Походження і функціонування мови

Соціальна і біологічна теорії походження мови. Умови і причини виникнення мови як соціального явища. Підстави для появи і розвитку соціальних функцій мови: комунікативної, мислетвірної, пізнавальної, професійної, номінативної, експресивної, волюнта- тивної та естетично-культурологічної. Роль функцій мови у сучасному суспільстві і проведенні адекватної мовної політики.

Проблема виникнення мови хвилювала людство ще з тих часів, коли виникло саме спілкування за допомогою мовної системи. Безліч відповідних теорій з цього приводу нині можна звести до двох наукових доктрин.

Біологічна теорія базується на тому, що мова з’являється разом із на­родженням дитини і притаманна їй, як вміння дихати, рухатися, бачити або чути. Відповідно до цього природа наділила народи різними мовами - роз­виненими й нерозвиненими, багатими й бідними, а отже, ступінь розвине­ності певних народів і здатність до самого процесу їх розвитку теж різні. У такій ситуації впровадження на чужій території “розвиненої мови і культури” шляхом підкорення одних народів іншими стає не тільки невід’ємною рисою расистських і нацистських теорій, але й нещодавньої практики мовного будівництва на теренах колишнього Радянського Союзу, де російська мова проголошувалася засобом міжнаціонального спілкування.

Проте історичний досвід подібного “будівництва” найчастіше закін­чується колоніальними або напівколоніальними трагедіями, які руйнують національну культуру й мову не тільки народу, примушеного до запозичень, а й народу-донора. Ось чому погляд на мову як на біологічне явище не відповідає суті і призначенню людини як такої.

Соціальна теорія походження мови говорить про те, що мова - не­від’ємна ознака людського колективу. Вона могла з’явитися тільки в людському суспільстві в умовах спільної трудової діяльності на початковому етапі розвитку людства. Саме в процесі колективної праці з’явилася потреба погоджувати й коригувати свої дії, передавати знання і набутий досвід майбутнім поколінням.

Біологія людини (колір волосся, шкіри або очей) не змінюється залежно від місця народження або оточення (згадаймо, наприклад, ситуацію з тем­ношкірими і білошкірими американцями), але мова, її система і структура можуть змінитися принципово, якщо людина змінює соціальне середовище. Українець, який з дня народження знаходиться, наприклад, серед африканців, залишиться білошкірим, але буде користуватися зовсім іншою мовною системою.

Отже, мова не успадковується і не закладена в біологічній суті людини. Дитина говорить мовою оточення, а не обов’язково мовою батьків. В умовах ізоляції від суспільства діти не говорять зовсім. Мова виникла в су­спільстві, обслуговує суспільство, і поза суспільством її існування немож­ливе, як неможливе і суспільство без мови.

Мова - не застигла категорія. Як соціальне явище вона розвивається за об’єктивними законами, які не залежать від волі окремої людини. Проте людство в цілому й окремі його представники (відомі письменники, полі­тики, філософи) справляють величезний вплив на розвиток мови. Навіть протягом життя одного покоління разом із політичними, економічними або соціальними змінами відбуваються зміни і в мовній системі: фонетиці й графіці (як приклад можна навести нетрадиційну для українця вимову ви­бухового [ґ] і появу в українському алфавіті букви ґ на місці західноєвро­пейського [] ([к]) - реґіон, Гамбурґ, аґресія, аґентура, ґазон, лозунґ та ін.), лексиці й семантиці (разом з новими словами типу консалтинг, мене­джмент, лізинї, маркетинг принципово змінилися зараз значення слів ко­мунізм, капіталізм тощо) або морфології й синтаксисі (згадаймо хоча б зміну граматичної конструкції жити на Україні на форму жити в Україні за протиставленням “частка цілого - ціле”).

На земній кулі існує понад п’ять тисяч мов. Усі вони постійно контак­тують між собою, збагачуючи й розширюючи свої функції й можливості. Для розвитку людської думки не існує національних, расових чи континен­тальних кордонів, тому класифікація мов за принципом “розвиненості- нерозвиненості” - свідоцтво політичної кон’юнктури чи культурного при­мітивізму. Будь-яка мова як засіб формування й вираження думки може конденсувати всі досягнення людської цивілізації. Звичайно, що мови від­різняються структурою, фонетикою, словниковим складом тощо, але їм усім притаманні загальні закономірності розвитку, які зосереджуються у соціальних функціях.

Як соціальне явище будь-яка мова виконує такі соціальні функції:

загальні (комунікативну, мислетвірну й пізнавальну),

спеціальні на логічній основі (професійну й номінативну) і

спеціальні на емоційній основі (експресивну, волюнтативну й естетично-культурологічну).

Поступове розширення функцій приводить до появи різних стилів мовлення. Ось чому їх характеристика має принципове значення для подальшого розуміння суті національної мови та її стильових функціональних різновидів.

1. Комунікативна функція забезпечує людство найуніверсальнішим засобом спілкування, бо вона охоплює практично всі нюанси передачі ін­формації, знань і емоцій співрозмовникам (порівняйте, наприклад, мовну систему з азбукою Морзе або звичайним світлофором). Окреме слово не може бути засобом повідомлення. Щоб висловити думку і реалізувати ко­мунікативну функцію, слова треба поєднати у речення за законами певної граматики (української, російської, англійської, німецької тощо). Ось чому повна й адекватна матеріалізація комунікативної функції неможлива без вивчення синтаксису.

2. Для спілкування важливим є попереднє формування і висловлю­вання думки. У цьому випадку мова виконує мислетвірну функцію.

3. Комунікація відбувається, як правило, для того, щоб передати чи засвоїти інформацію, знання або набутий досвід. Йдеться про третю, не менш важливу функцію мови - пізнавальну.

Проста комунікація для висловлення думки і передачі інформації у межах усної форми мовлення розширила пізнавальні потреби людства. Ра­зом із розвитком мови поступово формувалися її спеціальні функції, які максимально підсилювали можливості логічного (професійна й номінатив­на функції) та емоційного мислення (експресивна, волюнтативна й естети­чно-культурологічна функції).

4. Так, зростання пізнавальної ролі мови в епоху науково-технічної революції привело до появи професійної функції, яка стала критерієм спеціальної підготовки і засобом оволодіння фахом.

Без грамотного користування мовою професії неможливо сьогодні го­ворити про високий службовий чи громадський рівень спеціаліста. Справа у тому, що в наш час революційним стає процес появи нових професій і ві­дповідно їх мов. Якщо зважити на те, що за рік у світі з’являється понад 120 тисяч нових термінів, то цілком зрозумілою стає вимога про постійне вивчення мови, без якої не можна вважати себе спеціалістом у будь-якій сфері діяльності. Старий поділ на “інтелігентні” чи “неінтелігентні” профе­сії зникає на наших очах. Мова починає обслуговувати не лише сферу ду­ховної культури - вона все більше пов’язується з виробництвом, стає засо­бом формування нових виробничих відносин і основним компонентом професійної підготовки. Ось чому правильному професійному спілкуван­ню слід навчатися все життя, бо це підвищує продуктивність та ефектив­ність праці, наповнює результатом і змістом життя й діяльність конкретної особи.

5. Поява великої кількості нових явищ і реалій при зростанні ролі професійної функції об’єктивно активізує дію номінативної функції, яка притаманна тільки мові, особливо у науковому стилі, де без точної і пра­вильної назви або визначення наукового поняття не можна говорити й про існування самого предмета дослідження. З дією цієї функції ми зустрічає­мося при вивченні морфології й лексикології. Справа у тому, що звуки як фізичне явище значення не мають, а ось морфеми (корені, префікси, суфік­си, закінчення) надають слову основне або додаткове лексичне чи грама­тичне значення. Повністю ж номінативна функція реалізується в повнозна­чних словах, які називають предмети, явища, процеси, ознаки тощо.

Наступні три функції мови пов’язані не з логічним, а з емоційним процесом пізнання світу і місцем особистості в ньому. Досить часто у практиці конкретного спілкування інформативність майже відсутня, але комунікація відбувається і досягає результатів за рахунок підвищеної пси­хологічної або емоційної напруженості. Йдеться про експресивну, волюн- тативну й естетично-культурологічну функції.

6. Експресивна функція реалізується у мовних формах вираження емоцій і почуттів людини.

7. Коли експресія досягає свого апогею, вона починає впливати на во­лю співрозмовника. У цьому разі можна говорити про реалізацію волюн- тативної функції мови. Її дію можна відчути у формах вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання або запрошення, а також у наказових конструкціях, якими досить часто користуються керівники чи політики, що сповідують жорстку схему управління колективом.

8. Проте найвищою функцією мови є естетично-культурологічна. Ця функція виражається в естетичних, культурних і національних уподо­баннях певної нації. Руйнування естетично-культурологічної функції приз­водить до того, що нація поступово переходить у безнаціональну чи в іншу національну парадигму (згадайте “інтернаціональну” практику виховання радянської людини або прищеплювання “чужих” естетичних ідеалів у ме­жах української незалежності). Йдеться про усвідомлення суті найважли­вішого для політичного і громадського життя поняття “національна мова”.