- •Особливості філософського мислення
- •Основна проблематика філософії
- •Роль і місце філософії в житті суспільства
- •Зародження філософських вчень на древньому Сході (Індія, Китай)
- •Філософія стародавньої Греції
- •Основні школи давньоіндійської філософії.
- •Філософські течії стародавнього Китаю
- •Головні етапи та напрямки давньогрецької філософії
- •Основні етапи в розвитку середньовічної західноєвропейської філософії
- •Зародження західноєвропейського матеріалізму і проблеми методу
- •Раціоналізм як напрямок філософії Нових часів.
- •Сенсуалізм як філософська течія Нових часів
- •Філософія французького Просвітництва.
- •Німецька класична філософія
- •Філософія к.Маркса
- •Основні напрямки сучасної філософії
- •`Філософія життя`
- •Філософія екзистенціалізму
- •Сучасна філософія позитивізму
- •Герменевтика
- •Українська світоглядна ментальність
- •Зародження української філософської культури
- •Становлення класичної української філософії.
- •Буття, його структура та головні властивості
- •Походження
- •Буття (суще) та Бог (Сущий)
- •Проблеми субстанції. Матеріальна будова світу
- •Людина як початок і кінцева мета філософствування. Поняття людини та механізми її відтворення.
- •Сучасна філософія про походження людини. Сенс життя людини.
- •Походження духовного та його особливості.
- •Суспільна свідомість та її структура.
- •Рівні суспільної свідомості
- •Форми суспільної свідомості
- •Філософські проблеми пізнання
- •Структура пізнавального процесу
- •Істина як предмет філософського аналізу. Основні властивості істини та її критерії.
- •Етимологія
- •Філософія істини
- •Класична філософія
- •Релігійні розуміння істини
- •Основні закони діалектики.
- •Основні категорії діалектики.
- •Суспільство як об’єкт соціальної філософії. Особливості соціального знання.
- •Проблема побудови Теоретичних модулей соціуму.
- •Природа як безпосередня умова суспільства.
- •Географічні умови суспільного розвитку.
- •Народонаселення – важливий природний чинник суспільного життя.
- •Суспільне виробництво та його види.
- •Спосіб виробництва, його структура
- •Суспільні суперечності, їх місце в розвитку суспільства.
- •Основні чинники суспільного розвитку.
- •Предмет філософії історії.
- •Філософія про суспільний прогрес.
- •Глобальні проблеми сучасного світу.
`Філософія життя`
Філософія життя — філософський напрямок, який склався в другій половині 19 ст. у Німеччині та Франції, визначними представниками якого вважаються Фрідріх Ніцше(1844-1900), Вільгельм Дільтей (1833-1911), Георг Зіммель (1858-1918), Анрі Бергсон (1859-1941) та інші.
На противагу класичному раціоналізму, філософія життя в центр філософської проблематики поставила феномен життя. Поняття життя і стало основним поняттям цього напрямку. Поштовх до пошуку відповідних варіантів розв’язання назрілих філософських проблем, які були окреслені цим напрямком, був даний фундаментальними успіхами біології. Зокрема, дарвінізмом і менделівською генетикою. Але поняття життя ці філософи вживали не в науково-біологічному сенсі. Філософія життя репрезентує життя як сутність людського світу і людського існування. Життя розглядається як феномен людського існування, який недоступний раціональному осмисленню, бо є ірраціональним за сутністю. Завданням філософії життя було осмислення буття людини «в плині життєвого потоку» методологічними засобами філософії, а не науки. Отже, «філософія життя» — це філософія, що виникла на противагу класичному раціоналізму, в певному розумінні під впливом біології. Поняття «життя» використовувалось також для побудови нової картини світу.
Витоки
Витоки філософії життя знаходять у багатьох досократиків, особливо у Емпедокла (V ст. до н. е.) та стоїків (ІІІ до н. е. – І ст. н. е.). Не менш значні праці німецькихнатурфілософів, зокрема Парацельса (1493-1541), Ван-Гельмонта Старошого (XVI ст.), німецьких ідеалістів (особливо Шеллінг), представників романтизму та біологізму. На межі ХІХ та ХХ століть життя розуміється як абсолютний нескінченний порив світу, який, на відміну від матерії та свідомості, активний та різноманітний у вічному русі. Життя не можна зрозуміти ні почуттями, ні розумом, а тільки інтуїтивно. На цих основних уявленнях і формується філософія життя як напрямок, у рамках якого філософи, спираючись на безпосередні переживання (без опори на теоретичне знання), досліджують питання сенсу, мети, цінностей життя. Зрозуміти життя з нього самого – ось девіз представників філософії життя. Тому геть від інтелекту – пізнаємо життя на основі почуттів та інстинктів. Відмовитись від будь-якого раціоналізму – тількиірраціоналізм та містика допоможуть адекватному баченню життя «з нього самого». Тому, замість понять та «механіцизму» ромірковування про життя проголошувався перехід до його бачення та творення.
Волюнтаризм Шопенгауера
Засновником напрямку вважається Артур Шопенгауер, песиміст і мізантроп. За Шопенгауером, суть особи становить незалежна від розуму воля – сліпе хотіння, що є проявом космічної світової волі, основою та змістом усього сущого. Такий підхід отримав назву волюнтаризму. Шопенгауер намагався довести, що всі людські біди мають космічний характер, і тому жодні суспільно-політичні перетворення нічого не змінять.
Воля до влади Ніцше
Основа життя , за концепцією Ніцше, - це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі – волі до влади. Людське щастя Ніцше вбачає в почутті зростаючої сили, влади, вмінні переборювати всі перешкоди. Вчення Ніцше про надлюдину грунтується на таких положеннях : 1) цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем “волі до влади”;2) існує природна нерівність людей (“аристократичні” та “сіра маса”) 3) сильна людина, природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами (Мораль та християнство – мораль рабів).
Концепція життя як творчого становлення Анрі Бергсона
На початку XX ст. великої популярності набуло вчення французького мислителя Анрі Бергсона, в якому центральне місце займало поняття життя, витлумачене як неперервне творче становлення. Для Бергсона життя — це метафізичний космічний процес, могутній потік творчого формування: із послабленням напруги життя розпадається, перетворюючись у матерію, тобто бездушну масу. Людина трактується Бергсоном як творча істота, здатність до творчості якої визначається ірраціональною інтуїцією, що як Божий дар дається лише обраним. Так Бергсон приходить до елітарної концепції творчості та культури. Основні роботи Бергсона «Есе про безпосередні дані свідомості» (Essai sur les donnees immediates de la conscience, 1889); «Матерія і пам'ять» (Mattier et memoire, 1896); «Сміх» (Rire, 1900); «Вступ у метафізику» (Introduction a la metaphysique, 1903); «Творча еволюція» (L’Evolution creatrice, 1907); «Два джерела моралі й релігії» (Deux Sources de la morale et de la religion, 1932).