3. Опорний конспект лекцій модуль 1
Тема 1 . Предмет, мета і завдання дисципліни
Великі географічні відкриття торували дорогу першій промисловій революції, широкому розвитку поділу праці. Це в свою чергу сприяло товаризації сільського господарства. Усередині держави поділ праці призвів до формування національного господарства (національного комплексу), а між державами – до формування світового ринку і розвитку світового господарства. Такі процеси прискорили розвиток науки, особливо економічної. Саме у 17 ст. Вільям Петті започаткував політекономію.
Почали формуватися наукові школи. Генетично першою була комерційна географія, тобто описи морських торгівельних шляхів та портів.
Географічні аспекти у руслі проблем розміщення господарства розробили ряд німецьких учених, що створили окремий напрямок у науці – теорію штандорту (від нім. місце розташування). Це Тюнер, Вебер, Льош.
У
першій чверті 19 ст. теорію штандорту
сільського господарства розробив Йоган
Тюнер
у праці “Ізольована
держава у її відношенні до сільського
господарства і національної економіки”.
Тюнер розглядав модель ізольованої
держави, яка характеризується рівнинним
рельєфом з однорідною родючістю ґрунтів.
Споживачем сільськогосподарської
продукції є столиця, яка розташована у
центрі. Транспортування продукції від
виробника до споживача здійснюється
найкоротшим шляхом. Витрати на
транспортування прямо пропорційні до
відстані, ваги товару та його здатності
до псування. На ринку діє вільна
конкуренція виробників. Під впливом
трьох чинників (вартості робочої сили,
ціни землі, транспортних витрат) від
центру до периферії формується
спеціалізація сільськогосподарського
виробництва у вигляді концентричних
кілець.
Теорія Альфреда Вебера, викладена в роботі “Про штандорт промисловості”, заснована на певній ізольованій, замкненій у господарському відношенні території, на якій уявно припускається наявність паливних та інших ресурсів, широкий розвиток залізничного транспорту, необмежена кількість робочої сили.
Найдоцільнішим місцем розміщення нового промислового підприємства Вебер вважає те місце, де підприємство працювало б з найменшими витратами виробництва. Виходячи з елементів собівартості промислового продукту, він розрізняє два чинники або “орієнтації”, що впливають на процес розміщення основного промислового виробництва країни — транспортну орієнтацію та орієнтацію на дешеву робочу силу.
Пізніше ці чинники А. Вебер доповнив третім, який назвав агломерацією. Під нею він розумів зосередження в одному місці багатьох промислових підприємств, що зменшувало б витрати виробництва передусім при будівництві нових.
Німецький економіст Август Льош більш глибоко розглядав теоретичні проблеми розміщення капіталістичного господарства. Він спробував вирішити проблему оптимального розміщення уже не одного підприємства, а сукупності їх у певній галузі. Визначальним чинником при розміщенні промислових підприємств А. Льош вважав отримання максимального прибутку. Правильно вибраним місцем для окремого підприємства в умовах вільної економіки, на його думку, є точка, що забезпечує отримання максимального чистого прибутку.
А. Льош, на відміну від Й. Тюнера і А. Вебера, вперше в західній економічній науці розглядав теорію не тільки промислового “штандорта” й сільського господарства, торгівлі, міст тощо. Він прагнув поєднати досягнення вчення про “штандорт” з економічним районуванням. Питанням районування він присвятив цілий розділ своєї книги “Географічне розміщення господарства”. В основу виділення районів було покладено ринковий простір.
Досягненням А. Льоша є те, що він вперше розглядав умови розвитку економічного регіону: відстані та транспортні умови, природі відмінності, національні та політичні умови, технічний прогрес, особисті якості підприємців.
Регіональна економіка як наука є одним з важливих напрямів зарубіжної теорії розміщення продуктивних сил, який виник у першій половині 50-х років 20 ст. Його засновником був американський економіст Уолтер Ізард, який очолював кафедру соціальної регіональної науки в Пенсільванському університеті. Завдяки йому й була створена у 1954 році Асоціація регіональних наук з центром у Філадельфії.
Поштовхом до створення Асоціації стало розуміння того факту, що місцеві особливості суттєво впливають як на розвиток конкретної території, так і країни в цілому. Таким чином, спочатку ця Асоціація об’єднувала спеціалістів у різних галузях знань, які однак, мали спільне розуміння того, що багатогранні характеристики території треба розглядати не відокремлено, а як цілісний комплекс.
Характерною рисою регіональної економіки є її інтердисциплінарність, тобто застосовуючи підходи, засоби й методи інших наук, вона є окремою наукою про регіон, що взяла на озброєння розумово-діяльний апарат інших галузей знань.
Теорії та концепції регіонального розвитку представлені також теорією “полюсів зростання” та “полюсів розвитку”, теорією “дифузії нововведень”, концепцією сталого розвитку.
Теорію “полюсів зростання” розробив французький економіст Ф. Перро на початку 50-х років ХХ ст. Пізніше у 80-х роках вона була удосконалена і розширена у працях Віллера і Мюллера і отримала назву теорії “полюсів розвитку”. Її положення розкриті також у праці Н. Вангова і Л. Кляссена “Регіональна політика. Європейський підхід” з урахуванням західноєвропейських реалій.
Теорію “дифузії нововведень” розробив у післявоєнний період шведський географ Т. Хегерстранд (1953 р.). Найкраще теорія виявляється у концепції просторової дифузії інформації на основі міжлюдських контактів. Доведено, що навіть економіко-технологічні процеси (наприклад, поширення нового способу обробітку сільськогосподарських земель) є демосоціальним і можуть описуватися і прогнозуватися концепцією дифузії інформації, зокрема інформації у сфері нововведень (інновацій). А щодо поширення нових форм книговидавництва, освіти, нових ліків чи нових форм телекомунікацій, то у цьому випадку теорія дифузії нововведень виявляється мало не у чистому вигляді.
На сучасному етапі у зв'язку із гуманізацією, соціологізацією, екологізацією науки РПС та регіональної економіки популярними є концепції меж розвитку та сталого розвитку. Їх модифікацією є вчення про альтернативну цивілізацію.
Стратегія сталого розвитку направлена на забезпечення збалансованого рішення завдань, збереження сприятливого довкілля і природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення потреб теперішнього і майбутніх поколінь. Сталого розвитку можна досягти тільки в глобальному масштабі. Проте шляхи і темпи переходу до сталого розвитку в кожній країні свої. Вони різні не лише у різних країнах, а і у різних регіонах однієї країни. Стратегія сталого розвитку країни розробляється і здійснюється поетапно. На першому етапі необхідно подолати економічну і структурну кризу. Необхідно покращити екологічну ситуацію у найбільш неблагополучних регіонах. Це закладено у державних програмах розвитку.
Регіональна економіка – це система суспільних відносин, яка історично склалася в межах областей держави, являє собою сукупність взаємозв’язків, що забезпечують її стійкість та цілісність на макро- та мікрорівні.
Ефективна регіональна політика сприяє раціональному розміщенню продуктивних сил між регіонами. Термін “продуктивні сили” має право на існування, якщо забрати класове та ідеологічне трактування.
Сьогодні продуктивні сили слід розглядати як поєднання місць прикладання праці і людських ресурсів у результаті чого здійснюється діяльність, корисна суспільству, частині суспільства чи окремій людині, за умови, що ця діяльність не суперечить суспільним нормам та цінностям. Це реальні продуктивні сили.
Фіктивні продуктивні сили виникають при умові роз’єднання їх елементів (знаходження у неоплачуваних відпустках).
Деструктивні продуктивні сили – якщо їх діяльність суперечить суспільним нормам (наркобізнес).
Оскільки продуктивні сили функціонують та розвиваються у певних геопросторових координатах, то це поняття продуктивних сил невід’ємне віл їх розміщення в просторі.
Розміщення продуктивних сил – це динамічний стан, що характеризує розподіл продуктивних сил по всій території відповідно до природних, соціальних і економічних умов окремих районів, і визначається особливостями територіального поділу праці, властивими конкретній соціальній системі.
Предмет дисципліни: господарський комплекс України та її регіонів.
Мета дисципліни:
пошук такої територіальної організації і таких форм продуктивних сил для конкретних умов геопросторово-часових координат, які б функціонували в цих умовах з найвищою ефективністю;
формування у студентів теоретико-методичних знань і практичних навиків з питань регіонального розвитку економіки;
надбання екологічних знань, мислення та свідомості економістів.
Інформація про зв’язок дисципліни “Регіональна економіка” з іншими дисциплінами. Викладання дисципліни повинно здійснюватися в тісному зв’язку з такими дисциплінами як “Політекономія”, “Мікроекономіка”, “Макроекономіка”, “Статистика”, “Економічна географія”, “Економіка підприємства”, “Планування”, “Економіка природокористування”.
Програма дисципліни передбачає вирішення таких завдань:
вивчення теоретичних основ та ресурсних передумов розміщення продуктивних сил, формування і розвитку міжгалузевих комплексів, міжрегіональних і зовнішньоекономічних зв’язків;
дослідження найважливіших закономірностей, принципів і чинників, які визначають розвиток і розміщення продуктивних сил, механізму їх впливу на територіальну організацію виробництв;
формування комплексного, просторового сприйняття економіки з позиції активізації людського фактора, необхідності врахування досягнень науково-технічного прогресу у вирішенні економічних, соціально-економічних та інших проблем;
вивчення особливостей сучасного стану розміщення продуктивних сил та визначення напрямків його удосконалення;
вивчення напрямків удосконалення державної регіональної політики як інструмента для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення;
опанування методів, що використовуються при аналізі розвитку економіки регіонів та обґрунтуванні територіальної організації виробництва;
засвоєння принципів раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища, понять про екологічний моніторинг, екологічні нормативи і стандарти.