book03

Глава 5. МЕЗОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Мікрорайонування передбачає поділ мезорайонів на мікрорайони,

що являють собою локальні соціально-економічні комплекси, які предста-

влені групою низових адміністративних районів, окремим адміністратив-

ним районом чи певним міським комплексом. У межах мезорайону можна виділити кілька рівнів мікрорайонів.

Таким чином, у територіальній системі України можна виділити де-

кілька територіальних структур, що виконують різну роль у процесі суспі-

льного відтворення і сформувалися під впливом як економічних, так і соці-

альних, національних, політичних, історичних чинників.

Тобто, існує три основних напрями регіональної структуризації (рис.

5.1).

Економічне районування базується на територіальному поділі праці.

Економічний район – це частина території господарського комплексу краї-

ни, для якої характерна географічна цілісність і економічна єдність.

Економічний район, за визначенням О. Топчієва, з одного боку, –

об'єкт державного управління і регіональної політики, з іншого – територі-

альна природно-господарська цілісність, що має історичну, природну, со-

ціальну, економічну специфіку, а також властиві йому потенціал і умови розвитку. І цей другий аспект становить основу регіонального підходу, ре-

гіонального управління, організаційного поєднання державного управління і місцевого самоврядування.

Перші спроби районування території України припадають на період входження її до складу Російської імперії.

На початку 30-х років Україна розглядалася як один із 13 великих еко-

номічних районів СРСР. Потім вона була розділена на 5 економічних райо-

нів: Центральний, Північно-Східний, Південно-Східний, Південно-Західний і Західний.

99

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

100

Глава 5. МЕЗОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

У сучасній регіоналістиці зустрічається декілька варіантів економіч-

ного районування території держави, однак, Кабінетом Міністрів України запропоновано таку мережу економічних районів:

Донецький (Донецька і Луганська області);

Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська об-

ласті);

Східний (Харківська, Полтавська, Сумська області);

Центральний (Київська, Черкаська області і м. Київ);

Поліський (Рівненська, Волинська, Житомирська і Чернігівська об-

ласті);

Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);

Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Миколаївсь-

ка, Одеська, Херсонська області і м. Севастополь);

Карпатський (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська і Чер-

нівецька області).

Територіально-виробничі комплекси – це певні форми територіа-

льного зосередження виробництва з різним рівнем їх утворень.

Промисловий вузол – це локальний промислово-територіальний комплекс, де при взаємній близькості підприємства поєднані між собою тісними виробничими зв'язками, спільністю транспортно-

територіального положення, спільними системами інфраструктури і поселень з метою найбільш ефективного використання природних, ма-

теріальних і трудових ресурсів. Промисловий вузол може об'єднувати промислове виробництво в одному або кількох промислових центрах на віддалі, доступній для щоденних трудових поїздок населення. У вузлі та-

кож розвинуті зв'язки між установами і організаціями, що зайняті розроб-

кою проектної документації для промислових підприємств. Найбільш ва-

жливими факторами формування промислових вузлів є економічний, де-

мографічний і наявність інфраструктурних елементів. Найчастіше проми-

словий вузол складається з кількох промислових центрів, один з яких ви-

ступає його ядром, а інші - супутниками. Такі вузли формуються перева-

жно у високоурбанізованих районах.

101

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Адміністративно-територіальне утворення. Виділення адміністра-

тивно-територіальних утворень у складі України пов'язане з тим, що управління всіма сферами громадського життя з єдиного центру неефекти-

вне, оскільки призводить до втрати оперативності, нераціонального фор-

мування інформаційного забезпечення.

Адміністративно-територіальний поділ – це одна з форм еконо-

мічного районування, що дозволяє суб'єктам здійснювати цілеспрямоване управління розвитком своєї території, постійно впливаючи на хід еконо-

мічних і соціальних процесів.

Для здійснення функцій управління адміністративно-територіальні утворення мають усі необхідні органи та служби:

виконавчі, що зосереджують систему економічних, правових, ор-

ганізаційних важелів, необхідних для здійснення функцій управління;

планові, що здійснюють планування або координацію діяльності установ, організацій, розташованих на даній території;

фінансово-кредитні, що забезпечують бюджетне планування

іфінансування;

статистичного й інформаційного забезпечення, без яких немож-

ливо здійснювати контроль поточної діяльності, аналіз тенденцій розвитку

іпрогноз економічних і соціальних процесів;

спеціальні, що забезпечують дотримання правових норм і правил поведінки суб'єктів господарювання (податкова, пожежна, санітарна, еко-

логічна інспекції тощо).

У відповідності до статей 132,133 Конституції України система ад-

міністративно - територіального устрою включає: Автономну Республіку Крим, області (Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Жи-

томирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кірово-

градська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рів-

ненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька,

Черкаська, Чернівецька, Чернігівська), райони, міста, райони в містах, се-

лища і села. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус, що ви-

значається законами України.

102

Глава 5. МЕЗОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Територіальні одиниці розрізняються за рівнями: вищий (субнаціо-

нальний) територіальний рівень складають Автономна Республіка Крим,

області, міста зі спеціальним статусом. Середній – райони, міста обласного

(республіканського АРК) значення, райони у містах. Нижчий – села, се-

лища, міста районного значення.

Райони реалізації великих регіональних програм. Часто розв’язання територіальних проблем неможливе без міжгалузевої і міжре-

гіональної координації дій, концентрації ресурсів і їх використання відпо-

відно до логіки досягнення поставлених цілей. Щоб реалізувати принцип цільового управління, потрібні спеціальні методи, що складають арсенал програмно-цільового підходу.

Прикладом використання програмно-цільового підходу може служи-

ти розробка програм соціально-економічного розвитку окремих регіонів відповідно до постанов Кабінету Міністрів України. Наприклад, «Компле-

ксна програма соціального та економічного розвитку Донбасу». Можуть розроблятися також галузеві програми, наприклад, Національна програма

«Нафта і газ України до 2010 року».

Своєрідною формою регіональних комплексних програм є програми формування спеціальних (вільних) економічних зон із метою залучення іно-

земного капіталу і виходу на світовий ринок. Створення вільних економіч-

них зон передбачає пом'якшення візового режиму, зміни в податкових,

експортно-імпортних, земельних й інших законах і встановлення спеціаль-

ного адміністративного порядку, закріпленого законом про вільні економі-

чні зони.

Передумовами створення вільних економічних зон є:

сталий економічний і політичний стан суспільства;

наявність ресурсів, використання яких дасть інвесторам очікуване різке зниження витрат у порівнянні із середньосвітовими;

транспортна доступність і близькість до світових ринків;

інфраструктурна облаштованість території, що претендує на ста-

тус вільної економічної зони;

сприятливий фінансовий клімат;

пільговий режим оподаткування.

103

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Виділення кожної із трьох названих територіальних структур здійс-

нюється не тільки відповідно до визначених критеріїв, але і з врахуванням багатьох чинників – природних, економічних, соціальних. У кожному кон-

кретному випадку перевага надається тому або іншому чиннику або їхньо-

му сполученню.

5.2. Поняття регіону. Діагностика регіонального розвитку.

Класифікація регіонів за рівнем соціально-економічного

розвитку

Регіон – частина території держави, виділена за сукупністю різних ознак в адміністративну одиницю субнаціонального рівня, діяльність якої свідомо направляється державними органами управління, а управлінські функції координуються ними для досягнення цілей суспільного розвитку і запобігання дії руйнівних внутрішніх і зовнішніх сил.

Регіон має виробничо-економічні, ресурсні, науково-технічні, фінансо-

во-кредитні та соціальні прямі і зворотні зв’язки з господарським комплексом країни.

Регіон є не тільки підсистемою соціально-економічного комплексу країни, але й відносно самостійною його частиною із закінченим циклом і особливими формами прояву стадій відтворення та специфічними особли-

востями протікання соціальних і економічних процесів.

У регіоні здійснюються повні цикли відтворення наступнихсистем:

населення і трудових ресурсів;

основних і оборотних фондів;

частини національного багатства;

грошовий обіг;

відносини з приводу виробництва;

розподіл, обмін та споживання продукції.

В ринкових умовах роль і функції регіонів полягають, перш за все, у

формуванні економічних відносин, середовища життєдіяльності населення.

104

Глава 5. МЕЗОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Більш конкретно роль регіонів проявляється у виконанні ними таких основних функцій:

1) інституціональних – визначають, з одного боку, економічну само-

стійність, з іншого – політико-економічну єдність країни; гарантують кон-

ституційні права населення та вільне проживання, вільне волевиявлення,

забезпечення законності та правопорядку;

2)економічних – спрямовані на забезпечення економічної безпеки країни і створення умов та можливостей вільного здійснення економічної діяльності;

3)соціальних – гарантують права і можливості соціального розвитку населення;

4)екологічних – забезпечують повноцінне середовище життєдіяльно-

сті населення, природоохоронні та інші заходи по оздоровленню навколи-

шнього середовища; 5) етнопсихологічних – сприяють реалізації етнокультурних потреб насе-

лення; 6) політичних – спрямовані на розробку власної регіональної політи-

ки.

Економіка регіонів є підсистемою соціально-економічного комплексу країни та має багато рис, які притаманні останній. Але при цьому проблеми регіону не є дзеркальним відбитком національних. Наявність регіональних проблем обумовлена певними об’єктивними та суб’єктивними причинами,

зокрема це:

відмінності природноекономічних умов;

обсяги й якість регіональних природних ресурсів;

економіко-географічне розташування регіону (при периферійному розташуванні регіону підвищуються транспортні витрати, зростають ціни,

звужується ринок збуту – все це ускладнює його економічний розвиток);

структура виробництва, що склалась;

політичні умови, форми загальної та регіональної політики, сту-

пінь регіональної автономії;

фізичні фактори розміщення (наявність або відсутність портів, ае-

ропортів, транспортних систем);

105

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

соціально-культурні фактори (ступінь урбанізації, освіченість насе-

лення).

Залежно від ознак економічного і соціального розвитку регіони мо-

жуть бути розділені на ряд типів.

До найважливіших показників типології регіонів слід віднести:

наявність природних ресурсів;

рівень економічного і соціального розвитку;

структура господарства;

екологічний стан регіону;

ступінь розвитку виробничої і соціальної інфраструктури;

демографічна ситуація.

У світовій практиці визначають наступні типи регіонів (табл. 5.1).

Таблиця 5.1.

	Класифікація регіонів
Типи регіонів		Характеристика ознак
Депресивні		Демонстрували уминуломувідносновисокі темпи розвит-
		ку економіки та соціальної сфери
Стагнаційні		Відрізняються доволі низькими або «нульовими» темпами
		розвитку
Піонерні		Регіони нового освоєння
Мікрорегіони		Ознаки яких втрачаються при дробленні
або первинні економічні регіони
Економічні регіони первинного		Утворюють схеми регіонального макроподілу держави
порядку або генеральні регіони
вищого порядку
Програмні (планові)		На них розповсюджуються цільові програми розвитку. Їх
		контури не співпадають по території з регіонами єдиної
		сітки
Унікальні		Вони пов’язані з реалізацією крупних новобудов (проек-
(проблемні та проектні)		тні регіони) або характеризуються дуже низьким рівнем
		розвитку (проблемні).

Структура господарства регіону характеризується за складом та співвідношенням основних сфер, галузей та видів господарської діяльнос-

ті. Це складне багатоаспектне поняття характеризує «загальну конструк-

цію» господарського комплексу, її позитивні та негативні особливості.

В Україні на загальнодержавному рівні введена «Класифікація видів економічної діяльності» ДК 009-96 (КВЕД) відповідно до класифікації ви-

106

Глава 5. МЕЗОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

дів економічної діяльності, прийнятої статистичною комісією Євро-

пейського Союзу (КАСЕ).

За цією класифікацією економічна діяльність – це процес поєднання дій, які дають змогу одержати відповідний набір продукції чи послуг. Вид економічної діяльності встановлюється таким чином, щоб об'єднати ресурси для виробництва певної продукції та надання послуг. Види економічної дія-

льності за своїм складом дуже неоднорідні. Серед них є прості, які предста-

влені одним видом виробництва (рибне господарство), і, в той же час, є ду-

же складні, що об'єднують десятки й сотні виробництв (автомобільна про-

мисловість).

Галузі і виробництва поділяються на секції та підсекції, які познача-

ються спеціальними літерами, а також розділи, групи, класи та підкласи,

які виділяють цифровими кодами. Кожний вид економічної діяльності має міжнародний код секції, позначений латинськими літерами. Загальний пе-

релік видів економічної діяльності та їх кодів, що нині діє в країні, наведе-

ний в табл. 5.2.

Таблиця 5.2.

Види економічної діяльності та їх коди

Код

Види економічної діяльності

секції

Добувні галузі

А Сільське господарство, мисливство, лісове господарство

BРибне господарство

CДобувна промисловість

Переробні галузі

D Оборонна промисловість

T Виробництво електроенергії, газу та води

Сфера послуг

F Будівництво

GОптова і роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту

HГотелі і ресторани

IТранспорт

JФінансова діяльність

K Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам

L Державне управління

M Освіта

NОхорона здоров'я та соціальна допомога

OКолективні, громадські та особисті послуги P Послуги домашньої прислуги

Q Екстериторіальна діяльність

107

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Розробка програм соціально-економічного розвитку та прийняття певних управлінських рішень базується на інтегральній оцінці стану роз-

витку території, яка включає оцінку економіки, фінансів, соціального роз-

витку, екології.

Основу інтегральної характеристики регіону становить економічний потенціал, що характеризується величиною валової доданої вартості, абсо-

лютними розмірами виробництва життєво важливих видів продукції, вар-

тості ресурсів, які витрачаються на виробництво. Він визначає загальні можливості регіону, його економічну спроможність, від якої залежать усі ін-

ші аспекти регіонального життя – соціальні, екологічні, фінансові.

Соціально-економічні можливості визначають рівень, структура, дина-

міка матеріального виробництва. Тому для оцінки економічного потенціалу важливе значення має визначення питомої ваги прогресивних галузей проми-

словості, якісних параметрів та структури основних виробничих фондів, зда-

тності адаптації виробничих систем до використання досягнень науково-

технічного прогресу. Соціально-економічний потенціал регіону визначається не тільки його ресурсними можливостями, а й положенням цього регіону у загальноукраїнському економічному просторі, його реальним впливом на стан цього простору, міжгалузеву і територіальну збалансованість, темпи со-

ціально-економічного розвитку, рівень життя населення, стан регіонального бюджету, інтенсивність зовнішньоекономічних зв'язків, досягнення нової якості економічного зростання за рахунок розвитку ринкових структур та ма-

лого бізнесу.

Основним підсумковим показником використання виробничого потен-

ціалу регіону є валова додана вартість. Економічний розвиток регіону ха-

рактеризується темпами зростання валової доданої вартості (ВДВ) та її об-

сягами у розрахунку на душу населення. Цей показник залежить в першу чер-

гу від структури виробництва, що склалася на окремій території, та індексу обсягів виробництва продукції у галузях господарського комплексу.

Структура промисловості та сільського господарства проявляється в

структурі експорту та імпорту регіону.

Економічний розвиток знаходиться у тісному зв'язку з темпами та обсягами інвестування. Найзагальнішими показниками, що характеризу-

108