book03

Глава 2. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Північної Кампанії вимагало активного втручання держави. Освоєння драглистих низовин Нижнього Тибру було б неможливим без консолідуючої ролі держави. Цього ж вимагали демографічні проблеми,

що постали перед Римом. Швидке зростання населення сприяло появі постійного дефіциту продовольчих продуктів, в першу чергу, пшениці.

Розв’язання проблеми шляхом військової експансії було б неможливим без участі держави. Саме демографічна напруженість за умов обмеженості ресурсів стала тим фактором, що обумовив постійне зростання територіального ареалу римської національної економіки протягом століть.

Разом з тим, державне втручання в господарську діяльність є досить помірним. Так, гідна відповідь на кліматичні виклики дозволила за часів Сервія Тулія відмовитися від общинного землеволодіння. Внаслідок його реформ: „усе належить правителю, хоча за законом прописано різним власникам, тобто кожна річ має свого власника. Правителям належить вла-

да над усім, а приватним особам — право власності. Ти не торкатимешся плодів, якщо тобі це не дозволить орендар, навіть якщо вони й народилися на твоїх володіннях”.

Подальший розвиток національної економіки відбувався на ринко-

вих засадах. І тогочасні теоретичні розробки, в першу чергу, акцентували увагу саме на механізмах підвищення її ефективності. Так, Варрон, розгля-

даючи рабовласницькі господарства як головну складову національної економіки, пропонує шляхи підвищення їх доходності за рахунок зростан-

ня ступеня експлуатації працівників, ефективного розподілу праці між вільними та невільними. З іншого боку, зростання кількості люмпенів-

квіритів стає онтологічною детермінантою появи іншого розуміння по-

дальших шляхів розвитку національної економіки. Брати Гай та Тиберій Гракхи пропонували перейти до більш рівномірного розподілу землі, об-

меживши володіння земельними ділянками 250 га на родину та роздавши люмпенату невеликі наділи до 7,5 га.

Протягом досить значного проміжку часу залишаються нечітко ви-

значеними кордони національної економіки Стародавнього Риму. Якщо в царський період вони є досить фіксованими, то в часи республіки вони на-

бувають менш ясно окреслений характер. В завойованих провінціях діють

39

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

власні закони, грошові системи, специфічно розвиваються торговельні відносини. Це означає, що на теренах римської держави функціонує пере-

важно конгломерат національних економік, аніж єдина національна економіка. Лише з часів Октавіана посилення тенденцій до єдності набуває зримих обрисів. Ця тенденція ще більше посилюється під час правління Тиберія й Веспасіана та, з певними перервами, Діоклетіана.

Елліністична цивілізація розповсюджувала свій ареал і на терени сучасної України. Південна смуга нашої держави в ті часи була далеким краєм Ойкумени. Але внаслідок демографічного вибуху в Греції в VII

столітті до н.е. тут з’являються перші колонії та утворюються поліетнічні держави полісного типу (Ольвія, Тіра, Пантікапей, Херсонес тощо). Поліси фактично виконували роль перевалочних пунктів, саме через них ремісницькі вироби експортувалися з Греції на північ, а збіжжя зі степів півночі імпортувалося у Грецію. Але в ІІІ столітті до н.е. українська пше-

ниця стає неконкурентоспроможною на ринках Еллади, що призводить до глибокої кризи квазінаціональних економік Північного Причорномор’я.

Разом з тим, посилюється автаркічність полісних економік, їх незалежність, зростає ступень їх національності по мірі втрати статусу квазінаціональності. Втім, такі тенденції поширювалися одночасно з роз-

повсюдженням в полісах мультикультуралізму, коли місцеві стереотипи поведінки отримували все більшу кількість прибічників. На зламі тисячоліть, як наслідок поразки Мітридата ІV, Північне Причорномор’я

опиняється в зоні інтересів Римської держави, а економіки полісів знову набувають статусу квазінаціональних в оточенні численних мікронаціональних економік варварських племен. Напади кочовиків наприкінці доби античності призвели до остаточної загибелі полісів.

2.2. Становлення національних економік в часи

середньовіччя

Варварські королівства, що утворилися на рештках Західної Римської імперії дуже важко сприймати в якості національних економік.

Господарські взаємовідносини між окремими феодальними утвореннями

40

Глава 2. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

мають обмежений характер, а в певних випадках майже відсутні (наприк-

лад, автаркізація герцогств Сполетто та Беневенто в межах Лангобардсько-

го королівства). Не жвавими є і товарно-грошові відносини між меншими феодальними володіннями, що входять в склад герцогств чи графств. Ве-

личезна кількість грошових систем, митних перепон є характерною озна-

кою тих часів. А отже терени Європи були покраяні на численні мікронаціональні економіки. Фома Аквінський фактично обстоював думку про тотожність кордонів феодальних князівств та кордонів національних економік. З сучасних позицій ця думка сумнівна, оскільки використовується лише один критерій – межі дії єдиної грошової системи.

На території України в добу раннього середньовіччя розвиток національної економіки фактично обмежувався кордонами Київської Русі,

де утверджувалися феодальні відносини, формувалася ієрархічна феодаль-

на система. Домінування натурального господарства значно загальмовува-

ло розвиток єдиної національної економіки. Причому в ІХ-ХІ століттях навіть за розмірами мікронаціональних економік Україна значно поступа-

лася своїм західноєвропейським сусідам. Це пов’язано зі значним загаль-

муванням розвитку вотчинного землеволодіння. Особливості господарства Київської Русі визначалися вкрай низькою щільністю населення, наявністю великої кількості незаселеної землі, можливістю селян у випадку посилен-

ня утисків з боку феодалів переселитися на нові землі. Отже середнє нату-

ральне господарство і за розміром значно поступалося своїм аналогам в Німеччині чи Франції. Разом з тим, на території України існує єдина гро-

шова система, наявними є приклади дії єдиної системи економічного за-

хисту.

Формування більш зрілих феодальних відносин в ХІІ-ХІІІ століттях призводить до посилення тенденцій до регіоналізації. Укрупнення мікронаціональних економік відбувається синхронно з розпадом єдиної національної економіки в межах Київської Русі. З’являються десятки мікронаціональних економік в межах удільних князівств. Центр економічного життя поступово переноситься з Київського князівства на Південний Захід – у Галицько-Волинське князівство. Разом з тим, класична феодальна система на території України так і не утворилася. Ленна систе-

41

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ма фактично не замінила бенефіціальну систему землеволодіння, майорат не набув загального поширення, як в Західній Європі, а селяни, в своїй більшості, залишилися особисто вільними. За наявності численної та добре організованої спільноти партачів цехи не досягають такої влади, як в като-

лицьких країнах. Феодальний розбрат погіршує конкурентні можливості мікронаціональних економік на землях України, і протягом наступних століть всі вони стають складовими частинами сусідніх національних економік. Центральна Україна – національної економіки Великого князівства Литовського, Північно-Східна Україна – Московського князівства, Західні землі – Польського королівства, Буковина та Закарпаття

– Молдавського князівства та Угорського королівства.

2.3. Господарський розвиток українських земель в межах

національних економік інших країн

Довгі століття розвиток різних частин України відбувався нарізно, і

це не могло не вплинути на її сучасний стан. Найбільша частина українських земель опинилася під владою Великого князівства Литовсько-

го. Об’єднання української національної економіки з економіками мен-

тально близьких білоруського та литовського народів не викликало опору серед населення. Розвиток феодальної системи господарювання відбувався за звичною схемою. Продовжує домінувати бенефіціальна система землеволодіння, лише дещо змінилося коло власників на користь представників литовського княжого дому. Але в XIV-XV століттях посту-

пово посилюється залежність селян від феодалів, особливо після зміцнення в Україні позицій польської шляхти. Замість численних станів селян

(данників, службових, тяглових, парубків, люзних тощо), які мали різні ступені залежності від феодалу, формується єдиний стан залежності – дедизні селяни. В Західній Україні цей процес був особливо прискореним і супроводжувався одночасно асиміляторською політикою – полонізацією та окатоличенням населення. На крайньому Заході остання набувала особли-

во гострого характеру, що завершилося переходом Холмщини,

Бойківщини та Лемківщини до орбіти іншої – Західно-Християнської

42

Глава 2. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

цивілізації. Подібний процес охопив не тільки селянство, в містах провідні позиції серед патриціату та бюргерства займають представники колоністів та полонізованих чи онімечених українців, представники автохтонного на-

селення переважають тільки серед плебсу.

Дещо інша ситуація складається у Наддніпрянщині, що знову, в

умовах послаблення могутності номадних племен, колонізується українським населенням. Тут слабкішими є феодальні примуси, набагато потужнішими – економічні позиції козацтва в містах. Спроби розповсюди-

ти звичайну феодальну практику на ці землі зустрічаються з жорстким опором козацтва, що врешті-решт у XVII столітті призвело до появи незалежної української держави і формування власної національної економіки. Знищення системи королівщин, ліквідація магнатських землеволодінь, наявність значної кількості хуторських господарств, що на-

лежали козакам, їх проринкова орієнтація та відсутність чи незначний про-

яв феодальних примусів (посередством „подарунків на свята” старшині)

зумовили швидкий розквіт мануфактурного виробництва в Центральній Україні.

Фактична ліквідація феодальної системи господарювання відкрила шлях до розвитку національної економіки за капіталістичним способом виробництва. Відсутність феодальних рентних відносин сприяла станов-

ленню хутірського господарства як багатогалузевого фермерського, що за наявних умов забезпечувало високу конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світових ринках. Сприяли цьому й виважена внутрішня

(уніфікація оподаткування, дотримання єдиних правил економічної гри) та зовнішня (лібералізація за одними напрямками та протекціонізм за іншими) економічна політика уряду Б. Хмельницького. Але цим яскравим перспективам не судилося відбутися – територія України стала частиною Російської держави. Міжнародна торгівля українських купців регламенту-

валася російським урядом, вивіз товарів дозволявся лише через окремі порти (Архангельск, Азов), що збільшило транспортні витрати та знизило конкурентоспроможність українських товарів. Україна була фактично відрізана від західноєвропейських ринків. Торгівля ж на теренах України набуває колоніального характеру, російський торговий капітал стає тут

43

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

повним господарем. Російські купці отримують низку привілеїв на торгівлю в українських землях, натомість встановлюються жорсткі обме-

ження на експорт найбільш конкурентоспроможної продукції українських мануфактур, її місце займали товари російських мануфактур.

Не кращою ситуація була і на українських землях в межах Польщі.

Хоча українські виробники та торговці формально не переслідувалися, але права шляхти на безмитну торгівлю за умов існування численних внутрішніх та зовнішніх мит ставили українських купців в скрутне стано-

вище. Втім дрібна українська шляхта мала таку ж саму можливість, як і польська, в повній мірі скористатися цим правом.

На жаль, маючи прекрасний потенціал розвитку національної економіки, можливості прискореної реалізації промислового перевороту

(наявність відповідних ресурсів, слабкість цехів та потужність спілок партачів, ліквідація феодальної системи господарювання, розповсюдження фермерського господарства тощо), Україна не змогла ними скористатися,

втративши свою незалежність. В XVIIІ столітті розпочався новий наступ на права селян, відбувається закріпачення вільних козаків та селян на зем-

лях Російської імперії і Річі Посполитої.

ХІХ століття позначене появою нових поглядів на сутність національної економіки. Представник німецької історичної школи Ф. Ліст першим зазначає, що розвиток національної економіки, як конгломерату мікронаціональних економік, неможливий. Необхідним є створення єдиної національної економіки із загальною системою економічного захисту, од-

наковими правилами економічної гри, єдиним економічним центром, а це зумовить поглиблення та зміцнення взаємозв’язків між окремими її економічними суб’єктами. Ця задача покладається на державу, яка має сприяти також й розвитку фабрично-мануфактурного виробництва шляхом застосування заходів „виховного протекціонізму”.

Г. Шмоллер та А. Вагнер розглядали національну економіку як то-

тожну народному господарству (Wirtschaft), а, отже, і сам предмет фундаментальної науки - політичної економії - набував у них зовсім іншого забарвлення – „це є наука, що описує народногосподарські явища,

44

Глава 2. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

визначає та пояснює їх в зв’язку з їх причинами, оскільки вони можуть бу-

ти зрозумілими лише як єдине ціле ...”5.

М. Вебер першим звертає пильну увагу на релігійну специфіку роз-

витку національних економік. Саме релігійний фактор чинить величезний вплив на формування національного менталітету, що, зокрема,

проявляється у ставленні до господарської діяльності. Так, представники протестантизму стали ототожнювати працю в межах мирської професії з релігійною аскезою. Людина, що докладає максимум зусиль в своїй професійній діяльності, так само люба Богу, як і відлюдник, що безпере-

рвно молиться. Зростання добробуту є проявом Божественної благодаті, а

отримані статки слід спрямовувати на розширення виробництва, розгля-

даючи це як прямий обов’язок доброго християнина. Подібна трудова ети-

ка забезпечила реалізацію промислового перевороту, в першу чергу, саме в протестантських національних економіках та подальше їх економічне лідерство аж до сучасного періоду.

Таке сприйняття причин багатства та бідності народів може пояс-

нити й особливості розвитку національної економіки України. Саме розподіл її частин між двома державами – католицькою Польщею та пра-

вославною Росією, з несприйняттям будь-яких відхилень від загально-

прийнятих норм поведінки зумовив її економічне відставання. Лише пред-

ставники релігійних меншин, з ближчим до протестантизму світоглядом,

демонстрували успішність в ринковій діяльності (іудаїсти, старообрядці,

молокани тощо). Ринковий же дух, прагнення до свободи, внутрішньо притаманні козацтву, зазнавали утисків від російського та польського урядів.

До вкрай негативних наслідків призвело й загальмування розвитку капіталістичних відносин на теренах України. Суттєвим поштовхом для його прискорення мало слугувати скасування кріпацтва, але така подія на Західній Україні відбулася лише 7 вересня 1848 р., а на Східній – 19 люто-

го 1861 р. До того ж ліквідація залежності селян в такій формі мала в ба-

гатьом декларативний характер. Втрати панства фактично мали компенсу-

5 Цит. за: Замятнин В. Н. История экономических учений. – М.: Высшая школа, 1964. -

С. 299.

45

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

вати селяни у вигляді сплати індемнізаційного боргу на Заході, та викуп-

них платежів на Сході. І якщо на Галичині, Буковині та Закарпатті швидко починає зростати соціальна диференціація селянства, формуються засади подальшого розвитку товарного виробництва за капіталістичним сценарієм, то на теренах Російської імперії подібний розвиток практично блокується аж до 1881 р., а викупні платежі трансформуються у відбуття панщини для тимчасовозобов’язаних (селян, що не викупили свої наділи).

Але навіть за таких несприятливих умов капіталістичні відносини утверджуються на теренах України. Особливо успішно подібні процеси відбуваються на землях Степової України, де значну частину населення складають козаки, утиски щодо яких історично мали менш жорсткий ха-

рактер в порівнянні з посполитими. А, отже, саме тут зберігся дух свободи та підприємництва, а мешканці мали необхідні статки для розвитку товар-

ного зернового господарства, прискореного викупу дворянських землеволодінь (такий процес проходив вдвічі швидше, аніж на Правобережжі). Найбільш ефективні товаровиробники частково скупову-

ють землі менш успішних селян, а частково орендують їх, забезпечуючи прискорення розвитку капіталістичних відносин в аграрній сфері, і, як наслідок, технологічну модернізацію виробництва та зростання врожайності (картоплі та зернових майже в два рази).

Необхідність експорту надлишку сільськогосподарської продукції за межі України викликає потребу в будівництві на її теренах мережі залізниць. А це, в свою чергу, призводить до появи значного попиту на рейки та сприяє прискореному розвитку гірничо-металургійного комплек-

су й транспортного машинобудування. Втім, товарообмін з корінними російськими регіонами носить колоніальний, нееквівалентний характер.

Забезпечуючи левову частку загальноімперського виробництва вугілля,

металу, зерна, цукру тощо, Україна залишається ринком збуту промислової продукції російських виробників за завищеними цінами.

Не кращою є ситуація й на західних землях. Розвиток фабрично-

заводського виробництва має тут загальмований характер, вкрай повільно зростає продуктивність праці. На відміну від східних регіонів, де лідируючі позиції в промисловості займають надпотужні підприємства, на

46

Глава 2. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

заході домінують середні та дрібні виробники, а технологічна база є вкрай відсталою. Економічна політика австро-угорського уряду порівняно з російським не сприяла зростанню іноземних інвестицій в промисловість українського краю, а товарообмін також набуває колоніального характеру.

Землі Галичини, Буковини та Закарпаття стають сировинним придатком імперії.

Отримання незалежності Україною на початку ХХ століття не доз-

волило сформувати самостійну національну економіку, оскільки сам період фактичної незалежності був вкрай нетривалим. Територія України була поділена між Радянським Союзом, Польщею, Румунією та Чехосло-

ваччиною. І розвиток кожної з частин був позначений певною специфікою еволюції національних економік цих країн. Політика радянських урядів мала забезпечити неможливість функціонування самостійної національної економіки України в майбутньому. Схожих асиміляторських планів дот-

римувалися й уряди Польщі, Чехословаччини та Румунії, намагаючись пе-

ретворити складові української економіки в колоніальні придатки власних національних економік.

Так, за перші 20 років панування радянського уряду частка українського виробництва в загальнодержавному щодо вугілля та металопродукції скоротилася майже на 50%. До того ж розбудова промисловості та сільського господарства мала чітко виражений колоніально-сировинний характер. Не набагато кращою була ситуація на заході України. Хоч фізичне нищення українства тут мало більш помірний характер, але більш відвертих обрисів набирає політика колонізації. До-

сить відмінним є становище на Закарпатті, де чехословацький уряд прово-

див зважену політику соціально-економічних реформ без проявів пригнічення за національною ознакою, забезпечуючи розвиток інфраструктури українського краю.

Об’єднання українських земель в довоєнні та повоєнні роки в ме-

жах Радянського Союзу було не в змозі в середньостроковій перспективі ліквідувати відмінності між ними, що накопичувалися століттями окремо-

го існування. Разом з тим, протягом 50-60-тих рр. відбулося значне покра-

щення добробуту населення всієї України – прискореними темпами зро-

47

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

стають зарплати в сільському господарстві, пенсії, будується житло,

створюється соціальна інфраструктура. Але тимчасове бурне зростання змінилося в 70-ті рр. тривалою стагнацією, ще більш виразними стають диспропорції в розвитку важкої промисловості, з одного боку, та легкої,

харчової промисловості й сільського господарства, - з іншого. Вітчизняна індустрія не орієнтується на задоволення потреб населення, наростає дефіцит товарів широкого вжитку. Погіршується ситуація і у важкій промисловості, яка потребує оновлення основних фондів, зношеність яких за окремими галузями досягає у 80-х рр. в Україні до 60%. Кризові явища наростали по усім напрямкам, і саме в таких умовах розпочинається роз-

будова самостійної національної економіки України.

В наступних главах йтиметься про економічний розвиток сучасної незалежної України.

Основні терміни та поняття

Полісна економіка, цивілізаційне становище України,

мікронаціональна економіка, виховний протекціонізм, реформи Солона,

реформи Лікурга, королівщини, реформи Тулія, автаркія, бенефіціальна система, мультикультуралізм, національна економіка.

Контрольні та дискусійні питання

1.Визначте негативи та позитиви бенефіціальної системи землеволодіння.

2.Чому будівництво залізниць в імперські часи в Україні мало проколоніальний характер?

3.Чи є зростання темпів інфляції цивілізаційним викликом ?

4.В чому специфіка розвитку цехового господарства в Україні?

5.Визначте причини відмінностей в господарському розвитку Буко-

вини та Слобожанщини.

6.Розкрийте об’єктивні та суб’єктивні чинники асиміляторської політики урядів Румунії, Польщі, Чехословаччини та СРСР.

48