СТЕХ_Заочн_МНЗ-31_2013-2014 / Лекции / ЛК 02_Технологичний розвиток_А5

ЛЕКЦІЯ № 2

Тема «Технологічний розвиток і його закономірності»

Поняття «техніка» є одним із самих древніх і широко розповсюджене сьогодні. Донедавна воно застосовувалося для позначення деякої невизначеної діяльності або деякої сукупності матеріальних утворень.

Зміст поняття техніки історично трансформувався, відбиваючи розвиток способів виробництва і засобів праці. Первісне значення слова мистецтво, майстерність – позначає саму діяльність, її якісний рівень. Потім поняття техніка відбиває визначений спосіб виготовлення або обробки. У ремісничому виробництві індивідуальна майстерність змінюється сукупністю прийомів і методів, переданих від покоління до покоління. І, нарешті, поняття «техніка» переноситься на виготовлені матеріальні об'єкти. Це відбувається в період розвитку машинного виробництва, і технікою називають різні пристосування, що обслуговують виробництво, а також деякі продукти такого виробництва.

Визначення техніки можна об'єднати в три основні групи. Їх можна представити в такий спосіб:

• техніка як штучна матеріальна система;

• техніка як засіб діяльності;

• техніка як визначені способи діяльності.

Перше значення виділяє одну зі сторін існування техніки, відносячи її до штучних матеріальних утворень. Але не всі штучні матеріальні утворення є технікою.

У другому значенні техніка трактується як засіб праці, засіб виробництва, знаряддя праці і т.д., що також є недостатнім

Третє виділене значення – техніка як визначені способи діяльності. Але цієї сутності скоріше відповідає поняття «технологічний процес», що, у свою чергу, є елементом технології.

Технічна діяльність на основі природних процесів створює нові неприродні утворення, що задовольняють потреби людини. Таким чином, технічними об'єктами є:

• - матеріальні явища;

• - штучні явища.

До штучних матеріальних утворень відносяться і твори мистецтва, що одержують матеріальне втілення. Однак, результати художньої діяльності, як правило, не є технікою.

Виділені характеристики (матеріальність, штучність) недостатньо чітко окреслюють область технічних об'єктів у реальному техносвіті. Отже, для аналізу розвитку техніки необхідна інваріантна модель, що дозволяла б на кожному етапі розвитку техніки виявляти її специфічний стан. Такою моделлю є поняття «технічного об'єкта».

Поняття «технічний об'єкт» позначає таке технічне явище, що володіє усіма основними ознаками загального класу технічних утворень. Окремий технічний об'єкт є найбільш повною одиничною клітиною технічного світу (техносфери).

Дотепер у природній еволюції можна було виділити три основні етапи: нежива, жива і сучасна соціальна природа. Отже, людина у своїй практичній діяльності може послідовно освоювати ці три рівні складності матерії.

Техніка виникла разом з виникненням людини (Homo sapiens) і довгий час розвивалася незалежно від усякої науки. Сама наука не мала довгий час особливої дисциплінарної організації і не була орієнтована на свідоме застосування створюваних нею знань у технічній сфері.

Границі техніки полягають в тому, що вона не може існувати сама по собі, для себе, вона завжди залишається засобом. Тому техніка двоїста. Спрямованість техніки не може бути виведена із самої техніки. Людина повинна сама знайти шлях до керування технікою.

Техніка має потребу в ресурсах і в енергії, якими вона оперує. Оскільки те й інше дано людині в обмеженій кількості, техніка використовує те, що відновити вона вже не може.

Техніка зв'язана з людьми, що реалізують нею свою працю.

Існування будь-якого технічного об'єкта зв'язано з його функцією, тобто властивістю, що використовується в людській діяльності. Будучи елементом людської діяльності, технічні об'єкти виконують пряму соціальну функцію.

Пряма функція техніки – опосередковане технікою взаємодія людини і природи. Зворотна функція техніки – вплив технічних утворень, усієї системи техніки на людину і суспільство. Таким чином, пряма і зворотна функції – це сторони взаємодії в сукупності всіх зв'язків системи «людина – техніка – природа».

Аналізуючи сучасний стан у розвитку техніки, можна виділити два головних взаємообумовлених аспекти її розвитку. Перший – це автоматизація існуючого виробництва. З поняттям автоматизації виробництва зв'язують усілякі явища від автоматичного верстата до автоматизованого виробництва.

Другим найбільш складним аспектом розвитку сучасної техніки – це яким має бути автоматичне виробництво, яке поки існує скоріше гіпотетично.

Термін «техніка», по суті, заміняв нинішнє поняття «технологія». Під ним часто мали на увазі професійну, цілеспрямовану, інженерну або іншу творчу діяльність у визначеній області.

На всіх ієрархічних рівнях організації технологія поділяється на практичну (об'єктивну), наукову і теоретичну (суб'єктивну). З практичною технологією безпосередньо зв'язана наукова, а з науковою – теоретична.

Практична технологія – це відпрацьована досвідом сукупність процесів і операцій по створенню визначеного виду споживчої вартості. Дана технологія може бути представлена, зображена, описана і т. ін.

Задачі діючої технології змінюються від умов її функціонування. До основних задач в області матеріального виробництва відносять:

- пошук і реалізацію засобів інтенсифікації технологічних процесів;

- контроль технології засобів виробництва;

- зміну умов виробництва;

- підготовку виробництва до випуску нових товарів або товарів поліпшеної якості.

Характерними ознаками об'єктивної, діючої технології є: динамізм, конкретність, матеріальна обумовленість і логічність (строга послідовність дій, операцій, рухів).

Динамізм технології відбиває виконання яких-небудь процесів, рухів, дій, проміжні стани яких можна зобразити у вигляді умовних позначок, малюнків, схем, креслень, а цілком – за допомогою сучасних технічних засобів (телебачення або словесного опису). Це можуть бути виробничі процеси, фізіологічні, управлінські або інструктивні (як обробити інформацію і прийняти рішення), а також творчі (як одержати нові технології).

Ці процеси відбуваються за обов'язковою участю людини завдяки його творчості і праці. Простими моментами процесу праці є: доцільна діяльність, або сама праця, предмет праці і засіб праці. На даній тріаді засновані усі види діяльності, будь-яка технологія і будь-яке виробництво.

Два інших елементи продуктивних сил – предмети і засоби праці, сукупність яких називають засобами виробництва. Предмети праці – усе те, на що вона спрямована. Самі по собі вони не створюють динаміки, а виступають лише як матеріальні носії цілеспрямованих впливів, у результаті чого вони або переміщаються в просторі, або переходять з одного стану в інший, або змінюють свою структуру, перетворюючись поступово в споживчу вартість або товар.

З'єднання праці з його предметом і складає зміст технологічного процесу перетворення останнього в готову продукцію, суть взаємодії людини з природою.

Щоб одержати результат своєї діяльності, людина повинна знати закони, за якими відбувається зміна предмета праці, і вміло користуватися ними (практична технологія). Раніше ці закони пізнавалися безпосередньо працею, придбанням досвіду, що передавався з покоління в покоління. Така форма залишалася основною в окремих областях мистецтва.

У сфері ж матеріального виробництва положення різке змінилося. Предмети праці виступають тут як своєрідна ланка зв'язку науки і виробництва. При цьому велику роль грають засоби праці (техніка), що дозволяють різко збільшити можливості людини завдяки використанню законів природи. Досягнутий рівень засобів праці звільнив людей від безпосереднього впливу на предмет праці. Людина стала лише керувати складними машинами.

Сучасна технологія, абстрагуючись від конкретної і колективної праці, вивчає взаємодію засобів виробництва в процесі цілеспрямованої діяльності людини. Саме абстрагування від конкретної праці дозволило виділити технологію в самостійну наукову дисципліну.

Сучасна наукова технологія покликана не просто вивчати і проектувати виробничі системи, а реалізовувати з них найбільш ефективні або забезпечити нові впливи на предмети праці, які б значно перевершували існуючі за продуктивністю, швидкістю, безпечністю та економічністю.

Зовнішня матеріальна обумовленість припускає економічну й екологічну збалансованість виробництва з навколишнім середовищем.

Отже, сучасна наукова технологія повинна не тільки вибирати і проектувати найбільш ефективні процеси створення споживчої вартості, але й обґрунтовувати збалансованість виробництва з навколишнім середовищем.

Логічність (строга послідовність дій, операцій, рухів) технології – це упорядкованість у часі і просторі основних, допоміжних і обслуговуючих процесів. Логічність звичайно відпрацьовується тривалий час досвідним шляхом, практикою, іспитом і перевіркою як окремих процесів, так і їхньої сукупності в реальних умовах виробництва і навколишнього середовища. У цьому випадку виробляються також необхідні навички у виконавців, вимоги до виробничого процесу, дотриманню правил техніки безпеки і т.д.

Наукова технологія вивчає та узагальнює досвід створення споживчих вартостей. Предмет її вивчення – процеси взаємодії засобів праці, предметів праці і навколишнього середовища при створенні всього різноманіття споживчих вартостей. В області матеріального виробництва її задачі такі:

• вивчення закономірностей протікання процесів перетворення предметів праці в продукцію або товари;

• пошук прогресивних способів впливу на предмети праці, їх перевірка;

• розробка заходів щодо захисту природи;

• вибір і проектування найбільш ефективної і безпечної практичної технології.

5