснувшей змеей молнии, осветившей призрачным светом настороженно притихшую в ожидании природу. По поводу значений картины был выдвинут целый ряд концепций, но ни одна из них не дает абсолютно убедительной трактовки ее содержания. И тем не менее, картина «Гроза» глубоко поэтично передает сдержанное волнение человеческой души, пробужденной от своих грез отзвуками далекого грома.