- •Марк фабій квінтіліан (42 – 118)
- •Про виховання оратора у ранньому віці навчання повинно мати характер забави
- •Де краще вчити – дома чи в школі
- •Необхідно знати природу дитини
- •Проти тілесних покарань
- •Франсуа рабле (1494 – 1553)
- •Гаргантюа і пантагрюель Як виховувався Гаргантюа
- •Мішель монтень (1533 – 1592)
- •Досліди
- •Томас мор (1478 – 1535)
- •Томазо кампанелла (1568 – 1639)
- •Місто сонця
- •Відання правителя Любові
- •Обрання найвищого правителя
- •Спільність життя та занять
- •Ян амос коменський (1592 – 1670)
- •В е л и к а д и д а к т и к а, щ о м і с т и т ь універсальну теорію учити всіх усього,
- •Привіт читачам
- •Користь дидактики
- •Розділ іv є три ступені готування до вічності: пізнання себе (і разом з собою – усього), керування собою і прагнення до Бога
- •Розділ V Насіння освіти, доброчесності і благочестя закладене в нас від природи
- •Розділ vі Людині, якщо вона повинна стати людиною, необхідно здобути освіту
- •2. На прикладі самої людини щодо її тілесної сторони.
- •4. І тому, що приклади показують, що людина без виховання стає не чим іншим, як тільки звірем.
- •1. Виховання потребують і тупі, і обдаровані.
- •2. Багаті й бідні.
- •3. Начальники і підлеглі.
- •Розділ vіі Освіта людини з найбільшою користю відбувається в ранньому віці. Вона навіть тільки в цьому віці і може відбуватися
- •Розділ vііі Юнацтво повинне здобувати освіту спільно, і для цього потрібні школи
- •Розділ іх Школам потрібно доручати всю молодь тієї і другої статі
- •Розділ х Навчання в школах повинне бути універсальним
- •Розділ хіі Школи можна перетворити на краще
- •Розділ хvі Загальні вимоги навчання і вчення, тобто як навчати і вчитися
- •Розділ хvіі Основи легкості навчання і вчення
- •Розділ хvііі Основи міцності (грунтовності) навчання і учіння
- •Розділ хіх Основи найкоротшого шляху навчання
- •Розділ хх Метод наук зокрема
- •Розділ ххvі Про шкільну дисципліну
- •Розділ ххvіі Про чотириступеневий устрій шкіл відповідно до віку і успіхів учнів
- •Джон локк (1632 – 1704)
- •Думки про виховання Фізичне виховання
- •Виховання характеру
- •Розумовий розвиток
- •Жан жак руссо (1712 – 1778)
- •Еміль, або про виховання к н и г а п е р ш а виховання немовлят
- •К н и г а д р у г а виховання дитини до 12-ти років
- •К н и г а т р е т я виховання підлітка
- •К н и г а ч е т в е р т а виховання юнака
- •Йоганн генріх песталоцці (1746 – 1827)
- •Лінгард і гертруда
- •19. Яку основу повинна мати гарна школа.
- •20. Основа доброї школи – те саме, що й основа людського щастя, і є не що інше, як справжня мудрість життя.
- •67. Організація школи.
- •68. Подальше впорядкування школи.
- •69. Слово Боже – це істина.
- •70. Щоб бути справді добрим, треба вдаватися суворим.
- •84. Виховання і тільки виховання – мета школи
- •Фрідріх адольф вільгельм дістервег (1790 – 1866)
- •Керівництво для освіти німецьких вчителів і. Правила навчання, що стосуються учня як суб’єкта навчання.
- •1. Н а в ч а й п р и р о д о в і д п о в і д н о !
- •2. К е р у й с я п р и н а в ч а н н і п р и р о д н и м и с т у п е н я м и
- •3. П о ч и н а й н а в ч а н н я, в р а х о в у ю ч и р і в е н ь р о з в и т к у
- •4. Н е в ч и т о м у, щ о д л я у ч н я, д о к и в і н ц е в ч и т ь,
- •5. Н а в ч а й н а о ч н о !
- •6. П е р е х о д ь в і д б л и з ь к о г о д о д а л е к о г о,
- •7. В е д и н а в ч а н н я н е н а у к о в и м,
- •8. П е р е с л і д у й з а в ж д и ф о р м а л ь н у м е т у
- •9. Н і к о л и н е у ч и т о м у,
- •10. Т у р б у й с я п р о т е, щ о б у ч н і н е з а б у в а л и т о г о,
- •11. Н е м у ш т р у в а т и, н е в и х о в у в а т и і о с в і ч у в а т и
- •12. П р и в ч а й у ч н я п р а ц ю в а т и, з м у ш у й й о г о
- •13. Р а х у й с я з і н д и в і д у а л ь н і с т ю т в о ї х у ч н і в !
- •Іі. Правила навчання, що стосуються навчального матеріалу, об’єкта
- •1. Р о з п о д і л я й м а т е р і а л к о ж н о г о н а в ч а л ь н о г о
- •2. З а т р и м у й с я г о л о в н и м ч и н о м н а в и в ч е н н і о с н о в !
- •3. П р и о б г р у н т у в а н н і п о х і д н и х п о л о ж е н ь
- •4. Р о з п о д і л я й к о ж н и й м а т е р і а л н а в і д о м і с т у п е н і
- •5. В к а з у й н а к о ж н о м у с т у п е н і о к р е м і ч а с т и н и
- •6. Р о з п о д і л я й і р о з м і щ у й м а т е р і а л т а к и м ч и н о м,
- •7. П о в’ я з у й с п о р і д н е н і з а з м і с т о м п р е д м е т и !
- •8. П е р е х о д ь в і д п р е д м е т а д о й о г о п о з н а ч е н н я,
- •9. В р а х о в у й п р и в и б о р і м е т о д у н а в ч а н н я
- •12. З м і с т н а в ч а н н я п о в и н е н в і д п о в і д а т и
- •Ііі. Правила навчання відповідно до зовнішніх умов, часу, місця, положення і т.Д.
- •1. П р о х о д ь з і с в о ї м и у ч н я м и п р е д м е т и
- •2. Р а х у й с я з (г а д а н и м) м а й б у т н і м с т а н о в и щ е м
- •3. Н а в ч а й к у л ь т у р о в і д п о в і д н о !
- •Іv. Правила навчання, що стосуються вчителя
- •1. Н а м а г а й с я з р о б и т и н а в ч а н н я з а х о п л ю ю ч и м
- •2. Н а в ч а й е н е р г і й н о !
- •3. З м у ш у й у ч н я п р а в и л ь н о у с н о в и к л а д а т и
- •4. Н і к о л и н е з у п и н я й с я!
- •Георг кершенштейнер (1854 – 1932)
- •Школа майбутнього – школа праці
- •Джон дьюї ( 1859 – 1952)
- •Школа і суспільство Розділ другий
- •Адольф фер’єр (1879 – 1960)
- •Характеристика «нових шкіл»
ХРЕСТОМАТІЯ З ІСТОРІЇ ЗАРУБІЖНОЇ ПЕДАГОГІКИ
ЗМІСТ
Квінтіліан М.Ф. Про виховання оратора.
Рабле Ф. Гаргантюа і Пантагрюель.
Монтень М. Досліди.
Мор Т. Утопія.
Кампанелла Т. Місто Сонця.
Коменський Я.А. Велика дидактика.
Локк Д. Думки про виховання.
Руссо Ж.Ж. Еміль, або Про виховання.
Песталоцці Й.Г. Лінгард і Гертруда.
Дістервег Ф.А.В. Керівництво для освіти німецьких вчителів.
Кершенштейнер Г. Школа майбутнього – школа праці.
Дьюї Д. Школа і суспільство.
Фер’єр А. Характеристика „нових шкіл”.
Марк фабій квінтіліан (42 – 118)
М.Ф.Квінтіліан – теоретик римського виховання, оратор, викладач риторики римської школи. У великому творі „Про виховання оратора” (12 книг) він систематизував запозичені з Греції педагогічні ідеї і доповнив їх цілим рядом вказівок. Цей твір було відкрито в 1415 р. і високо оцінено гуманістами епохи Відродження як джерело, за яким вони знайомилися з педагогічними ідеями стародавнього світу. На жаль, значна частина твору до нашого часу не дійшла, але уцілілі фрагменти дають змогу судити про основні педагогічні погляди Квінтіліана. В історії педагогіки це одна з перших робіт, тісно зв’язаних з практикою школи.
Уривки з твору Квінтіліана „Про виховання оратора” друкуються за виданнями: Коваленко Є.І., Бєлкіна Н.І. Хрестоматія: навчальний посібник /Заг.ред. Є.І.Коваленко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 49 – 53; Пискунов А.И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М.: Просвещение, 1971. – С. 40 – 45.
Про виховання оратора у ранньому віці навчання повинно мати характер забави
Я ...не випускаю з уваги віку і не обстоюю неприємного примусу у навчанні в ранньому віці. Я не вимагаю також від дитини постійних занять або справжньої роботи. Треба насамперед стерегтися, щоб дитина не зненавиділа назавжди навчання, якого вона не встигла ще полюбити, і щоб гіркота, якої зазнала вона одного разу, не лякала її і в пізніші роки. Нехай навчання буде для неї забавою. Нехай її заохочують проханнями й похвалами, і нехай вона радіє тільки тоді, коли їй пощастить щось опанувати. Нехай вона, якщо самій їй не хочеться вчитись, заздрить успіхам іншої. Нехай вона за успіх змагається з іншими учнями і частіше вважає себе переможцем. Для цієї мети доречні й нагороди, надто привабливі в такому віці.
Я не можу схвалювати звичку змушувати дітей завчати назви і порядок букв, не показавши їм спочатку їх написання чи зображення...
Я не засуджую відомого способу заохочувати дітей до навчання, саме давати їм замість іграшок літери, вирізані з слонової кості. Треба вигадати для цієї мети і що-небудь інше, що могло б бути приємним у такому віці і що дитина із задоволенням обмацувала б, роздивлялася, називала.
Коли ж діти почнуть навчатися письму, то можна було б давати їм дощечки з майстерно вирізаними на них буквами, щоб по рисочкам, як по рівчачкам, ходив стиль; підтримуваний з обох боків, він би не ковзав, як це буває по воску, і дитина шляхом постійного копіювання навчиться писати впевненіше й чистіше.
...Я зауважу, що вміщені в прописах речення мають бути не беззмістовними сентенціями, а чимось цінним у розумінні морального напучування. Такий матеріал залишиться до старості, а закріпившись у такій юній душі, він благотворно впливає на моральний розвиток.
Де краще вчити – дома чи в школі
...Хлопчик поступово підростає, виходить з-під нагляду няньок і починає серйозно вчитися. І ось тут особливо треба обміркувати питання, чи корисніше вчити його вдома, у надрах сім’ї, чи посилати хлопчика до школи й немовби доручати його піклуванням громадських вчителів. Мені відомо, що останній спосіб схвалюють законодавці впорядкованих держав і славетні письменники.
Проте не можна оминути, що дехто відкидає цей, майже загальноприйнятий спосіб навчання. Вважають, що в школах псується моральність. Це буває інколи, але вона псується також і в сім’ї, що підтверджується багатьма прикладами. Основою всього є природні схильності й піклування. Якщо дитина від природи схильна до дурного, якщо про його виправлення не будуть дбати з ранніх років, то вона знайде різні шляхи до пороків і без товаришів по навчанню. Може потрапити в дім і поганий учитель... Якщо ж дитина має добре серце..., якщо батьки дбають про дитину, то можна знайти й пристойного вчителя [і це перша турбота розважливих людей] і привчати вихованця до порядку.
Говорять також, що вчитель, маючи одного учня, приділить йому більше уваги.. Проте, по-перше, ніхто не заважає визначити особливого наставника до того, хто навчається у школі. Проте якщо б цього і не вдалося зробити, то все-таки краще обрати, на мій погляд, урочистість громадського й упорядкованого зібрання, чим відлюдність й невідомість приватних будинків. Адже кожний гарний учитель прагне мати якомога більше слухачів і вважає себе достойним ширшого поля діяльності...
Розбивши погляд противників шкільного навчання, ми викладемо власні погляди. Передусім, майбутній оратор, якому доведеться виступати на численних зборах і ніби перед цілою державою, повинен змалку звикати не лякатися багатолюдності й не відчувати боязні, що породжується усамітненим і наче відлюдницьким життям. Треба, щоб дух постійно збуджувався й підносився, в той час, як від такої самітності він або слабне, або залишається немов би в тіні, або ж навпаки, проймається даремною зарозумілістю: цілком неминуче той, хто ні з ким не порівнює себе, надто багато про себе думає. А потім, коли треба перед іншими людьми показати своє знання, така людина відчуває збентеження, – і все нове завдає їй труднощів, бо вона на самоті вчилася того, що треба робити перед багатьма. Я вже не кажу про дитячі дружні зв’язки, що зберігаються аж до старості, як певні священні зобов’язання. І нічого не може бути священнішим від того, що має початок у таких заняттях.
Додайте до цього, що вдома дитина може навчитися тільки того, чого навчають її, а в школі вона може навчитися й того, чого навчають інших. Вона щодня буде чути, як багато дечого схвалюється і як багато виправляється, їй буде корисно і коли ганьбитимуть лінощі, і коли хвалитимуть пильність її товаришів. Похвала збуджуватиме в ній змагання, їй буде соромно поступатися перед рівними, вона вважатиме за головне для себе випередити старших. Від усього цього спалахне її гордість, і хоч саме честолюбство є пороком, проте воно часто буває причиною чеснот.
...Але подібно до того як змагання збільшує успіхи старших учнів, так і в початкуючих виникає бажання наслідувати переважно своїх товаришів, а не вчителя, бо наслідування першого роду для них легше. Адже було б занадто сміливо мріяти про досягнення того рівня красномовства, якого припускають діти в своєму вчителеві... Та й сам учитель, який прагне бути більше корисним, ніж вихвалятися розумом, не повинен переобтяжувати слабкі розуми, а зобов’язаний пристосовувати власні сили до розумових сил учнів. Як невеликий і з вузьким горлом посуд не може вмістити багато води за один раз, а наповнюється поступово, крапля за краплею, так треба думати й про дитячі розуми; що виходить за межі їхнього розуміння, то не піде їм на розум, який ще мало придатний до засвоєння знань. Тому корисно мати кого-небудь для того, щоб спочатку наслідувати його, а потім його перевершити.