Практичне заняття № 2: Поняття та зміст національної безпеки України. Система забезпечення національної безпеки України

1. Поняття національної безпеки та його відображення в законодавстві. Доктринальні підходи до визначення поняття «національна безпека»

На сучасному етапі людство стоїть перед можливістю самознищення. Для відвернення катастрофи необхідні розробка і реалізація загальнопланетної стратегії збереження досягнень цивілізації і входження суспільства в нову епоху розвитку - в епоху ноосфери, коли людство дістане можливість розумно розпоряджатися своєю могутністю з метою гармонійного розвитку всіх соціальних формацій. Мабуть, це болісний і нешвидкий процес формування нових принципів погодження дій і поведінки людей, іншої моральності, докорінної перебудови всього буття людини, зміни стандартів та ідеалів. Позитивне завершення процесу можливе лише за умови надійного забезпечення безпеки існування і розвитку людства та його соціальних структур.

Створити і реалізувати в сучасних умовах ефективну стратегію безпеки, що забезпечує захист суспільства від різноманітних загроз, без глибокої наукової розробки фундаментальних проблем організації розвитку людського суспільства, вивчення природи його інтересів і суперечностей, механізмів їх вирішення, раціонального комплексного використання ресурсів практично неможливо. Спроби емпіричного вирішення сучасних проблем, багато з яких за змістом і масштабами не мають аналогів в історії, не дають бажаних результатів, а інколи навіть посилюють негативні наслідки.

Пояснюється це, по-перше, тим, що всі види діяльності забезпечення безпеки суспільства мають багатоплановий характер. Створення загальної теорії безпеки допускає тісну інтеграцію різноманітних наук. Об'єктивний процес диференціації знань і вузька спеціалізація практично перешкоджають формуванню визначення поняття безпеки. Вирішити проблему можливо на шляхах використання системних засобів дослідження проблем забезпечення безпеки особи, суспільства і держави.

По-друге, випадковість і невизначеність пронизують всі рівні організації матеріального світу. Це приводить до неоднозначного відображення процесів, що відбуваються в свідомості людей, і, отже, до невизначеності і навіть ірраціональності їх реакції на вплив навколишнього світу. З урахуванням наявності у кожного суб'єкта суспільства власної мети та інтересів (що далеко не завжди збігаються з інтересами і метою інших суб'єктів) їх активні практичні дії породжують численні конфлікти, аж до збройних. Розробка загальної теорії національної та міжнародної безпеки не може здійснюватись на основі використання традиційних підходів до пізнання і теоретичного узагальнення практичної діяльності людей, їх взаємовідносин між собою і природою.

По-третє, організація соціальної системи і її розвиток не підкоряються досить точним законам і закономірностям, тому що умови і засоби забезпечення соціальної стабільності здебільшого визначаються суб'єктивними факторами і виступають прерогативою індивідуального і колективного інтелекту. Подальший розвиток суспільних формацій важко передбачити, але може здійснюватися за одних і тих же початкових умов різноманітними шляхами (в тому числі і тими, що приводять до загибелі). істотно обмежуються можливості використання при вирішенні фундаментальних проблем національної і міжнародної безпеки.

Національна безпека держави - стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Життєво важливі інтереси - сукупність потреб, задоволення яких надійно забезпечує існування і можливості прогресивного розвитку особи, суспільства і держави. Основні об' єкти безпеки: особа - її права і свободи; суспільство - матеріальні і духовні цінності; держава - конституційний лад, суверенітет і територіальна цілісність.

Підходи до визначення поняття "національна безпека".

Національна безпека є складною неподільною системою, що саморозвивається, а отже складається з ряду підсистем (елементів) з відповідними чіткими взаємозв'язками як всередині системи, так із оточуючими її елементами, що у своїй сукупності утворюють нову якість. Серед інших ознак вищезгаданої системи слід також відзначити наявність відповідної структури, системної єдності та цілісності, загальної мети, відносної самостійності кожного окремого елемента системи з обов'язковим виконанням функцій, що необхідні для існування системи в цілому.

Серед вітчизняних науковців, що досліджують на достатньо серйозній методологічній основі проблеми національної безпеки, можна відзначити таких: Горбулін В.П. Нижник Н.Р., Ситник Г.П., Білоус В.Т.", ДанільянО.Г., Дзьобань О.П., Панов МЛ., Ліпкан В.А., Левицька М.Б., Бодрук О.С." Гончаренко О.М., Лисицин Є.М." та ін.

Так, О.М. Гончаренко, Є.М. Лисицин - вказують, що раніше ця категорія носила певною мірою абстрактний характер, а сьогодні нею оперують в практиці управління державою. Окрім цього, розроблені та використовуються кількісні методики оцінки стану національної безпеки. За цими методиками, стан національної безпеки характеризується чисельною величиною, яка належить відрізку від нуля (найнижчий рівень стану національної безпеки, тобто найгірший її стан) до одиниці (найвищий рівень стану національної безпеки, тобто найкращий її стан). У зв'язку з чим, пропонують визначати національну безпеку як ступінь (міра, рівень) захищеності життєво важливих інтересів, прав і свобод особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз чи ступінь (міра, рівень) відсутності загроз правам і свободам людини, базовим інтересам та цінностям суспільства і держави.

У свою чергу, Данільян О.Г., Дзьобань О.П ., Панов М.І. репрезентують поняття національної безпеки як стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, людства в цілому від внутрішніх і зовнішніх загроз13, яка стала класичною та була використана законодавцем у вищезгаданому Законі України "Про основи національної безпеки України".

Проведений авторами даного дослідження конвент-аналіз без-пекових праць надав можливість говорити про існування певних підходів до визначення поняття "національна безпека".

Конструкція "стан захищеності (захисту)" при визначенні поняття "національна безпека" є найбільш поширеною. Хоча все більше дослідників наголошують, що таке визначення сформувалося в часи, коли "безпека" мала конкретне вираження, переважно в речах, і вимірювалася їх станом. Стан речей (матеріальних цінностей), їх властивостей був чітко визначений, здебільшого не змінювався, а зміна зумовлювала новий сталий стан".

Вищезгадана конструкція справедливо критикується й через те, що віддзеркалює безпекознавчу парадигму, що існувала за радянських часів, коли пріоритет надавався захисту щодо попередження.

Нині, розкриття лише однієї сторони - захисту, при визначенні безпеки вважається неповним. Оскільки за такого розуміння принижується та втрачаються такі важливі властивості та функції безпеки як превентивні дії: звуження, послаблення, усунення і попередження небезпек та загроз. Зокрема, на дану обставину звертає увагу в своїй роботі російський дослідник Ярочкін В.І.

Наявність загроз є атрибутом існування об'єкта будь-якої природи. Донедавна загрози вважалися не притаманними системі, негативними факторами. Внаслідок чого основною функцією суб'єктів забезпечення безпеки була цілковита їх ліквідація. Неможливість цього сприяло зміні розуміння цієї функції з ліквідації на управління загрозами з метою мінімізації негативного, деструктивного впливу щодо функціонування та життєдіяльності об'єктів забезпечення безпеки.

Деякі дослідники говорять не тільки про іманентний характер загроз, але й відзначають їх творчо-конструктивну роль у розвитку об'єкта. Зокрема, дана позиція репрезентована у роботі В.А.Ліпкана "Безпекознавство".