Змістовий модуль 2. Механізм функціонування грошової системи

Тема 4. Грошові системи

Після вивчення цієї теми Ви зможете:

• Пояснити, що таке грошова система та її основні елементи;

• Визначити основні типи грошових систем;

• Визначити методи регулювання грошової сфери;

• Розкрити суть грошово-кредитної політики;

• Охарактеризувати основні особливості фіскально-бюджетної політики.

Ключові терміни та поняття: грошова система, грошова одиниця, масштаб цін, емісійна система, форми грошей, банківські білети, казначейські білети, розмінна монета, інститути грошової системи, валютний курс, регламентація готівкового та безготівкового грошового обігу, біметалізм, монометалізм, регулювання грошового обігу, інструменти прямого та опосередкованого впливу на основні параметри грошового обігу, операції на відкритому ринку, політика облікової ставки, політика мінімальних резервів, грошово-кредитна політика, цільова функція й основні типи грошово-кредитної політики, політики грошово-кредитної рестрикції, політики грошово-кредитної експансії, стратегічні, тактичні й проміжні цілі грошово-кредитної політики, суб’єкти грошово-кредитної політики, фіскально-бюджетна політика, основні функції й цілі фіскально-бюджетної політики, дискреційна та не дискреційна фіскально-бюджетна політика, ”сеньйораж”, монетизація бюджетного дефіциту.

План теми:

1. Суть грошової системи та її елементи.

2. Структура грошової системи.

3. Основні типи грошових систем, їх еволюція.

4. Державне регулювання грошової сфери як головне призначення грошової системи.

5. Фіскально-бюджетна та грошово-кредитна політика в системі державного регулювання ринкової економіки. Сеньйораж і монетизація бюджетного дефіциту.

Питання для самостійного вивчення:

1. Необхідність становлення грошової системи України.(Л23 с. 159 – 160; Л8 с. 151 – 152).

2. Особливості процесу запровадження національної валюти в Україні: паралельний обіг купоно-карбованця та радянського карбованця. Запровадження тимчасової валюти, процес стабілізації тимчасової валюти. Випуск постійної валюти – гривні.(Л6 с.174 – 179).

3. Грошово-кредитна політика центрального банку: суть, типи, стратегічні цілі, проміжні й тактичні завдання. Інструменти грошово-кредитного регулювання.(Л9 с. 122-124, Л11 с. 61-62).

1. Розпад СРСР на кінці 1991 року зумовив необхідність виходу України з радянської (російської) рублевої зони, запровадження власної грошової одиниці та створення на цій основі власної національної грошової системи як невід’ємної складової національної економіки. Це давало можливість для становлення України як незалежної, суверенної держави, а також забезпечувало здатність українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки.

Необхідність створення власної грошової системи було пов’язане не лише появою незалежності, а й тим, що в умовах прозорості кордонів і майже безконтрольного переміщення товарів і грошей між Україною та її найближчими сусідами всі негаразди у системі грошового обігу сусідів швидко поширювалися і на нашу країну. Так, наприклад, величезна інфляція в Росії на початку 1990-х років призвела до того, що потік рубльової грошової маси направився в Україну спустошуючи і без того дефіцитний ринок нашої держави. до того ж Україна все більш відчувала нестачу рублевої маси, бо вже з вересня 1991 року. Україна не отримувала рублевих надходжень від Центрального банку Російської Федерації.

Слід сказати, що формування власної грошової системи гальмувалося тими силами в Україні, які прагнули до відновлення СРСР. Проте об’єктивні процеси як у політичному, так і в економічному житті суспільства призвели, хоч і з запізненням майже на рік, до початку становлення власної грошової системи. у її формуванні у нас було дуже мало історичного досвіду, хоч раніше Україна вже робила спроби розбудови власної грошової системи.

Своїм корінням грошова система України сягає ще в часи Київської Русі, грошима якої була гривня. Після татаро-монгольського ярма на значній частині нашої Батьківщини в обігу був російський рубль. У тих же частинах України, що входили до складу Польщі або Австро-Угорщини, були наявні (в обігу) національні грошові одиниці цих держав.

Становлення власної грошової системи в нашій країні почалося з проголошення Україною в 1917 р. своєї незалежності. Спочатку було введено в обіг карбованці, випущені у вигляді купюр по 100 карбованців, а в 1918 р. була випущена гривня, що містила сто шагів. Дуже тривалий відрізок часу українські гроші ходили нарівні з російськими рублями і тільки після ряду законодавчих актів, спрямованих на обмеження обігу останніх, 6 січня 1991 р. було прийнято Закон Української Народної республіки про остаточну заборону ходіння російських рублів на території нашої держави.

Грошова система нашої країни, яка вперше проголосила свою незалежність після довгих сторіч перебувала під ярмом Російської імперії, була представлена тільки паперовими грошима. Малюнки на українських грошах і їх загальний дизайн було виконано відомим українським муляром-графіком Г.Нарбутом. Слід зазначити, що в цей дуже складний період у розвитку нашої держави поряд з гривнею випускалися й інші грошові знаки. В Україні свої гроші випускали окремі міста, такі, наприклад, як Тернопіль, Камянець-Подільський, Луцьк та ін..

У період становлення державної незалежності Україна першою почала в умовах економічної та фінансової кризи будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитної політики, незважаючи на те, що становище ускладнювала нескоординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин.

Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому Верховною Радою 20 березня 1991 р. цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави. Однак до кінця 1991 р. Україна ще входила до складу СРСР, не мала власного емісійного центру, не мала можливостей впливати на сталість грошей, на перелив грошових ресурсів через кордони, використовувала гроші, що емітувалися союзним держбанком. Тому немає підстав вважати, що з прийняттям цього закону почала функціонувати власна грошова система, ним була лише закладена основа цього складного та тривалого процесу.

2. Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рубльової грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти – попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за національним банком України. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською валютою – рублями.

Паралельне використання в 1992 р. двох валют – старої і нової – зумовлювалося рядом обставин:

• центральний банк РФ з вересня 1991 р. перестав надсилати в Україну рублеву готівку, що спровокувало значні ускладнення в забезпеченні потреб обороту в готівці;

• на межі 1991-1992 рр. Україна вслід за Росією стала на шлях лібералізації цін, унаслідок чого середній рівень їх зріс майже десятикратно, що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не могла отримати від Росії;

• Україна не мала в той час власної бази для виготовлення грошових знаків, а фінансове становище держави не давало змоги зразу замовити за кордоном достатню масу грошей, щоб швидко замінити ними старі гроші.

З огляду на ці обставини Україна, ще будучи в складі Союзу, почала готувати свої грошові знаки. Але статус союзної республіки не дозволяв їй мати власні гроші, і уряд пішов по шляху випуску допоміжних знаків (до рубля) – купонів, які, за визначенням, можуть бути тільки паралельними грошима.

Поступове, виважене запровадження нових грошей поряд зі старими відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні конкурентні переваги порівняно з рублем. Тому спочатку купоно-карбованець котувався навіть вище від рубля. Наявність в обороті України рубля як російської валюти провокувала її накопичення і використання на російському ринку для закупівлі потрібних Україні сировинних і енергетичних ресурсів. Ці обставини давали підстави думати, що Україні вигідно мати дві валюти, і багато хто пропонував усіляко затягувати паралельний обіг рубля і купоно-карбованця. Проте він не приніс Україні очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися значні недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацією внутрішніх безготівкових розрахунків та зовнішніх розрахунків, насамперед з РФ. Незабаром купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватися. Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах.

Конкретними чинниками, що ускладнювали стан грошового обороту на початку запровадження купоном-карбованця були:

• Обвальний спад виробництва під впливом лібералізації цін та розриву попередніх господарських зв’язків, скорочення державного замовлення.

• Вільне використання російського рубля на внутрішньому ринку України сприяло широкому відпливу товарів за межі України, підриву товарної основи внутрішнього грошового обігу.

• З ініціативи РФ у середині 1992 р. у рублевій зоні була запроваджена система взаємозаліку через кореспондентські рахунки, відкриті у розрахунковому центрі при Центральному банку РФ. Унаслідок цього платежі між країнами рублевої зони були взяті під контроль ЦБ РФ. Рубль втратив свій статус єдиної грошової одиниці, виникло кілька рублів – російський. Український, білоруський тощо. Курс українського рубля щодо російського став швидко падати. Україна втратила будь-які переваги використання в безготівковому обороті іншої валюти – рубля.

Повне запровадження карбованця в готівкову сферу при обслуговуванні безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву єдиного грошового обороту на дві відокремлені частини. Перехід грошей із однієї частини в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку масових фінансових спекуляції, пов’язаних з переведенням грошей з однієї форми обороту в іншу. Відпливу грошових капіталів з України зокрема в Росію.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом «Про грошову реформу грошової системи України» від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі «українськими карбованцями», дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

На другому етапі НБУ, спираючись на норми Закону України «Про банки та банківську діяльність» (1992р.) відпрацював окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. до основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розбудову власного емісійного механізму, який включає:

• Створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монет;

• Розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків та монет;

• Розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій.

Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням якого є:

• Відпрацювання механізму централізованого регулювання банківськими резервами;

• Запровадження механізму рефінансування комерційних банків;

• Розвиток операцій на відкритому ринку.

3. Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

4. Розбудова національної платіжної системи, що охоплює:

• Створення системи електронних платежів на міжбанківському рівні;

• Розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;

• Розроблення методичних та організаційних засад створення електронної системи масових платежів.

5. Формування механізму валютного регулювання, який включає:

• Розвиток інфраструктури валютного ринку та формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому;

• Порядок формування валютного курсу;

• Створення механізму формування та використання золотовалютних резервів;

• Формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу та прогнозування.

6. Розроблення та випробування на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Перелічені заходи дали можливість сформувати протягом 1993 – 1996 рр. правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка спроможна була забезпечити належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки.

Новій ситуації, що склалася в управління грошовим оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій – функцію нагромадження. Це підриває інтереси економічних суб’єктів до накопичення грошей як джерела інвестування. Стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної політики, зміцнення державних фінансів. У зв’язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці – гривні. 25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ «Про грошову реформу в Україні», згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця – гривня та її сота частина – копійка. Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи України і розпочався третій.

На третьому етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні 1999 р. Закону «Про Національний банк України». Хоча в цьому законі безпосередньо про грошову систему мова не йде, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV «Грошово-кредитна політика», розділ V «Управління готівковим грошовим обігом», розділ VIII «Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями». У них чітко виписані права та обов’язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни.

3. Грошово-кредитна політика – це сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава, її розробка та реалізація – ключова функція центрального банку. Ціль ГКП - забезпечення внутрішньої стабільності грошей, для досягнення якої необхідно використовувати весь інструментарій ГКП задля досягнення оптимальної рівноваги у співвідношенні між попитом і пропозицією грошей.

Цілі грошово-кредитної політики:

А) стратегічні – кінцеві цілі загальноекономічної політики держави;

Б) проміжні – досягнення такого стану деякими економічними змінними, який сприятиме досягненню стратегічних цілей;

В) тактичні – мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Усі три групи цілей грошово-кредитної політики перебувають і ієрхарічному взаємозв’язку. Найвищу сходинку в ній займають стратегічні цілі, для досягнення яких реалізуються проміжні цілі, а їх виконання, в свою чергу вимагає реалізації тактичних цілей.

Основні типи ГКП:

1. політика грошово-кредитної рестрикції (політика «дорогих грошей») – весь інструментарій ГКП підпорядковується згідно з динамікою економічного циклу стисненню обсягів грошової та кредитної емісії.

2. політика грошово-кредитної експансії (політика «дешевих грошей») – забезпечення доступності для суб’єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.

Суб’єкти ГКП:

1. банківська система – центральний банк і комерційні банки;

2. урядові структури – Міністерство фінансів чи Казначейство, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів та ін.

Дворівнева банківська система передбачає забезпечення стабілізації грошового обігу та безпосередньо здійснення всього комплексу депозитних операцій, кредитного обслуговування фізичних та юридичних осіб. Монопольне право управляння грошовим обігом і забезпечення його стабільності надається центральним банкам.

Інструменти ГКП:

1. Операції на відкритому ринку. Ці операції зводяться до здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів. Коли центральний банк купує цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків, він здійснює таким способом додаткову грошову емісію. У цьому разі у зв’язку із зростанням резервів збільшується кредитний потенціал комерційних банків. Продаж цінних паперів держави комерційним банкам дає інший результат. У разі купівлі на відкритому ринку цінних паперів резерви, а відповідно і кредитоспроможність комерційного банку, падають. Як наслідок, загальна маса грошей, що перебувають в обігу, а також ліквідність фізичних та юридичних осіб знижується.

2. Управління обов’язковими резервами. Обов’язкові резерви є частиною (нормою в процентах) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка, згідно чинного законодавства або із встановленими нормативними актами має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у центральному банку. Центральними банками багатьох країн Заходу здійснюється диференційоване визначення норми резерву за поточними і терміновими вкладами. Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що встановлення норм обов’язкових резервів комерційних банків є компетенцією НБУ. Мета нормативного визначення обов’язкових резервів – забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків, підтримання їх ліквідності. Змінюючи норму обов’язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов’язкових резервів, комерційні банки мають можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через кредитування до емісії нових грошей. Коли норма проценту підвищується, ці можливості звужуються. Внаслідок того, що лише незначна частина всіх активів комерційних банків зберігається у формі готівки, зміна норми резерву на певну величину може призвести до багаторазового збільшення чи зменшення пасивів банківської системи.

3. Облікова політика. Формується на базі надання центральними банками позик комерційним банкам. Такий кредит надається банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами, як правило, на короткий строк і під заставу державних цінних паперів. Коли комерційний банк бере в центральному банку позику, він збільшує на таку суму вільні резерви і кредитний потенціал. Це надає банкові-позичальнику можливість видавати додаткові кредити населенню та юридичним особам. Облікова ставка відіграє опосередковану функцію – визначає комерційним банкам вартість кредитів центрального банку. Якщо облікова ставка процента знижується, то в комерційного банку виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується не грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів, з урахуванням змін у позиції надлишкового резерву ця динаміка реалізується через механізм кредитного мультиплікатора.

Контрольні питання за тематикою СРС:

1. В чому полягала необхідність становлення грошової системи України?

2. Які особливості були притаманні процесу впровадження національної валюти в Україні?

3. Які існують методи регулювання грошової сфери та яку мету вони переслідують?

4. Які стратегічні та тактичні цілі грошово-кредитної політики центрального банку?

5. Які інструменти використовує центральний банк для проведення грошово-кредитного регулювання?

Висновки після вивчення теми:

1. Грошова система — це форма організації грошового обігу, визначена загальнодержавними законами. Має нормативно-правовий характер і призначена забезпечити рівність усіх суб'­єктів грошового обороту, однакову доступність їх до грошового ринку, єдність вимог щодо правил поведінки суб'єктів грошового обороту.

2. Як явище нормативно-правове грошова система містить ряд елементів: назву і величину грошової одиниці; види грошових знаків і види платіжних засобів; механізми регулювання готівко­вого і безготівкового секторів обороту, валютного ринку; інсти­тути, що регулюють грошовий обіг.

3. Грошові системи видозмінювалися і розвивалися в міру розвитку грошей — від систем, побудованих на принципі само­регулювання обороту грошей, до систем, за яких регулювання пропозиції грошей здійснюється державою.

4. Із проголошенням у 1991 р. України самостійною державою виникла необхідність сформувати власну грошову систему. За період, що минув, досягнуті значні успіхи у вирішенні цього за­вдання. Сьогодні українська держава в особі НБУ досить успіш­но регулює пропозицію грошей з метою забезпечення її стабіль­ності. Проте процес формування ефективного механізму грошо­вої системи України ще не закінчився.

5. Державне регулювання грошового обороту займає важливе місце в системі державного управління економікою, оскільки дає можливість впливати на всі процеси на макро - та мікроекономічних рівнях. Методи регулювання грошового обороту поділяються на прямі та опосередковані. За прямих методів законодавче вста­новлюються норми і правила, що безпосередньо регламентують поведінку суб'єктів грошового обороту. За опосередкованих ме­тодів здійснюється вплив центрального банку на певні грошові індикатори, зміна яких впливає на поведінку суб'єктів грошового обороту, насамперед на їх попит на товарних ринках. Головним методом опосередкованого регулювання є грошово-кредитна по­літика НБУ.

6. Грошово-кредитна політика — це сукупність взаємозв'яза­них, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених су­спільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через свій центральний банк. Основними стратегічними цілями грошово-кредитної політики є загально­економічні цілі держави: економічне зростання, забезпечення високої зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу.

7. Основними інструментами грошово-кредитної політи­ки, які застосовує НБУ, є: операції відкритого ринку, регулю­вання норми обов'язкового резервування, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу наці­ональної валюти. Вибір того чи іншого інструмента визначає­ться залежно від конкретного стану ситуації на грошовому ринку.

8. Пропозиція грошей здійснюється банківською системою через емісію грошей центральним банком та кредитну мульти­плікацію депозитів комерційними банками. Внутрішньосистемна замкнутість та кредитний характер цього процесу забезпечу­ють високу його ефективність, що проявляється у автоматично­му збалансуванні попиту і пропозиції на грошовому ринку. Проте є один фактор, що постійно загрожує деформувати дію цього механізму — необхідність монетизації бюджетного дефі­циту. Якщо уряд не в змозі профінансувати бюджетний дефіцит за рахунок розміщення своїх зобов'язань на вторинному ринку, то він примушуватиме центральний банк купувати ці зо­бов'язання, що призведе до збільшення пропозиції грошей і по­рушення рівноваги на товарних ринках. Такі ж наслідки може мати систематична і широкомасштабна купівля центробанком державних цінних паперів на вторинному ринку, якщо він надто переповнений цими паперами, що загрожує втратою ліквідності комерційним банкам.

9. Показник монетизації ВВП не є альтернативною до показника зрівноваженості попиту і пропозиції на грошовому ринку. Кожний з них характеризує окремий аспект зв’язку грошового обороту з реальною економікою, і їх потрібно паралельно враховувати в управлінні грошовим оборотом. Головним правилом при цьому має бути забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією грошей, на якому б рівні не перебувала монетизація економіки – надто низькому чи надто високому. І навпаки, зусилля щодо оптимізації рівня ВВП не можуть дати позитивних наслідків, якщо вони спрямовані на порушення рівноваги між попитом і пропозицією грошей.

Питання для самоконтролю:

1. У чому суть грошової системи, її призначення та місце в економічній системі?

2. Які основні типи грошових систем Ви знаєте?

3. Які особливості процесу запровадження національної валюти України?

4. Місце і роль центрального банку в державному регулюванні грошової сфери.

5. У чому суть грошово-кредитної політики?

6. Розкрийте зміст стратегічних, проміжних і тактичних цілей грошово-кредитної політики.

7. У чому полягає зміст операцій на відкритому ринку?

8. Як здійснюється регулювання грошової сфери за допомогою зміни обов’язкових резервів?

9. Як впливає облікова політика на грошову сферу?

10. Які основні джерела покриття бюджетного дефіциту державного бюджету?

11. “Сеньйораж” і монетизація дефіциту державного бюджету.

Тести для самоконтролю:

1. Основні елементи грошової системи такі:

А) грошова база;

Б) валютний курс; В) грошова одиниця;

Г) міра вартості.

2. Які з зазначених економічних інститутів не є обов’язковими елементами грошової системи сучасної ринкової економіки:

А) фінансові інститути;

Б) порядок обміну національної валюти на іноземну;

В) форми грошей;

Г) умови обігу грошей на золото.

3. Встановлена державою форма організації грошового обігу в країні:

А) емісійна система;

Б) форма грошей;

В) грошова система;

Г) грошова одиниця.

4. Законодавча фіксація вагової кількості металу, що закріплюється за певною грошовою одиницею:

А) монометалізм;

Б) масштаб цін;

В) валюта;

Г) монета.

5. Інструменти прямого впливу держави на параметри грошового обігу:

А) операції на відкритому ринку;

Б) готівкова емісія;

В) норма банківських резервів;

Г) облікова ставка.

6. Цілі грошово-кредитної політики класифікують на:

А) формальні;

Б) проміжні;

В) тактичні;

Г) неформальні.

7. Стратегічні цілі ГКП:

А) регулювання грошової маси;

Б) забезпечення оптимального рівня зайнятості;

В) зміна процентної ставки;

Г) стримування інфляції.

8. Основні функції фіскально-бюджетної політики:

А) перерозподіл НД;

Б) стримування інфляції;

В) боротьба з інфляцією;

Г) нагромадження ресурсів для фінансування соціальних програм.

Література: 3, 6, 8, 9, 10,11.12, 15, 18.