3. Стандартизація об’єктів бухгалтерського обліку

1. Міжнародний досвід стандартизації обліку.

2. Організація бухгалтерського обліку в Україні.

1. Організація облікового процесу.

2. Організація облікового апарату і працівників сфери обліку.

3. Організація бухгалтерського обліку за національними поло­женнями ( стандартами ).

   3. Класифікація та характеристика основних положень (стан­дартів) бухгалтерського обліку.

      1. Стандарти фінансової звітності та організації обліку.

      2. Стандарти активів підприємств.

      3. Стандарти розрахунків та зобов’язань.

      4. Стандарти витрат та інвестицій.

      5. Стандарти доходів, прибутків і впливу змін валютних курсів та інфляції.

Бухгалтерський облік — це мова бізнесу. Якщо бізнес здійснюється у рамках окремо взятого підприємства, то дані бухгалтерського обліку використовуються для потреб внутріш­нього менеджменту в процесі прийняття управлінських рішень, тому неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності під­приємства при рішенні поточних та перспективних господар­ських проблем.

Для прийняття правильних управлінських рішень навіть на рівні підприємства повинні використовуватись дані, які відпо­відають певним правилам, вимогам і нормам, що є зрозуміли­ми та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти, наприклад, фінансові результати, досягнуті у попередньо­му та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визна­чені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.

З цією метою підприємство має розробити свою обліко­ву політику, яка підпорядковується потребам внутрішньо­го менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефектив­них управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відпо­відними показниками подібних підприємств, підприємств-конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає проблема стосовно уніфікації вимог до фінансової інформації у рамках галузі, регіону, всієї економічної системи країни.

Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгал­терського обліку. Стандарт у широкому розумінні — це зразок, («талон, модель, що приймаються за вихідні для порівняння з ними інших подібних об’єктів.

Стандартизація бухгалтерського обліку — це процес роз­робки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів щодо визнання, оцінки і відображення у фінансо­вих звітах окремих об’єктів бухгалтерського обліку.

Якщо стандартизація здійснюється у межах однієї країни, то мова йде про створення національних стандартів.

Відомості стосовно економічного розвитку та рівня організації виробництва, особливості проблем, що вирішувались на мікро- та макрорівнях кожної окремої країни, зумовили суттєві відмінності у критеріях визнання та методах оцінки конкрет­них об’єктів бухгалтерського обліку при підготовці фінансових піїтів за національним обліковим законодавством та стандартами. Однак інтенсивна економічна інтеграція, що розпочалась відразу після закінчення Другої світової війни, привела до не­відповідності стандартизації бухгалтерського обліку вже на міжна- родному рівні. Утворення спільних підприємств і транснаціо­нальних корпорацій, експорт капіталів, утворення та розвиток міжнародних фондових ринків — всі ці процеси вимагали відпо­відного стандартизованого інформаційного забезпечення.

Облік у народному господарстві України піддається корінній реконструкції, мета якої — наближення до світових стандартів. На відміну від нашої практики, у розвинених країнах існують різноманітні спеціальні організації, як державні, так і громадські (асоціації, комітети, центри), які систематично проводять дослі­дження серед керівників корпорацій (фірм), інших користувачів фінансовою бухгалтерською звітністю з метою вивчення вимог до системи звітних показників, що дає змогу децентралізовано приймати економічні рішення в умовах ринкової економіки. Ре­зультати таких досліджень законодавчо закріплюються в нор­мативних документах (стандартах) (наприклад, у Великобрита­нії — в Законі про компанії (1985 p.), у Німеччині — в Торговому кодексі, у Фінляндії — в Законі про бухгалтерський облік). Євро­пейський парламент за останні роки прийняв цілий ряд законо­давчих актів (директив), спрямованих на уніфікацію бухгал­терського обліку в країнах Європейської економічної співдруж­ності, відповідно до яких парламенти цих країн внесли зміни до національного законодавства з бухгалтерського обліку.

Зараз необхідно в якомога коротший термін перебудува­ти облік, зробити його адекватним ринковій економіці. До­цільно взяти на озброєння все найбільш корисне, що накопи­чено бухгалтерською наукою і практикою розвинутих капі­талістичних держав і одержало відображення в Системі національних рахунків (СНР) і Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (МСБО). Одночасно варто проана­лізувати досягнення вітчизняного обліку, відібрати пере­вірені часом і практикою рішення, визначити можливості їх застосування в нових умовах ринкового господарства.

Систему національних рахунків ООН, аналогічну за струк­турою стандартній системі національних рахунків, створеній дослідницьким центром з національних рахунків при Кембридж­ському університеті, заснувала Організація європейського еко­номічного співробітництва (ОЄЕС).

Перша СНР містила рахунки для обліку виробництва, витрат у домашніх господарствах, витрат в органах загального керівництва, заощаджень і інвестицій, зовнішньої торгівлі. Пе­регляд СНР, початий у 1963 p., завершився виданням у 1968 р. нового варіанта, розробленого з урахуванням досвіду розвитку національних рахунків у капіталістичних країнах. Він засто­совується більш ніж у 150 країнах.

У другому варіанті введено ряд нових розділів і показників, Істотно розширені його аналітичні й інформаційні можливості. Тут варто назвати розділ, присвячений розрахункам основних показників виробництва і використання продукції в порівнян­них цінах, а також показників валової продукції і проміжного споживання, національного багатства, руху позик, кредиту, інших показників, що складають фінансовий потік. Особливо важливо зазначити досягнуте в СНР органічне поєднання таблиць міжгалузевих балансів.

Структура СНР дає змогу обчислювати у вартісному вира­женні валовий суспільний продукт, національний дохід і їхнє використання, а також інші показники, здатні відобразити серйозні зміни в ринковій економіці.

Система національних рахунків стала основою розроб­ки міжнародних бухгалтерських стандартів. Проблема і х нього створення виникла у зв’язку з діяльністю транснаціонального капіталу, що функціонує у країнах з різними систе­мами обліку і вимогами до звітності. У результаті виникають проблеми стосовно відповідності опублікованої ними інфор­мації вимогам, запропонованим до неї у країні походження й у країні базування. Труднощі такого ж порядку поки ще є і в нашій країні на спільних підприємствах.

У 1973 р. професійні бухгалтери Австралії, Канади, Франції, ФРН, Японії, Мексики і СИГА створили Комітет з міжна­родних бухгалтерських стандартів (КМБС). Зараз до нього вхо­дить 153 професійні організації зі 112 країн світу. Це незалеж­ний орган, що займається рішенням проблеми міжнародної системи бухгалтерського обліку. Керує діяльністю Комітету правління разом із постійно працюючим секретаріатом, до скла­ду якого входять представники 13 країн: Австралії, Данії, Італії, Канади, ФРН, Франції, Японії, Йорданії, Південної Ко­реї, Голландії, ПАР, Великобританії, СІЛА. При чому до скла­ду секретаріату обов’язково мають входити представники трьох країн, що розвиваються. Статут Комітету передбачає представ­ництва у правлінні до 4 міжнародних організацій, що хоч і не є органами професійних бухгалтерів, але зацікавлені у фінан­совій звітності. В установчих документах Комітету сформульо­вані основні цілі його створення: розробка публікації найбільш важливих бухгалтерських стандартів з формування бухгал­терської звітності; сприяння значному поширенню стандартів у світовій практиці бухгалтерського обліку; всесвітня допомо­га з удосконалювання і гармонізації національних законодавств у галузі бухгалтерського обліку і звітності.

У 1977 р. було створено Міжнародну федерацію бухгалтерів. Її головне завдання — сприяти широкому розвитку і посилен­ню впливу професійних бухгалтерів через удосконалювання і поширення міжнародних бухгалтерських стандартів у світово­му співтоваристві. На сьогодні членами федерації є сто бухгал­терських організацій з 77 країн, які представляють професій­них бухгалтерів, що працюють у торгівлі, промисловості, освіті і на державній службі.

З 1972 р. проблемами стандартизації бухгалтерського обліку займається ООН, а в 1982 р. при ній було створено міжурядову робочу групу експертів за 10 міжнародними стандартами обліку і звітності. До групи як офіційні члени входять 9 африканських держав, 7 азіатських, 3 східноєвропейських, 6 латиноамери­канських і 9 західноєвропейських держав. Цілями групи є: вивчення питань обліку і звітності транснаціонального капіта­лу; сприяння розробці і застосуванню національних і регіональ­них бухгалтерських стандартів; захист інтересів країн, що роз­виваються, в галузі фінансової інформації і її розкриття.

Міжнародні бухгалтерські стандарти — це цілісна сис­тема бухгалтерського обліку, що може застосовуватися в різних умовах господарювання. Зрозуміло, що особливо доцільним пане застосування Міжнародних стандартів бухгалтерського Обліку на стику різних національних систем обліку.

За 27 років КМБС видав 41 Міжнародний стандарт бухгал­терського обліку (МСБО), з яких нині діють 34. Серед цих Н І стандартів є стандарти загальнометодологічного спрямування м н, а також такі, що стосуються тільки окремих об’єктів та сфер діяльності.

У 1993 р. Міжнародна організація Комісій з цінних паперів (МОКЦП) підготувала узгоджений перелік основних Міжнарод­них стандартів, застосування яких є обов ‘язковим при підготовці фінансових звітів компаній, залучених до випуску цінних па­перів на міжнародний фондовий ринок та лістингу.

З прийняттям цього рішення фактично було визнано пріо­ритетність Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, а тому сфера їх застосування постійно розширюється.

Приєдналась до цього процесу й Україна, головним напрям­ним якої на сьогодні є створення економіки відкритого типу, ті »0то відкритої для співпраці із зарубіжними партнерами, взаєм­ного інвестування та кредитування з боку зарубіжних та міжна­родних фінансових організацій. Економічні реформи в нашій в країні закономірно привели до необхідності реформування бухгалтерського обліку на засадах міжнародної гармонізації та стандартизації. З цією метою 28 жовтня 1998 р. було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 1706, якою було за­тверджено Програму реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів. Для коорди­нації зусиль щодо реалізації цієї Програми при Міністерстві фінансів України створено Методологічну раду з питань бухгал­терського обліку. За сприяння та активної підтримки Агенції США з міжнародного розвитку (USAID) Федерацією професій­них бухгалтерів та аудиторів України (ФПБАУ) було розробле­не ряд проектів національних стандартів бухгалтерського обліку , що відповідають МСБО. У подальшому ці стандарти було використано при підготовці та затвердженні Міністерством фінансів України положень (стандартів) бухгалтерського об­ліку, які є ключовими для складання фінансової звітності та ведення обліку. Розробкою національних нормативів аудиту в нашій державі відповідно до Закону України “Про аудиторську діяльність в Україні” від 22.04.93 № 3125-ХІІ займається Аудиторська палата України.

Процес розробки і впровадження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (далі — П(С)БО) в Україні триває і на сучасному етапі. У жовтні і листопаді 2003 р. Міністерство фі­нансів України (МФУ) своїми наказами затвердило нові Поло­ження (стандарти) бухгалтерського обліку: 26 “Виплати пра­цівникам” (наказ МФУ від 28.10.2003 № 601) і 27 “Діяльність, що припиняється” (наказ МФУ від 7.11.2003 № 617), внесло зміни в уже раніше введенні в дію П(С)БО, зокрема: “Про внесення змін до деяких положень (стандартів) бухгалтерсько­го обліку” (наказ МФУ від 25.11.2002 № 989); “Про внесення змін до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку” (наказ МФУ від 24.09.2003 № 549).

3.2.Організація бухгалтерського обліку в Україні

3.2.1. Організація облікового процесу

У зв’язку з переходом народного господарства України до ринкових відносин проводиться радикальна перебудова управ­ління економікою. Реформування економіки вимагає безперерв­ного забезпечення працівників управління своєчасною і досто­вірною інформацією про хід господарської діяльності. Основ­ним носієм такої інформації є бухгалтерський облік. Для того щоб бухгалтерський облік був ефективним, він має бути відповідним чином раціонально організованим, тобто необхідна така організація облікового процесу, яка б забезпечувала збір облікової інформації, її обробку, узагальнення і т. д.

Раціональна організація бухгалтерського обліку передбачає таку його будову, при якій облік забезпечує своєчасне вико­нання важливих функцій у плануванні, контролі, управлінні мри мінімальних витратах засобів і праці. Основні передумови раціональної організації бухгалтерського обліку такі:

• вивчення структури, технології та організації виробництва;

• встановлення системи облікових взаємовідносин окремих структурних підрозділів підприємства з підприємством;

• визначення обсягу облікових робіт;

• розподіл їх між працівниками бухгалтерії;

• вивчення працівниками бухгалтерії діючих законополо­жень та інструктивних матеріалів з питань ведення обліку.

Належно від розподілу облікових робіт між головною бух­галтерією і оперативно відокремленими структурними підрозділами підприємства організаційна форма бухгалтерського об­ліку може бути централізованою або децентралізованою.

При централізованій формі організації бухгалтерського обліку весь обліковий апарат зосереджений у центральній бухгалтерії і підпорядкований головному бухгалтеру в адміністративному і іншому і методологічному відношенні.

При децентралізованій формі організації бухгалтерсько­го обліку частина облікового апарату бухгалтерії підприємства перебуває у складі структурних підрозділів і в адміністратив­ному відношенні підпорядковується їх керівникам, а щодо методології обліку — головному бухгалтеру підприємства.

Особлива форма розподілу праці облікового апарату зумовлена створенням централізованих бухгалтерій, які обслуговують групу однорідних підприємств, організацій, установ. У зв’язку з втратою прав колективами підрозділів, роздержавлен­ням та приватизацією підприємств нині виникає тенденція до децентралізації бухгалтерського обліку.

Організація бухгалтерського обліку характеризується і цілим рядом складових, зокрема: вибором форми рахівництва (меморіально-ордерна, журнально-ордерна, автоматизована та ін.); застосуванням первинної облікової документації; графі­ком руху первинної облікової документації (документообігом); застосуванням обчислювальної техніки тощо.

3.2.2.Організація облікового апарату і працівників сфери обліку

Для правильної організації бухгалтерського обліку необхідно, щоб апарат бухгалтерії мав відповідну структу­ру, яка передбачає групування облікових робіт за однорідни­ми ознаками. Структура бухгалтерського апарату значною мірою залежить від таких основних факторів: обсягу госпо­дарської діяльності, чисельності працівників, кількості найме­нувань товарно-матеріальних цінностей, числа постачальників і споживачів, кількості первинних документів, використання в бухгалтерському обліку засобів обчислювальної техніки та ін.

Найбільш розповсюджена така структура бухгалтерії, коли у її складі виділяють групи обліку основних засобів, матеріаль­них цінностей, розрахунків з персоналом підприємства, фінан­сово-розрахункових операцій, витрат на виробництво і реалі­зацію продукції, зведеного обліку.

При такому функціональному розмежуванні облікових робіт кожний працівник чи група працівників бухгалтерії спеціалі­зуються на виконанні однорідних облікових робіт, зокрема:

• група обліку необоротних активів здійснює облік над­ходження, внутрішнього переміщення і вибуття необоротних активів, контролює їх документальне оформлення, здійснює нарахування амортизації, бере участь у проведенні інвентаризації необоротних активів та складає встановлену звітність;

• група обліку виробничих запасів веде облік придбання, заготівлі і витрачання товарно-матеріальних цінностей та ма­лоцінних і швидкозношуваних предметів, здійснює облік роз­рахунків з постачальниками, контролює стан складського об­ліку, бере участь у проведенні інвентаризацій цінностей;

• група обліку розрахунків з оплати праці здійснює облік розрахунків із заробітної плати з персоналом підприємства, з фінансовими органами з податків, утриманих із заробітної пла­ти працівників, з органами соціального страхування з утриман­ня, нарахування та перерахування коштів на соціальне страхування та у Пенсійний фонд, веде облік розрахунків з депонен­тами, а також бере участь у складанні звітності про викорис­тання фонду оплати праці;

• група обліку готової продукції і реалізації здійснює облік витрат на виробництво, складає калькуляції собівартості про­дукції, обліковує надходження з виробництва готової продукції, п відвантаження і реалізацію, веде розрахунки з покупцями і складає звітність про виготовлену і реалізовану продукцію;

• група обліку фінансово-розрахункових операцій здій­снює облік грошових коштів у касі підприємства, на рахунках у банку, підзвітних сум, контролює додержання фінансової і платіжної дисципліни;

• група зведеного обліку і звітності здійснює облік фінансових результатів, веде узагальнюючі облікові регістри, скла­дне, баланс та інші форми звітності з основної діяльності підприємства.

Усі перелічені вище функції кожного облікового працівника, відповідальність за ведення обліку, його обов’язки і права визначаються посадовими характеристиками, які розробляє головний бухгалтер і затверджує керівник підприємства.

Очолює роботу бухгалтерії, як правило, головний бухгал­тер, який в адміністративному відношенні підпорядкований безпосередньо керівнику підприємства, ним призначається або звільняється з посади.

Головний бухгалтер відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”:

• забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складан­ня і подання у встановлені строки фінансової звітності;

• організовує контроль за відображенням на рахунках бух­галтерського обліку всіх господарських операцій;

• бере участь в оформленні матеріалів, пов’язаних з неста­чею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;

• забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у фі­ліях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах.

3.2.3.Організація бухгалтерського обліку за національними положеннями (стандартами)

З прийняттям Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” та Положень (стандартів) бух­галтерського обліку вперше в Україні починаючи з 1 січня 2000 р. постало питання про облікову політику підприємства. Вивчення міжнародного досвіду формування облікової політи­ки свідчить про необхідність її нормативного регулювання на рівні підприємства. Цього вимагають набір різних варіантів положень та правил, способів оцінок та нарахувань тощо, які можуть самостійно обиратись на рівні підприємства. Щоб уник­нути податкових непорозумінь щодо сум податків, які мають сплачуватись до бюджету, та проблем щодо розподілу невико­ристаного прибутку між засновниками, підприємство само­стійно визначає шляхом видання спеціального наказу “Про об­лікову політику підприємства на відповідний календарний рік” власну довгострокову облікову політику. Обрана підприємством політика, як мінімум, не може змінюватись протягом календарного року. Зміна може бути здійснена тільки з наступ­ного календарного року з достатнім її обґрунтуванням.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський обпік і фінансову звітність в Україні” та пунктом 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” під обліковою політикою треба розу­міти сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання звіт­ності, а згідно з пунктом 23 цього Положення підприємство мас висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису Принципів оцінки окремих статей звітності та методів їх обліку. Від підприємства також вимагається у примітках до фінансових звітів розкривати облікову політику, яка має базуватись на тих десяти основних принципах бухгалтерського обліку та підготовки фінансової звітності, що визначені в назва­них Законі (ст. 4) та Положенні № 1 (п. 18), зокрема: автоном­ності підприємства, безперервності діяльності, періодичності, Історичної (фактичної) собівартості, нарахування та відповід­ності доходів і витрат, повного висвітлення, послідовності, обач­ності, превалювання змісту над формою, єдиного грошового вимірника.

її

У різних наукових та навчальних виданнях рекомендується різна структура наказу керівника підприємства про обліко­ву політику. На нашу думку, такий наказ мав би складатися з таких чотирьох розділів: у першому розділі треба визначити ні сальні положення щодо діяльності підприємства; у другому — організаційні засади бухгалтерського обліку, техніки його ве­дення, первинного відображення господарських операцій, внут­рішнього аудиту тощо; у третьому — методику оцінювання ок­ремих об’єктів бухгалтерського обліку та різних нарахувань, відрахувань, створення резервів тощо; в четвертому розділі — правила організації податкового обліку.

3.3.Класифікація та характеристика основних положень (стандартів) бухгалтерського обліку

Зі введенням національних П(С)БО в Україні наближення їх до рівня міжнародної практики обліку вимагає їх постійно­го вдосконалення, коригування, розширення сфери діяльності тощо. А це не можливо без наявної їх класифікації. Ще з теорії обліку нам добре відомо, що будь який об’єкт бухгалтерського обліку чи елемент методу для свого розвитку і вдосконалення вимагає чіткої класифікації. Класифікація господарських за­собів, їх джерел формування, господарських процесів, рахунків бухгалтерського обліку, балансів, документів, інвентаризацій, регістрів і т. п. Класифікація діючих стандартів (положень) бух­галтерського обліку нам уявляється у такому вигляді:

А Стандарти фінансової звітності та організації обліку.

Б. Стандарти активів підприємств.

В. Стандарти розрахунків та зобов’язань.

Г. Стандарти витрат і інвестицій.

Д. Стандарти доходів, прибутків та впливу змін цін та ін­фляції.

Виходячи з таких підходів до класифікації стандартів бух­галтерського обліку, у наступних підтемах визначено їх мету та особливості.

3.3.1.Стандарти фінансової звітності та організації обліку

До стандартів фінансової звітності належать положен­ня (стандарти), які визначають мету, склад і принципи підготовки та складання фінансової звітності (балансу та форми звітності), консолідованої фінансової звітності, фінансового звіту суб’єкта малого підприємництва та порядку виправлення помилок і зміни у фінансових звітах.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” визначає мету, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів. Загальні положення цього стандарту є базовими для складання Балансу, Звіту про фінансові результати”, Звіту про рух грошових кошті, Звіту про власний капітал.

У цьому стандарті даються визначення основних термінів фінансової звітності.

Метою складання фінансової звітності є надання корис­тувачами для прийняття рішень певної правдивої та неупередженоі інформації про фінансовий стан,результати діяль­ності та рух коштів підприємства. Склад фінансової звітності такий: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух гро­шових коштів, звіт про власний капітал і примітки до звіту.

Звіт, має ним періодом для складання фінансової звітності є ка­лендарний рік. Інформація, яка надається у фінансових звітах бути зрозуміла і розрахована на однозначне тлумачення її користувачами; доречна; достовірна; порівняльна (користувачі повинні мати можливість порівнювати фінансові звіти підприємства за різні періоди, з різними підприємствами).

Основними принципами підготовки фінансової звітнос­ті згідно з П(С)БО 1 є:

• принцип автономності, за яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників;

• принцип безперервності діяльності, що передбачає оцінку активів і зобов’язань підприємства, виходячи з припущен­ня, що його діяльність триватиме далі;

• принцип періодичності, що припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінан­сової звітності;

• принцип історичної (фактичної) собівартості, що визна­чає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх вироб­ництво та придбання;

• принцип нарахування та відповідності доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити для отримання цих доходів витрати. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей;

• принцип повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та по­тенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

• принцип послідовності, який передбачає постійне (із року в рік) застосовування підприємством обраної облікової політи­ки. Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована і роз­крита у фінансовій звітності;

• принцип обачності, згідно з яким методи оцінки, що за­стосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати зниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки ак­тивів і доходів підприємства;

• принцип превалювання змісту над формою, за яким опе­рації повинні обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

• принцип єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.

Розкриття інформації у фінансовій звітності має бути по­вністю зрозуміле користувачам і включати в себе дані про: підприємство; дату звітності та одиницю її виміру; відповідну інформацію щодо звітного та попереднього періодів; облікову політику підприємства та її зміни; консолідацію фінансових звітів; припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності; об­меження щодо володіння активами; участь у спільних підприє­мствах; виявлені помилки минулих років та пов’язані з ними коригування; переоцінку статей фінансових звітів; іншу інфор­мацію, розкриття якої передбачено відповідними Положення­ми (стандартами).

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 визначає зміст і форму балансу та загальні вимоги до розкрит- ш його статей. Також визначає зміст і форму звіту про фінансові результати, дається визначення таких термінів, як “витрати”, "власний капітал”, “доходи”, “збиток”, “звичайна діяльність “, “операційна та основна діяльність”, “прибуток”.

Стандарт розкриває визначення доходів і витрат; визначає зміст і форму звіту про рух гро­шових коштів. За­гальні положення цього стандарту визначають такі терміни.

Грошові кошти — готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання.

Інвестиційна діяльність — придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Операційна діяльність — основна діяльність підприєм­ства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Рух грошових коштів — надходження і вибуття грошових коштів та їхніх еквівалентів.

Фінансова діяльність — діяльність, яка приводить до змін розміру і складу власного і позичкового капіталу.

Метою складання звіту про рух грошових коштів є надання користувачам фінансової звітності повної правдивої та неупередженої інформації про зміни, що відбулися у грошових кошгах підприємства та їх еквівалентах (далі — грошові кошти) за звітний період. У звіті про рух грошових коштів наводяться дані про рух грошових коштів протягом звітного періоду в резуль­таті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Якщо рух грошових коштів у результаті однієї операції включає суми, які належать до різних видів діяльності, то ці суми слід наво­дити окремо у складі відповідних видів діяльності. Внутрішні зміни у складі грошових коштів до звіту про рух грошових коштів не включаються. Підприємство розгорнуто наводить суми надходжень та видатків, що виникають у результаті опе­раційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Негрошові операції (отримання активів шляхом фінансової оренди; бар­терні операції; придбання активів шляхом емісії акцій тощо) не включаються до звіту про рух грошових коштів.

Звіт згідно зі стандартом передбачає відображення руху гро­шових коштів окремо, у результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, зміну величини грошових коштів за звітний період, а також у примітках передбачає розкриття інформації про рух грошових коштів.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 визначає зміст і форму звіту про власний ка­пітал. Метою скла­дання цього звіту є розкриття інформації про зміни у складі влас­ного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 6 “Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах” розкриває поря­док виправлення помилок, внесення та розкриття інших змін у фінансовій звітності. Це, зокрема, виправлення помилок і зміни я облікових оцінках, зміни в обліковій політиці, події після дати балансу (коригування певних статей), розкриття інформації у примітках до фінансових звітів.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 20 “Консо­лідована фінансова звітність” розкриває порядок складання звітності, яка відображає фінансовий стан і результати діяль­ності юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної еко­номічної одиниці. Ця звітність називається консолідованою.

Консолідовану фінансову звітність подає материнське під­приємство. До консолідованої фінансової звітності включають показники звітності всіх дочірніх підприємств, крім тимчасо­вих і тих, які мають обмежену діяльність.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 “Фінан­совий звіт суб’єкта малого підприємництва” визначає зміст і форму фінансового звіту суб’єкта малого підприємництва у складі Балансу (форма № 1-м) і Звіту про фінансові результати (форма № 2-м). У стандарті подаються особливості заповнення балансу в розрізі його статей, а також особливості заповнення звіту про фінансові результати.

Стандарти організації обліку розкривають методо­логічні засади формування облікової інформації, пов’язаної з певними організаційними змінами в діяльності підпри­ємств. Це, зокрема, стосується будівництва та реконст­рукції підприємств, їх об’єднання та припинення діяль­ності. До таких Положень (стандартів) бухгалтерського обліку слід віднести П(С)БО 18 “Будівельні контракти”, 19 “Об’єднан­ня підприємств” і 27 “Діяльність, що припиняється”

Положення (стандарт) 18 “Будівельні контракти” визначає методологію обліку підрядними організаціями доходів та ви­трат, пов’язаних з виконанням будівельних контрактів, і роз­криття цієї облікової інформації у фінансовій звітності. У За­гальних положеннях даються визначення таких термінів, як “аванси за будівельним контрактом”, “будівельний контракт”, “будівництво” тощо. Визначаються доходи та витрати протя­гом виконання будівельного контракту. Дається оцінка доходів і витрат за будівельним контрактом.

Положення (стандарт) 19 “Об’єднання підприємств” встановлює порядок відображення в обліку і звітності придбання Інших підприємств, гудвілу, який виник при придбанні, злитті підприємств, а також розкриття інформації про об’єднання підприємств. Загальні положення розкривають значення таких термінів, як “гудвіл”, “дата придбання”, “дочірнє та материнське (холдингове) підприємства”, “злиття”, “ідентифіковані ак­тини та зобов’язання”, “контроль”, “непланетарні активи”, "штативний гудвіл”, “об’єднання підприємств” тощо. Це П(С)БО розкриває порядок обліку придбання, злиття підприємств.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 27 “Діяль­ність, що припиняється” визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про діяльність, що припиняється, та її розкриття у фінансовій звітності. Норми Положення (стандарту) 27 застосовуються підприємствами, організаціями, іншими юридичними особами (далі — підприєм­ства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ). Терміни, що використовуються у цьому стандарті: “географіч­ний сегмент”, “господарський сегмент”, “діяльність, що при­пиняється”, “подія первісного розкриття”.

У цьому стандарті дано таке визначення діяльності, що припиняється: призначені за єдиним планом для продажу відокремлена частина підприємства як сукупність активів і зобов’язань або окремі активи такої частини підприємства, а також безпосе­реднє припинення (ліквідація) діяльності з виробництва про­дукції (робіт, послуг), що є суттєвою або географічно від окрем­люваною та може бути відділена операційно з метою складання фінансової звітності. При цьому діяльність, що припиняється, може бути відділена операційно з метою складання фінансової звітності, якщо активи, зобов’язання, доходи та витрати за опе­ри цінною діяльністю підприємства (або основна їх частина) без­посередньо пов’язані з діяльністю, що припиняється. Також ак­тини, зобов’язання, доходи та витрати належать до діяльності, що припиняється, якщо вони будуть продані, погашені або іншим чином відбудеться їх вибуття в результаті припинення такої діяльності. Фінансові витрати належать до діяльності, що припиняється, якщо зобов’язання, на яке нараховуються відсот­ки, безпосередньо пов’язане з такою діяльністю.

Діяльність, що припиняється, визнається та оцінюється на першу, після події первісного розкриття, дату балансу. Якщо подія первісного розкриття відбулася після дати балансу, але до дати подання фінансової звітності, то визнання та оцінка діяль­ності, що припиняється, здійснюється на останню, до дати події первісного розкриття, дату балансу. Зобов’язання підприємства з невизначеними сумою або часом погашення, що виникають вна­слідок події первісного розкриття, обумовлені вимогами зако­нодавства, договорів або прийняті на себе добровільно перед фізичними та юридичними особами, чиї права та інтереси пору­шуються таким припиненням діяльності (вихідна допомога та інші виплати при звільненні, штрафи, пені за порушення умов договорів тощо), відображаються шляхом створення забезпечення для відшкодування майбутніх витрат на реструктуризацію відпо­відно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 “Зобо­в’язання”. Сума прибутку (збитку) до оподаткування від фактич­ного вибуття активів і погашення зобов’язань у зв’язку з припи­ненням діяльності відображається у Звіті про фінансові резуль­тати за період, у якому відбулися такі вибуття та погашення, у вписуваному рядку 176 “у т. ч. прибуток (збиток) від вибуття активів і погашення зобов’язань діяльності, що припиняється”.

3.3.2.Стандарти активів підприємств

Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, які ви­значають методологічні засади формування в бухгалтерсько­му обліку інформації про основні засоби, інші необоротні мате­ріальні активи, нематеріальні активи, запаси називаються стандартами активів підприємств. До них належать П(С)БО 7 “Основні засоби”, 8 “Нематеріальні активи”, 9 “Запаси Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” в загальних положеннях розкриває такі терміни, як "первісна, переоцінена, ліквідаційна вартість”, “амортизація”, "знос”, “основні засоби та їх об’єкти”, “строк корисного вико­ристання”, “сума очікуваного відшкодування”.

П(С)БО 7 “Основні засоби” визначає класифікацію основних засобів за групами, розкриває їх оцінку за видами придбання, характеризує їх первісну вартість. Також у положенні даються рекомендації щодо обліку переоцінки основних засобів, ви­шивається об’єкт амортизації основних засобів, розкриваються методи нарахування амортизації (прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий), розкривається також порядок обліку зменшення корисності основних засобів, їх набуття.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 “Немате­ріальні активи” визначає такі поняття, як “активний ринок”, "нематеріальний актив”, “група нематеріальних активів”, “дослідження”, “розробка”. У Загальних положеннях дається класифікація нематеріальних активів за група­ми. Окремо розглядаються визнання та оцінка нематеріальних активів, їх переоцінка. Амортизація нематеріальних активів пі порядок її нарахування розглядається окремим розділом. Зокрема нарахування амортизації нематеріальних активів передбачається здійснювати за одним із методів згідно з П(С)БО 7 "Основні засоби”. Аналогічно до П(С)БО 7 у цьому стандарті подані рекомендації щодо обліку зменшення корисності основ­ин ч засобів, їх вибуття, розкриття інформації щодо нематеріальних активів у примітках до фінансових звітів.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”

назначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звіт­ності. Норми положення не поширюються на незавершені ро­боти за будівельними контрактами, фінансові активи, молод­няк тварин і тварин на відгодівлі, продукцію сільського і лісо­вого господарства, корисні копалини, якщо вони оцінюються за чистою вартістю реалізації. Загальні положення дають ви­значення таких термінів, як “запаси”, “чиста вартість реалі­зації запасів”. У стандарті дається класифікація запасів, на які поширюються норми П(С)БО 9 “Запаси”. У ньому обумовлено визнання та первісна оцінка запасів, оцінка вибуття запасів, оцінка запасів на дату складання балансу. Окремим розділом визначено розкриття інформації про запаси у примітках до фінансової звітності.

3.3.3.Стандарти розрахунків та зобов’язань

Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, які розкривають і визначають методологічні засади формуван­ня в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську і кредиторську заборгованість та їх розкриття у фінансовій звітності, називаються стандартами розрахунків та зо­бов’язань. До них відносять П(С)БО 10 “Дебіторська заборго­ваність”, 11 “Зобов’язання”, 14 “Оренда”, 17 “Податок на при­буток”, 23 “Розкриття інформації щодо пов’язаних сторін”.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 “Дебі­торська заборгованість” розкриває такі терміни і поняття, як “безнадійна, довгострокова, поточна дебіторська заборго­ваність”, “дебітори і дебіторська заборгованість у цілому”, “сум­нівний борг”, “чиста реалізаційна вартість дебіторської забор­гованості”. Даються у стандарті визнання та оцінка дебіторської заборгованості, її класифікація. Відповідно до класифікації де­біторської заборгованості в П(С)БО 10 наведено приклади ви­значення величини резерву сумнівних боргів. Також окресле­но коло необхідної інформації, яка має бути подана у примітках до фінансової звітності.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 “Зобов'я­зання” визначає такі терміни, як “забезпечене, передбачене зо­бов'язання”, “обтяжливий контракт”, “сума погашення”, “те­перішня вартість”. У стандарті формулюються визнання та оцінка зобов’язання. Дається класифікація довгострокових та поточних зобов’язань, забезпечення непередбачених зобов’язань, доходів майбутніх періодів. Сформульовано порядок роз­криття інформації про зобов’язання у примітках до фінансової звітності.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 “Випла­ти працівникам” визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про виплати (у грошовій і негрошовій формах) за роботи, виконані працівниками, та її розкриття у фінансовій звітності. Виплати працівникам вклю­чають поточні виплати, виплати при звільненні, виплати після закінчення трудової діяльності, виплати інструментами влас­ного капіталу підприємства, інші довгострокові виплати. У цьо­му П(С)ВО даються визначення таких термінів: “активи програ­ми”, “активи фонду”, “актуарні прибутки (збитки)”, “актуарні припущення”, “вартість поточних робіт, виконаних працівником”, “вартість раніше виконаних робіт працівником”, “виплаги за невідпрацьований час, що не підлягають накопиченню”, "виплати за невідпрацьований час, що підлягають накопичен­ню”, “виплати інструментами власного капіталу підприємства”, "виплати по закінченні трудової діяльності”, “виплати при звільненні”, “витрати на відсотки за програмою”, “гарантовані виплати працівнику”, “інші довгострокові виплати працівни­ку", “кваліфікований страховий поліс”, “остаточний розраху­нок за програмою з визначеною виплатою”, “поточні виплати працівнику”, “прибуток від активів програми”, “програми ви­плат за участю кількох роботодавців”, “програми виплат інстру­ментами власного капіталу підприємства”, “програми інстру­ментами власного капіталу підприємства”, “програми виплат по закінченні трудової діяльності”, “програми з визначеним внеском”, “програми з визначеною виплатою”, “теперішня вартість зобов’язання за програмою з визначеною виплатою”.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 “Оренда”

визначає методологію ведення обліку оренди необоротних ак­тивів та їх відображення у фінансовій звітності. Цей стандарт дає визначення таких термінів, необхідних при здійсненні об­ліку за орендою необоротних активів.

Гарантована ліквідаційна вартість:

• для орендаря — частина ліквідаційної вартості, яка гаран­тується до сплати орендарем або пов’язаною з ним стороною;

• для орендодавця — частина ліквідаційної вартості, яка га­рантується до сплати орендарем або незалежною третьою сторо­ною, здатною за своїм фінансовим станом відповідати за гарантією.

Мінімальні орендні платежі — платежі, що підлягають сплаті орендарем протягом строку оренди (за вирахуванням вар­тості послуг та податків, що підлягають сплаті орендодавцю, і непередбаченої орендної плати), збільшені:

• для орендаря — на суму його гарантованої ліквідаційної вартості;

• для орендодавця — на суму його гарантованої ліквіда­ційної вартості.

У разі можливості та наміру орендаря придбати об’єкт орен­ди за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату прид­бання, мінімальні орендні платежі складаються з мінімальної орендної плати за весь строк оренди та суми, яку слід сплатити згідно з угодою на придбання об’єкта оренди.

Невідмовна орендна угода — орендна угода, яка може бути розірвана тільки: з дозволу орендодавця;

• якщо відбулася певна непередбачена подія;

• у разі укладання орендарем нової угоди про оренду цього самого активу або замість нього іншого, аналогічного за при­значенням, активу з тим самим орендодавцем.

Негарантована ліквідаційна вартість — частина ліквіда­ційної вартості об’єкта оренди, отримання якої орендодавцем не забезпечується або гарантується лише пов’язаною з ним стороною.

Непередбачена орендна плата — частина орендної плати, м к а не зафіксована конкретною сумою та розраховується із застосуванням показників інших, ніж строк оренди (обсяг про­лижу, рівень використання, індекс інфляцій та цін, ринкові ставки відсотка тощо).

Орендна угода — угода, за якою орендар набуває права користування необоротним активом за плату протягом погодже­ного з орендодавцем терміну.

Операційна оренда — оренда інша, ніж фінансова.

Орендна ставка відсотка — ставка відсотка, за якою теперішня вартість суми мінімальних ордерних платежів та негарантованої ліквідаційної вартості дорівнює справедливій вар­тості об’єкта фінансової оренди на початок строку оренди.

Початок терміну оренди — дата, яка настає раніше: дата підписання орендної угоди або дата прийняття сторонами зобов’язань щодо основних положень угоди про оренду.

Ставка відсотка на можливі позики орендаря — ставка відсотка, яку мав би сплачувати орендар за подібну оренду або (якщо цей показник визначити неможливо) ставка відсотка за позиками для придбання подібного активу (на той самий термін та з подібною гарантією) на початку терміну оренди.

Суборенда — угода про передачу орендарем орендованого ким об’єкта в оренду третій особі.

Термін оренди — період дії невідмовної орендної угоди, а також період продовження цієї угоди, обумовлений на почат­ку строку оренди.

Фінансова оренда — оренда, що передбачає передачу орен­дарю всіх ризиків та вигод, пов’язаних з правом користування та володіння активом. Оренда вважається фінансовою за наяв­ності хоча б однієї з наведених нижче ознак:

1. орендар набуває права власності на орендований актив після закінчення строку оренди;

2. орендар має можливість та намір придбати об’єкт оренди за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату при­дбання;

3. термін оренди становить більшу частину строку корис­ного використання (експлуатації) об’єкта оренди;

4. теперішня вартість мінімальних орендних платежів з по­чатку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вар­тість об’єкта оренди.

У П(С)БО 14 “Оренда” відображається такий порядок обліку оренди в орендаря та в орендодавця. Дається методика обліку продажу активу з укладанням угоди про його одержання про­давцем в оренду, визначається порядок розкриття інформації у примітках до фінансової звітності.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 “Податок на прибуток” визначає порядок одержання і обліку податку на прибуток та розкриття одержаної облікової інформації у фінан­совій звітності. Це положення дає пояснення термінів, які засто­совуються в цій ділянці обліку. Ці терміни перелічуються нижче.

Витрати (дохід) з податку на прибуток, який обчисле­но з облікового прибутку(збитку) і складається з поточного по­датку на прибуток з урахуванням відстроченого податкового зо­бов’язання і відстроченого податкового активу.

Відстрочений податковий актив — сума видатку на прибу­ток, що підлягає відшкодуванню у наступних періодах унаслідок:

• тимчасової різниці, що підлягає вирахуванню;

перенесення податкового збитку, не включеного до розрахунку зменшення податку на прибуток у звітному періоді;

• перенесення на майбутні періоди податкових пільг, яки­ми скористатися у звітному періоді неможливо.

Відстрочене податкове зобов’язання — сума податку на прибуток, який сплачуватиметься у наступних періодах з тим­часових різниць, що підлягають оподаткуванню.

Відстрочений податок на прибуток — сума податку на прибуток, що визнана відстроченим податковим зобов’язанням І підстроченим податковим активом.

Обліковий прибуток (збиток) — сума прибутку (збитку) до і оподаткування, визначена в бухгалтерському обліку і відоб­ражена у Звіті про фінансові результати за звітний період.

Податковий прибуток (збиток) — сума прибутку (збит­ку), визначена за податковим законодавством об’єктом оподат­кування за звітний період.

Податкова база активу і зобов’язання — оцінка активу і зобов’язання, яка використовується з метою оподаткування цьо­го активу і зобов’язання при визначенні податку на прибуток.

Постійна різниця — різниця між податковим прибутком (збитком) і обліковим прибутком (збитком) за певний період, що виникає в поточному звітному періоді та не анулюється у наступних звітних періодах.

Поточний податок на прибуток — сума податку на при­буток, визначена у звітному періоді відповідно до податкового закоконодавства.

Тимчасова різниця — різниця між оцінкою активу або зобов’язання за даними фінансової звітності та податковою ба­ті. і цього активу або зобов’язання відповідно.

Тимчасова різниця, що підлягає вирахуванню, — тимчасова різниця, що призводить до зменшення податкового при­бутку (збільшення податкового збитку) у майбутніх періодах.

Тимчасова різниця, що підлягає оподаткуванню, — тимчасова різниця, що включається до податкового прибутку (збит­ку) майбутніх періодах.

П(С)БО 17 “Податок та прибуток” дає визначення витрат (доходів), активів та зобов’язань, пов’язаних з податком на прибуток, обґрунтовує оцінку активів та зобов’язань з подат­ку на прибуток. Визначає порядок відображення активів та зобов’язань з податку на прибуток у фінансовій звітності та у примітках до неї.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 23 “Розкрит­тя інформації щодо пов’язаних сторін” визначає методологічні засади формування інформації про операції пов’язаних сторін та її розкриття у фінансовій звітності. Норми положення (стан­дарту) 23 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі — підприємства) незалеж­но від форм власності (крім бюджетних установ) щодо операцій пов’язаних сторін. Пов’язаними сторонами вважаються:

• підприємства, які перебувають під контролем або суттє­вим впливом інших осіб;

• особи, які прямо чи опосередковано здійснюють контроль над підприємством або суттєво впливають на його діяльність.

Міністерство фінансів України своїм наказом № 549 від 24 вересня 2003 р. внесло доповнення до П(С)БО № 23 у час­тині відносин між пов’язаними сторонами, зокрема: “Відноси­ни між пов’язаними сторонами”, це відносини: материнського (холдингового) і його дочірніх підприємств; спільного підприєм­ства і контрольних учасників спільної діяльності; підприємства-інвестора і його асоційованих підприємств; підприємства і фізичних осіб, які здійснюють контроль або мають суттєвий вплив на це підприємство, а також відносини цього підприєм­ства з близькими членами родини кожної такої фізичної особи; підприємства і його керівника та інших осіб, які належать до провідного управлінського персоналу підприємства, а також близьких членів родини таких осіб.

Перелік пов’язаних сторін визначається підприємством, приховуючи сутність відносин, а не лише юридичну форму (пре­валювання сутності над формою).

Терміни, що використовуються у положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення.

Близькі члени родини — фізична особа або сім’я фізичної особи, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-яко­го прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини).

Операції пов’язаних сторін — передача активів або зобов’язань однією пов’язаною стороною іншим пов’язаним сторонам.

Провідний управлінський персонал — персонал, відпові­дальний за керівництво, планування та контролювання діяль­ності підприємства.

До операцій пов’язаних сторін належать:

• придбання або продаж готової продукції (товарів, робіт, послуг);

• придбання або продаж інших активів;

• операції за агентськими угодами;

• операції за ліцензійними угодами (передача об’єктів про­мислової власності тощо);

• фінансові операції;

• надання та отримання гарантій та застав;

• операції з провідним управлінським персоналом, пере­дбачені контрактом (трудовим договором), та з його близькими членами родини.

Оцінка активів або зобов’язань в операціях пов’язаних сто­рін здійснюється такими методами:

• порівнюваної неконтрольованої ціни;

• ціни перепродажу;

• “витрати плюс”;

балансової вартості.За методом порівнюваної неконтрольованої ціни застосо­вується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну готову продукцію (товари, роботи, послуги), що реалізується не пов’я­заному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності. За методом ціни перепродажу застосовується ціна готової про­дукції (товарів, робіт, послуг) з вирахуванням відповідної на­цінки. За методом “витрати плюс” застосовується ціна, що скла­дається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки. За методом ба­лансової вартості активи або зобов’язання оцінюються за балан­совою вартістю, що визначається з відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

3.3.4. Стандарти витрат та інвестицій

Стандарти бухгалтерського обліку, які відображають витрати, пов’язані з виробництвом, а також вклади та інвестування у фінансово-господарську діяльність госпо­дарського суб’єкта називаються Положеннями (стандар­тами) витрат та інвестицій. Ці стандарти формують ос­новні методологічні засади відображення в бухгалтерському обліку інформації про витрати, фінансові інвестиції та фінан­сові інструменти. До них належать положення (стандарти) бух­галтерського обліку 12 “Фінансові інвестиції”, 13 “Фінансові інструменти”, 16 “Витрати”.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 “Фінан­сові інвестиції” розкриває сутність, поняття, оцінку та поря­док їх обліку. У ньому дається визначення видів фінансових інвестицій та таких понять, як “ефективна ставка відсотка”, “спільна діяльність та контроль”, “суттєвий вплив”.

Щодо первісної оцінки фінансових інвестицій, то вони оці­нюються та відображаються у бухгалтерському обліку за собівартістю. Собівартість фінансової інвестиції складається з цінні ї придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів обов'язкових платежів та інших витрат, безпосередньо пов'я­заних з придбанням фінансової інвестиції.

Оцінка фінансових інвестицій на дату балансу відображаєть­ся за справедливою вартістю.

Облік фінансових інвестицій для проведення спільної діяль­ності кожен учасник спільної діяльності без створення юридич­ної особи відображає у своїх облікових регістрах (на окремих рахунках аналітичного обліку) й у фінансовій звітності.

У П(С)БО 12 даються приклади визначення суми амор­тизації дисконту, премії та амортизації собівартості фінан­сових інвестицій за методом ефективної прямої ставки від­сотка, розрахунку амортизації дисконту, премії за інвестиціями в облігації, обліку фінансових інвестицій за методом участі а капіталі.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 “Фінан­сові інструменти” розкриває методологію формування в бухгал­терському обліку інформації про фінансові інструменти та відоб­раження її у фінансовій звітності. Терміни, що використано в І І(С)БО 13, мають такі значення.

Валютний ризик — імовірність того, що вартість фінансо­вого інструмента буде змінюватися внаслідок змін валютного курсу.

Відсотковий ризик — імовірність того, що вартість фінан­сового інструмента буде змінюватися внаслідок змін відсотко­вих ставок.

Дебіторська заборгованість, не призначена для перепро­дажу, — дебіторська заборгованість, що виникає внаслідок на­дання коштів, продажу інших активів, робіт, послуг безпосе­редньо боржників та не є фінансовим активом, призначеним /(.н >і перепродажу.

Інструмент власного капіталу — контракт, який підтверджує право на частину в активах підприємства, що залишається після вирахування сум за всіма його зобов’язаннями.

Інструмент хеджування — похідний фінансовий інстру­мент, фінансовий актив або фінансове зобов’язання, справед­лива вартість яких і грошові потоки від яких, як очікується, компенсуватимуть зміни справедливої вартості або потоку гро­шових коштів об’єкта хеджування.

Коефіцієнт ефективності хеджування — частка від ділен­ня відповідно справедливої вартості чи грошових потоків об’єк­та хеджування на справедливу вартість або грошовий потік від інструмента хеджування.

Кредитний ризик — імовірність втрат однієї зі сторін — укладачів контракту про придбання фінансового інструмента внаслідок невиконання зобов’язання іншою стороною.

Об’єкт хеджування — актив, зобов’язання або майбутня операція, що створюють для підприємства ризик зміни спра­ведливої вартості цих активів і зобов’язань або зміни грошо­вих потоків, пов’язаних з майбутньою операцією.

Похідний фінансовий інструмент — фінансовий інстру­мент:

• розрахунки за яким провадитимуться у майбутньому;

• вартість якого змінюється внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, валютного курсу, індексу цін, кредитного рейтингу (індексу) або інших змінних, що є ба­зисними;

• який не потребує початкових інвестицій.

Ризик грошового потоку — імовірність зміни величини майбутнього грошового потоку, пов’язаного з монетарним фінансовим інструментом.

Ризик ліквідності — імовірність втрат внаслідок неспро­можності виконати свої зобов’язання у зв’язку з неможливістю реалізувати фінансові активи за справедливою вартістю.

Ринковий ризик — імовірність того, що вартість фінансо­вого інструмента буде змінюватися внаслідок змін ринкових цін незалежно від того, чи спричинені ці зміни факторами, які при­таманні конкретному типу цінних паперів чи їх емітенту, або факторами, які впливають на вартість всіх цінних паперів в обігу на ринку.

Складний фінансовий інструмент — фінансовий інстру­мент, що містить компонент фінансового зобов’язання і компо­нент інструмента власного капіталу.

Твердий контракт — контракт у письмовій формі, що пе­редбачає обмін визначеної кількості ресурсів за встановленою ціною на конкретну майбутню дату (дати), має визначений термін виконання, не містить відкладальних або скасувальних умов, не може бути розірваний і змінений в односторонньому порядку та передбачає забезпечення виконання контракту.

Фінансовий актив — це:

а) грошові кошти та їх еквіваленти;

б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або І н ший фінансовий актив від іншого підприємства;

в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інстру­ментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;

г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.

Фінансовий актив, призначений для перепродажу, —фінансовий актив, придбаний з метою подальшого продажу для отримання прибутку від короткострокових змін його ціни та/або ми нагороди посередника.

Фінансова гарантія — передбачене контрактом право по­зикодавця отримувати грошові кошти від гаранта і, відповід­но, зобов’язання гаранта сплатити грошові кошти позикодав­цеві, якщо позичальник не виконає своїх зобов’язань.

Фінансове зобов’язання — контрактне зобов’язання:

а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив Пішому підприємству;

б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприєм­ством на потенційно невигідних умовах.

Фінансове зобов’язання, призначене для перепродажу, —

фінансове зобов’язання, що виникає внаслідок випуску фінан­сового інструмента з метою подальшого продажу для отриман­ня прибутку від короткострокових коливань його ціни та/або винагороди посередника.

Фінансовий інструмент — контракт, який одночасно при­водить до виникнення (збільшення) фінансового активу в од­ного підприємства і фінансового зобов’язання або інструмента власного капіталу в іншого.

Хеджування — застосування одного чи декількох інстру­ментів хеджування з метою повної чи часткової компенсації змін справедливої вартості об’єкта хеджування або пов’язано­го з ним грошового потоку.

Ціновий ризик—імовірність цінових змін внаслідок валют­ного, відсоткового та ринкового ризиків.

У ПС(БО) 13 наведена також класифікація фінансових ін­струментів та дається їх визначення.

Фінансові інструменти в бухгалтерському обліку поділяють­ся на фінансові активи, фінансові зобов’язання, інструменти власного капіталу і похідні фінансові інструменти. Фінансові активи включають: грошові кошти, не обмежені для викорис­тання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не при­значену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримують­ся до погашення; фінансові активи, призначені для перепрода­жу; інші фінансові активи. Фінансові зобов’язання включають фінансові зобов’язання, призначені для перепродажу, та інші фінансові зобов’язання. До інструментів власного капіталу на­лежать прості акції, частки та інші види власного капіталу. По­хідні фінансові інструменти включають ф’ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні фінансові інструменти.

Щодо оцінки, то фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складаєть­ся із справедливої вартості активів, зобов’язань або інстру­ментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосеред­ньо пов’язані з придбанням або вибуттям фінансового інстру­мента (комісійні, обов’язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

У П(С)БО 13 визначені умови обліку хеджування та відоб­раження інформації про фінансові інструменти у фінансовій звітності.

Положення бухгалтерського обліку 16 “Витрати” — одне з найбільш важливих. Воно визначає методологічні засади фор­мування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності. У стандарті даються основні терміни, які використовуються при обліку ви­трат: “елемент”, “об’єкт витрат”, “непрямі витрати”, “нормаль­на потужність”.

Витратами визначаються або зменшення активів, або збіль­шення зобов’язань. Собівартість реалізованих товарів визна­чається за П(С)БО 9 “Запаси”.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) скла­дається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних ви­робничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) вклю­чаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні роз­поділені загальновиробничі витрати.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не вклю­чаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

У додатках до П(С)БО 16 “Витрати” дається розрахунок роз­поділу загальновиробничих витрат, розрахунок втрат від участі а капіталі, розрахунок суми витрат від надзвичайних подій для відображення у звіті про фінансові результати.

3.3.5. Стандарти доходів, прибутків і впливу змін валютних курсів та інфляції

Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, які регламентують порядок отримання доходу або прибутку підприємством, а також відображають об’єктивні зміни фінансових результатів, називають стандартами доходів, прибутків і впливу змін валютних курсів та інфляції. До них відносять такі П(С)БО, як 15 “Доходи”, 21 “Вплив змін ва­лютних курсів”, 22 “Вплив інфляції”, 24 “Прибуток на акцію”.

Як і витрати, доходи підприємства теж є найважливішим об’єктом обліку.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 “Доходи” визначає основні методологічні напрямки формування в бухгал­терському обліку інформації про доходи підприємства та роз­криття цієї інформації у фінансовій звітності.

Терміни, що наведені в П(С)БО 15, мають таке значення.

Проценти — плата за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані підприємству.

Роялті — платежі за використання нематеріальних активів підприємства (патентів, торговельних марок, авторського пра­ва, програмних продуктів тощо).

Дивіденди — частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у влас­ному капіталі підприємства.

Дохід визначається під час збільшення активу або зменшен­ня зобов’язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовір­но визначена.

Критерії визнання доходу, наведені в цьому положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випли­ває із суті такої господарської операції (операцій).

Визначені доходи класифікуються в бухгалтерському обліку на такими групами:

1. дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

2. інші операційні доходи;

3. фінансові доходи;

4. інші доходи;

5. надзвичайні доходи.

Дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню.

У разі відстрочення платежу, внаслідок чого виникає різни­ця між справедливою вартістю та номінальною сумою грошо­вих коштів або їх еквівалентів, які підлягають отриманню за продукцію (товари, роботи, послуги та інші активи), така різни­ця визначається доходом у вигляді процентів.

Сума доходу за бартерним контрактом визначається за спра­ведливою вартістю активів, робіт, послуг, що одержані або підлягають одержанню підприємством, зменшеною або збільше­ною, відповідно, на суму переданих або одержаних грошових коштів та їх еквівалентів. Якщо справедливу вартість активів, робіт, послуг, які отримані або підлягають отриманню за бар­терним контрактом, достовірно визначити неможливо, то дохід визначається за справедливою вартістю активів, робіт, послуг (крім грошових коштів та їх еквівалентів), що передані за цим бартерним контрактом.

У примітках до фінансової звітності наводиться (розкри­вається) така інформація: облікова політика щодо визнання доходу, включаючи спосіб визначення ступеня завершеності робіт, послуг, доходів від виконання і надання яких визначається за ступенем завер­шеності;

• розподіл доходу за кожною групою доходів згідно з пунк­том 7 цього П(С)БО;

• сума доходу з бартерними контрактами в розподілі за гру­пами доходів відповідно до підпункту 25.2 цього П(С)БО;

• частка доходу за бартерними контрактами з пов’язаними сторонами.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 “Вплив змін валютних курсів” регламентує методологію формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах та відображення показників статей фінансової звіт­ності господарських одиниць за межами України в грошовій одиниці України.

У П(С)БО 21 наводяться визначення таких термінів. Валюта звітності — грошова одиниця України. Валютний курс — установлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Господарська одиниця за межами України — дочірнє, асо­ційоване, спільне підприємство, філія, представництво або інший підрозділ підприємства, які перебувають або ведуть гос­подарську діяльність за межами України.

Іноземна валюта — валюта інша, ніж валюта звітності. Курсова різниця — різниця між оцінками однакової кіль­кості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Монетарні статті — статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов’язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквіва­лентів.

Немонетарні статті — статті інші, ніж монетарні статті балансу.

Операції в іноземній валюті — господарська операція, вартість якої визначена в іноземній валюті або яка потребує розрахунків в іноземній валюті.

Операції в іноземній валюті під час первісного визнання відображаються у валюті звітності шляхом перерахунку суми в іноземній валюті із застосуванням валютного курсу на дату здійснення операції (дата визнання активів, зобов’язань влас­ного капіталу, доходів і витрат).

Курсові різниці, які виникають щодо фінансових інвестицій у господарські одиниці за межами України, відображаються у складі іншого додаткового капіталу. Від’ємна сума курсової різниці вираховується із суми іншого додаткового капіталу, залишок наводиться зі знаком “мінус”.

Показники статей фінансової звітності господарської оди­ниці за межами України включаються у валюті звітності до фінансової звітності підприємства в такому порядку:

• нерозподілений прибуток (непокритий збиток) на дату балансу визначається, виходячи з нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) на початок року, чистого прибутку (збит­ку) за даними перерахованого звіту про фінансові результати за звітний період та суми розподіленого у звітному періоді при­бутку (списаного збитку), перерахованої за валютним курсом на дату розподілу прибутку (списання збитку).

Зазначений порядок застосовується лише до перерахунку фінансової звітності тих господарських одиниць за межами Украї­ни, які відповідають усім наведеним нижче ознакам класифікації, кількісні характеристики яких визначаються власником (влас­никами) або уповноваженим органом (посадовою особою) підприє­мства відповідно до законодавства та установчих документів:

• операції з підприємством становлять незначну частку в обсязі діяльності господарської одиниці;

• основним джерелом фінансування діяльності господар­ської одиниці є доходи від власних операцій або місцеві позики;

• витрати на заробітну плату, матеріали та інші елементи операційних витрат господарської одиниці сплачуються або відшкодовуються переважно в іноземній валюті;

• оплата реалізованої господарською одиницею продукції (робіт, послуг) здійснюється переважно в іноземній валюті;

• рух грошових коштів підприємства відокремлено від по­точної діяльності господарської одиниці за межами України і не зазнає прямого впливу її господарської діяльності.

У примітках до фінансової звітності наведено інформацію про суму курсових різниць, що включена до складу витрат і до­ходів протягом звітного періоду, а також та, що включена до складу іншого додаткового капіталу.

У разі зміни ознак класифікації діяльності господарської одиниці за межами України також наводиться інформація про характер та причини змін, вплив змін на власний капітал, на фінансовий результат за попередній рік, якщо така зміна відбу­лася на початку попереднього року.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 22 “Вплив інфляції” визначає порядок коригування фінансової звітності, яка оприлюднюється на вплив інфляції та загальні вимоги до розкриття інформації про неї у примітках до фінансової звітності.

Норми П(С)БО 22 застосовуються підприємствами, органі­заціями та іншими юридичними особами (крім бюджетних установ), які відповідно до Закону України “Про бухгалтер­ський облік та фінансову звітність в Україні” зобов’язані опри­люднювати річну фінансову звітність.

У П(С)БО 22 даються визначення таких термінів.

Індекс інфляції — індекс інфляції, оприлюднений цент­ральним органом виконавчої влади у галузі статистики.

Коефіцієнт коригування — відношення індексу інфляції па дату балансу (кінець звітного року) та індексу інфляції на дату визнання (переоцінки) відповідної статті звітності.

Кумулятивний приріст інфляції — добуток індексів інфляції за період, що складається з трьох останніх років, вклю­чаючи звітний.

Прибуток (збиток) від впливу інфляції на монетарні статті — різниця між залишком коштів на кінець року до коригування та скоригованим за П(С)БО 22 залишком коштів на кінець року у звіті про рух грошових коштів.

Показники річної фінансової звітності підприємства за умови досягнення значення кумулятивного приросту інфляції 90 %

І більше підлягають коригуванню із застосуванням коефіцієн­та коригування.

Оцінка статей балансу за попередній рік визнається балансовою вартістю відповідних активів, власного капіталу і зобов'язань звітного року, якщо значення кумулятивного при­росту інфляції не перевищує 90 %.

У примітках до фінансової звітності наводиться інформа­ція про:

а) факт коригування показників фінансової звітності із за­стосуванням П(С)БО 22;

б) суму коригування амортизації основних засобів;

в) розрахунок коригування собівартості реалізованої про­дукції (робіт, послуг) і товарів;

г) індекс інфляції на дату балансу і зміни індексу інфляції протягом поточного та попереднього звітних періодів.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 24 “Прибу­ток на акцію” визначає методологічні засади формування інфор­мації про чистий прибуток на одну просту акцію та її розкриття у фінансовій звітності.

Норми П(С)БО 24 застосовуються відкритими акціонерни­ми товариствами (далі — товариства).

У П(С)БО 24 даються визначення таких термінів.

Антирозбавляюча потенційна проста акція — фінансовий інструмент або інша угода, конвертація яких у прості акції приве­де до збільшення чистого прибутку (зменшення чистого прибут­ку) на одну просту акцію від звичайної діяльності у майбутньому.

Потенційна проста акція — фінансовий інструмент або інша угода, які дають право на отримання простих акцій.

Розбавляюча потенційна проста акція — фінансовий інструмент або інша угода, конвертація яких у прості акції при­зведе до зменшення чистого прибутку (збільшення чистого збитку) на одну просту акцію від звичайної діяльності у майбутньому.

Середньорічна кількість простих акцій — середньозваже­на кількість простих акцій, які перебували в обігу протягом звітного року.

Скоригований чистий прибуток (збиток) — чистий при­буток (збиток) після вирахування дивідендів на привілейовані акції на середньорічну кількість простих акцій в обігу, скори­гований на вплив розроблюваних простих акцій.

Скоригована середньорічна кількість простих акцій — се­редньорічна кількість простих акцій в обігу, скоригована на кількість потенційних простих акцій.

Фінансовий інструмент — контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов’язання або інструмента власного капіталу в іншого.

Часовий зважений коефіцієнт — частка від ділення загальної кількості днів (місяців), протягом яких акції перебували в обігу, на загальну кількість днів (місяців) у загальному році.

Чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію визначається діленням різниці між сумою чистого прибутку (збитку) і су­мою дивідендів на привілейовані акції в обігу.

Скоригований чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію визначається діленням скоригованого чистого прибутку (збитку) на скориговану середньорічну кількість простих ак­цій в обігу.

Чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію та скоригований чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію за звітний га попередні роки підлягає перерахунку, якщо кількість простих ти потенційних простих акцій в обліку змінюється в результаті:

• зменшення номінальної вартості акцій (дроблення акцій);

• збільшення номінальної вартості акцій (консолідація акцій);

• злиття підприємств.

У П(С)БО 24 наведено приклади розрахунків середньоріч­ної кількості простих акцій в обігу (штук), скоригованого чис­того прибутку на одну просту акцію.

У примітках до фінансової звітності за кожним класом про­стих акцій наводиться інформація про:

• чистий прибуток на одну просту акцію, визначений у результаті перерахунку;

• скоригований чистий прибуток на одну просту акцію, ви­нищений у результаті перерахунку;

• узгодження сум, використаних як чисельники при обчис­ленні чистого прибутку на одну просту акцію, та скоригованого чистого прибутку на одну просту акцію з сумами чистого при­бутку (збитку) за певний період;

• вплив розроблюваних потенційних простих акцій на се­редньорічну кількість простих акцій в обігу;

• здійснені після дати балансу.

Запитання і завдання для самоперевірки та самоконтролю

1. Що слід розуміти під стандартизацією бухгалтерсько­го обліку?

2. Яку основну мету, на вашу думку, переслідує здійсню­вана корінна реконструкція бухгалтерського обліку в народ­ному господарстві України? Які кроки для цього доцільно здій­снити?

3. Ким і коли було розроблено перші системи національних рахунків на світовому і європейському рівнях? Які варіанти їх та значення для розробки міжнародних бухгалтерських стандартів?

4. У якому році було створено Комітет з міжнародних бух­галтерських стандартів (КМБС), скільки до нього зараз вхо­дить професійних організацій зі скількох країн світу?

5. Яка мета і функції КМБС?

6. Коли було створено Міжнародну федерацію бухгалтерів? Які її основні завдання?

7. Скільки міжнародних стандартів бухгалтерського об­ліку видано за роки створення КМБС і скільки з них нині чинні?

8. Коли розпочався процес реформування бухгалтерського обліку в Україні і переходу його на міжнародні стандарти, і чим цей перехід зумовлений?

9. Які органи управління в Україні займаються розробкою положень (стандартів) бухгалтерського обліку та національ­них нормативів аудиту? Скільки П(С)БО видано на сьогодні?

10. Який облік, на вашу думку, є раціонально організова­ним? Назвіть передумови для їх створення?

11. Які є форми організації бухгалтерського обліку? Роз­лінійте їх сутність, недоліки та переваги.

12. Що ви розумієте під структурою бухгалтерського апарату, і від яких факторів вона може залежати?

13. Які групи, сектори чи відділи можуть створюватись ті великих підприємствах у складі облікового апарату? Позвіть їхні функції.

14. Яким законом України визначено правові основи діяль­ності головного бухгалтера на підприємстві? Розкрийте їх зміст.

15. Що ви розумієте під обліковою політикою підприєм­ства? Які правові основи її формування?

16. Які стандарти (положення) бухгалтерського обліку підносять до стандартів фінансової звітності?

17. Охарактеризуйте основні принципи бухгалтерської звітності.

18. Розкрийте основні особливості П(С)БО фінансової звітності.

19. Розкрийте основні особливості П(С)БО, що пов’язані з організаційними змінами в діяльності підприємств.

20. Які положення (стандарти) бухгалтерського обліку підносять до стандартів активів підприємства?

21. Розкрийте основні особливості П(С)БО активів під­приємства.

22. Які стандарти (положення) бухгалтерського обліку розкривають і визначають методологічні засади формування о бухгалтерському обліку інформації про дебіторську і кредиторську заборгованість та їх розкриття у фінансовій звіт­ності?

23. Розкрийте основні особливості П(С ) БО розрахунків та зобов'язань.

24. Які стандарти (положення) бухгалтерського обліку відображають витрати, пов’язані з виробництвом, а також вклади та інвестування у фінансово-господарську діяльність господарського суб’єкта?

25. Розкрийте основні особливості П(С)БО витрат та інвестицій.

26. Які положення (стандарти) бухгалтерського обліку регламентують порядок отримання доходу або прибутку підприємством, а також відображають об’єктивні зміни фінансових результатів? Розкрийте основні особливості П(С)БО доходів, прибутків та впливу змін валютних курсів.