Організована злочинна група у психологічному вимірі

Суб'єктом організованої злочинності виступає пев­ний різновид злочинної групи. Згідно з класифікацією, запропонованою в попередній главі, така група характе­ризується попередньою змовою, кримінальною голов­ною метою створення і функціонування, організованіс­тю. Серед цих ознак найбільш складною за змістом — юридичним і психологічним — є кримінальна організова­ність. Але саме вона дозволяє з'ясувати своєрідність ор­ганізованої злочинної групи (03Г), відмежувати її від ін­ших груп — суб'єктів злочину. Таке відокремлення має важливе, передусім практичне, значення.

Для встановлення сутності кримінальної організова­ності необхідно звернутися до загальніших понять — «ор­ганізація», «соціальна організація», «організованість».

Базовим виступає «організація», що є загальнонауко-вим поняттям і широко використовується в соціальних, окремих природничих і технічних науках. У найбільш за­гальному плані воно має такі основні тлумачення: 1) бу­дова, структура чогось; 2) одна з функцій управління в суспільстві; 3) група осіб, що становить колектив, єдине ціле; 4) налагодження, упорядкування чогось, приведен­ня його в систему; 5) об'єднання, союз, засновані для до­сягнення спільної мети.

У філософському плані поняття «організація» має три основні тлумачення:

1. внутрішня упорядкованість, узгодженість взаємодії диференційованих та автономних частин цілого, обу­мовлена його будовою;

2. сукупність процесів чи дій, які спільно реалізують певну програму чи мету і діють за певними правилами та процедурами;

3. об'єднання людей, які спільно реалізують певну про­граму чи мету і діють за певними правилами та процедурами.

Похідним від «організації» є поняття «соціальна орга­нізація». У широкому тлумаченні під нею розуміється упорядкування та регулювання дій соціальних груп і ок­ремих осіб відповідно до нормативно-ціннісної системи.

У вужчому тлумаченні соціальна організація — це від­носно автономна група осіб, яка орієнтована на досяг­нення деякої фіксованої мети і здійснює для цього спіль­ні, координовані дії під управлінням певних осіб.

Наведене тлумачення соціальної організації є вихід­ним для соціальних наук, що вивчають об'єднання, гру­пи людей,— соціології, психології, політології, право­знавства та ін.

Так, у загальнопсихологічному розумінні організація яв­ляє собою об'єднання (окремих осіб чи груп), яке відзна­чається внутрішньою диференціацією та впорядкованіс­тю. Воно діє на основі загальної мети (чи низки цілей), підпорядкованих або збіжних із нею особистих інтересів та програми, моделі, технології досягнення цієї мети.

Отож, організованість є суттєвою, обов'язковою озна­кою соціальної організації в цілому та зокрема деякого різновиду груп. Насамперед, вона свідчить про певний рівень психологічного розвитку групи. Це означає, що, по-перше, організованість не виникає сама по собі, зра­зу, а, по-друге, організованість повинна мати психоло­гічні характеристики чи параметри.

Організованість виникає і зміцнюється тоді, коли гру­пова діяльність стає спільною, а зміст цієї діяльності, передовсім її мета, опосередковує взаємостосунки у гру­пі, визначає її функціонування в цілому.

Отже, кримінальна організованість стає реальністю, коли здійснюється спільна злочинна діяльність, а кримі­нальна мета визначає існування власне групи, пронизує взаємостосунки її членів.

Основними, найбільш інформативними психологіч­ними характеристиками кримінальної організованості є згуртованість, функціонально-рольова структура, спрацьо­ваність, сумісність. Розгляньмо сутність кожної з цих характеристик.

Згуртованість відіграє провідну роль у кримінальній організованості. Вона являє собою єдність групи, її здат­ність протистояти підбурливому зовнішньому впливу й утримувати у своєму складі окремих членів. Оскільки кримінальна мета завжди має прагматичний характер, то й кримінальна згуртованість, із погляду окремої особи, визначається привабливістю, корисністю групи як інст­рументом задоволення власних потреб. Один із світових авторитетів вивчення згуртованості, американський психолог Д. Картрайт визначив цей феномен як бажання членів групи перебувати і залишатися в ній, отримуючи від цього певну вигоду.

У згуртованості можна вирізнити два взаємопов'яза­ні, але відносно автономні рівні: емоційно-почуттєвий і змістовно-раціональний.

На нижчому, емоційно-почуттєвому рівні виникають та зміцнюються взаємні симпатії, прихильність між чле­нами групи. Вони обумовлюються як суто індивідуаль­ними рисами (зовнішність, поведінка, уподобання тощо), так і тими, які мають значення для групи (органі­заторські, вольові якості, кримінальний досвід і знання тощо). Наслідком взаємних симпатій, позитивних уста­новок саме і виступає емоційно-почуттєва єдність.

Вона проявляється в однакових чи подібних емоційно-почуттєвих реакціях, ставленні до різних подій, вчинків, людей, насамперед тих, які потрапляють у сферу кримі­нальних інтересів групи. Це, зокрема, жорстокість і са­дизм, відсутність співчуття до жертви, гнів і лють у разі вчиненні нею опору, емоційна підтримка чи осуд окремих членів групи, представників кримінального середовища.

Емоційно-почуттєва єдність супроводжує і виразно проявляється в різноманітних групових традиціях, про­веденні дозвілля, емоційній «релаксації» після вчинення злочину - відвіданні саун, казино, азартних іграх, отри­манні сексуальних послуг тощо.

Вищим рівнем кримінальної згуртованості виступає змістовно-раціональна єдність. Вона полягає у збіжних чи близьких поглядах (орієнтаціях, переконаннях, оцінках) членів групи на злочин, злочинну діяльність як засіб за­доволення власних і групових потреб. Саме змістовно-раціональна єдність виступає вирішальною внутріш­ньою умовою стійкості злочинної групи, ефективності її функціонування. Вона не відкидає розбіжності, ба навіть альтернативності поглядів у «технічній» площині під час готування до злочину. Але така розбіжність у підсумку трансформується в єдиний, безумовний для виконання план вчинення злочину.

Другою психологічною характеристикою, в якій про­являється кримінальна організованість, є функціонально-рольова структура групи. Похідними від неї виступають управлінська, інформаційна та меншою мірою емоційно-почуттєва структури.

Нагадаймо, що роль як соціально-психологічний фе­номен являє собою певну модель поведінки, яка має від­повідати очікуванням оточення. Кримінальна роль по­винна відповідати не просто очікуванням, а вимогам злочинної групи і ширше — кримінального середовища.

Кримінальна функція. Полягає у спеціалізації щодо ви­конання певної діяльності у складі злочинної групи. Са­ме вона визначає характер кримінальної ролі, тобто зміст поведінки, порядок та умови взаємодії з членами групи, іншими особами, які становлять кримінальний інтерес.

В організованій злочинній групі більшість її членів ма­ють вузьку спеціалізацію, виконуючи від однієї до трьох споріднених функцій. Основними функціями є такі.

Ініціативно-планувальна. Полягає у висуненні задуму, розробленні та запровадженні плану вчинення злочину, підборі співучасників із визначенням відповідних зав­дань, їх стимулюванні.

Інформаційно-аналітична. Полягає у збиранні, оцінці достовірності, упорядкуванні та використанні кримі­нально значущих даних, насамперед щодо об'єкта зло­чину, місця, часу, умов його вчинення.

Розпорядчо-управлінська. Полягає у виборі рішень стосовно різних аспектів функціонування групи, органі­зації їх виконання, контролю за виконанням.

Безпосередньо виконавча. Полягає у здійсненні окре­мих злочинних дій насильницької, корисливої, корисли­во-насильницької спрямованості, узгоджених між собою і професійних за рівнем здійснення.

Матеріально-фінансова. Полягає у зберіганні та під­триманні у належному стані знарядь і засобів вчинення злочину (транспорт, зброя, технічні та інформаційні пристрої тощо), а також грошей і матеріальних ціннос­тей, отриманих злочинним способом.

Охоронно-захисна. Полягає у фізичному, майновому, «юридичному» убезпеченні членів злочинної групи, передусім її лідера та членів «мозкового центру». В її рам­ках також здійснюються каральні санкції щодо членів гру­пи, які провинилися, конкурентних груп і небажаних осіб.

Підготовчо-виховна. Полягає у забезпеченні необхід­ного професіоналізму злочинних дій, обслуговування, а також безумовного визнання та підтримки групових по­глядів, традицій, цінностей тощо.

Представницька. Полягає у встановленні, підтриманні ділових контактів із представниками кримінального се­редовища, корупційних зв'язків, участі у кримінальних зустрічах — «сходках», «стрілках», «розбірках» тощо.

У повному обсязі та найбільш виразно названі функ­ції та відповідна рольова структура притаманні організо­ваним злочинним групам, які спеціалізуються на неле­гальній міграції, проституції, нелегальних доправленнях в Україну викрадених за кордоном автомобілів.

Чільне місце у функціонально-рольовій структурі ОЗГ посідає лідер. Залежно від злочинної спеціалізації, виду і тривалості існування групи лідер може виконува­ти чи епізодично брати участь у виконанні різних функ­цій. Але після створення групи лідер здебільшого зосе­реджується на ініціативно-планувальній, розпорядчо-управлінській, представницькій функціях.

Чинне кримінальне законодавство юридичним анало­гом ролі лідера визначає роль організатора. Організатором визнається особа, яка вчиняє хоча б одну з таких дій: ство­рення організованої злочинної групи (стійкого об'єднання чи організації); керівництво нею; забезпечення її фінансу­вання; організація вчинення злочину (злочинів); керівни­цтво підготовок) чи вчиненням групового злочину (злочи­нів); організація приховування злочинної діяльності групи.

Наведений перелік свідчить, що юридично роль орга­нізатора є вужчою за змістом порівняно з роллю лідера.

В організованій злочинній групі лідерство має жорстко авторитарний та одноосібний характер. Здійснення лі­дерства двома - трьома особами трапляється рідше і спи­рається на близькородинні чи національно-етнічні зв'язки. Показові у цьому аспекті злочинні групи, засновані брата­ми Долідзе (Донецька обл., 1966 р.), братами «Леонідом» та «Василем» (Дніпропетровськ, 1992-1993 рр.), представни­ками Кавказу Савлоховим і Гогічаєвим (Київ, 2000 р.), бра­тами Ведерниковими та Ларіоновими (Росія).

Порівнюючи та узагальнюючи дані різних авторів (О. М. Бандурка, О. І. Гуров, М. В. Джига, Г. Г. Шихан-цов та ін.), можна відзначити, що сучасний лідер органі­зованої злочинної групи помітно відрізняється від лідера початкового періоду організованої злочинності.

У початковий період більшість лідерів були «злодіями у законі» чи безумовно дотримувалися злодійських «за­конів». У 1990 р. в колишньому СРСР налічувалося біль­ше 500 «злодіїв у законі» та 2 тис. «законників». У 1995 р. у країнах СНД було близько 750 «злодіїв у законі».

У початковий період організованої злочинності ліде­ри — «злодії у законі» та «законники» — обов'язково по­винні були мати кілька конкретно визначених судимос­тей; професійно грати в азартні ігри; не дотримуватися здорового способу життя; мати татуювання на тілі; не ці­кавитися і не брати участі у громадсько-політичній діяльності; уникати будь-яких контактів із родичами; не володіти матеріальними цінностями — автомобілем, да­чею, квартирою тощо. До них не ставилося високих ви­мог щодо освіти, інтелекту, фізичної сили.

Сьогодні перелічені вимоги не є обов'язковими нор­мами для лідерів організованої злочинності, окремими з них відверто нехтують чи навіть визнають шкідливими. Сучасному лідерові притаманні такі характеристики та якості: наявність кримінального досвіду за відсутності судимостей; вольові якості (рішучість, настійливість, ці­леспрямованість); неконформність і вміння впливати на членів групи; освіченість і розвинений інтелект; комуні­кабельність; пильність та обережність; адаптивність і розвинена антиципатія; недовіра до співучасників і жорстокий контроль за "їхньою поведінкою.

Третьою психологічною характеристикою, яка репрезен­тує кримінальну організованість групи, є спрацьованість.

Спрацьованість являє собою узгоджену, відлагоджену взаємодію членів групи у злочинній діяльності. Така вза­ємодія стосується, насамперед, просторово-часових ха­рактеристик, використання засобів і знарядь злочину, приховування підготовки, вчинення, наслідків злочину.

Спрацьованість характеризується ефективністю зло­чинної діяльності, надійністю (спроможністю вчинити злочинні дії у динамічних та екстремальних умовах), економними психоенергетичними витратами учасників злочину, їхьою задоволеністю собою та один одним.

Спрацьованість виступає результатом попередньої злочинної підготови членів групи, її вдосконалення в перебігу злочинної діяльності. Вимоги до рівня спрацьо­ваності суттєво відрізняються залежно від того, яким способом учиняється злочин.

У «чистому» вигляді можна вирізнити три провідні способи.

Спільно-індивідуальний. Члени групи отримують одна­кове завдання, але виконують його індивідуально, в діаді чи тріаді, діючи незалежно один від одного і координую­чись через організатора. За такого способу вимоги до спрацьованості найнижчі, а можливості прояву самостій­ності й індивідуального стилю злочинних дій - найвищі.

Елементи спільно-індивідуального способу є провідни­ми у злочинній діяльності груп шахраїв, наприклад, валют­них «кидал», наркокур'єрів, рекетирів, «бригад» повій та ін.

Спільно-послідовний. Цей спосіб учинення злочину показовий тим, що в рамках загальної кримінальної ме­ти члени групи виконують спеціалізовані завдання (одне чи кілька), які пов'язані між собою у послідовний лан­цюжок. Виконання попереднього завдання є умовою для вчинення подальших злочинних дій.

За такого способу вимоги до спрацьованості значно підвищуються, особливо за використання різними чле­нами групи тих самих засобів і знарядь злочину. Якщо за спільно-індивідуального способу підкреслюється осо­бистий внесок співучасників, то за спільно-послідовного способу особистий і груповий внески приблизно рівні.

Елементи спільно-послідовного способу вчинення злочину є провідними у квартирних злодіїв, у виготовлен­ні та збуті підробленої алкогольної та харчової продукції, спеціалізованому угоні легкових автомобілів, контрабанді (підакцизні товари, зброя, тютюн, алкогольні вироби).

Спільно-інтегральний. За такого способу вчинення зло­чину члени групи (або їх більшість) одночасно і в безпосе­редньому контакті між собою виконують однакові або різні злочинні дії. Цей спосіб передбачає найбільш високу спрацьованість та висуває на перший план груповий ефект і внесок у досягнення мети. Дії окремих співучасників най­більш жорстко регламентовані та координовані між собою.

Елементи спільно-інтегрального способу вчинення злочину показові для організованих груп, які вдаються до грабежів, розбоїв, захоплення, пошкодження чи зни­щення майна на замовлення, бандитизму.

Завершальною, четвертою психологічною характе­ристикою, в якій проявляється кримінальна організова­ність, виступає сумісність. Вона ж найбільшою мірою впливає на спрацьованість членів злочинної групи.

Сумісність полягає в оптимальному поєднанні, спів­відношенні психологічних якостей членів групи, суттє­вих для вчинення злочину. Вона забезпечує взаємне розуміння, задоволеність один одним і як наслідок — ефективні спільні злочинні дії.

Оптимальність досягається, щонайперше, за рахунок подібності, схожості психологічних якостей, рідше — за рахунок взаємодоповнювальних розбіжностей, ефекту «сплаву». Для кримінальної організованості групи суттє­ве значення мають залежно від виду і способу вчинення злочину три рівні сумісності: психофізіологічний, інди­відуально-психологічний, соціально-психологічний.

Психофізіологічний рівень базується на оптимальному поєднанні таких характеристик, як швидкість і точність сенсомоторних реакцій, чутливість зору і слуху, темпера­мент, емоційна врівноваженість і витримка. Цей рівень сумісності має важливе значення при здійсненні безпо­середньо-виконавчої, охоронно-захисної, підготовчої та окремих аспектів представницької функцій.

Індивідуально-психологічний рівень сумісності перед­бачає оптимальне співвідношення пізнавальних процесів (уваги, пам'яті, мислення), спостережливості, вольових якостей і рис характеру (рішучість, обережність, хитрість, настійливість), здатності орієнтуватися у швидкоплин­них та екстремальних ситуаціях тощо. На цьому рівні оп­тимальність здебільшого досягається за рахунок взаємо­доповнювальних розбіжностей.

Індивідуально-психологічний рівень має важливе значення у здійсненні інформаційно-аналітичної, розпорядчо-управлінської, безпосередньо-виконавчої, охо­ронно-захисної функцій.

Соціально-психологічний рівень сумісності базується на оптимальному поєднанні таких якостей і характе­ристик, як соціальні установки, ціннісні орієнтації, ко­мунікабельність, достовірність публічного виконання злочинної ролі, здатність впливати на інших людей і протистояти впливу інших. На цьому рівні оптимальне поєднання досягається як за рахунок подібності, так і способом взаємодоповнювальної розбіжності.

Соціально-психологічний рівень сумісності має важ­ливе значення для здійснення розпорядчо-управлін­ської, безпосередньо-виконавчої, охоронно-захисної, підготовчо-виховної функцій.

Необхідно зазначити, що низький рівень психологіч­ної сумісності не тільки перешкоджає спрацьованості членів організованої злочинної групи, а й провокує конф­лікти між ними. Заданими В. М. Викова, в організованих злочинних групах існує дев'ять основних форм (видів) конфліктів, пов'язаних із суб'єктивними чинниками. Щонайменше п'ять з них безпосередньо обумовлюються психологічною сумісністю. Це — конфлікти між старими та новими членами групи; між співучасниками, які до­вільно тлумачать і виконують свої ролі; конфлікти через сварливість, неврівноваженість, упередженість окремих членів; конфлікти на ґрунті порушення групових норм поведінки чи особистої неприязні, ворожнечі.

Розглянувши кримінальну організованість у психоло­гічному аспекті, сформулюймо стисле визначення органі­зованої злочинної групи. Це група, якій притаманні кри­мінальна головна мета створення і функціонування, вчинення злочинів за попередньою змовою, згуртова­ність, функціонально-рольова структура, спрацьова­ність і сумісність.

Звернімося до інших важливих ознак 03Г. Юридич­но-обов'язковий їх перелік наведено в чинному Кримі­нальному кодексі України. Він містить: 1) наявність пев­ної мінімальної кількості членів групи; 2) їх попереднє об'єднання у стійку групу для неодноразового вчинення злочинів; 3) єдиний план із визначенням функцій членів групи; 4) обізнаність із цим планом усіх членів групи.

Перша ознака. Законодавчо зафіксовано нижню кіль­кісну межу ОЗГ, яка складає три особи. В України серед викритих ОЗГ найбільш розповсюдженими є групи, що складаються з 7—8 осіб. Підкреслимо, що в організова­них злочинних групах домінує доцільність. Тому голов­ними суб'єктивними чинниками, які в підсумку визна­чають кількісний склад ОЗГ, виступають злочинна спеціалізація, способи вчинення злочинів, професійна підготовка членів групи.

Друга ознака. Чільними аспектами цієї ознаки висту­пають стійкість групи та її спрямованість на неодноразо­ве скоєння злочинів.

Стійкість необхідно розуміти як постійність кількіс­ного складу і функціонально-рольової структури. Така постійність є абсолютною у конкретний відтинок часу та відносною на весь період функціонування групи. Від­носність пов'язана з вербуванням нових членів групи, заміною тих, які вибули, частковою чи повною перекваліфікацією окремих членів групи.

Вербування, а надто вибуття здійснюється тільки у крайньому разі. Вибуття з групи «за власним бажанням» тлумачиться як зрада, відступництво, загроза викриття, а тому жорстоко переслідується й карається.

Стійкість найбільш виразно проявляється у здатності протистояти негативному впливові та виживати в неспри­ятливих умовах (внутрішньогрупові конфлікти, дії право­охоронних органів, конкурентів і т. ін.). Про стійкість певною мірою свідчить тривалість існування групи. В Ук­раїні середня тривалість існування ОЗГ до викриття чи знешкодження конкурентами складає півтора-два роки.

Стійкість тісно пов'язана зі згуртованістю. Окремі фахівці помилково ототожнюють стійкість зі згуртова­ністю чи вважають згуртованість наслідком стійкості. У дійсності процеси згуртування та стабілізації відбува­ються паралельно або згуртування випереджає і впливає на стабілізацію. Члени ОЗГ можуть мати власні уподо­бання, по-різному проводити час у період між злочина­ми, але вони повинні бути єдині у своїх намірах і зусил­лях щодо злочинної діяльності.

Крім стійкості, друга ознака ОЗГ містить спрямова­ність на неодноразове скоєння злочинів. Законодавчо неодноразовість визначена у кількості двох та більше злочинів незалежно від ступеня їх тяжкості. Скоєння групою більше двох злочинів, особливо однотипних, дозволяє говорити про систематичність і злочинну спеціалізацію. В Україні спостерігається небезпечна тенден­ція до систематичної злочинної діяльності ОЗГ, які всти­гають до виявлення вчинити в середньому 8 злочинів.

Третя ознака. Головне у цій ознаці - єдиний злочин­ний план із розподілом функцій членів групи. Єдність плану може розглядатись у трьох основних аспектах.

Перший. Група готує і проводить широкомасштабну, багатоепізодну акцію, в якій досягнення головної мети забезпечується серією різних злочинів, узгоджених між собою. При цьому злочинний цикл може мати разовий, епізодичний чи постійний характер. Така ситуація пока­зова для наркобізнесу, підпільного виробництва та збуту алкогольних напоїв, а також угону, незаконного ввезен­ня з-за кордону та продажу іномарок.

Другий. Групою готується і здійснюється кілька одно­типних злочинів, які поєднані головною метою, але жорстко не узгоджені між собою. Такі дії є характерними для бандитизму, вбивств на замовлення, торгівлі людь­ми, вимагательства.

Третій. ОЗГ ретельно розробляє протягом тривалого часу план окремого злочину, маючи надалі неконкретизовані злочинні наміри. Така ситуація є показовою для терористичного акту, захоплення заручників, викраден­ня людини з метою викупу.

Четверта ознака. Сутність цієї ознаки полягає в тім, що всі члени ОЗГ знають про злочинний план, прийма­ють його до виконання, тож перебирають певні обов'яз­ки і відповідальність. Кожен член групи цілком усвідом­лює свою співучасть.

Поряд із юридично обов'язковими ознаками ОЗГ найчастіше називаються професіоналізм у вчиненні зло­чинів і наявність корупційних зв'язків.

Завершуючи розгляд організованої злочинної групи, сформулюймо її розгорнуте кримінально-психологічне визначення.

Організована злочинна група - це реальне неформаль­не стійке об'єднання трьох та більше осіб, яке створене і функціонує з метою професійного вчинення злочинів за попередньою змовою, життєздатне на основі криміналь­ної організованості та корупційних зв'язків. Ознаками кримінальної організованості є згуртованість, функціо­нально-рольова структура, спрацьованість і сумісність.

Поняття організованої злочинної групи виступає ба­зовим стосовно до інших організованих злочинних об'єднань — банд, терористичних груп, злочинних орга­нізацій тощо.