5.5.1. Розподіл прибутку серед власників підприємства та дивідендна політика

Дивідендна політика підприємства як ключова детермінанта використання прибутку підприємства являє собою керовану діяльність підприємства, спрямовану на забезпечення формування доходу власників його корпоративних прав. Виплата грошових дивідендів є однією із операції емітента з цінними паперами власної емісії – операцією з виплати доходу за власними цінними паперами. Таким чином, дивідендна політика підприємства формується як сукупність цілей та завдань у сфері участі власників у прибутках підприємства, що передбачає обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо таких питань:

• розмір дивідендів на одну акцію;

• відношення обсягу розподілу прибутку поточного року до його тезаврації;

• розмір грошових виплат;

• регулярність чи дискретність виплати дивідендів;

• частота виплати дивідендів;

• форма оприлюднення обраної дивідендної політики.

Реалізація права власників акцій (корпоративних прав, паїв) суб’єкта господарювання на дивіденди відбувається шляхом формування частини прибутку такого суб’єкта господарювання для наступної виплати у вигляді дивідендів. Незважаючи на той факт, що рішення щодо виплати грошових дивідендів відноситься до компетенції загальних зборів акціонерів (власників), дивідендна політика підприємства не повинна випадати з поля зору моделі управління використанням прибутку.

Незважаючи на значну увагу фінансової науки до проблеми управління дивідендною політикою підприємства, і досі не вироблено цілісної теоретичної моделі обґрунтування дивідендної політики суб’єкта господарювання. Так, серед найбільш поширених теорій дивідендної політики доцільно виділити такі:

• напрям преференцій інвестора (власника):

- модель Міллера – Моділіані;

- модель синиці в руках;

- модель податкових переваг;

• напрям корпоративного біхевіоризму:

- сигнальна модель;

- модель М. Дженсена;

- модель Ла порта.

Викуп корпоративних прав здійснюється, як правило, за ринковим курсом або із премією від ринкового курсу корпоративних прав. При цьому викуп корпоративних прав власної емісії може здійснюватися у таких формах:

• викуп на відкритому ринку;

• викуп через загальну тендерну пропозицію за фіксованим курсом;

• викуп через загальну тендерну пропозицію за голландським аукціоном;

• цільовий викуп корпоративних прав у визначеної аудиторії власників корпоративних прав.

Серед можливих аргументів на користь викупу корпоративних прав власної емісії, які наводяться у науково-практичній літературі, можна виділити такі:

• позитивний інформаційний контекст;

• позитивний ринковий ефект (зростання ринкового курсу корпоративних прав) у короткостроковому періоді;

• урегулювання конфлікту принципал-агент та зменшення витрат моніторингу.

5.5.2. Капіталізація прибутку як форма його використання

Формування нерозподіленого прибутку підприємства являє собою фінансовий механізм формування капітального резерву, що не має цільового призначення. Типовими напрямами фінансування витрат фінансово-господарської діяльності підприємства за рахунок прибутку можуть вважатися:

• фінансування інвестиційних проектів (придбання основних засобів, нематеріальних активів, вкладення в цінні папери, придбання контролю над іншими підприємствами);

• покриття потреби в операційному капіталі;

• покриття непокритого збитку минулих періодів;

• збільшення статутного капіталу;

• додаткові внески до резервного капіталу;

• викуп акцій (інших корпоративних прав) власної емісії;

• виплата заохочення менеджерам;

• резервування під грошові дивідендні виплати наступних періодів;

• гарантування виплати дивідендів за привілейованими акаціями.

Таким чином, капіталізація прибутку підприємством спрямована переважно на вирішення таких завдань:

• покриття потреби підприємства у капіталі за рахунок внутрішніх джерел, при цьому тезаврація прибутку здійснюється з метою розширення обсягів фінансово-господарської діяльності підприємства за двома основними напрямами – поповнення оборотного капіталу та фінансування необоротних активів;

• сприяння зростанню ринкової вартості корпоративних прав підприємства, а також вартості підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом фінансування за рахунок прибутку підприємства інвестиційних проектів із позитивним NPV;

• забезпечення прийнятного рівня платоспроможності підприємства шляхом зменшення фінансового лівериджу;

• зниження ризиковості фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання за рахунок забезпечення частини або усього ризику шляхом формування резервів (формування резервного капіталу для покриття потенційних збитків підприємства, а також формування спеціалізованих резервів).