Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
инвестування.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
19.02.2016
Размер:
159.23 Кб
Скачать

4. Правове регулювання процесу портфельного інвестування.

Важливим під час прийняття інвестиційного рішення щодо процесу управління портфелем цінних паперів є не лише знання теоретичних аспектів і концепцій портфельного інвестування, а й розуміння правового регулювання економічних відносин у країні та зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів підприємництва. Економіка України нині зазнає серйозних трансформацій, зумовлених зміною форм власності та формуванням ринкових відносин. Добре налагоджений обіг інвестиційних цінних паперів має сприяти подоланню економічних негараздів і створенню національного ринку. Тому формування відповідної системи регулювання ринку цінних паперів забезпечить не лише його ефективне функціонування, а й економіки України загалом. Саме тому головними принципами державного регулювання ринку цінних паперів можна назвати орієнтацію на загальнонаціональні інтереси та стимулювання інвестиційної діяльності в Україні. Ефективна система регулювання ринку цінних паперів має охоплювати всіх його учасників і забезпечувати виконання професійної діяльності відповідно до встановлених правил. У світовій практиці правове впорядкування ринкових відносин здійснюють за допомогою трьох типів правового регулювання: 1) міжнародно-правового; 2) національного державно-правового; 3) інституційно-правового. Міжнародно-правове регулювання здійснюють, як правило, на підставі публічних міжнародно-правових угод, укладених між державами-суверенами або уповноваженими органами останніх на добровільних засадах. У правовому контексті ці держави є рівноправними і незалежними одна від одної. Національне державно-правове регулювання здійснюють у межах держави на підставі відповідних нормативних актів. Найважливішим серед нормативних актів є Конституція. Решта нормативних актів мають відповідати (не суперечити) Конституції. Держава реалізує свої повноваження через відповідні державні органи, які ухвалюють нормативні акти у межах власних повноважень. Інституційно-правове регулювання здійснюють саморегулівні організації шляхом реалізації повноважень, наданих законами чи підзаконними актами, або делегуванням повноважень відповідним державним органам. Структурна залежність трьох типів правового регулювання визначається так: національне державно-правове регулювання не має суперечити міжнародно-правовому; інституційно-правове регулювання не має суперечити міжнародно-правовому й національному державно-правовому. Міжнародно-правове регулювання ринків цінних паперів переважно здійснюють у межах окремих міжнародних угод і в межах міжнародних організацій. Серед численних форм міжнародно-правового регулювання ринків цінних паперів найбільшу увагу привертає регулювання, здійснюване в межах Європейського Союзу (European) та Міжнародної організації комісій з цінних паперів (International Organization of Securities Commissions — IOSCO). Нині єдиного ринку цінних паперів як такого у межах Європейського Союзу не існує, кожна країна має національний ринок, що регулюється національним законодавством. Отже, кожній країні — учасниці ЄС слід внести відповідні зміни до чинного законодавства або розробити нові законодавчі акти з урахуванням положень засадових документів Європейського Союзу. Головними правовими документами з регулювання діяльності у сфері цінних паперів в інтегрованій Європі є Директиви Ради ЄС (Council Directives). До 1994 р. Рада ухвалила низку директив: - директива № 79/279 стосується мінімальних вимог до цінних паперів у разі допуску їх до котирування на національних фондових біржах, а також визначає обов’язки емітентів публікувати щорічні звіти про результати господарської діяльності та фінансовий стан; - директива № 80/390 регулює порядок подання емітентами проспектів стосовно випуску цінних паперів у разі допуску їх до котирування на фондових біржах країн — учасниць ЄС; - директива № 82/211 встановлює обов’язок емітентів, цінні папери яких котируються на фондових біржах країн-учасниць, публікувати піврічні звіти щодо свого господарського й фінансового стану як додаток до річних звітів; - директива № 85/611 регулює порядок створення й діяльності інститутів колективного інвестування; - директива № 87/345 містить поправки до директиви № 80/390, зокрема наголошує, що проспекти стосовно випуску зареєстрованих цінних паперів, оприлюднені в разі допуску до котирування на національній фондовій біржі, мають визнаватися також іншими країнами — учасницями ЄС; - директива № 88/627 зобов’язує інвесторів та емітентів повідомляти про зміни стосовно володіння істотними та контрольними пакетами цінних паперів, що дають право голосу; - директива № 89/592 забороняє торгівлю цінними паперами особам, які мають інсайдерську інформацію, тобто інформацію, не опубліковану для всіх інших інвесторів; - директива № 89/298 вимагає від емітентів, цінні папери яких випускаються у вільний обіг, оприлюднення проспектів стосовно випуску цінних паперів; - директива № 90/211 встановлює порядок, за яким проспекти стосовно випуску цінних паперів, що обертаються на біржовому чи позабіржовому ринку, в разі, якщо вони зареєстровані компетентним державним органом однієї країни, мають визнаватися в інших країнах за умови, що від дня опублікування їх у своїй країні минуло не більше трьох місяців; - директива № 93/22 регулює порядок здійснення інвестиційної діяльності у сфері цінних паперів. Держава має втручається не в свободу ринку цінних паперів, а задля свободи. Саме на цих засадах сформовано цілі й завдання державного регулювання ринку цінних паперів України, які закріплено в Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР. Законодавством визначено, що державне регулювання ринку цінних паперів — це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їхніх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері. Зазначимо також, що за ст. 17 закону, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, інші державні органи, що здійснюють регулювання фондового ринку, можуть делегувати саморегулівним організаціям частину своїх повноважень. Отже, маємо підстави говорити про певні досягнення у сфері правового регулювання фондового ринку України, в якому відбувається делегування повноважень між державними органами та саморегулівними організаціями й здійснюється постійний рух до загальних принципів і норм міжнародних стандартів регулювання ринку цінних паперів.