Істина як предмет філософського аналізу. Основні властивості істини та її критерії.
І́стина — одна з центральних категорій гносеології, правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини[2], її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності.
У тлумачному словнику української мови істина трактується також як правда, як положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідом. В мовах програмування «істина» — одне з двох значень, які можуть приймати логічні змінні[4]. У формальній логіці істиною вважають одне з двох логічних значень, яке приписують судженням (висловлюванням).
Види
істини
Абсолютна істина — повне, вичерпне знання.
Об'єктивна істина — такий зміст наших знань, що не залежить від суб'єкта за змістом (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою).
Відносна істина — форма вираження об'єктивної істини, яка відображає певну повноту знань, певну міру чіткості і точності, яка досягнена на певному етапі розвитку науки.
Етимологія
Запозичення з церковнослов'янської мови (ість - справжній, істній)[5]. Церковнословянське «истина» пов'язане з «истъ» «справжній, істинний», якому відповідає українське «істній»[5].
В українській мові слово «істина», як і його відповідники в ряді інших слов'янських мовах (напр. рос. , болг. истина), пов'язано зі старослов'янським истъ, истовъ«истинный, сущий»[6].
Аналогічне походження мають також слова «істота» та «існувати» (також пол. istota, istnieć)[7], що дало підстави В. Далю говорити про тотожність понять існування і істини. [8]
Образ Істини в епоху Нового Часу.Істина в образі жінки. Полотно Жуля Жозефа Лефевра.
У польській та чеській мовах іменник «істина» був витіснений іменником «правда» (пол. prawda, чеськ. pravda). Проте різне етимологічне походження слів «істина» і «правда» дає підстави говорити про різне їх первісне значення — якщо правда характеризує певну модель дії, то істина — модель існуючого.[7].
У західно-європейських мовах на рівні етимології поняття правди і істини також взаємопов'язані. Зокрема мають спільне походження англ. truth і true [9], в романських мовах відповідні слова (напр. італ. verita) походять від латинського Veritas — імені богині правди в римській міфології.
Філософія істини
Питання визначення істини є одним із найважливіших в філософії з давніх часів. В Стародавній Греції поняття істини введено Парменідом як протиставлення думці. Пізніше вчення про істину розроблялося Платоном і Аристотелем. Ґаутама Будда закликав «зберігати істину в собі, як єдиний світоч»[1][10], а «чотири шляхетних істини» були покладені в основу буддистського світогляду.
У сучасній "натуралістичній філософії" (О.М.Костенко) поняття істини визначається наступним чином: істина - це такий витвір волі і свідомості людини, який відповідає законам Матері-Природи. Зокрема, соціальна істина - це ідея, яка відповідає "законам соціальної природи", тобто природним законам суспільного життя людей. Саме відповідність соціальної ідеї законам соціальної природи є критерієм соціальних істин. Іншими словами, усе природне є істинним, а неприродне - неістинним.