1. Який вид кредиту може бути реалізований в товарній формі:

А) банківський;

Б) комерційний;

В) міжнародний;

Г) споживчий.

2. Що є джерелом сплати позичкового проценту:

А) позиковий капітал;

Б) дохід кредитора;

В) дохід на позиковий капітал;

Г) прибуток позичальника.

3. Який вид кредиту виконує емісійну функцію:

А) комерційний;

Б) банківський;

В) державний;

Г) міжнародний.

4. Банківський кредит за строками погашення поділяється на:

А) достроково;

Б) короткостроковий;

В) водночас;

Г) довгостроковий.

5. Банківський кредит за строками користування поділяється на:

А) водночас;

Б) короткостроковий;

В) достроковий;

Г) довгостроковий.

6. Функції кредиту:

А) інформаційна;

Б) ревізійна;

В) перерозподільча;

Г) контрольна.

7. Що являє собою сукупність наданих банком кредитів на певну дату?

А) кредиторська заборгованість;

Б) дебіторська заборгованість;

В) кредитний портфель;

Г) позичковий капітал.

8. За схемою надання виділяють такі види банківського кредиту:

А) субстандартний;

Б) кредитна лінія;

В) консорціумний;

Г) револьверний;

Д) овердрафт.

9. Назвіть об’єкти іпотечного кредитування:

А) житлові будинки;

Б) автомобілі;

В) оборотні кошти підприємств;

Г) земельні ділянки.

10. Що може слугувати заставою для отримання позики?

А) майно;

Б) гарантія третьої особи;

В) фінансова документація;

Г) страховий поліс.

Література: 1, 4,5, 6,7, 8,9, 10, 11, 12, 14, 15, 19.

Змістовий модуль 4. Кредитна система та фінансове посередництво

Тема 10. Фінансові посередники на грошовому ринку

Після вивчення цієї теми ви зможете:

• Зрозуміти сутність та призначення фінансових посередників;

• Визначити основні видові риси банку і відрізнити банк від інших фінансових посередників;

• Пояснити, чому в банківському секторі таким важливим є об’єднання банків у систему, і сформулювати основні принципи побудови банківських систем;

• Назвати економічні функції банківської системи;

• Дати характеристику основних видів небанківських фінансових посередників.

Ключові терміни та поняття: фінансові посередники, фінансово-кредитна система, банківська система, пара банківська система, небанківські фінансово-кредитні інститути, універсальні комерційні банки, спеціалізовані комерційні банки, лізингові компанії, факторингові компанії, брокерські та дилерські компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії, ломбарди. Кредитні спілки, поштово-ощадні установи.

План теми:

1. Загальні ознаки фінансового посередництва, його еволюція.

2. Функції фінансового посередництва.

3. Фінансово-кредитна система та характеристика її елементів.

Питання для самостійного вивчення:

1. Необхідність існування фінансових посередників на грошовому ринку. Розвиток форм фінансового посередництва. (Л 6 с.440-442)

2. Посередники, що функціонують в сфері ринку цінних паперів.(Л.10, с. 307-310, Л 8 с. 457 – 460).

3. Посередники, діяльність яких пов’язана з перерозподілом позичкового капіталу.(Л 6 с. 470 – 478)

4. Вдосконалення діяльності фінансових посередників в сучасних умовах. (Л 6 с.478)

1. Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього у розвитку економіки. Їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб’єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані всередину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб’єктів.

Звичайно, теоретично можна уявити ситуацію, коли економічні суб’єкти – кредитори і позичальники – будують свої взаємовідносини прямо, не звертаючись до посередників. Проте організація таких відносин була б для них і суспільства набагато дорожчою, уповільненою, високо ризикованою і незручною.

Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у такому:

• Можливість для кожного кредитора оперативно розмістити кошти в дохідні активи, а для позичальника – оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих витрат. І так само оперативно повернути їх на висхідні позиції. Для цього кредитору достатньо звернутися до будь-якого посередника і розмістити у нього свої кошти, поклавши їх ніби в загальний котел, а позичальнику достатньо звернутися туди ж і одержати їх у позичку, ніби взявши їх з цього котла. Шукати їм один одного зовсім не потрібно і навіть знати про існування один одного не обов’язково. Потрібний лише широкий розвиток мережі фінансових посередників;

• Скорочення витрат базових суб’єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів. Це зумовлюється такими чинниками: кредитору і позичальнику не потрібно багато часу та зусиль витрачати на пошуки один одного (на рекламу, створення інформаційних систем тощо); не потрібно здійснювати складні оціночно-аналітичні заходи щодо потенціального клієнта, щоб визначити його надійність, платоспроможність. Цей клопіт і витрати бере на себе фінансовий посередник; не потрібно мати справу з великою кількістю дрібних кредиторів чи позичальників, на підтримання контактів з якими потрібні значні кошти. Їх консолідованим представником на ринку є посередник, підтримання контактів з яким обійдеться значно дешевше. Для забезпечення своєї діяльності фінансові посередники також витрачають значні кошти, і утримання цих посередників обходиться суспільству недешево. Проте завдяки великим обсягам виконуваних операцій, їх оптовому характеру, собівартість кожної окремої операції коштуватиму посередникам та суспільству значно дешевше, ніж якби вона виконувалась безпосередньо кредиторами та позичальниками;

• Послаблення фінансових ризиків для базових суб’єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників. Це стає можливим завдяки широкій диверсифікації посередницької діяльності, створенню спеціальних систем страхування та захисту від фінансових ризиків;

• Збільшення дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу. Це зумовлено тим, що посередники мають можливість сконцентрувати значну кількість невеликих заощаджень і спрямувати їх на фінансування великих, високодохідних операцій та проектів;

• Можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, що їх беруть на себе посередники. Це, зокрема, страхування кредитора від різних ризиків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набутті права власності й управління певними об’єктами тощо. Фінансові посередники спеціалізуються на наданні також таких послуг, у зв’язку з чим формується широке коло їх окремих видів: депозитних інституцій, страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних та фінансових компаній, взаємних фондів тощо. У кожній країні розвинутий грошовий ринок може бути різним, причому чим більше в країні розвинутий грошовий ринок, тим більше буде ряд різноманітних фінансових посередників.

Оскільки базові суб’єкти грошового ринку переважно є суб’єктами реального сектора економіки (ділові підприємства та домашні господарства), то, створюючи для їх функціонування сприятливі умови, фінансові посередники позитивно впливають на кругообіг капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток виробництва, торгівлі, інших сфер економіки. Особливо важлива їх роль у переміщенні грошових заощаджень домашніх господарств в оборот ділових підприємств. Це зумовлено тим, що ці заощадження є найбільшим джерелом інвестицій в економіку, проте вони перебувають у величезної кількості власників, індивідуальні розміри їх невеликі, отже перерозподілити їх без посередників було б технічно неможливо.

2. Ринок цінних паперів – це специфічна сфера ринкових відносин, де об’єктом операцій є цінні папери. На ньому здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них, врівноважуються попит та пропозиція.

Сучасний РЦП неможливо уявити без діяльності фінансових посередників – брокерів та інвестиційних дилерів, завдяки їх діяльності є можливість забезпечити якомога повніше та швидке перетворення заощаджень в інвестиції за ціною, яка б задовольняла всіх учасників РЦП. Тільки вони знають, в якому стані знаходиться РЦП, коли, на яких умовах та які цінні папери доцільніше випускати.

Брокер зводить продавця з покупцем цінних паперів, отримуючи за це комісійні, а інвестиційний дилер, крім того ще купує цінні папери на своє ім’я та за свій рахунок, щоб потім їх перепродати (принципові операції). виручка від перепродажу складає його прибуток.

Різноманітні операції з цінними паперами здійснюють комерційні банки. Серед цих операцій є посередницькі , пов’язані з перепродажем цінних паперів, виконують операції з цінними паперами за дорученням клієнтів. Тому їх можна вважати фінансовими посередниками, які діють на ринку цінних паперів.

На первинному ринку частіше розміщення цінних паперів проводять через посередників, інвестиційних дилерів, що мають великий досвід проведення операцій на ринку. Емітент укладає угоду з інвестиційним дилером на розміщення цінних паперів нового випуску. Спочатку дилер здійснює старанний аналіз передбачуваного випуску з точки зору прибутковості. Відносини між емітентом та дилером можуть будуватися по-різному. Дилер може виступати в ролі покупця цінних паперів з метою їх подальшого перепродажу. Така купівля цінних паперів називається передплатою (андерайтером). Іноді дилер бере у емітента опціон, тобто право купити випуск. Таке право він реалізує, якщо тільки знайде покупців. Дилер може виступати у ролі агента емітента - брокера. У цьому випадку він бере цінні папери на комісію та намагається по можливості продати їх.

Вторинний ринок поділяється на позабіржовий та біржовий, причому перший передує.

На позабіржовому ринку знаходяться в обігу цінні папери новостворених, маловідомих, невеликих компаній, які не отримали допуск до операцій на фондовій біржі. Проте на цьому ринку можна зустріти й цінні папери відомих великих компаній, які з тієї чи іншої причини віддають перевагу позабіржовому ринку. Позабіржовий ринок є мережею брокерських та дилерських фірм, які часто є членами біржі і пов’язані між собою та з найбільшими інституційними інвесторами сучасними засобами зв’язку.

Брокерська фірма – офіційний представник під час укладання угод між зацікавленими сторонами на біржі, виступає посередником переважно при здійсненні операцій на фондовому ринку. За посередницькі операції отримує комісійну винагороду – певний відсоток від суми проведеної біржової операції.

Дилерська фірма – здійснює перепродажу цінних паперів, які раніше були придбані за її ініціативи та за власні кошти.

Особливої уваги потребує діяльність інвестиційних фондів – це особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні цінні папери, вони акумулюють грошові кошти приватних інвесторів та вкладають їх в акції й облігації різних підприємств у власній країні та за кордоном. Вони забезпечують своїм акціонерам дохід у вигляді дивідендів за акціями інвестиційних компаній.

Організаційно інвестиційні фонди можуть бути відкритого або закритого типу. Відкриті випускають власні акції у необмежених кількостях відповідно до попиту на них, а власники цих акцій мають право будь-коли зажадати від фонду викупу своїх акцій. Закриті випускають акції тільки у певній кількості, вони можуть вільно обертатися на ринку, проте їх власники не мають можливості зажадати від фонду їх викупу.

Діяльність інвестиційних фондів є об’єктом ретельного законодавчого регулювання й контролю, це стосується зокрема статуту фонду та публікацій про його діяльність. Статутом мають бути передбачені типи цінних паперів , якими оперує фонд, розміри комісійних, механізм розподілу доходів та ін. інвестиційні фонди повинні регулярно публікувати звіти про свої операції, а також доводити до відома широкого загалу інформацію щодо коливання ціни на свої акції.

3. Небанківські фінансово-кредитні установи є фінансовими посередниками на грошовому ринку, вони здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи. Формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так вільно скористатися, як наприклад банківськими вкладами. Не депозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами:

1) на договірних засадах, тому виділяють договірних фінансових посередників (страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, лізингові та факторингові компанії).

2) шляхом продажу посередником своїх цінних паперів, тому виділяють інвестиційних фінансових посередників (інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні товариства, спілки тощо).

Страхові компанії – це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг, їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юридичними і фізичними особами (через продаж страхових полісів) спеціальних грошових фондів, з яких здійснюється виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків).

Пенсійні фонди – це спеціалізовані фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку, бувають державні та приватні.

Ломбарди – фінансовий посередник, що спеціалізується на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна, оформлення яких проводиться за допомогою спеціальних документів(ломбардних квитанцій).

Лізингові компанії – фінансові посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування та передачі їх в оренду фірмам –орендарям для використання у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку (5-10 і більше років).

Факторингові компанії – фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Інвестиційні фонди – це фінансові посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними коштами інвестиційного призначення.

Фінансові компанії – фінансові посередники, які шляхом продажу своїх цінних паперів формують кошти, які потім надають у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення.

Кредитні товариства – це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого та середнього бізнесу, ресурси формують за рахунок продажу паїв своїм членам, а кошти направляють на надання позичок тільки для членів товариства, але під відсотки, нижчі ніж банківські.

4. Вузька спеціалізація, різноманітність інструментів, умов та методів мобілізації і розміщення грошових коштів роблять сферу функціонування фінансових посередників дуже сприятливою для фінансування новацій, для розроблення, випробування і запровадження нових фінансових інструментів. Досить сказати, що багато з нині існуючих посередницьких структур виникли і набули широкого розмаху лише в ХХ ст.. і цей процес не закінчився. Динамічний розвиток економіки, грошового ринку і фінансового менеджменту зумовив появу нових фінансових інструментів та посередників. Процес розвитку традиційних фінансових посередників і поява нових неминуче зачепив й Україну. Для цього обов’язкова наявність наступних умов:

• Прискорення ринкової трансформації економіки;

• Підвищення монетизації економіки до рівня розвинутих країн;

• Суттєве підвищення рівня і якості життя основної маси населення;

• Досягнення реальної макроекономічної стабілізації та постійної стабілізації національних грошей.

В Україні розвиваються всі можливі типи фінансового посередництва – від депозитних інститутів (банківських установ) та інститутів спільного інвестування (інвестиційних посередників) до недержавних пенсійних фондів і компаній зі страхування життя (так званих договірних ощадних інститутів).

Контрольні питання за тематикою СРС:

1. В чому полягає необхідність існування фінансового посередництва на грошовому ринку?

2. Які форми фінансового посередництва набули розвитку в сучасних умовах розвитку економіки?

3. Яки склад фінансових посередників на грошовому ринку?

4. В чому полягає особливість функціонування фінансових посередників на ринку цінних паперів?

5. Якого вдосконалення потребує діяльність фінансових посередників в сучасних умовах?

Висновки після вивчення теми:

1.Фінансове посередництво – це специфічний вид діяльності на грошовому ринку, що полягає в акумуляції його суб’єктами в обмін на свої зобов’язання вільних грошових капіталів і розміщення їх від свого імені в доходні активи. Унаслідок цієї діяльності:

• На ринку з’являються нові фінансові інструменти і загальний асортимент їх значно розширюється, що посилює стимули до формування вільних грошових капіталів;

• Урізноманітнюється трансформація грошового капіталу, що сприяє кращій адаптації його руху до потреб розширеного відтворення;

• Скорочуються витрати економічних суб’єктів на забезпечення руху свого грошового капіталу;

• Зменшуються ризики економічних суб’єктів, пов’язані з використанням свого грошового капіталу.

2.Суб’єкти грошового ринку, які займаються фінансовим посередництвом, називаються фінансовим посередниками. Вони поділяються на дві великі групи: банки та небанківські фінансові посередники. Економічна відмінність між ними полягає в тому, що суб’єкти другої групи є чистими посередниками, вони не можуть розмістити в свої активи більше коштів, ніж самі акумулювали. Банки ж є не тільки звичайними посередниками, а й творцями кредиту, оскільки виконують емісійну функцію. Тому правомірно розглядати банки не тільки як простих посередників, а й як підприємства кредитної сфери.

3.Вказана економічна відмінність між банками і небанківськими фінансовими посередниками вимагає чіткого визначення сутності банку. Без цього законодавство не зможе забезпечити ефективне регулювання банківської діяльності. Банк в економічному розумінні – це фінансові посередник, що виконує комплекс базових операцій, які в сукупності представляють закінчений процес посередництва:

• Акумуляцію грошових коштів економічних суб’єктів з правом вільного розпорядження ними;

• Вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність;

• Безумовне виконання розпоряджень власників акумульованих коштів щодо їх використання – повернути власникові готівкою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи власні рахунки інших видів у цьому чи іншому банках.

4.Банківська система – це не проста сукупність окремих банків, а свідомо побудована на законодавчій основі їх єдність з чітким визначанням місця, субординації та взаємозв’язків окремих її елементів та ланок. Вона виконує свої специфічні функції і роль к економіці, які хоч і пов’язані з функціями і роллю окремих банків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостійне значення.

5.Банківська система має багато спільних рис і з іншими економічними системами, що ставить її в один ряд з найвищими ієрархічними структурами цілісної економічної системи країни. Проте вона має і свої специфічні риси, які виділяють її з ряду інших систем і надають їй статусу самостійного економічного явища.

6.Небанківські фінансові посередники – об’єктивно необхідне явище у ринковій економіці. Вони не тільки є потужними конкурентами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, а й беруть на себе надання економічним суб’єктам таких фінансових послуг, виконання яких не вигідно чи законодавчо заборонено банками. Тому всілякій розвиток небанківського посередництва є важливим економічним завданням уряду та центрального банку.

Питання для самоконтролю:

1. Чи всіх посередників грошового ринку можна назвати фінансовими?

2. У чому полягає економічне призначення фінансового посередництва?

3. Чи всі види банків виконують посередницьку функцію н грошовому ринку?

4. Що таке банківська система?

5. Які фінансові посередники входять до складу пара банківської системи?

6. У чому полягає конкуренція між банками та небанківськими фінансово-кредитними установами?

7. Дайте визначення та поясніть особливості діяльності страхових компаній, кредитних спілок, інвестиційних компаній та фондів.

Тести для самоконтролю: