Таблиці умовних знаків і правила користування

Умовні знаки для топографічних планів масштабів 1:5000, 1:1000, 1:500 розроблені в Українському державному науково-виробничому інституті зйомок міст та геоінформатики ім. А. В. Шаха, затверджені наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 03 серпня 2001 р. №295 і чинні з 01.01.2002р.

Розроблені умовні знаки обов'язкові для всіх установ, організацій, підприємств незалежно від їх відомчої належності.

Таблиці умовних знаків для топографічних планів поділяють на таблиці з оригінальними знаками (у необхідних випадках - з комбіно­ваними однорідними знаками) і таблиці з прикладами поєднання різнорідних знаків.

Для таблиць першої групи встановлено загальну систему порядкових номерів умовних знаків. У таблицях другої групи приклади поєднання знаків подано без номерів, але розміщено їх у кінці відповідних розділів.

Таблиці умовних знаків, зазвичай, будують за певною схемою:

— перша графа - порядковий номер умовного знака;

— друга графа - назва та характеристика об'єкта;

— третя графа - зображення умовного знака.

Третя графа поділена на дві колонки. В першій колонці показано зображення умовного знака для топографічних планів масштабів 1:5000, 1:2000, а в другій - зображення умовного знака для топографічних планів масштабів 1:1000, 1:500.

Умовні знаки у таблицях супроводжуються цифрами, за якими визначають розміри знаків в міліметрах. Якщо подано дві цифри, то перша характеризує висоту знака, а друга - його ширину. Коли біля рисунка подано одну цифру, це означає, що висота та ширина знака однакові, а коли цифра взагалі відсутня, то розміри знака відповідають розміру рисунка в таблиці.

Всі розміри умовних знаків подано для топографічних планів із се­реднім завантаженням. Вказані розміри можна зменшити на третину при великому навантаженні плану (наприклад, для міст) або при заповненні малих контурів. На планах із незначним контурним завантаженням з метою виділення важливих об'єктів умовні знаки останніх можуть бути відповідно на третину збільшені.

Для частини планів масштабів 1:500 та 1:1000, призначених не тільки для безпосереднього використання, але і для подальшого ре­продукування зі зменшенням, регламентовані в таблицях розміри умовних знаків дозволяється збільшувати в цілому в 1,5 або 2 рази.

В таблицях умовних знаків всі знаки згруповані у розділи відповідно до типів однорідних об'єктів місцевості: геодезичні пункти; будівлі, будинки та їх частини; об'єкти культового, культурного та соціального призначення; об'єкти промислові, комунальні та сільськогосподарського виробництва; залізниці та залізничні споруди; автомобільні та фунтові дороги, стежки; гідрографія; об'єкти гідротехнічні, водного транспорту і водопостачання; мости, шляхопроводи та переправи; рельєф; рослинність; ґрунти та мікро форми земної поверхні; болота та солончаки; огорожі; кордони та межі; зразки шрифтів підписів.

Таблиці містять також пояснення умовних знаків - їх застосування, накреслення тощо.

Фарбування площ

Для виконання фонового пофарбування необхідні знання техніки розфарбовування, а також правильна підготовка фарби і паперу.

Спочатку розводять фарбу. Оскільки акварельна фарба, розведена у воді, зазвичай, дає осадок, тому їй дають відстоятися. Після цього частину її без осадку зливають в чисте блюдце чи іншу нешироку по­судину. Якщо фарба продовжує давати осадок, то таке переливання повторити кілька разів. Зазвичай, фарба відстоюється близько години.

Для фонового розфарбовування підбирають цупкий білий папір, бажано без відтінку і без додаткових включень. Стирати на папері, який підлягає фарбуванню, категорично заборонено, оскільки при фа­рбуванні утворюватимуться плями, які не можливо виправити. Закріп­лений на фанері або картоні папір змочують за допомогою пензлика чи ватного тампона чистою водою, щоб видалити жирний наліт з паперу і пригладити ворсистість. На “змитій” площі фарба лягає рівно, без плям. Змочування виконують так: пензлик умочують у воду і прово­дять ним по паперу уздовж верхньої межі контуру. Потім, рухаючи пензлик короткими мазками зверху вниз переміщуючи його одночас­но зліва направо, змочують водою першу смугу контуру шириною 6-10 мм. Пензлик в міру необхідності насичують водою. При цьому план (креслення), щільно прикріплений до дошки, тримають трохи похило. Тому вода на нижній межі смуги тримається валиком. Вода має лежати рівним шаром по всій довжині валика і не стікати.

Величи­ну валика регулюють кількістю води і нахилом плану. Потім такими ж мазками зверху вниз і зліва направо пензликом поступово переміщу­ють валик до нижньої межі контуру і віджатим пензликом збирають і видаляють з плану зайву воду.

На плані в межах контуру, який підлягає забарвленню, не може за­лишитися жодної незмоченої ділянки.

До фонового забарвлення приступають лише після того, як “змитий” папір висохне. Фарбують обов'язково при нахиленому поло­женні паперу. Фарбують підготовленою фарбою тими ж прийомами і в тій же послідовності, що й змивання. Для одержання темнішого тону роблять повторне фарбування. Виконують його лише по просохлій після попереднього фарбування площі.

Роботи акварельними фарбами слід виконувати при денному світ­лі. Можна також користуватися лампами білого світла (БС) або денно­го світла (ДС). При освітленні лампами розжарювання колір і тон фар­би здаються іншими. Розводячи фарби водою, слід враховувати, що після висихання тон фарби на плані стає темнішим. Тому доцільно фарбувати слабко розведеною фарбою, а темний фон отримувати шля­хом повторного фарбування. Якщо на плані є водойми різних розмірів, то великі водойми зафарбовують світлішим тоном, малі - темнішим. При цьому вони матимуть вигляд однотонних. Забарвлення водойми слід виконувати по всій акваторії з початку і до кінця. Якщо ж фарбу­вати частинами, то в місцях стику утворюється невиправна смуга. Піс­ля висихання забарвленої площі пером або кривоніжкою накреслюють контур (берег) водойми.

Якщо на площі, яку належить зафарбувати, накреслений підпис і тут на розмив не перевірена, то роблять так: план кладуть горизонта­льно. Пензлик сильно насичують водою. Обережно струшуючи воду на план, весь підпис або окремо кожну букву покривають водою. При цьому не можна торкатися пензликом паперу. Через 3-5 хвилини з допомогою промокального паперу видалити більшу частину води, за­лишивши трохи вологи на підпису. Після остаточного висихання під­пису можна приступати до змивання й фонового фарбування плану водойми. Невеликі за площею і вузькі контури водойм можна фарбу­вати (після змивання) темним тоном за один прийом.

Шкалове фарбування або фарбування ступенями застосовується для нагляднішого зображення висот і глибин. Височину, зображену горизонталями, фарбують так: спочатку фарбують площу, обмежену найбільшою за висотою горизонталлю, потім - площу, обмежену наступною за висотою горизонталлю, включаючи пофарбовану вершину; кожним наступним прийомом фарбується плота, обмежена наступною горизонталлю, яка має меншу висотну позначку, включаючи все рані­ше пофарбоване. При цьому одержимо, що більшій висоті відповіда­тиме густіший тон фарби, зазвичай, коричневої для рельєфу. Карти з розфарбованим так рельєфом називають гібсометричними. Таким же способом фарбують зображення глибин за ізобатами голубою фарбою, починаючи з найбільшої глибини. Карти морів і океанів зі ступінчастим розфарбуванням називають батиметричними.

Фарбування шарами сприяє різкому виділенню контура великої водойми на картосхемах. На акваторії, починаючи від берега, дотри­муючись всіх його вигинів, намічають три смуги: друга смуга в півто­ра рази ширша першої, третя - в півтора рази ширша першої і другої, разом узятих. За перший прийом фарбують першу смугу, за другий - першу і другу, за третій - всі три. Шарів (смуг) може бути і більше трьох, але ширина зафарбованої частини має узгоджуватися з величи­ною водойми ї гармоніювати зі змістом картосхеми.

Світлотінню (рис.35)називають розподіл світла і тіні на освітленій нерів­ній поверхні. Світлотінь виражає об'ємну форму предмета і залежить від умов освітлення. При вертикальному освітленні рельєфу найсильніше освітлюються вершини, а схили будуть затінені; чим крутіший схил, тим густіша тінь. При боковому освітленні світло падає на схили, повернуті до джерела світла, протилежні схили залишаються в тіні. Світлотінь зображують відмиванням.

Рис. 35

Відмивання рельєфу по горизонталях відтіняє складки місцевості і рельєф стає ніби випуклим. Відмивання рельєфу на плані виконують за умови освітлення із його північно-західного кута. Відтінюються всі південні і схілні схили, а також південно-східні і південно-західні. Відмивання виконується пензликом з двома кінцями. Один кінець на­сичений фарбою, а другий чуть змочений чистою водою. На місце, яке відтінюють, наносять мазок слабко розведеної фарби, потім напіввіджатим пензликом розмивають краї тіні. Відмивання специфічне і по­требує художнього смаку. Застосовується воно при виготовленні гео­графічних карт.